Постанова № 14972393, 12.04.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 квітня 2011 року 13:14 № 2а-1545/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Кармазіна О.А., при секретарі судового засідання Руденко Н.В.

за участю представників:

від позивача: Матвієнко М.Е., Опольський В.С. (довіреність від 01.02.2011 р.)

від відповідача: Оксененко К.П. (довіреність від 20.04.2010 р. № 2266/9/10)

від третьої особи: не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Антіка»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

третя особа на стороні позивача:Приватне підприємство «Орхан»

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000482303/1 від 24.12.2010 року

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Антіка»з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000482303/1 від 24.12.2010 року, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем 134 817 грн., штрафні (фінансові) санкції у розмірі 53927 грн., а всього 188744 грн., які визначені за результатами перевірки взаємовідносин позивача з ПП «Орхан» за травень 2010 року за операціями з постачання товарів побутового характеру та гігієнічного призначення.

Позивач вважає ці рішення необґрунтованими та незаконними, оскільки операції із зазначеним підприємством, фактично проведені, товари фактично поставлені, проведення операцій підтверджується сукупністю первинних та платіжних документів, податкових накладних, а також додатково підтверджується витягом з книги реєстрації довіреностей на видачу матеріальних цінностей, сертифікатами якості, висновками державної санітарно-гігієнічної експертизи, сертифікатами відповідності, а отже податковий кредит з ПДВ сформований позивачем відповідно вимог Закону України «Про податок на додану вартість»в редакції на час виникнення спірних відносин.

При цьому позивач зазначає, що він мав ділові відносини з цим контрагентом, як до, так і після спірного періоду, на підтвердження чого надав первинні документи за взаємовідносинами з цим контрагентом за інші періоди та зазначив, що податкові органи не мають претензій щодо до його співпраці з цим контрагентом за ці періоди.

Позивач також зазначає, що висновок відповідача про завищення податкового кредиту зроблений лише виходячи із даних автоматизованого співставлення податкового кредиту та податкових зобовязань контрагентів позивача на рівні ДПА з посиланням на те, що контрагентом позивача не було подано податкову декларацію, що на думку позивача, спростовується наданою копією декларації з ПДВ цього контрагента за спірний період, а отже позивач вважає, що у відповідача відсутні правові підстави для невизнання його права на податковий кредит та ухвалення оскаржуваного рішення.

При цьому, як зазначає позивач, при перевірці у позивача не витребовувались жодні первинні документи з вищенаведеним контрагентом та участі у проведенні перевірки він не приймав.

Виходячи з наведеного позивач просить задовольнити позов.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що оскаржувані рішення прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством України, висновки акту перевірки є обґрунтованими, а отже підстав для визнання оскаржуваних рішень не має.

Суть заперечень відповідача полягає у взаємозалежності права позивача на податковий кредит з декларуванням його контрагентом податкових зобовязань, а отже, оскільки декларація контрагента позивача за спірний період не була подана, підстав для формування податкового кредиту за спірними операціями у позивача не має.

Ухвалою суду від 02.03.2011 року ПП «Орхан»залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача та витребувано документи по взаємовідносинам з позивачем. Третя особа двічі не зявилася в судові засідання 25.03.2011 р. та 12.04.2011 року, поважних причин неявки не повідомила, заяви про відкладення розгляду справи не подавала, у звязку з чим та з урахуванням положень ст. 128 КАС України справа розглянута за відсутності третьої особи.

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 12 квітня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані позивачем докази, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з урахуванням додаткових пояснень сторін, наданих під час розгляду справи, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Антіка»08.10.2001 року Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією. Підприємству присвоєно ідентифікаційний код 31732454.

ТОВ «Антіка»16.10.2001 року взято на облік в ДПІ у Дніпровському районі м. Києва за № 05414. Позивач також зареєстрований як платник ПДВ з 18.10.2001 року та має свідоцтво платника ПДВ № 100165797 з присвоєнням ІПН 317324526507.

30 серпня 2010 року ДПІ у Дніпровському районі м. Києва проведено документальну невиїзну перевірку в частині дотримання податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах позивача з ПП «Орхан»за травень 2010 року.

Для участі у проведенні перевірки посадові особи позивача податковим органом не запрошувались та, відповідно, участі у проведенні перевірки не приймали.

Під час проведення перевірки відповідачем не досліджувались та не оцінювались первинні, платіжні документи.

За результатами перевірки складено Акт перевірки від 30.08.2010 року № 3779/23-322-31732454 (далі Акт перевірки).

Актом перевірки (стор. 3) податковим органом встановлено, що згідно з «системою автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА»встановлено розбіжність, а саме на порушення п/п. 7.2.3., 7.4.1., 7.4.5., 7.5.1. Закону України «Про податок на додану вартість»(далі-Закон про ПДВ), ТОВ «Антіка»завищено податковий кредит з ПДВ на суму 134817 за травень 2010 року.

Цим же актом встановлено, що у ході відпрацювання податкової декларації з ПДВ за травень 2010 року та додатку № 5 до декларації встановлено взаємовідносини з ПП «Орхан», у т.ч. цим підприємством, яке на думку відповідача зареєстровано за місцем масової реєстрації, не подано декларації з податку на додану вартість за травень 2010 року, що підтверджується, на думку відповідача, даними АІС «Перелік платників ПДВ за результатами автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів».

Згідно даних перевірки (стор. 3) ТОВ «ІТС Україна», не задекларовано та не відображено податкові зобовязання по ТОВ «Антіка»на загальну суму 134 817 грн., однак, як встановлено судом під час розгляду справи, ТОВ «ІТС Україна» не мало відносин з позивачем, тобто встановлені актом обставини стосуються декларування зобовязань іншою особою.

Виходячи з наведених відповідачем в Акті перевірки обставин, останній робить висновок, що розмір податкового зобовязання продавця по операціям з кожним контрагентом має дорівнювати розміру податкового кредиту такого покупця, що передбачає відображення покупцем отриманої податкової накладної в реєстрі отриманих податкових накладних.

З огляду на наведене відповідач прийшов до висновку, що позивач таким чином завищив податковий кредит у спірний період.

У взаємозвязку з вищенаведеним, під час розгляду справи судом встановлено, що спірний податковий кредит сформований позивачем за операціями з ПП «Орхан»(код 31172475; адреса: м. Київ, вул. Вокзальна 1, кімн. 33) по поставці позивачу товарів народного споживання (побутового та гігієнічного призначення, як-то: папір туалетний, сірники, серветки; губки для миття посуду, миючі засоби побутової хімії, шампунь, мило, лампи і т.п. продукція).

Поставка цих товарів, факт якої не заперечується відповідачем, а також формування спірних сум податкового кредиту, підтверджується в сукупності наступними податковими накладними, рахунками на оплату, виданими ПП «Орхан», та платіжними дорученнями:

-податкова накладна № 177 від 05.05.2010 року на суму 109000 грн. з ПДВ; рахунок № 103 від 05.05.2010 р.; платіжні доручення: № 79 від 05.05.2010 р. на суму 13000 грн., № 80 від 05.05.2010 р. на суму 28800 грн., № 81 від 06.05.2010 р. на суму 61000 грн.;

-п/н. № 118 від 06.05.2010 року на суму 50000 грн. з ПДВ; рахунок від 06.05.2010 року; пл.дор. № 82 від 06.05.2010 р. на суму 39000 грн., пл.дор. № 85 та № 84 від 11.05.2010 р. на суми 5000 грн. та 4000 грн.;

-№ 119 від 07.05.2010 року на суму 40500 грн. з ПДВ, рахунок СФ-0000108 від 07.05.2010 р.. пл.дор. № 84 від 07.05.2010 р. на 17500 грн.;

-№ 129 від 11.05.2010 р. на суму 71800 грн. з ПДВ, рахунок № СФ-0000113 від 11.05.2010 року, пл.дор. № 87 від 11.05.2010 р. на суму 61800 грн.;

-№ 130 від 14.05.2010 року на суму 62000 грн. з ПДВ, рахунок № 0000115 від 12.05.2010 р., пл..дор. № 98 від 13.05.2010 р. на 19000 грн.;

-№ 137 від 19.05.2010 року на суму 138000 грн. з ПДВ, рахунок від 17.05.2010 року, пл.. дор. № 112 від 19.05.2010 р. на 2000 грн., № 104 від 17.05.2010 р. на 26500 грн., № 105 від 17.05.2010 р. на 17000 грн., № 106 від 18.05.2010 р. на 92500 грн.;

-№ 138 від 21.05.2010 р. на суму 100150 грн. з ПДВ, рахунок від 19.05.2010 року, пл. дор. № 109 від 19.05.2010 р. на суму 44000 грн., № 111 від 19.05.2010 р. на 31500 грн.;

-№ 150 від 26.05.2010 року на суму 62700 грн. з ПДВ, рахунок № СФ-0000128 від 25.05.2010 р. на суму 62700 грн. з ПДВ, рахунок № СФ-0000128 від 25.05.2010 р., пл.дор. №114 від 25.05.2010 р. на 33000 грн.

-№ 151 від 26.05.2010 р. на суму 28100 грн. з ПДВ, рахунок № СФ-0000130 від 26.05.2010 р., пл.дор. № 115 від 26.05.2010 р. на 18000 грн.;

-№ 152 від 27.05.2010 р. на суму 43400,00 грн. з ПДВ, рахунок № СФ-0000134 від 27.05.2010 р.; пл.дор. № 117 від 27.05.2010 р. на суму 43400 грн.;

-№ 153 від 31.05.2010 р. на суму 103250 грн. з ПДВ, рахунок № СФ-0000135 від 28.05.2010 р., пл.дор. № 120 від 28.05.2010 р. на 53250 грн., пл.дор. № 125 від 31.05.2010 р. на 30000 грн.

На підтвердження поставки позивачем надано видаткові накладні: від 05.05.2010 р. № 117, від 06.05.2010 р. № 118, від 07.05.2010 р. № 119, від 11.05.2010 р. № 129, від 14.05.2010 р. № 130, від 19.05.2010 р. № 134, від 21.05.2010 р. № 135, від 26.05.2010 р. № 148, від 26.05.2010 р. № 147, від 27.05.2010 р. № 149, від 31.05.2010 р. № 150, якими підтверджується поставка наведених обсягів вище товарів.

Крім того, на підтвердження фактичного здійснення операцій позивачем надано витяг з журналу реєстрації довіреностей на отримання матеріальних цінностей де зафіксовано факти видачі довіреностей, на підставі яких отримувалась у спірний період продукція.

До того ж, на підтвердження факту поставки позивач надав сертифікати якості, висновки державної санітарно-гігієнічної експертизи, сертифікати відповідності, які супроводжували поставки товарів.

Всього за період травня 2010 року за вищевказаними податковими накладними податковий кредит складає 134817 грн. При цьому, відповідно до наданих позивачем платіжних доручень в оплату поставленого товару сплачено 639 100,00 грн. з ПДВ.

Відповідач не заперечує фактичне здійснення цих операцій з вищезгаданим контрагентом і під час розгляду не надано будь-яких доказів та не зазначено будь-яких обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій.

В контексті наведеного суд також зазначає, що під час розгляду справи не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити, про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки товарів, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагенту були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

В період формування позивачем спірних сум податкового кредиту, правовідносини, що виникали у зв'язку з формуванням платником податку податкового кредиту, регулювалися статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Так, в контексті спірних відносин, об'єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до п. п. 3.1.1 Закону про ПДВ України (в редакції на час виникнення спірних відносин) є, зокрема, операції платників податку з поставки товарів.

Підпунктом 7.4.1 цього Закону, передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням, зокрема, товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п/п. 7.5. Закону про ПДВ датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій, зокрема: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п/п. 7.2.3. зазначеного Закону податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 Закону про ПДВ передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари, на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 Закону про ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, Закон України "Про податок на додану вартість" визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду, це: не повязаність здійсненої операції з господарською діяльністю, фіктивність операцій, відсутність поставки, та відсутність у платника податків на момент перевірки податкових накладних або її видача її особою, яка не є платником ПДВ.

В свою чергу пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за № 233/2037, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту якщо вона заповнена іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, тобто якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі.

При цьому, відповідно до підпункту 7.2.8 Закон України "Про податок на додану вартість" за наявності оригіналу податкової накладної, навіть у випадку невключення її до реєстру отриманих податкових накладних, наведене не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку, на що вказує ДПА України у своєму листі від 14.10.2010 р. № 502/4/16-1510.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що податкові накладні видані за оподатковуваними операціями за ставкою 20%, що відповідає вимогам і правилам п/п. 3.1.1, п. 4.1., п. 4.5., п/п. 6.1.1. Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції на час їх видачі та виникнення спірних правовідносин), а податковий кредит сформований відповідно до положень п. 7.5. Закону про ПДВ.

Зазначені податкові накладні за формою та змістом відповідають вимогам, встановленим наведеним Законом та Порядком заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за № 233/2037 стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, наведені в них дані відповідають та кореспондуються з даними первинних документів.

Контрагент позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних та до цього часу зареєстрований платником ПДВ (згідно даних з офіційного сайту ДПС України), а отже видача ним податкових накладних, за операціями, фактичне здійснення яких відповідачем не заперечується та не спростовується, є правомірним.

При цьому, суд окремо зазначає, що само по собі співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту на рівні ДПА в розумінні наведених норм Закону про ПДВ не є підставою для позбавлення платника податків (позивача) на податковий кредит (не є правомірним доказом завищення податкового кредиту), а отже невизнання відповідачем податкового кредиту за результатами «співставлення»не відповідає вимогам закону та є протиправним, а податкові повідомлення-рішення, ухвалені відповідачем за результатами такого «співставлення»є незаконними.

Суд, вирішуючи спір, також враховує, що відповідачем не надано актів зустрічних перевірок контрагента позивача, які б свідчили про протиправний характер вищезгаданих господарських операцій або взагалі діяльності цих осіб, що вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято без врахування всіх обставин, що мали значення та повинні бути враховані під час ухвалення оскаржуваного рішення.

Що стосується доводів відповідача про те, що контрагент позивача не подав декларацію та не задекларував суми податкових зобовязань, суд зазначає, що наведене спростовується наявними матеріалами справи.

Так, як вбачається з наданої позивачем до суду копії податкової декларації ПП «Орхан»з ПДВ за травень 2010 року, достовірність якої не заперечувалась відповідачем, вона складена 16.06.2010 року та надіслана на адресу ДПІ у Шевченківському районі м. Києва. Згідно повідомлення про вручення, дана декларація отримана ДПІ 18.06.2010 року, тобто до закінчення граничного строку, встановленого п/п. «а»п/п. 4.1.2. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(чинного на час подання декларації) (далі Закон № 2181) та до початку проведення перевірки та ухвалення оскаржуваного рішення. Крім того, із самої декларації вбачається, що вона повторно подана до ДПІ 12.07.2010 року, що, як пояснює позивач, було повязано з відмовою податкового органу від прийняття в перший раз декларації при доставці нарочним. Наведені обставини не спростовувались відповідачем.

З додатку № 5 до цієї декларації вбачається, що ПП «Орхан»задекларувало податкові зобовязання по ТОВ «Антіка»у сумі 134816,77 грн., тобто у розмірі спірної суми податкового кредиту.

Наведене спростовує доводи відповідача щодо неподання контрагентом позивача податкової декларації за травень 2010 року.

Таким чином, податковий кредит задекларований позивачем та, з іншого боку, - податкові зобовязання за цими операціями задекларовані ПП «Орхан»і доказів невизнання поданої ПП «Орхан»декларації та надіслання/отримання цим підприємством відповідного листа/рішення про невизнання цієї декларації, відповідачем під час розгляду справи не надано.

Отже, при фактичному здійсненні оподатковуваних операцій, наявності у позивача всіх первинних документів, що супроводжували дані операції, у т.ч. податкових накладних, підстав для невизнання права позивача на податковий кредит не має.

В даному випадку відповідачем не наведено обставин та не надано доказів на їх підтвердження, які б відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість»унеможливлювали або ставили під сумнів законність формування позивачем податкового кредиту за вищезгаданими операціями, реальність вчинення яких відповідачем не заперечується.

Відповідачем взагалі не наведено будь-яких конкретних фактів порушення позивачем податкового законодавства.

При цьому, суд наголошує на тому, що відповідно до статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість" та статей 1 і 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (в редакції на час ухвалення оскаржуваного рішення) ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку.

При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Отже, можливі порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків, а сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати), чого в даному випадку також не доведено відповідачем, в разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Виходячи з вищенаведеного в сукупності, суд приходить до висновку, що позивач здійснював податковий облік та формував податковий кредит відповідно до вимог чинного законодавства України, а отже правових підстав для невизнання права позивача на спірні суми податкового кредиту не має, що в свою чергу свідчить про те, що висновки відповідача в акті перевірки та, відповідно, оскаржуване рішення, не враховують фактичних обставин взаємовідносин позивача з його контрагентом та вищезазначених приписів законодавства, а отже оскаржуване рішення є необґрунтованим та протиправним.

Що стосується процедури та порядку проведення вищезгаданої перевірки, Акт за результатами якої, як доказ, покладений в основу оскаржуваного рішення, суд зазначає наступне.

Виходячи з положень п/п. «в»п/п. 4.2.2. Закону № 2181, абз. 3 п/п. 7.2.8. Закону України «Про податок на додану вартість», п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»(в редакції цих актів на час проведення перевірки), а також з характеру та змісту Акту перевірки, проведена перевірка позивача за своєю суттю є невиїзною (камеральною) перевіркою, тобто є перевіркою, яка проводиться виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків.

Проте, як вбачається з Акту перевірки, відповідач вийшов за межі обставин, які перевіряються під час проведення камеральної перевірки.

За своїм змістом проведена відповідачем перевірка стосується взаємовідносин позивача з іншим платником податків, а отже, виходячи з обставин, що перевірялися, дана перевірка могла проводитись з дотриманням вимог та за наявності підстав, визначених ст. 111 та ст. 112 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»за загальними правилами проведення позапланових виїзних перевірок з дослідженням та оцінкою всіх первинних документів за спірними відносинами, а сама перевірка повинна проводитись у т.ч. на підставі наказу керівника ДПІ та направлення на перевірку. В даному випадку відповідачем зазначених вимог закону не дотримано, а отже проведена перевірка не може бути визнана законною.

До того ж, в порушення п. 4.2.1. 4.2.5. Порядку, затвердженого наказом ДПА України № 266 від 18.04.2008 р. (в редакції на час проведення перевірки), перевірка проведена без витребування та аналізу первинних документів, повязаних із спірними операціями, а отже оскаржуване рішення не може вважатися обґрунтованим, тобто таким, що ухвалено з урахуванням всіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, у звязку з чим рішення є таким, що не відповідає вимогам п. 3 ч. 3. ст. 2 КАС України, дотримання яких перевіряє суд оцінюючи правомірність оскаржуваного рішення.

Крім того, виходячи з положень п/п. 7.7.5. Закону про ПДВ та п. 4.1. Порядку, затвердженого наказом ДПА України від 18.04.2008 р. № 266, камеральна перевірка проводиться протягом 30 днів, наступних за днем отримання декларації.

В даному випадку з Акту перевірки (п.2.10.) вбачається, що декларація з ПДВ позивача за травень 2010 року (вх.№ 102122) подана 21.06.2010 року, а перевірка проведена 30.08.2010 року, тобто поза межами встановленого законом місячного строку, а отже проведення даної перевірки та складання Акту перевірки поза межами такого строку є протиправним, у звязку з чим Акт перевірки є доказом отриманим з порушенням Закону.

З урахуванням викладеного, Акт перевірки та встановлені в ході такої перевірки обставини не можуть бути визнані як законний доказ по справі в підтвердження правомірності прийнятого ДПІ рішення в силу ч. 3 ст. 70 КАС України та, за висновком суду, є доказом здобутим незаконним шляхом.

Суд також враховує те, що в Акті перевірки відповідач посилається на те, що податкові зобовязання не були задекларовані ТОВ «ІТС Україна», яке за матеріалами перевірки не має відношення до позивача, тобто рішення відповідача в порушення вимог п. 3 ч. 3. ст. 2 КАС України є необґрунтованим, тобто таким, що прийнято без урахування всіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, а отже не відповідає критеріям правомірності, визначеним цією нормою КАС України (є протиправним з цих підстав).

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", в редакції на час виникнення спірних відносин, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватись Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Виходячи з приписів п/п. 5.2.2., 5.2.5. Закону № 2181, чинного на час ухвалення оскаржуваного рішення, платник податків може оскаржити будь-яке рішення податкового органу, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом. Такі ж права передбачені для платників податків положеннями п/п. 14.1.7., статтею 56 Податкового кодексу України. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, з чого випливає те, що позивач вправі оскаржити податкове повідомлення-рішення з літерою «1».

Відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи наведене в сукупності та виходячи із встановлених судом обставин, оцінивши надані позивачем та відповідачем докази, суд дійшов висновку, що під час розгляду справи відповідачем не доведено обґрунтованості та відповідності законодавству оскаржуваного рішення. В свою чергу, судом не встановлено порушень податкового законодавства, які б спричиняли невизнання права позивача на спірні суми податкового кредиту, у звязку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

При визначенні способу захисту прав позивача суд керується положеннями п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України, відповідно до яких у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування або визнання нечинним рішення. Виходячи з характеру спірних відносин та оскаржуваного акту, суд, з урахуванням положень ст. 11 КАС України, приходить до висновку про визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись вимогами ст. ст. 11, 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва:

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Антіка»(ідентифікаційний код 31732454; адреса: 02152, м. Київ, проспект Тичини, 20) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва № 0000482303/1 від 24.12.2010 року.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.А. Кармазін

Повний текст постанови складено та підписано 15.04.2011 року.