Ухвала суду № 14880148, 04.04.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Чернявська Т.І.

Суддя-доповідач - Гайдар А.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2011 року справа №2а-241/11/1270 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Гайдара А.В.

суддів

суддів Ханової Р.Ф.

Яковенка М.М.

у письмовому провадженні розглянула апеляційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2011 р. у справі № 2а-241/11/1270 (головуючий І інстанції Чернявська Т.І.) за позовом Приватного підприємства «Будзбут» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську про скасування податкового повідомлення-рішення від 22 грудня 2010 року № 0021701510/0,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську про скасування податкового повідомлення-рішення від 22 грудня 2010 року № 0021701510/0.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2011 р. у справі № 2а-241/11/1270 позовні вимоги задоволені повністю, а саме: визнано протиправним рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про невизнання податкової декларації приватного підприємства «Будзбут» (ідентифікаційний код 31594742) з податку на прибуток підприємства за 9 місяців 2010 року як податкова звітність, зміст якого викладений в листі Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську від 11 листопада 2010 року №53358/28-517. Скасовано податкове повідомлення-рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську від 22 грудня 2010 року № 0021701510/0, яким приватному підприємству «Будзбут» (ідентифікаційний код 31594742) визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємства за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 170,00 грн.

Не погодившись з таким рішенням, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що постанова суду першої інстанції є необґрунтованою, винесеною з порушенням норм матеріального права, у звязку з чим підлягає скасуванню та просив прийняти нове рішення, яким скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційний розгляд справи здійснювався у порядку письмового провадження з врахуванням приписів частини 6 статті 128, пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України з огляду на те, що жодна з осіб, яки беруть участь у справі не прибула у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового засідання.

За правилами частини першої статті 195 КАС України перегляд судового рішення суду першої інстанції здійснюється в межах апеляційних скарг.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову

Приватне підприємство «Будзбут» (ідентифікаційний код 31594742) зареєстроване виконавчим комітетом Луганської міської ради 25.06.2003 року, про що свідчить копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 23.03.2009 року серії А01 № 485566 (арк.спр. 29).

Як платник податків приватне підприємство «Будзбут» перебуває на обліку у Ленінській міжрайонній державній податковій інспекції у м. Луганську з 07.08.2001 року за № 5925, про що свідчить довідка про взяття на облік платника податків від 03.04.2009 № 417 (арк. справи 28).

На виконання вимог пункту 4.1 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181 -III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-Н «Про оподаткування прибутку підприємств» і Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29 березня 2003 року № 143 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 8 квітня 2003 року за № 271/7592 (які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин), приватне підприємство «Будзбут» надіслало поштою до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську цінним листом з описом вкладеного та повідомленням про вручення декларацію з податку на прибуток підприємства за 9 місяців 2010 року з додатком К1/1 та заявою на ім'я начальника інспекції, які отримані відповідачем 10.11.2010 року, про що свідчить повідомлення-розписка про вручення відправлення спецзв'язку № 364 (арк. справи 22-23, 24, 25, 26, 27).

Рішенням Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську, викладеним в листі від 11.11.2010 року за № 53358/28-517, подана приватним підприємством «Будзбут» 11.11.2010 року декларація з податку на прибуток підприємства за 9 місяців 2010 року не визнана як податкова звітність, оскільки заповнена всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку, - у поданій декларації маються помарки: неможливо прочитати текст або цифри внаслідок пошкодження (арк. справи 41).

Актом від 29.11.2010 року № 3088/15-1 про результати невиїзної документальної перевірки своєчасності подання податкової звітності з податку на прибуток підприємства встановлено, що на порушення підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІП «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та пункту 16.4 статті 16 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» приватне підприємство «Будзбіт» не подало податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за 9 місяців 2010 року (граничний строк подання - 09 листопада 2010 року) (арк. справи 11).

На підставі акта невиїзної документальної перевірки від 29.11.2010 року № 3088/15-1 згідно з підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закон України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІП «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» Ленінська міжрайонна державна податкова інспекція у м. Луганську винесла податкове повідомлення-рішення від 22.12.2010 року № 0021701510/0, яким приватному підприємству «Будзбут» визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємства за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 170.00 грн. (арк. справи 7).

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську від 22.12.2010 № 0021701510/0 підлягає скасуванню, з огляду на нижчевикладене.

На момент виникнення спірних правовідносин спеціальним законом з питань оподаткування був Закон України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІЙ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (надалі - Закон №2181).

У відповідності із пунктом 1.11 статті 1 Закону № 2181 податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Порядок подання податкової декларації та визначення суми податкових зобов'язань регулюється статтею 4 Закону №2181.

Згідно з підпунктом 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181 платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом «г» підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.

Відповідно до підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181 прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом. Якщо службова (посадова) особа контролюючого органу порушує норми абзацу першого цього підпункту, платник податків зобов'язаний до закінчення граничного строку подання декларації надіслати таку декларацію поштою з описом вкладеного та повідомленням про вручення, до якої долучається заява на ім'я керівника відповідного контролюючого органу, складена у довільній формі, із зазначенням прізвища службової (посадової) особи, яка відмовилася прийняти декларацію, та/або із зазначенням дати такої відмови. При цьому декларація вважається поданою в момент її вручення пошті, а граничний десятиденний строк, встановлений для поштових відправлень підпунктом 4.1.7, не застосовується. Платник податків може також оскаржити дії службової (посадової) особи контролюючого органу з відмови у прийнятті податкової декларації у судовому порядку. Незалежно від наявності відмови у прийнятті податкової декларації платник податків зобов'язаний погасити податкове зобов'язання, самостійно визначене ним у такій податковій декларації, протягом строків, установлених пунктом 5.3 статті 5 цього Закону. Податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник податків має право: надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу; оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.

Виходячи з вищенаведеної норми, слід зазначити, що податкова декларація може бути не визнана податковим органом як податкова декларація тільки у випадках, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. Суд зазначає, що вищезазначені норми Закону № 2181 містять вичерпний перелік випадків невизнання податковим органом податкової декларації як такої. Інших випадків невизнання податкової декларації не встановлено ні Законом № 2181, ні іншими нормативно-правовими актами.

Вирішуючи питання щодо підстав невизнання відповідачем як податкова декларація декларації з податку на прибуток підприємства за 9 місяців 2010 року, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивачем при поданні зазначеної податкової декларації додержані всі вимоги як до форми податкової декларації, так і до порядку її заповнення, а тому підстави для її невизнання відповідачем як податкова декларація відсутні.

Оглядом примірника декларації з податку на прибуток підприємства за 9 місяців 2010 року, що знаходиться у відповідача, судом встановлено, що рядок 04.1 та 04.2 декларації придатний до читання, що також підтверджується копією зазначеної декларації, долученої до матеріалів справи відповідачем (арк. справи 33). Крім того, суд критично оцінює наявність у декларації помарок, оскільки оглядом оригіналу примірника зазначеної податкової декларації, що знаходиться у позивача, наявність пошкоджень у декларації судом не встановлена. При огляді оригіналу декларації з податку на прибуток підприємства за 9 місяців 2010 року, що знаходиться у відповідача, судом встановлено, що зазначені помарки мають механічний спосіб нанесення.

Також, під час судового розгляду справи судом встановлено, що в порушення вимог підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181 відповідач не звертався до позивача з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за 9 місяців 2010 року. Зазначене обґрунтовується таким.

Факт надсилання повідомлення про невизнання податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 9 місяців 2010 року податковою звітністю відповідач підтверджує копією листа від 11.11.2010 за № 53358/28-517 та копією реєстру відправленої кореспонденції за 15.11.2010 (арк. справи 41, 42-43). Разом з цим, суд критично оцінює ці документи як докази направлення позивачу повідомлення, оскільки, на думку суду, належним доказом факту здійснення відправки поштової кореспонденції є фіскальний чек та/або повідомлення про вручення поштового відправлення. У судовому засіданні представник відповідача на вимогу суду щодо надання фіскального чеку та/або повідомлення про вручення поштового відправлення, які б підтверджували факт надіслання повідомлення позивачу 15.11.2010, повідомив, що за реєстром відправленої кореспонденції за 15.11.2010 листи направлялись простою кореспонденцією.

Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Згідно правової позиції, яка викладена Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 24 січня 2006 року за результатами перегляду за винятковими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 17 серпня 2005 року у справі № 9/175-04 за позовом АКБ «Мрія» до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин з зазначенням способу, який, на думку суду, не призводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто, захисті права, що порушується. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зважаючи на обставини справи, враховуючи, що податкова декларація приватного підприємства «Будзбут» з податку на прибуток підприємства за 09 місяців 2010 року протиправно рішенням Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську, зміст якого викладений в листі від 11 листопада 2010 року № 53358/28-517, не визнана як податкова звітність та в порушення вимог підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181 відповідач не звертався до позивача з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно вийшов за межі позовних вимог та визнав протиправним рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про невизнання податкової декларації приватного підприємства «Будзбут» з податку на прибуток підприємства за 09 місяців 2010 року як податкова звітність, зміст якого викладений в листі Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську від 11 листопада 2010 року №53358/28-517 та прийшов до висновку про наявність підстав для скасування податкового повідомлення - рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську від 22 грудня 2010 року № 0021701510/0, яким приватному підприємству «Будзбут» визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємства за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 170,00 грн.

Тобто, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду 1-ї інстанції. Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-196, п.1 ч.1 ст. 199, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2011 р. у справі № 2а-241/11/1270 залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2011 р. у справі № 2а-241/11/1270 (головуючий І інстанції Чернявська Т.І.) за позовом Приватного підприємства «Будзбут» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську про скасування податкового повідомлення-рішення від 22 грудня 2010 року № 0021701510/0 - залишити без змін.

Направити особам, які беруть участь у справі, протягом трьох днів з моменту підписання копії даної постанови.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвала підлягає оскарженню до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: А.В. Гайдар

Судді: Р.Ф. Ханова

М.М. Яковенко