Постанова № 14928756, 04.04.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2011                                                                                           № 13/361

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Майданевича А.Г.

суддів:           

за участю представників сторін:

згідно з протоколом судового засідання від 04.04.2011 року

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» на рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2011 року

у справі № 13/361 (суддя –Курдельчук І.Д.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»

до          фірми «Т.М.М.»товариства з обмеженою відповідальністю

про          стягнення 381270,40 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до фірми «Т.М.М.» товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості у сумі 362 821,75 грн., неустойки у розмірі 14975,51 грн., інфляційних втрат у сумі 1227,01 грн., 3 % річних у сумі 2246,13 грн., витрати по сплаті державного мита у сумі 3812,70 грн. та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.02.2011 року у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» подано апеляційну скаргу, в якій позивач просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2011 року та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити повністю.

В своїх доводах позивач посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, та висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2011 року по справі №13/361 апеляційну скаргу ТОВ «Ласка Лізинг» було прийнято до провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні. 17.03.2011 року у розгляді справи №13/361 в засіданні оголошувалась перерва.

Позивач в судовому засіданні надав свої пояснення й підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2011року скасувати та прийняти нове рішення суду, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Представник відповідача письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, однак у судовому засіданні проти доводів скарги заперечував, вважає їх безпідставними та таким, що не підлягають задоволенню, а рішення суду просить залишити без змін.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.12.2007 між товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (лізингодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Т.М.М.» (лізингоотримувач) укладено договір фінансового лізингу № 1124/12/2007 від 18.12.2007 року (надалі - договір), відповідно до умов якого позивач зобов’язався передати без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації, а відповідач - прийняти в тимчасове володіння та користування за плату майно – вантажний автомобіль МАЗ 642205-220 – п’ять одиниць, та здійснювати лізингові платежі.

На виконання умов договору, 20.03.2008 року позивач передав предмет лізингу відповідачу, що підтверджується підписаною обома сторонами видатковою накладною № РН-0000067 від 20.03.2008 року та довіреністю серії НБМ № 316817 від 14.03.2008року; видатковою накладною № РН-0000111 від 15.04.2008 року та довіреністю серії НБЛ № 399265 від 15.04.2008 року.

Вартість майна, що передається позивачем відповідачу, складає суму, еквівалентну 307030,00 у.о., у тому числі ПДВ у розмірі 20% - 51171,67 у.о., виражена у гривнях України. Вартість майна (включаючи ПДВ), що передається позивачем відповідачу у гривнях, складає суму авансу, внесеного у відповідності до пункту 7.4. договору.

Крім того, між сторонами було укладено додаткову угоду № 1124/12/2007-R до договору, якою були внесені зміни до графіку внесення платежів.

Загальна сума лізингових платежів, що підлягають до слати лізингоотримувачем лізингодавцю складає: 405829,21 «у.о.» враховуючи ПДВ у розмірі 20% від суми, що належить погашенню вартості майна 49921,67 «у.о.».

Згідно з пунктом 7.5. договору лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу зазначений у додатку № 1 до договору.

Відповідно до пункту 7.7. договору відповідач взяв на себе зобов’язання вносити всі лізингові платежі в обсязі та у строки, встановлені в графіку внесення платежів, незалежно від виставлених чи отриманих рахунків лізингодавця, а також незалежно від фактичного використання майна, в тому числі, в період технічного обслуговування ремонту, втрати майна, протягом строку фінансового лізингу чи до моменту дострокового припинення договору.

Згідно з пунктом 7.1.2. договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті у гривнях, розраховується як добуток суми лізингового платежу, який виражається в «у.о.», згідно «графи 3» додатку № 1 на відповідну дату проведення платежу і курсу 2. При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, виражена в гривнях і розрахована як добуток відповідної суми в «у.о», що зазначена в «графі 4» додатку 1 та курсу 1.

Різниця загальної суми поточного лізингового платежу, вираженого в гривнях та суми платежу, який відноситься в погашення вартості майна, що виражений в гривнях, вважається комісією лізингодавця.

Відповідно до пункту 7.9. договору у разі виникнення обов’язкових податків (зборів, платежів) і/чи зміні ставок і/чи бази (порядку) розрахунку діючих податків (зборів, платежів), пов’язаних з майном і/чи фактом наявності права власності на майно, лізингодавець має право відповідно змінити загальну суму лізингових платежів, співрозмірно змінам, що відбулись, а лізингоотримувач зобов’язується прийняти такі зміни. У разі якщо у відповідності до діючого законодавства, сума нарахованої згідно договору комісії є об’єктом оподаткування ПДВ, лізингоотримувач зобов’язується сплатити лізингодавцю суму податку на додану вартість, нараховану на такий об’єкт оподаткування. У разі змін у законодавстві, пов’язаних зі зменшенням ставки податку на додану вартість, сума договору, вартість майна, а також розмір лізингових платежів зміні не підлягає.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід скасувати з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем було передано відповідачу предмет лізингу, а саме вантажний автомобіль МАЗ 642205-220 – п’ять одиниць.

Згідно статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Частиною 2 статті 1 ЗУ «Про фінансовий лізинг» передбачено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частини 1 статті 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Пунктом 3 частини 2 статті 11 ЗУ «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 527 ЦК України боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Однак відповідач у порушення умов договору свої зобов’язання щодо сплати лізингових платежів належним чином не виконав, сплативши лише частково за періоди 23, 24, 25, 26, 27, 28 у сумі 40014,42 грн.

Таким чином, як зазначає позивач, у відповідача виникла заборгованість за прострочені платежі з 23 по 28 періоди за договором в розмірі 362821,75 грн.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до пункту 9.5. договору у разі нездійснення лізингоотримувачем у встановлені договором строки оплати встановлених договором платежів, лізингодавець має право вимагати сплати неустойки у розмірі 0,25 % від суми простроченого платежу за кожний день просрочки платежу, починаючи з шостого дня просрочки, а лізингоотримувач зобов’язується її сплатити.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Заявлені до стягнення з відповідача 14975,51 грн. неустойки є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача 1227,01 грн. суми інфляційних втрат та 2246,13 грн. 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача щодо відсутності у останнього будь-яких зобов’язань щодо виплати лізингових платежів, оскільки у договорі відсутня ціна, виражена у гривні, колегією суддів до уваги не приминається з наступних підстав.

Відповідно до частини 5 статті 180 ГК України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Частиною 2 статті 189 ГК України визначено, що ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Пунктом 1 абзацу 7 Постанови КМУ № 1998 від 18.12.1998 року «Про удосконалення порядку формування цін» встановлено, що формування, встановлення та застосування суб’єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Вважати під час формування цін обґрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни.

Згідно пункту 2.3. договору вартість майна виражена у гривнях.

Відповідно до пункту 7.1. договору сторони домовились, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума виражена в гривнях України та дорівнює одному долару США по курсу, згідно пункту 7.1.1. договору.

Статтями 11, 509 ЦК України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Частиною 1 статті 806 ЦК України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 2 статті 1 ЗУ «Про фінансовий лізинг» встановлено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частин 4, 7 статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Визначаючи правовий статус гривні, вказана норма не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Згідно статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадку і в порядку, встановлених законом.

Частина 1 статті 533 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобов’язання має бути виконано у гривнях. Між тим, диспозиція норми частини 3 цієї ж статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Аналогічний режим використання національної та іноземної валюти при виконанні грошових зобов’язань передбачений Господарським кодексом України.

Так, частиною 2 статті 198 ГК України встановлено, що грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Згідно статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг» передбачає, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до статті 524 ЦК України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Згідно частин 1, 2 статті 533 ЦК України, грошове зобов’язання має бути виконано у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, чинним законодавством не заборонено визначати грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, при цьому умови договору лізингу містять умови щодо здійснення лізингового платежу у гривні.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи а також неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2011 року прийнято після неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв’язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, і є таким що не відповідає нормам закону.

Враховуючи викладене, колегія вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2011 у справі № 13/361 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову, апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»на рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2011 року у справі № 13/361 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2011 у справі № 13/361 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити повністю.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Т.М.М.»(м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б, код 14073657) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»(м. Київ, вул. Фізкультури, 28, Бізнес-центр «Оксі», код 33104543) 362821 (триста шістдесят дві тисячі вісімсот двадцять одну) грн. 75 коп. суми основного боргу, 14975 (чотирнадцять тисяч дев’ятсот сімдесят п’ять) грн. 51 коп. неустойки, 1227 (одну тисячу двісті двадцять сім) грн. 01 коп. суми інфляційних втрат, 2246 (дві тисячі двісті сорок шість) грн. 13 коп. 3% річних , 3812 (три тисячі вісімсот дванадцять) грн. 70 коп. витрат по сплаті державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 1906 (одну тисяча дев’ятсот шість) грн. 35 коп. державного мита за подання апеляційної скарги.

4. Видачу відповідного наказу доручити господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи № 13/361 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст.107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст.105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді