Ухвала суду № 14973495, 13.04.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Головіна К.І.

Суддя-доповідач - Арабей Т.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2011 року справа №2а-/0570/579/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Арабей Т.Г.

суддів Геращенка І.В. , Губської Л.В.

при секретарі: Дегтярьовій А.М.

за участю представників сторін:

від позивача Ніколаєва О.О., за довіреністю

від відповідача Петрова А.Г., Чирикіної Н.В., за довіреностями

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року у справі № 2а-0570/579/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріс» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання протиправним, -

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріс» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003322340/1 від 05.11.2010 року задоволені, в наслідок чого скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька № 0003322340/1 від 05.11.2010 року.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції не повно зясовані усі обставини справи, порушені норми матеріального та процесуального права, а саме: пп. 3.1.1 п.3.1 ст. 3, пп 7.3.1 п.7.3, пп.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про порядок на додану вартість», статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, ст. 203, п.1 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, п.4 ст.11 ст. 86, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судом першої інстанції не враховано , що договори постачання товарів є нікчемними, а тому не створюють інших наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю.

В судовому засіданні представник позивача підтримав рішення суду першої інстанції та просив його залишити без змін.

Представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги представників відповідача, заперечення представника позивача проти доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а судове рішення таким, що підлягає залишенню без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Аріс» зареєстроване 22.12.1999 року виконавчим комітетом Донецької міської ради, є юридичною особою, перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька як платник податку на додану вартість (т. 1 а.с 38-40).

У серпні 2010 року ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька була проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ «Аріс» з питання визначення повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні господарських операцій з ТОВ «Метвторпром» за період: квітень, травень, червень 2010 року, результати якої були відображені у акті перевірки № 1418/23-2/30623536 від 17.08.2010 року (т. 1 а.с. 16-25).

Перевіркою було встановлено, що позивачем порушено: пп. 3.1.1 п.3.1 ст. 3, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» у частині завищення ТОВ «Аріс» податкового кредиту з податку на додану вартість у травні - червні 2010 року на суму 12 266 268 грн., в тому числі, у травні 2010 року - в сумі 7 020 068 грн., у червні 2010 року - в сумі 5 246 200 грн. внаслідок вчинених нікчемних правочинів з ТОВ « Метвторпром», що призвело до заниження податку на додану вартість, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» у зв'язку із не визнанням декларації з податку на додану вартість як податкової за квітень 2010 року підприємством не визначено суму податкового зобов'язання звітного податкового періоду.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем були прийняті повідомлення рішення: № 0003322340/0 від 30.08.2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 15421 528, 40 грн., з яких 12 266 268, 00 грн. - за основним платежем та 3 155 260, 40 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0003332340/0 від 30.08.2010 року, яким до позивача застосована штрафна санкція у сумі 170 грн. за ненадання податкової звітності з податку на додану вартість за квітень 2010 року.

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями рішеннями, ТОВ «Аріс» оскаржило їх до ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька, однак, скарги позивача залишились без задоволення та відповідач прийняв відповідні податкові повідомлення-рішення № 0003322340/1 та № 0003332340/1 від 05.11.2010 року (т. 1 а.с. 15, т. 6 а.с. 61-67).

Крім того, за результатами оскарження відповідачем було прийнято рішення про проведення ще однієї перевірки ТОВ «Аріс» - позапланової виїзної перевірки з питання визначення повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість при здійсненні господарських операцій з ТОВ «Метвторпром» за період квітень, травень, червень 2010 року, результати якої викладені у акті № 2094/23-2/30623536 від 01.12.2010 року (т. 6 а.с. 29-48).

Зазначеною перевіркою були підтверджені раніше встановлені порушення, викладені у акті № 1418/23-2/30623536 від 17.08.2010 року, та зроблено висновок про те, що правочини із ТОВ «Метвторпром», на підставі яких ТОВ «Аріс» сформувало податковий кредит протягом з 01.05.2010 року по 30.06.2010 року, не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

У подальшому позивач оскаржив вищезазначені податкові повідомлення-рішення до Державної податкової адміністрації у Донецькій області, за результатами чого податкове повідомлення рішення № 0003332340/1 від 05.11.2010 року (№ 0003332340/0 від 30.08.2010 року) було скасовано, а податкове повідомлення рішення № 0003322340/1 від 05.11.2010 року (№ 0003322340/0 від 30.08.2010 року) - залишено без змін, яке оскаржується по даній справі. (т. 6 а.с. 68-74).

Судом першої інстанції встановлено, що зазначене податкове зобовязання нараховане податковим органом внаслідок порушення позивачем пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.3.1 п. 7.3 та пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до яких об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, а датою виникнення податкових зобовязань вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, яка сталася раніше :або дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів, що підлягають поставці, або дата відвантаження товарів - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт платником податку.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п.7.4. статті 7 ЗУ «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Основною умовою формування податкового кредиту є подальше використання таких товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Враховуючи, що одним з видів діяльності позивача є оптова торгівля, а також посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту,зокрема купівля-продаж вугільної продукції, яка фактично придбавалась позивачем та продавалась іншому покупцю , то операції з придбаванням з метою подальшої їх реалізації є діяльністю, направленою на отримання доходу, тобто господарською діяльністю.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону).

Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» встановлено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»).

Пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачає що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовуються у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Судом першої інстанції встановлено, що 27.09.2007 року та 18.06.2008 року ТОВ «Аріс» (покупець) та ТОВ «Метвторпром» (постачальник) укладено довгострокові договори поставки № 27/09-У та № 18/06-О , предметом яких визначено вугільну продукцію та продукцію виробничо-технічного призначення, ціна, кількість, асортимент та строки поставки яких визначаються в додаткових угодах або специфікаціях до даного договорів, які узгоджуються сторонами попередньо та додаються до даного договору і є його невід'ємною частиною (т. 1 а.с. 76-94,114-116).

Угодами визначено, що продукція постачається залізничним транспортом у відповідності до Статуту залізниць України та інших нормативно-правових актів, що регулюють даний вид перевезень, якщо в специфікаціях не обумовлені інші умови постачання, або умови поставки визначені у відповідності з міжнародними правилами Інкотермс 2000 року DDU (склад покупця смт. Пантелеймонівка), СРТ (склад покупця м. Донецьк), EXW (склад покупця. Що ж стосується подальшого використання ТОВ «Аріс» продукції виробничо-технічного призначення, то судом встановлено, що відповідно до угод укладених позивачем (т. 7 а.с. 107-157), зазначена продукція (обладнання) подалі була поставлена ДП «Добропіллявугілля», ТОВ «Донметтранс», ВАТ «Пантелеймоновський вогнеупорний завод».

Господарські операції за даними договорами здійснювались на протязі декілька років та укладання даних правочинів податковим органом не визнавалось, як порушення публічного порядку, спрямованого на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету,тобто нікчемними.

Однак виконання умов вказаних угод протягом періоду, що перевірявся (з 01.05.2010 року по 30.06.2010 року), відповідно до якого ТОВ «Метвторпром» здійснювало поставку позивачу відповідної продукції, а позивач її приймав та оплачував, відповідачем визнано як нікчемний правочин, який не створює інших наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю в силу закону.

Колегія судів погоджується з рішенням суду першої інстанції , що умови зазначених договорів сторонами виконувались. На підтвердження цих обставин судом досліджені наявні у справі видаткові накладні, рахунки про сплату, акти приймання-передачі, посвідчення про якість продукції, квитанції про приймання вантажу (т. 1 а.с. 95-113, 117-248; т. 2 а.с. 1-249; т. 3 а.с. 1-249; т. 4 а.с. 1-250; т. 5-а.с. 1-238). Фактична поставка і перевезення вугільної продукції (яка не зберігалась на складах позивача) підтверджується залізничними накладними, договорами, укладеними позивачем з третіми особами, щодо перевезення чи переробки продукції, а саме ТОВ «Транспортно-експедиційна компанія «Енерготранс» (договір № 26-03-09Э від 26.03.2009 року), ВАТ «Вугільна компанія «Шахта «Красноармійська-Західна № 1» (договір № 34/09ч від 11.03.2009 року), ПП «Квант-Соло» (договори № 83 від 11.04.2005 року, № 1/06 У від 01.06.2010 року), ПП «Алаком» (договір № 556 від 30.09.2009 року), ВАТ «Пантелеймоновський вогнеупорний завод» (договір № 574 від 03.06.2009 року), ТОВ «Торговий дім «ЄвразРесурс» (договір № 103/08 від 07.08.2008 року), відповідними специфікаціями до цих угод, актами приймання-передачі, товарними накладними з відображенням їх у податковій звітності (т. 7 а.с. 1-90).

У суд першої інстанції позивачем були надані податкові накладні, виписані ТОВ «Метвторпром» на адресу ТОВ «Аріс» за перевірений період, які містять інформацію про здійснену господарську операцію. Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включені до податкового кредиту відповідних періодів та відповідають даним декларацій з податку на додану вартість за травень-червень 2010 року, розшифровкам податкових зобовязань та податкового кредиту з ПДВ у розрізі контрагентів, що також були надані суду (т. 6 а.с. 16-28).

Слід зауважити, що видані підприємством ТОВ «Метвторпром» на адресу позивача податкові накладні повністю відповідають вимогам пп. 7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість » , відповідачем також не спростовується факт відповідності інших первинних документів нормам закону, та ці обставини відображені в акті перевірки податкового органу від 01.12.2010 року № 2094/23-2/30623536.

Згідно платіжних доручень, що містяться в матеріалах справи (т. 6 а.с. 110-211), ТОВ «Аріс» оплатило у повному обсязі вугільну продукцію та продукцію виробничо-технічного призначення, що поставлялась ТОВ «Метвторпром».

Особливості правового регулювання договірних відносин поставки у сфері господарювання визначені в Господарському кодексі України. Так, Господарський кодекс України регламентує питання щодо предмету, кількості, асортименту, строків і порядку поставки, комплектності, якості товарів, що поставляються, претензій у зв'язку з недоліками поставлених товарів, а також встановлює вимогу викладати умови господарських договорів поставки відповідно до Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс».

Частинами п'ятою та шостою статті 267 Господарського кодексу України встановлено, що у договорі поставки за згодою сторін може бути передбачений порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспорту, а також вибірка товарів покупцем. Договором може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплата товарів платником, що не є покупцем.

Таким чином, ні законодавство, ні договір поставки не зобов'язують підприємство-постачальника мати власні потужності для виробництва товару, його зберігання або самостійно здійснювати його перевезення. Такими виробничими потужностями, транспортною інфраструктурою можуть володіти інші учасники товарообороту: відповідні дилери, субдилери, посередники у торгівлі вугіллям.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання при укладенні договорів здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів шляхом направлення запитів до державних органів, а також: не передбачений обовязок здійснювати перевірку документів щодо всіх контрагентів по ланцюгу здійснення операції стосовно державної реєстрації платника податків, здійснення господарської діяльності, сплати ним податків тощо.

Відповідачем не оспорюється факт наявності податкових накладних та не надано доказів того, що товар, який був замовлений у ТОВ «Метвторпром» (вугільна продукція) не використовується позивачем в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Також, належно допустимих доказів того, що угода носить ознаки нікчемності, ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецьк не зазначила.

Позивачем були дотримані всі вимоги чинного законодавства щодо оформлення документів бухгалтерської звітності, а отже право позивача на податковий кредит було підтверджено податковими накладними, податковими деклараціями за травень, червень 2010 року, відображеними після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (робіт, послуг), у зв'язку з чим суми податку, вказані у відповідних податкових деклараціях можуть бути включені до складу податкового кредиту в податкових періодах та які відображені у податковому обліку.

Колегія суддів,звертаючи увагу на аналіз відповідних первинних документів зазначає, що відповідно до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року № 644, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2000 року за № 863/5084, накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою угодою на перевезення вантажу, яка укладається між відправником і залізницею на користь третьої сторони -вантажоодержувача. Заповнення граф накладної строго регламентоване. Обов'язковими при оформленні накладної є графи «Відправник»(при цьому зазначається, що відправником може бути тільки одна юридична або фізична особа); «Одержувач»; «Платник», а також відомості про вантаж і тому подібне. Накладна видається вантажоодержувачеві після здійснення ним підпису в дорожній відомості про отримання вантажу, а дорожня відомість додається до довіреності на отримання вантажу, яка залишається на станції призначення і зберігається протягом термінів, передбачених для зберігання бланків суворої звітності. Вказівка в залізничній накладній усіх суб'єктів господарювання, що беруть участь у виконанні договору купівлі-продажу вантажу (товару), що перевозиться, Правилами оформлення перевізних документів не передбачено.

Таким чином, відсутність у відповідних залізничних накладних ТОВ «Метвторпром» у якості вантажовідправника і платника, та ТОВ «Аріс» у якості покупця не є підставою для висновку про неналежність відповідної накладної і безтоварність операції постачання за договором, оскільки постачання товару може бути здійснено іншими вантажовідправниками, що не забороняється чинним законодавством та на що вказує ч. 6 ст. 267 ГК України. Залізничні накладні підтверджують факт перевезення товару, а не його поставку.

Податковою інспекцією не проведена зустрічна перевірка таких вантажовідправників, як і самого ТОВ «Метвторпром» і не з'ясовані обставини чому між ТОВ «Аріс» та ТОВ «Метвторпром» складені двосторонні акти прийому-передачі товару з посиланням на Договір поставки № 27/09-У від 27.09.2007 року. В акті документальної невиїзної перевірки від 17.08.2010 року, зазначено що підприємство ТОВ «Метвторпром» не знаходиться за місцем реєстрації, однак звітність з податку на прибуток надає. Відділом податкової міліції ДПІ у Ворощиловському районі м.Донецька встановлено та опитано засновника ТОВ «Метвторпром» ОСОБА_5, який пояснив, що не є засновником,оскільки підприємство було зареєстровано за винагороду.

Проте, поряд з цим, на момент розгляду справи обвинувальний вирок, який би зафіксував вину будь-яких осіб у здійсненні фіктивного підприємництва відсутній.

В судове засідання був наданий витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, згідно з яким на момент розгляду справи ТОВ «Метвторпром» зареєстроване за адресою: м. Луганськ, вул. Індустріальна, 17 та встановлено, що записи про відсутність юридичної особи за місцем реєстрації не встановлено,засновником та керівником з моменту реєстрації 30.06.2006 року є ОСОБА_6, АДРЕСА_1.( т.6 а.с.223). Доказів неможливості його опитання за обставинами господарських операцій за зазначеними угодами, податковим органом не надано.

Колегія суддів приходить до висновку, що створення юридичної особи (зокрема за викраденими, загубленими чи підробленими документами) навіть з метою надання послуг іншим особам щодо ухилення від сплати податків само по собі не означає, що всі правочини, укладені такою юридичною особою, вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Тому у кожному окремому випадку необхідно з'ясовувати наявність чи відсутність мети сторін договору, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідачем не доведено, що державна реєстрація ТОВ «Метвторпром» скасована, або діяльність підприємства припинена за будь-яких обставин( ліквідація, банкрутство та інше).

Податковим органом свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Метвторпром» не анульовано , тобто на момент виконання господарських операцій та надання первинних документів в період за травень-червень 2010 року ТОВ «Метвторпром» було платником ПДВ, було зареєстровано як юридична особа.

Таким чином, матеріали справи не містять належних доказів відсутності ТОВ «Метвторпром» за його місцезнаходженням на час проведення перевірки. Той факт, що за місцем реєстрації юридичних осіб відсутні техніка та інші засоби, необхідні для здійснення господарської діяльності жодним чином не свідчать про фіктивність угод, укладених такими юридичними особами із позивачем.

Видані позивачу належно оформлені податкові накладні зареєстрованим платником податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій, факт здійснення яких ніхто не спростував, не давали відповідачу підстав для висновку про завищення позивачем сум податкового кредиту з податку на додану вартість. Таким чином, з урахуванням наданих позивачем доказів колегія суддів вважає, що обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій , на які платник податку посилається як на підставу формування податкового кредиту, у судовому засіданні доведені повністю, у звязку з чим колегія не приймає до уваги доводи апелянта про нікчемність правочинів .

Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року. В останній, зокрема, зазначено, що в разі невиконання контрагентами покупця своїх обовязків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку, в даному випадку позивача, права формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, заниження податку на додану вартість у травні-червні 2010 року не знайшли свого документального підтвердження.

Колегія суддів враховує також те, що відповідачем при обґрунтуванні обставини нікчемності правочинів порушені вимоги підпункту 2.3.4 пункту 2.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 327 від 10.08.2005 року, згідно якого не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими , які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання .

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно зі ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобовязання, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька дійшла хибного висновку про неспрямованість правочинів, укладених між ТОВ «Аріс» та ТОВ «Метвторпром», на реальне настання правових наслідків. Таким чином, не відображення однією із сторін двохсторонньої угоди податкових зобов'язань за цією угодою та їх невиконання жодним чином не свідчить про порушення законодавства, конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (активні дії), оскільки об'єктивна сторона несплати до бюджету відповідного податку міститься не в діях, а в бездіяльності.

З цього слідує, що висновок податкової інспекції про наявність ознак нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Метвторпром», в розумінні п. 1 ст. 228 ЦК України, зроблений відповідачем на підставі невірного тлумаченням змісту вказаної норми матеріального права та довільного трактування фактичних обставин. Ні в акті перевірки, ні в подальших документах відповідачем не вказано в чому полягає нікчемність угод, чим порушений публічний характер, чиї права та свободи порушують.

Таким чином, суд вважає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є недопустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд не приймає з огляду на положення частини другої статті 71 КАС України. Відповідно до цієї норми в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 195-196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року у справі № 2а-0570/579/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріс» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання протиправним залишити без змін.

Вступна та резолютивна частина ухвали складена в нарадчій кімнаті та проголошена в судовому засіданні 13 квітня 2011 року, в повному обсязі складена 18 квітня 2011 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала суду може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складання рішення відповідно до ст.160 КАС України з дня складання рішення в повному обсязі

Головуючий суддя Т.Г.Арабей

Судді І.В.Геращенко

Л.В.Губська