Ухвала суду № 14930914, 29.03.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-11998/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.

Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

"29" березня 2011 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Сорочко Є.О., Собківа Я.М.,

при секретарі: Пеньковій О.Г.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтехсервіс ЛТД»на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2010 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтехсервіс ЛТД»до Київської регіональної митниці, третя особа - Головне управління Державного казначейства України в місті Києві про визнання протиправним та скасування Рішення про визначення митної вартості товарів від 31.03.2010 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2010 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтехсервіс ЛТД»звернулися в суд з позовом до Київської регіональної митниці, третя особа - Головне управління Державного казначейства України в місті Києві про визнання протиправним та скасування Рішення про визначення митної вартості товарів від 31.03.2010 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2010 року в задоволені вимог позивача відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою вимоги позивача задовольнити.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що в свою чергу призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та обєктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, яким та наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог позивача.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтехсервіс ЛТД»зареєстровано Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 22.05.1997 року та присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи 24918903, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію А01 № 132691, копія якого наявна в матеріалах справи.

Між ТОВ «Інтехсервіс ЛТД»та фірмою INTERSPAN KFT (Угорщина) 18 вересня 1998 року укладено контракт № 18 предметом якого є купівля-продаж товару найменуванням, кількістю, в асортименті та за цінами, що зазначені у INVOICE, які є невідємною частиною Контракту.

Під час імпорту товарів, 22.03.2010 року позивачем було подано вантажну митну декларацію № 100000024/2010/742818 в якій визначено митну вартість імпортованого товару у сумі 2841, 94 євро.

Під час митного оформлення відповідач не погодився із заявленою митною вартістю та самостійно здійснив митну оцінку товару, застосувавши при цьому метод 6 (резервний метод), про що Київською регіональною митницею винесено Рішення № 100000006/2010/211137/1 від 31.03.2010 про визначення митної вартості товарів.

Позивач не погодився із прийнятим відповідачем Рішенням у звязку з чим позивач з урахуванням вимог п. 2 Порядку випуску товарів у вільний обіг під гарантійні зобовязання при ввезенні їх на митну територію України, затвердженого наказом Державної митної служби України від 17.03.2008 № 230, подав клопотання про випуск товарів у вільний обіг під гарантійні зобовязання.

Вказане клопотання відповідачем було задоволено про, що позивача повідомлено листом № 35/4-12/2851 від 01.04.2010 року.

За наслідками розгляду питання щодо можливості застосування заявленої позивачем митної вартості товарів, відповідач відмовиву її застосуванні, про що ТОВ «Інтехсервіс ЛТД»повідомлено листом № 35/7-2-12/6119.

Не погоджуючись із винесеним рішенням позивач оскаржив його до Державної митної служби України, за наслідками розгляду якої позивачу відмовлено у скасуванні рішення Київської регіональної митниці.

Вирішуючи питання правомірності прийнятого відповідачем спірного рішення, колегія суддів зважає на наступне.

Поняття митної вартості є базовою категорією не лише в системі митного оподаткування, але в системі митного контролю та митного оформлення, оскільки саме на основі митної вартості розраховуються такі платежі як мито, митні збори, податок на додану вартість, акцизній збір.

У відповідності до положень ст. 259 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

За правилами ст.ст. 41, 265 Митного кодексу України митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього кодексу шляхом проведення перевірки документів, поданих для підтвердження заявленої митної вартості товарів і відомостей, що необхідні для здійснення митного контролю; усного опитування посадових осіб підприємств і громадян, а також консультацій з декларантом з метою обміну інформацією, що стосується певної зовнішньоекономічної операції та впливає на вартість товарів; митного огляду товарів для визначення характеристик, які впливають на рівень їх митної вартості; порівняння рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено; наявною у митного органу інформацією про рівень цін на такі товари або вартість прямих витрат на їх виробництво, у тому числі сировини, матеріалів та/або комплектувальних виробів, які входять до складу товарів; застосування інших, передбачених Митним кодексом України та законами з питань митної справи форм контролю.

Заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. (п.п. 1, 2 ст. 264 Митного кодексу України)

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766затверджено Порядок декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, яким у п. 7 зазначено перелік документів, що є обовязковими до подання декларантом з метою підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів.

Окрім того, пунктом 11 вказаного Порядку встановлено зобовязання декларанта подати додаткові документи на вимогу митного органу. При цьому, посадова особа митного органу у графі "Для відміток митниці" декларації митної вартості робить запис про необхідність подання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, із складенням переліку, зазначає дату і прізвище та ставить свій підпис. Декларант ознайомлюється з таким записом, зазначає під ним дату, прізвище та ставить свій підпис.

При цьому, якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, митну вартість товарів визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно із законодавством. (п. 14 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України)

Згідно з ч. 3 ст. 265 Митного кодексу України якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.

Відповідно до п. 16 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України на підставі рішення митного органу про визначення митної вартості товарів зазначена вартість перераховується у гривні за офіційним курсом гривні до відповідної іноземної валюти, установленим Національним банком України на день прийняття вантажної митної декларації для оформлення.

Стаття 266 Митного кодексу України містить перелік методів визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, відповідно до якого розрізняють такі методи: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервний.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 273 вказаного Кодексу у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 267 - 272 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ).

З матеріалів справи вбачається, що декларанту було запропоновано надати додаткові документи на підтвердження заявленої митної вартості товарів, про що 31.03.2010 року інспектором відділу контролю митної вартості в графі для відміток здійснено відповідний запис.

Декларант із вказаним записом був ознайомлений та зазначив про неможливість надання необхідних додаткових документів.

Неподання позивачем зазначеної інформації про митну вартість товару який фактично імпортувався на територію України, позбавило можливості митницю визначити митну вартість за п'яти попередніми методами її визначення, а тому митну вартість товарів визначено митним органом за 6 резервним методом (відповідно до приписів Митного Кодексу, а також п. 14 Постанови Кабінету Міністрів України №1776).

За таких підстав, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо правомірності застосування відповідачем при здійсненні митної оцінки шостого (резервного) методу.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналізуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач прийняв спірне рішення № 100000006/2010/211137/1 від 31.03.2010 року в межах повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства.

Доводи апелянта не ґрунтуються на належній доказовій базі та правильному трактуванні норм права.

Суд першої інстанції вірно застосував положення Митного кодексу України, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного апелянтом рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтехсервіс ЛТД»- залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2010 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 04.04.2011 року.

Головуючий суддя: (підпис)

Судді: (підпис)

Суддя: Бистрик Г.М.