Ухвала суду № 14848666, 31.03.2011, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2011 р. Справа № 37023/10/9104 Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Носа С. П.,

суддів Коваля Р. Й., Каралюса В. М.,

при секретарі судового засідання Зубач Л. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Совместное предприятие «Нидан-Экофрукт» на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2010 року в справі за позовом Берегівської обєднаної державної податкової інспекції Закарпатської області до товариства з обмеженою відповідальністю «Нідан +», товариства з обмеженою відповідальністю «Совместное предприятие «Нидан-Экофрукт» про визнання недійсним ліцензійного договору, -

В С Т А Н О В И Л А:

20 вересня 2010 року, Закарпатським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву Берегівської обєднаної державної податкової інспекції Закарпатської області до товариства з обмеженою відповідальністю «Нідан +», товариства з обмеженою відповідальністю «Совместное предприятие «Нидан-Экофрукт» про визнання ліцензійного договору від 01 вересня 2003 року про надання невиключного права ТзОВ «Нідан +» використовувати товарний знак «Моя Семья» на території України недійсним з моменту укладення.

В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що проведеною перевіркою ТзОВ «Нідан +» встановлено, що 01 вересня 2003 року між ТзОВ «Совместное предприятие «Нидан-Экофрукт» далі «Ліцензіар», зареєстрованим згідно законодавства РФ за адресою Росія, м. Новосибірськ, вул. Окружна, 36, в особі директора Ковальовой Л. П., з однієї сторони та ТзОВ «Нідан +» далі «Ліцензіат», яке зареєстроване згідно законодавства України за адресою м. Берегово, вул. Б. Хмельницького, 163, в особі директора Туркевича О. Б., з другої сторони, укладено ліцензійний договір на невиняткове використання товарного знаку тільки на території України. Згідно свідоцтва № 756 176 А товарний знак «Моя Семья» зареєстрований за ТзОВ «Совместное предприятие «Нидан-Экофрукт» (РФ) по процедурі Мадридської системи міжнародної реєстрації товарних знаків у співвідношенні товару 32 класу міжнародної класифікації товарів та послуг на території України. Перевіркою також встановлено, що продукція під торговою маркою «Моя Семья» на підставі ліцензійного договору від 01 вересня 2003 року ТзОВ «Нідан +» на території України не випускалася. Однак, згідно бухгалтерських документів, ТзОВ «Нідан +» включено у валові витрати підприємства суму 500 доларів США на виконання зобов'язання за ліцензійним договором від 01 вересня 2003 року, хоча підтвердження перерахування вказаної суми Ліцензіару відсутні. Виходячи з положень п. 3.1, 3.2 ліцензійного договору від 01 вересня 2003 року про передачу невиключного права на товарний знак «Моя Семья», укладеного між російським товариством з обмеженою відповідальністю «Совместное предприятие «Нидан-Экофрукт» та українським товариством з обмеженою відповідальністю «Нідан +», такий було укладено без наміру створення правових наслідків, які обумовлено у вказаному договорі, а з метою приховування фактичного доходу товариства, оскільки за використання торгового знаку «Моя Семья» ТзОВ «Нідан +» повинно само собі виставити рахунок за використання знаку та само собі оплатити ліцензійний платіж за ліцензійним договором від 01 вересня 2003 року. Таким чином, ТзОВ «Нідан +» укладаючи ліцензійний договір від 01 вересня 2003 року з ТзОВ «Совместное предприятие «Нидан-Экофрукт» не мало на меті використання товарного знаку, що свою чергу є підставою для визнання такого договору удаваним.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2010 року позовні вимоги задоволено. Визнано ліцензійний договір від 01 вересня 2003 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Нідан +» та товариством з обмеженою відповідальністю «Совместное предприятие «Нидан-Экофрукт», про надання невиключного права товариству з обмеженою відповідальністю «Нідан +» використовувати торговий знак «Моя Семья» на території України недійсним з моменту укладення.

Зазначено постанову мотивовано тим, що проведеною позивачем перевіркою встановлено факт включення товариством з обмеженою відповідальністю «Нідан +» до складу валових витрат 3815 грн. (500 доларів США) без підтверджуючих документів. Крім того встановлено, що перерахування даної суми не здійснювалось. Ліцензійний договір від 01 вересня 2003 року було укладено без наміру створення правових наслідків, які обумовлено у вказаному договорі, а з метою приховування фактичного доходу товариства з обмеженою відповідальністю «Нідан +». Жодна з умов викладених в ліцензійному договорі від 01 вересня 2003 року сторонами не виконувалась, що в свою чергу дає всі підстави вважати його фіктивним.

Непогоджуючись з прийнятою постановою, відповідачем товариством з обмеженою відповідальністю «Совместное предприятие «Нидан-Экофрукт», подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та закрити провадження в справі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що оскаржувана постанова суперечить завданням адміністративного судочинства; справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства; у позивача відсутнє право звернення до суду, оскільки його права та інтереси не порушено; судом першої інстанції порушено вимоги ч. 3 ст. 157 КАС України та прийнято незаконну постанову при неможливості розгляду справи до вирішення іншої повязаної господарської справи; судом першої інстанції неповно та невсебічно зясовано обставини справи, підтверджені тими доказами, які було досліджено в судовому засіданні, в оскаржуваній постанові відсутні посилання на ці докази, а також не зазначено мотивів неврахування таких доказів; суд першої інстанції, вирішуючи питання дійсності правочину, керувався матеріальним правом України, хоча повинен був застосовувати матеріальне право Російської Федерації; судом першої інстанції порушено п. 4 ст. 16, п. п. 4 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг».

Представник позивача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги заперечив та просить таку залишити без задоволення.

Представник товариства з обмеженою відповідальністю «Нідан +», у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги також заперечив та просить таку залишити без задоволення.

Прокурором, у судовому засіданні, зазначено, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, а також неповно зясовано обставини справи, а тому оскаржувану постанову слід скасувати.

Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не зявились, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, а тому, колегія суддів, у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України, вважає можливим здійснювати розгляд справи за їхньої відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, представника товариства з обмеженою відповідальністю «Нідан +» та прокурора, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Встановлено, що у період з 20 серпня 2010 року по 26 серпня 2010 року Берегівською обєднаною державною податковою інспекцією проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Нідан +» з питань взаєморозрахунків з ТзОВ СП «Нідан-Екофрукт» (Російська Федерація), за результатами якої складено Акт № 97-23/30953330 від 27.08.2010 року, зі змісту якого вбачається, що ТзОВ «Нідан +» у першому кварталі 2009 року включено до складу валових витрат 3 815 грн. (500 доларів США) без підтверджуючих документів (Рахунку, акту виконаних робіт), також на підставі представлених до перевірки документів (банківські документи) не встановлено факту перерахування даної суми. Дані обставини свідчать про безпідставність збільшення ТзОВ «Нідан +» валових витрат у ІІ-ому кварталі 2010 року на суму 3963 грн. Крім того, у згаданому акті перевірки вказано, що ліцензійний договір на невиключне використання товарного знаку від 01 вересня 2003 року та Ліцензійний договір на виключне використання товарного знаку від 30 грудня 2008 року ТзОВ «Нідан +» було укладено без наміру їх реального виконання, а з метою збільшення валових витрат товариства (А. с. 7-13).

Зафіксовані у вказаному акті порушення, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу», стали підставою для звернення до суду з адміністративним позовом про визнання ліцензійного договору від 01 вересня 2003 року про надання невиключного права ТзОВ «Нідан +» використовувати товарний знак «Моя Семья» на території України недійсним з моменту укладення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 КАС України встановлено, що справа адміністративної юрисдикції переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб'єкт владних повноважень орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно п. 8, 9 ч. 1 ст. 3 КАС України позивач особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду, а відповідач суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

Згідно ч. 1 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму

Зокрема, згідно п. 5 ч. 2 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 50 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень, зокрема, в інших випадках, встановлених законом.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначено Законом України «Про державну податкову службу в Україні».

Статтею 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» передбачено, що одним із завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

Згідно п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують зокрема таку функцію: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Аналізуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність у органів державної податкової служби права на звернення до суду із позовом про визнання договору недійсним. Водночас, такого роду спір є публічно-правовим, а його вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.

З матеріалів справи вбачається, що 01 вересня 2003 року між ТзОВ «Совместное предприятие «Нидан-Экофрукт» далі «Ліцензіар», зареєстрованим згідно законодавства РФ за адресою Росія, м. Новосибірськ, вул. Окружна, 36, в особі директора Ковальовой Л. П., з однієї сторони та ТзОВ «Нідан +» далі «Ліцензіат», яке зареєстроване згідно законодавства України за адресою м. Берегово, вул. Б. Хмельницького, 163, в особі директора Туркевича О. Б., з другої сторони, укладено ліцензійний договір на невиняткове використання товарного знаку тільки на території України (далі ліцензійний договір від 01 вересня 2003 року). Згідно свідоцтва № 756 176 А товарний знак «Моя Семья» зареєстрований за ТзОВ «Совместное предприятие «Нидан-Экофрукт»( РФ) по процедурі Мадридської системи міжнародної реєстрації товарних знаків у співвідношенні товару 32 класу міжнародної класифікації товарів та послуг на території України (А. с. 14-17).

Разом з тим, ТзОВ «Нідан +» є правовласником свідоцтв на торгову марку «Моя Семья» в Грузії, Азербайджані, Республіці Вірменія в 32 класі за міжнародною класифікацією товарів та послуг.

Згідно ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 8 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» передбачено, що власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору. Ліцензійний договір повинен містити умову про те, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою від якості товарів і послуг власника свідоцтва і що останній здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови.

Крім того, згідно ч. 3 ст. 1109 Цивільного кодексу України у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Частиною 2 ст. 234 Цивільного кодексу України встановлено, що фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що його не буде виконано. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі ніж ті, що передбачені самим правочином, не мають на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків. Отже, звертаючись до суду з позовом про визнання договорів фіктивними, позивач має довести відсутність таких намірів в усіх сторін спірних договорів.

У п. 2.1 ліцензійного договору від 01 вересня 2003 року вказано, що невиключне право на товарний знак передається Ліцензіату для використання тільки на території України.

В п. 3.1 ліцензійного договору від 01 вересня 2003 року зазначено, що в якості відшкодування за надання прав згідно цього Договру Ліцензіат сплачує Ліцензіару ліцензійну винагороду у вигляді одноразового платежу в розмірі 500 доларів США за весь період використання товарного знаку.

Згідно п. 3.2 ліцензійного договору від 01 вересня 2003 року Ліцензіат зобов'язується здійснити ліцензійний платіж протягом 10-ти робочих днів з дати закінчення дії ліцензійного договору на розрахунковий рахунок Ліцензіата. Розрахунковий рахунок Ліцензіата має бути обумовлений додатковим договором до цього договору, який має бути укладено сторонами не пізніше дня закінчення основного Договору.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що за змістом ч. 8 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» та п. 4.1 Ліцензійного договору від 01 вересня 2003 року, контроль з боку власника свідоцтва за використанням товарного знаку «Моя Семья» є істотною умовою ліцензійного договору.

Колегія суддів критично оцінює твердження апелянта про здійснення такого контролю шляхом ознайомлення з сертифікатами відповідності товару під торговельною маркою «Моя Семья» виданих ТзОВ «Нідан +» та проведення моніторингу відгуків в глобальній мережі Інтернет про способи використання його торгової марки, оскільки перевірити відповідність якості товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором на предмет відповідності такої якості товарів і послуг власника свідоцтва, на думку колегії суддів, неможливо.

Крім того, зі змісту п. 3.2 ліцензійного договору від 01 вересня 2003 року вбачається, що ТзОВ «Нідан +» повинно самостійно сплатити ліцензійний платіж за використання товарного знаку на свій же рахунок.

Водночас, з метою здійснення вищевказаного ліцензійного платежу за використання товарного знаку, сторонам ліцензійного договору від 01 вересня 2003 року слід було непізніше дня закінчення дії основного договору, тобто до 31 грудня 2008 року, укласти додатковий договір про порядок проведення оплати. Складеним позивачем актом перевірки № 97-23/30953330 від 27.08.2010 року зафіксовано відсутність такого додаткового договору, що підтверджує незацікавленість Ліцензіара в отриманні ліцензійного платежу за використання власного товарного знаку.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ТзОВ «Нідан +» визнано даний адміністративний позов.

На думку колегії суддів, вказані обставини у своїй сукупності дають підстави для висновку, що ліцензійний договір від 01 вересня 2003 року укладено без наміру створення правових наслідків, які обумовлено у вказаному Договорі, та без наміру виконання такого, жодна з умов викладених згаданому Договорі не виконувалась, а тому такий Договір є фіктивним, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Згідно ч. 4 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» використанням знака визнається: нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.

Аналіз змісту даної норми дає підстави для висновку, що виходячи з правової сукупності знака для товарів і послуг, обовязковою умовою використання знака є його використання саме стосовно товарів і послуг, щодо яких цей знак зареєстровано.

Звідси, колегія суддів не може прийняти до уваги твердження апелянта, що отримання ТзОВ «Нідан +» сертифікату відповідності на соки та нектари фруктові та овочеві торговельної марки «Моя Семья» на період з 29 лютого 2008 року по 21 лютого 2010 року свідчать про використання ТзОВ «Нідан +» під час дії ліцензійного договору від 01 вересня 2003 року товарного знаку «Моя Семья», оскільки подання ТзОВ «Нідан +», відповідно до ДСТУ 3413-96 «Порядок проведення сертифікації продукції», для отримання сертифікатів відповідності, упаковок для соків і нектарів маркованих товарним знаком «Моя Семья» не може бути визнано використанням товарного знаку, з огляду на те, що зразки продукції не є товаром в розумінні ч. 4 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг».

Також колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта, як на факт підтвердження використання ТзОВ «Нідан +» товарного знаку «Моя Семья» в період дії ліцензійного договору від 01 вересня 2003 року, листи товариства з обмеженою «Арго-Р» від 06 липня 2010 року, товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі Фуд» від 05 липня 2010 року та товариства з обмеженою відповідальністю «Квіза-Трейд» від 20 липня 2010 року, оскільки до таких не долучено копії договорів поставки на підставі яких ТзОВ «Нідан+» здійснювалось постачання сокової продукції «Моя Семья», а також інших підтверджуючих документів, які дали б змогу встановити дійсне проведення господарських операцій з використанням товарного знаку «Моя Семья» та період здійснення таких.

Водночас, постановою Вищого господарського суду України від 02 лютого 2011 року в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фрут Майстер Фудс» до товариства з обмеженою відповідальністю «Нідан +», товариства з обмеженою відповідальністю «СП «Нідан-Екофрут», товариства з обмеженою відповідальністю «Бренд» третя особа Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України про дострокове припинення на території України дії міжнародної реєстрації товарного знаку «Моя сімя» згідно зі Свідоцтвами № 756176, № 756176А, № 756176В, №54745 залишено без змін рішення господарського суду Закарпатської області від 26 травня 2010 року в справі № 5/26, яким достроково припинено на території України дію міжнародної реєстрації товарного знаку «Моя сімя» згідно з свідоцтвами № № 756176, 756176А, 756176Б, 547455.

У рішенні господарського суду Закарпатської області від 26 травня 2010 року в справі № 5/26 зазначено, що наявність Ліцензійного договору із ТзОВ «Нідан +», що є резидентом України, не є достатнім доказом використання власниками (ТзОВ «Совместное предприятие «Нидан-Экофрукт» та ТзОВ «Бренд») торгового знаку на території України, оскільки за змістом ч. 4 п. 4 ст. 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» використанням знака власником свідоцтва вважається використання його іншою особою за умови контролю з боку власника свідоцтва. Тому, ненадання Ліцензіатом (ТзОВ «Нідан +») доказів використання знаку «Моя сімя» в межах прав, переданих Ліцензійним договором від 30.12.2008 р., дає підстави для висновку про невикористання ТзОВ «Нідан +» знаку, права на який охороняються Свідоцтвом № 756176, Свідоцтвом № 756176А та Свідоцтвом №756176Б.

Таким чином, відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, колегія суддів вважає встановленим факт невикористання ТзОВ «Нідан +» товарного знаку «Моя Семья».

Крім того, слід зауважити, що в ході розгляду справи в суді першої інстанції представником апелянта зазначено, що припинення дії міжнародної реєстрації № 756176 А буде доказом невикористання ТзОВ «Нідан +» торгової марки «Моя Семья» за ліцензійним договором від 01 вересня 2003 року (А. с. 104).

Апелянтом також вказано, що при вирішенні дійсності правочину суд першої інстанції керувався матеріальним правом України, хоча в даному випадку слід застосовувати матеріальне право Російської Федерації, оскільки відповідно до п. 6 Ліцензійного договору від 01 вересня 2003 року, сторонами передбачено, що всі спори, що стосуються питань, що передбачені цим договором або в зв'язку з ним, повинні вирішуватись в Міжнародному комерційному арбітражному суді при торгово-промисловій палаті Російської Федерації у відповідності до законодавство Російської Федерації, а відповідно до п. 11.1 Ліцензійного договору, до відношень сторін, не врегульованих умовами цього договору, застосовується право Російської Федерації.

Зважаючи на те, що в даному випадку спір про дійсність ліцензійного договору від 01 вересня 2003 року виник не між його сторонами, а між субєктом владних повноважень держави України та учасниками такого договору, згадане твердження апелянта, на думку колегії суддів, є безпідставним.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, обєктивно і всебічно зясованих обставинах, доводи апеляційної скарги її не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись, ст. ст. 158-160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Совместное предприятие «Нидан-Экофрукт» залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2010 року в справі № 2а-3473/10/0770 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у випадку коли, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, складення ухвали в повному обсязі відкладено з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя: С. П. Нос

Судді: Р. Й. Коваль

В. М. Каралюс

Ухвалу складено в повному обсязі 05 квітня 2011 року