Рішення № 14953713, 19.04.2011, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.11                                                                                 Справа № 1/42пд/2011.

За первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Майра”, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Техносбит", м.Лисичанськ Луганської області

про визнання недійсним договору поставки

          та зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Техносбит", м.Лисичанськ Луганської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Майра”, м. Харків

про визнання договору поставки дійсним

Суддя Н.М.Зюбанова

П р е д с т а в н и к и:

від позивача за первісним позовом –Князь І.М., дов. від 02.03.11 б/н;

від відповідача за первісним позовом –Волков М.М., дов. від 02.03.11 № 7;

На підставі ст. 77 ГПК України у судовому засіданні 13.04.11 було оголошено перерву до 19.04.11, 11-00.

Суть спору за первісним позовом: про визнання договору поставки № М-1907-1КП від 19.07.10 недійсним

Суть спору за зустрічним позовом: про визнання договору поставки М-1907-1КП від 19.07.10 дійсним.

          Відповідач за первісним позовом у відзиві на позовну заяву за листом № 218 від 25.06.10 р. проти первісного позову заперечує з посиланням на умови п. 2.1 договору, яким визначено, що ціна на товар, кількість визначаються за домовленістю сторін на кожну партію товару окремо та фіксуються у відвантажувальних та інших фінансових документах.

          Ухвалою господарського суду від 13.04.11 господарським судом прийнято до розгляду зустрічний позов відповідача, який було подано до початку розгляду справи по суті у відповідності до ст. 22 ГПК України з належними доказами сплати судових витрат у загальній сумі 321 грн. 00 коп.

Розглянувши матеріали справи, додатково надані документи, вислухавши представників сторін, суд дійшов до наступного.

Так, з матеріалів справи вбачається, що в обгрунтування позовних вимог про визнання недійсним договору поставки № М-1907-1КП від 19.07.10 позивач посилається на те, що за змістом вказаного правочину не визначено ціну договору, що не відповідає приписам ст. 691 ЦК України; не зазначені вимоги до якості товару, умови до тари та пакування.

Саме з посиланням на вказані обставини позивач просить дослідити умови розділу 2 договору поставки, який регулює ціну товару та п. 2.1 якого зокрема передбачено, що ціна на товар, кількість визначаються за домовленістю сторін на кожну партію товару окремо та фіксуються у відвантажувальних та інших фінансових документах; загальна сума договору визначається загальною сумою поставок товару, які здійснені у рамках даного договору; проведення покупцем передплати за товар згідно п. 4.3 договору є підтвердженням згоди покупця з ціною на товар, що поставляється.

У якості нормативно-правової підстави позову позивач посилається на ст. 203 ЦК України, яка визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частиною 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недісним /оспорюваний правочин/.

Відповідач за первісним позовом проти нього заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог за первісним позовом та задоволення зустрічного позову, виходячи з наступних підстав.

Так, ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов‘язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов‘язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов‘язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За Господарським кодексом України договір поставки регулюється ст. 265, а саме: за договором поставки одна сторона –постачальник зобов‘язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов‘язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 180 ГК України якою передбачено, що при укладанні господарського договору сторони зобов‘язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

При розгляді даної справи господарським судом встановлено, що 19.07.10 між позивачем –Товариством з обмеженою відповідальністю "Майра" (постачальник) та відповідачем –Товариством з обмеженою відповідальністю "Техносбит" (покупець) було укладено договір поставки № М-1907-1КП, за умовами якого постачальник прийняв зобов‘язання передати у власність позивача цукор, а покупець зобов‘язався оплатити та прийняти товар на умовах договору.

Таким чином господарський встановлює факт належного укладання сторонами у справі договору поставки № М-1907-1КП, оскільки:

- по-перше, за предметом оспорюваний позивачем договір укладається фактично на майбутнє, діє більше року, що ускладнює визначення на день укладання правочину конкретної ціни, оскільки це пов‘язано з застосуванням ринкових цін та оформленням покупцем замовлень на кожну партію товару. Саме тому у п. 1.7, п. 1.8 договору поставки сторони обумовили, що загальна кількість товару, який підлягає поставці за договором, визначається як зростаюча кількість за всіма поставками згідно видаткових накладних; кількість товару, вартість кожної партії товару зазначається у накладній, яка є невід‘ємною частиною даного договору та має силу специфікації до даного договору, складеної постачальником на підставі замовлення покупця;

- по-друге, посилання позивача на невизначеність ціни договору є такими, що протирічать змісту правочину та фактичним правовідносинам сторін, оскільки у розділі 2 договору визначено: що ціна на товар, кількість визначаються за домовленістю сторін на кожну партію товару окремо та фіксуються у відвантажувальних та інших фінансових документах; загальна сума договору визначається загальною сумою поставок товару, які здійснені у рамках даного договору; проведення покупцем передплати за товар згідно п. 4.3 договору є підтвердженням згоди покупця з ціною на товар, що поставляється.

- по-третє, обставини відсутності суттєвих умов договору можуть бути підставами для тверджень про факт неукладеної угоди, але не визнання її недійсною, на що посилається позивач згідно положень ст. 203, ст. 215 ЦК України.

Тому суд погоджується з доводами відповідача за первісним позовом про те, що договором поставки однозначно встановлений порядок визначення загальної ціни договору, який дає можливість визначити останню, що й було зроблено відповідачем.

Також є необґрунтованими доводи позивача щодо не зазначення вимог до якості товару, умов до тари та пакування, оскільки вони спростовуються змістом п. 1.3, п. 3.5 договору.

За таких обставин господарський суд не вбачає правових підстав для задоволення первісного позову та визнання недійсним договору поставки № М-1907-1КП від 19.07.10, тому у задоволенні первісного позову слід відмовити, судові витрати покладаються на позивача за первісним позовом.

Щодо зустрічного позову, то при його розгляді суд дійшов до наступного.

Так, в обґрунтування зустрічного позову позивач за зустрічним позовом посилається на те, що його вимоги про визнання договору поставки № М-1907-1КП від 19.07.10 дійсним обґрунтовані фактичним виконання оспорюваного позивачем за первісним позовом правочину по поставці цукру на загальну суму 4851070 грн. 55 коп., а також змістом додаткової угоди № 2 від 15.02.11 до договору поставки.

Відповідач за первісним позовом проти визнання договору поставки дійсним заперечує.

Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають у державі.

За змістом ст. ст. 1, 21 ГПК України господарські суди розглядають справи за участю підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб (у тому числі іноземних), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності.

Згідно ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім випадків, визначених у цій статті. Стаття 12 ГПК України містить вичерпний перелік спорів, які не підлягають розгляду господарським судом, до них відносяться спори, про приватизацію державного житлового фонду; спори, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спори про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спори, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інші спори, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

Згідно статті 41 ГПК України господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом. Одним з елементів позову є предмет позову. Предмет позову –матеріально правова вимога, заявлена позивачем у суд до відповідача відносно усунення допущеного відповідачем порушення права позивача.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, якими способами захисту цивільних прав та інтересів здійснюється усунення допущеного відповідачем порушення права позивача, а саме:

- визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб; суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Таким чином, господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає статті 1 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер. Аналогічну правову позицію викладено у Постановах Верховного суду України від 13.07.04 у справі № 10/732 та від 14.12.04 у справі № 6/11. Проте захист таких інтересів повинний вчинюватись у спосіб передбачений законодавством, у тому числі процесуальним.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.02.11 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Майра" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техносбит" (покупець) було укладено додаткову угоду № 2 до договору поставки № М-1907-1КП від 19.07.10, за умовами якого договір доповнено п. 8.4 наступного змісту:

- сторони мають право захистити свої права та інтереси шляхом звернення до господарського суду з позовом про визнання даного договору дійсним.

Таким чином предмет зустрічного позову є таким, що відповідає діючому законодавству, у т.ч. за способом захисту порушеного права.

При розгляді зустрічного позову судом встановлено, що матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем відповідачу цукру за видатковими накладними № РН-0001544 від 12.10.10 на суму 10611 грн. 00 коп., № РН-0001545 від 18.10.10 на суму 596902 грн. 50 коп., № РН-0001546 від 25.10.10 на суму 193557 грн. 05 коп., № РН-0001921 від 08.12.10 на суму 622305 грн. 45 коп., № РН-0001922 від 30.12.10 на суму 1627694 грн. 55 коп., № РН-0000035 від 11.01.11 на суму 1000000 грн. 00 коп., № РН-0000092 від 21.02.11 на суму 800000 грн. 00 коп., а всього на загальну суму 48510070 грн. 55 коп., яка й складає ціну договору поставки від 19.07.10 № М-1907-1КП, виходячи з його умов за п. п. 1.7-2.2.

          У відповідності до наявних у справі виписок банку, який обслуговує позивача за зустрічним позовом, є доведеним факт проведення передплати за цукор за платіжними дорученнями №№ 93093, 93016, 93274, 72, 82, 93301, 93377, 89, 121.

          За змістом п. 2.1 Статуту відповідача однією з цілей створення та діяльності товариства є отримання прибутку від цієї діяльності для задоволення особистої та статутної мети учасників товариства. Зокрема, за п. 2.2 Статуту одним з предметів діяльності ТОВ "Техносбит" є оптова торгівля цукром, шоколадними та кондитерськими виробами. Зазначена обставина свідчить про те, що придбаний цукор може використовуватись у господарський діяльності товариства з метою отримання прибутку. Тобто при укладанні та виконанні оспорюваного договору поставки покупцем товару не були порушені вимоги діючого законодавства та Статут підприємства.

За ст. 627 ЦК України законодавцем проголошено свободу договору, тобто сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

          Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов‘язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

          Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов‘язковим для виконання сторонами.

          За таких обставин суд дійшов висновку про дійсність укладеного сторонами у справі договору поставки від 19.07.10 № М-1907-1КП, тому зустрічний позов підлягає задоволенню з віднесенням судових витрат за зустрічним позовом на відповідача за зустрічним позовом у відповідності до ст. 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 60, 77, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. У задоволенні первісного позову відмовити. Судові витрати за первісним позовом покласти на позивача за первісним позовом.

2. Зустрічний позов задовольнити повністю.

3. Визнати дійсним договір поставки № М-1907-1КП, укладений 19.07.10 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Майра", м. Харків, пров. Кузнєчний, буд. 1, ідент. код 36817495 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техносбит", м. Лисичанськ Луганської області, вул. Генерала Потапенка, б. 256, ідент. код 31704813.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Майра", м. Харків, пров. Кузнєчний, буд. 1, ідент. код 36817495 на користь та Товариства з обмеженою відповідальністю "Техносбит", м. Лисичанськ Луганської області, вул. Генерала Потапенка, б. 256, ідент. код 31704813 – 85 грн. 00 коп. витрат по держмиту та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, видати на виконання наказ позивачу за зустрічним позовом після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання повного рішення –19.04.11.

Суддя Н.М.Зюбанова

Помічник судді           Г.А.Кравцова