Постанова № 14972394, 12.04.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 квітня 2011 року 11:51 № 2а-2029/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Кармазіна О.А., при секретарі судового засідання Руденко Н.В.

за участю представників:

від позивача: Глузд О.В. (довіреність № 2 від 12.01.2011 р.)

від відповідача: Оксененко К.П. (довіреність від 20.04.2010 р. № 2266/9/10)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомМалого колективного підприємства «ВЛАСТА»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000502302/0 від 14.09.2010 року

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Мале колективне підприємство «ВЛАСТА»з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000502302/0 від 14.09.2010 року, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем 361500 грн., штрафні (фінансові) санкції у розмірі 180750 грн., а всього 542250 грн., які визначені за результатами перевірки взаємовідносин з ТОВ «НВП Союз Укрпром»(код 36114465).

Позивач вважає ці рішення необґрунтованими та незаконними, оскільки операції із зазначеним підприємством, фактично проведені, послуги фактично надані, проведення операцій підтверджується в сукупності договором, первинними та платіжними документами, податковими накладними, а отже податковий кредит з ПДВ сформований позивачем відповідно вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Позивач також зазначає, що висновок відповідача про завищення податкового кредиту зроблений лише виходячи із даних автоматизованого співставлення податкового кредиту та податкових зобовязань контрагентів позивача на рівні ДПА без проведення документальної перевірки та без дослідження будь-яких документів позивача, у позивача не витребовувалось жодних документів, тобто оскаржуване рішення прийнято без врахування всіх обставин, які мали значення для прийняття оскаржуваного рішення.

Під час розгляду справи позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач додатково просив скасувати рішення ДПІ від 17.02.2011 року № 337/7 про опис майна боржника у податкову заставу, яка повернута позивачу (із залишенням копії цієї заяви у матеріалах справи) з підстав недотримання вимог 137 КАС України, а саме з тих підстав, що дана заява фактично змінює і підстави і предмет позову, що відповідно до наведеної норми не допускається.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що оскаржувані рішення прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством України, висновки акту перевірки є обґрунтованими, а отже підстав для визнання оскаржуваних рішень не має.

Зокрема суть заперечень відповідача полягає у взаємозалежності права позивача на податковий кредит з декларуванням його контрагентом податкових зобовязань, а отже, оскільки декларація контрагента позивача за спірний період не була визнана податковим органом, підстав для формування податкового кредиту за спірними операціями у позивача не має.

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 12 квітня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані позивачем докази, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з урахуванням додаткових пояснень сторін, наданих під час розгляду справи, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Мале колективне підприємство «Власта»(далі МП «Власта») зареєстроване 12.04.1994 року Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією. Підприємству присвоєно ідентифікаційний код 21589497.

МП «Власта»02.12.2003 року зареєстровано в ДПІ у Дніпровському районі м. Києва платником податку на додану вартість про що останньому видано свідоцтво № 35615020 (НБ № 220001) з присвоєнням індивідуального податкового номеру 215894926534 (замість свідоцтва від 22.03.2001 р.).

30 серпня 2010 року ДПІ у Дніпровському районі м. Києва проведено документальну невиїзну перевірку в частині дотримання податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «НВП «СОЮЗ УКРПРОМ»за березень квітень 2010 року.

Для участі у проведенні перевірки посадові особи позивача податковим органом не запрошувались та, відповідно, участі у проведенні перевірки не приймали.

Під час проведення перевірки відповідачем не досліджувались та не оцінювались первинні, платіжні документи, а також документи податкової звітності позивача та його контрагента за спірними операціями.

За результатами перевірки складено Акт перевірки від 30.08.2010 року № 3774/23-222-21589497 (далі Акт перевірки).

Актом перевірки (стор. 3) податковим органом встановлено, що згідно з «системою автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА»встановлено розбіжність, а саме - порушення п/п. 7.2.3., 7.4.1., 7.4.5., 7.5.1. Закону України «Про податок на додану вартість»(далі-Закон про ПДВ), у звязку з чим МП «Власта»завищено податковий кредит з ПДВ на суму 361500,00 грн., у тому числі: за березень 2010 року на суму 182500,00 грн., за квітень 2010 року на суму 179000,00 грн.

Цим же актом встановлено, що у ході відпрацювання податкових декларацій з ПДВ за березень-квітень 2010 року та додатку № 5 до декларації встановлено взаємовідносини з ТОВ «НВП СОЮЗ УКРПРОМ», у т.ч. - не подано декларації з податку на додану вартість за березень-квітень 2010 року, що підтверджується, на думку відповідача, даними АІС «Перелік платників ПДВ за результатами автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів».

Згідно інформації з цієї бази даних, ТОВ «НВП Союз Укрпром»не задекларовано та не відображено податкові зобовязання по МП «Власта»на загальну суму 361500,00 грн., а саме: податкові зобовязання за березень 2010 року у розмірі 182500,00 грн. та за квітень 2010 року у розмірі 179000,00 грн.

Виходячи з наведених відповідачем в Акті перевірки норм законодавства, податковий орган робить висновок, що розмір податкового зобовязання продавця по операціям з кожним контрагентом має дорівнювати розміру податкового кредиту такого покупця, що передбачає відображення покупцем отриманої податкової накладної в реєстрі отриманих податкових накладних. З огляду на наведене відповідач прийшов до висновку, що позивач таким чином завищив податковий кредит у спірний період.

Інших доводів в обґрунтування правомірності оскаржуваного рішення податковий орган під час розгляду справи не наводив.

У взаємозвязку з вищенаведеним, під час розгляду справи судом встановлено, що спірний податковий кредит сформований позивачем у звязку з виконанням його контрагентом клінінгових послуг (клінінг офісних приміщень), під чим розуміється у загальній ділові практиці професійне прибирання приміщень і супутні види послуг, а саме - миття підлоги, миття вікон, хімчистка килимів, догляд за нерухомістю в комплексі, експлуатація будівель і споруд, контроль і обслуговування внутрішніх систем, запобігання аваріям.

Виконання цих послуг для позивача, факт надання яких не заперечується відповідачем, підтверджується в сукупності наступними первинними документами:

-договором від 01.12.2008 р., укладеному між позивачем та ТОВ «НВП Союз Укрпром», відповідно якого до контрагент виконує наведені вище роботи по узгодженню з позивачем з використанням власних матеріалів, а місце надання наведених вище послуг, вартість, визначаються шляхом виставлення рахунку на оплату та підписання акту виконаних робіт. Строк дії встановлений до 01.12.2009 року з наступною пролонгацією на наступний рік у разі відсутності заяв сторін щодо припинення його дії. На час виконання операцій за договором, як зазначив позивач та не спростував відповідач, даний договір діяв та виконувався. Як пояснюється представником позивача даний договір мав загальний характер у звязку з чим роботи виконувались на підставі окремих рахунків та з підтвердженням виконання робіт в актах без посилання на реквізити договору, проте в платіжних дорученнях оплата послуг деталізована з посиланням на зазначений договір.

-рахунком № У-0000008 від 01.04.2010 р. на суму 1074000,00 грн. з ПДВ;

-актами здачі-приймання робіт за 01.04.2010 р., 02.04.2010 р., 05.04.2010 р. - 07.04.2010 р., 09.04.2010 р., 12.04.2010 р. - 17.04.2010 р., 21.04.2010 р. - 23.04.2010 р., 26.04.2010 р. - 30.04.2010 р., кожний на суму 53700 грн. з ПДВ,

-податковими накладними: № 26 від 01.04.2010 р. на суму 53700 грн., № 27 від 02.04.2010 р. на суму 61300 грн. з ПДВ, № 28 від 05.04.2010 р. на суму 46100 грн., № 29 від 06.04.2010 р. на суму 53700 грн. з ПДВ, № 30 від 07.04.2010 р. на суму 53700 грн. з ПДВ, № 31 від 09.04.2010 р. на сума 53700 грн. з ПДВ, № 32 від 12.04.2010 р. на суму 53700 грн. з ПДВ, № 33 від 13.04.2010 р. на суму 53700 грн. з ПДВ, № 34 від 14.04.2010 р. на суму 182400 грн. з ПДВ, № 35 від 19.04.2010 р. на суму 32400 грн. з ПДВ, № 36 від 21.04.2010 р. на суму 53700 грн. з ПДВ, № 37 від 22.04.2010 р. на суму 53700 грн. з ПДВ, № 38 від 23.04.2010 р. на суму 53700 грн. з ПДВ, № 39 від 26.04.2010 р. на суму 53700 з ПДВ, № 40 від 27.04.2010 року на суму 53700 грн. з ПДВ, № 41 від 28.04.2010 р. на суму 53700 грн. з ПДВ, № 42 від 29.04.2010 р. на суму 53700 грн. з ПДВ, № 43 від 30.04.2010 р. на суму 53700 грн. з ПДВ.

Всього за період квітня 2010 року за актами та податковими накладними сума операцій складає 1 074 000,00 грн. з ПДВ, ПДВ складає 179000 грн., що відповідає спірній сумі податкового кредиту за цей період.

Виконання операцій за період березня 2010 року підтверджується наступними первинними документами:

-рахунком № У-00000006 від 01.03.2010 р. на суму 1095000 грн. з ПДВ,

-актами від 01.03.2010 р. - 05.03.2010 р., 09.03.2010 р. - 12.03.2010 р., 15.03.2010 р., 16.03.2010 р., 18.03.2010 р., 19.03.2010 р., 22.03.2010 р. - 26.03.2010 р., 29.03.2010 р., 31.03.2010 р., кожен на суму 54750 грн. з ПДВ,

-податковими накладними: № 13 від 01.03.2010 р. на суму 50000 грн. з ПДВ, № 14 від 01.03.2010 р. на суму 4750 грн. з ПДВ, а також податковими накладними кожна на суму 54750 грн. з ПДВ: № 15 від 02.03.2010 р., № 16 від 03.03.2010 р., № 17 від 04.03.2010 р., № 18 від 05.03.2010 р., № 19 від 09.03.2010 р., № 20 від 10.03.2010 р., № 21 від 11.03.2010 р., № 22 від 12.03.2010 р., № 23 від 15.03.2010 р., № 24 від 16.03.2010 р., № 25 від 18.03.2010 р., № 26 від 19.03.2010 р., № 27 від 22.03.2010 р., № 28 від 23.03.2010 р., № 29 від 24.03.2010 р., № 30 від 25.03.2010 р., № 31 від 26.03.2010 р., № 32 від 29.03.2010 р., № 34 від 31.03.2010 р., на підставі яких сформовано спірну суму податкового кредиту за березень 2010 року у розмірі 182500,00 грн.

На підтвердження оплати за даними операціями позивачем також надано банківську виписку за спірний період.

Відповідач не заперечує фактичне здійснення цих операцій з вищезгаданим контрагентом і під час розгляду не надано будь-яких доказів та не зазначено будь-яких обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій.

В контексті наведеного суд також зазначає, що під час розгляду справи не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити, про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки робіт/послуг, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагенту були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

В період формування позивачем спірних сум податкового кредиту, правовідносини, що виникали у зв'язку з формуванням платником податку податкового кредиту, регулювалися статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (далі Закон про ПДВ).

Так, в контексті спірних відносин, об'єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до п. п. 3.1.1 Закону про ПДВ України є, зокрема, операції платників податку з поставки робіт/послуг.

Підпунктом 7.4.1 цього Закону, передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням, зокрема, робіт/послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п/п. 7.5. Закону про ПДВ датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій, зокрема: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п/п. 7.2.3. зазначеного Закону податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 Закону про ПДВ передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 Закону про ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, Закон України "Про податок на додану вартість" визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду, це: не повязаність здійсненої операції з господарською діяльністю, фіктивність операцій, відсутність поставки, та відсутність у платника податків на момент перевірки податкових накладних або її видача її особою, яка не є платником ПДВ.

В свою чергу пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за № 233/2037, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту якщо вона заповнена іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, тобто якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі.

При цьому, відповідно до підпункту 7.2.8 Закон України "Про податок на додану вартість" за наявності оригіналу податкової накладної, навіть у випадку невключення її до реєстру отриманих податкових накладних, наведене не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку, на що вказує ДПА України у своєму листі від 14.10.2010 р. № 502/4/16-1510.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що податкові накладні видані за оподатковуваними операціями за ставкою 20%, що відповідає вимогам і правилам п/п. 3.1.1, п. 4.1., п. 4.5., п/п. 6.1.1. Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції на час їх видачі та виникнення спірних правовідносин).

Зазначені податкові накладні за формою та змістом відповідають вимогам, встановленим наведеним Законом та Порядком заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за № 233/2037 стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, наведені в них дані відповідають та кореспондуються з даними актів виконаних робіт та платіжних документів.

Контрагент позивача на момент вчинення господарських операцій та видачі податкових накладних був зареєстрований платником ПДВ, що підтверджується інформацією з офіційного сайту ДПС України, а отже видача ним податкових накладних, за операціями, фактичне здійснення яких відповідачем не заперечується та не спростовується, є правомірним.

При цьому, суд окремо зазначає, що само по собі співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту на рівні ДПА в розумінні наведених норм Закону про ПДВ не є підставою для позбавлення платника податків на податковий кредит (не є правомірним доказом завищення податкового кредиту), а отже невизнання відповідачем податкового кредиту за результатами «співставлення»не відповідає вимогам закону та є протиправним, а податкові повідомлення-рішення, ухвалені відповідачем за результатами такого «співставлення»є незаконними.

Суд, вирішуючи спір, також враховує, що відповідачем не надано актів зустрічних перевірок контрагента позивача, які б свідчили про протиправний характер вищезгаданих господарських операцій або взагалі діяльності цих осіб.

У взаємозвязку з наведеним, під час розгляду справи на підставі повідомлення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 22.03.2011 р. № 2854/7/10-036 також встановлено, що ТОВ «НВП Союз Укрпром»фактично були подані декларації з ПДВ за березень та квітень 2010 року, що спростовує доводи відповідача щодо неподання контрагентом позивача податкової звітності за спірний період.

Зокрема, декларація ТОВ «НВП Союз Укрпром» за березень 2010 року надійшла 28.04.2010 р., однак лише 10.03.2011 року ДПІ у Святошинському районі м. Києва (за місцем реєстрації контрагента) виготовило лист/рішення № 5304/10/28-323 про невизнання цієї звітності.

Тобто, на час проведення перевірки відповідачем, прийняття оскаржуваного рішення та вчинення господарських операцій, зазначене рішення було відсутнє, а отже цей лист/рішення не може бути прийнято судом до уваги в обґрунтування правомірності оскаржуваного рішення відповідача та доводів про те, що контрагент позивача не задекларував податкові зобовязання за операціями з позивачем. При цьому, доказів того, що це рішення направлялось цьому контрагенту податковим органом не надано. В той же час, відповідно до чинного на час подання цієї декларації п. 4.3. Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженої наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 166 (із змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 червня 2005 р. за № 702/10982 (надалі Порядок), таке звернення надсилається поштою з повідомленням про його вручення.

Крім того, що стосується декларації контрагента позивача за квітень 2010 року, то, як вбачається з наведеного вище листа та додатків до нього, вона була подана податковому органу 19.05.2010 р. та не визнана податковим органом відповідно до листа/рішення від 21.05.2010 р. № 5819/10/28-323. Проте, під час розгляду справи не було надано доказів виконання податковим органом вимог щодо направлення цього рішення контрагенту у звязку з чим зазначений лист не може бути врахований в обґрунтування невизнання податкової звітності контрагента позивача та в якості доказу неправомірності формування позивачем податкового кредиту.

В контексті доводів відповідача про те, що контрагент позивача не задекларував суми податкових зобовязань, суд зазначає, що відповідно до статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість" та статей 1 і 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (чинними на час ухвалення оскаржуваного рішення) ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, можливі порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків, а сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Таким чином, при фактичному здійсненні оподатковуваних операцій, наявності у позивача сукупності всіх первинних документів, що супроводжували дані операції у податковому та бухгалтерському обліку, у т.ч. податкових накладних, підстав для невизнання права позивача на податковий кредит не має.

В даному випадку відповідачем не наведено обставин та не надано доказів на їх підтвердження, які б відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість»унеможливлювали або ставили під сумнів законність формування позивачем податкового кредиту за вищезгаданими операціями, реальність вчинення яких відповідачем не заперечується.

Відповідачем взагалі не наведено будь-яких конкретних фактів порушення позивачем податкового законодавства.

Виходячи з вищенаведеного в сукупності, суд приходить до висновку, що позивач здійснював податковий облік та формував податковий кредит відповідно до вимог чинного законодавства України, а отже правових підстав для невизнання права позивача на спірні суми податкового кредиту не має, що в свою чергу свідчить про те, що висновки відповідача в акті перевірки та, відповідно, оскаржуване рішення, не враховують фактичних обставин взаємовідносин позивача з його контрагентом та вищезазначених приписів законодавства, а отже оскаржуване рішення є протиправним.

Що стосується процедури та порядку проведення вищезгаданої перевірки, Акт за результатами якої, як доказ, покладений в основу оскаржуваного рішення, суд зазначає наступне.

Виходячи з положень п/п. «в»п/п. 4.2.2. Закону № 2181, абз. 3 п/п. 7.2.8. Закону України «Про податок на додану вартість», п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»(в редакції цих актів на час проведення перевірки), а також з характеру та змісту Акту перевірки, проведена перевірка позивача за своєю суттю є невиїзною (камеральною) перевіркою, тобто є перевіркою, яка проводиться виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків.

Проте, як вбачається з Акту перевірки, відповідач вийшов за межі предмету такої перевірки та обставин, які перевіряються під час проведення камеральної перевірки.

За своїм змістом проведена відповідачем перевірка стосується взаємовідносин позивача з іншим платником податків, а отже, виходячи з обставин, що перевірялися, дана перевірка могла проводитись з дотриманням вимог та за наявності підстав, визначених ст. 111 та ст. 112 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»за правилами проведення позапланових виїзних перевірок з дослідженням та оцінкою всіх первинних документів за спірними відносинами, а сама перевірка повинна проводитись у т.ч. на підставі наказу керівника ДПІ та направлення на перевірку. В даному випадку відповідачем зазначених вимог закону не дотримано, а отже проведена перевірка не може бути визнана законною.

До того ж, в порушення п. 4.2.1. 4.2.5. Порядку, затвердженого наказом ДПА України № 266 від 18.04.2008 р. (в редакції на час проведення перевірки), перевірка проведена без витребування та аналізу первинних документів, повязаних із спірними операціями, а отже оскаржуване рішення не може вважатися обґрунтованим, тобто таким, що ухвалено з урахуванням всіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, у звязку з чим рішення є таким, що не відповідає вимогам п. 3 ч. 3. ст. 2 КАС України, дотримання якого перевіряє суд оцінюючи правомірність оскаржуваного рішення.

Крім того, виходячи з положень п/п. 7.7.5. Закону про ПДВ та п. 4.1. Порядку, затвердженого наказом ДПА України від 18.04.2008 р. № 266, камеральна перевірка проводиться протягом 30 днів, наступних за днем отримання декларації.

В даному випадку перевірка щодо декларацій позивача за березень квітень 2010 року проведена 30.08.2010 року, тобто поза межами встановленого законом місячного строку, а отже проведення даної перевірки та складання Акту перевірки поза межами такого строку є протиправним, у звязку з чим Акт перевірки є доказом отриманим з порушенням Закону.

З урахуванням викладеного, Акт перевірки та встановлені в ході такої перевірки обставини не можуть бути визнані як законний доказ по справі в підтвердження правомірності прийнятого ДПІ рішення в силу ч. 3 ст. 70 КАС України та, за висновком суду, є доказом здобутим незаконним шляхом.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", в редакції на час виникнення спірних відносин, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватись Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи наведене в сукупності та виходячи з встановлених судом обставин, оцінивши надані позивачем та відповідачем докази, суд дійшов висновку, що під час розгляду справи відповідачем не доведено обґрунтованості та правомірності оскаржуваного рішення. В свою чергу судом не встановлено порушень податкового законодавства з боку позивача, які б спричиняли невизнання права позивача на спірні суми податкового кредиту, у звязку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

При визначенні способу захисту прав позивача суд керується положеннями п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України, відповідно до яких у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування або визнання нечинним рішення. Виходячи з характеру спірних відносин та оскаржуваного акту, суд, з урахуванням положень ст. 11 КАС України, приходить до висновку про визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись вимогами ст. ст. ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва:

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Малого колективного підприємства «ВЛАСТА»(ідентифікаційний код 21589497; адреса: 02125, м. Київ, пр-т. Алішера Навої, 76 офіс 300) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва № 0000502302/0 від 14 вересня 2010 року.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.А. Кармазін

Повний текст постанови складено та підписано 15 квітня 2011 р.