Постанова № 14847443, 31.03.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Шальєва В.А.

Суддя-доповідач - Юрченко В.П.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2011 року справа №2а-31100/08/0570

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Юрченко В.П.

суддів Малашкевича С.А. , Чебанова О.О.

при секретарі судового засідання Сухоцькій Д.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 7 лютого 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські промислові ресурси» до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 7 лютого 2011 року задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські промислові ресурси» до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення:

- № 0000762301/0/2025/23-213/30415558/12968/10, від 6 листопада 2008 р., про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток в загальному розмірі 940907 грн., в тому числі за основним платежем - 654927 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 285980 грн.;

- № 0000772301/0/2030/23-413/30415558/12975/10, від 6 листопада 2008 р., про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість в загальному розмірі 122358 грн., в тому числі за основним платежем - 81572 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 40786 грн.;

- податкове повідомлення-рішення № 0000782301/0/2031/23-413/30415558/12976/10, від 6 листопада 2008 р., про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2006 р. на суму 15237 грн., за березень 2008 р. на суму 1123648 грн., з яких відшкодовано з бюджету 15237 грн. та нарахована штрафна (фінансова) санкція в розмірі 7916 грн.;

- податкове повідомлення-рішення № 0000792301/0/2032/23-413/30415558/12977/0, від 6 листопада 2008 р., про збільшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в загальному розмірі 1451895 грн.

- рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0001972303/2029/23-313/30415558/12974/10, від 6 листопада 2008 р., в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 303000 грн.

Суд першої інстанції встановив, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства в частині визначення податкового зобовязання та податкового кредиту з податку на додану вартість, а тому застосування до нього штрафних санкцій є неправомірним.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу на обґрунтування якої зазначив, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги. Представник позивача заперечував проти її задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Українські промислові ресурси» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 р. по 30.06.2008 р., за наслідками якого складено акт від 23.10.2008 року № 1896/23-211/30415558, на підставі якого прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000772301/0/2030/23-413/30415558/12975/10 від 06.11.2008 р., яким визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість на суму 122358 грн., в тому числі: за основним платежем 81572 грн., за штрафними санкціями 40786 грн., в звязку з порушенням п.11.5 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість»;

- № 0000792301/0/2032/23-413/30415558/12977/10 від 06.11.2008 р., яким збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 1451895.00 грн., в звязку з невідповідністю суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації;

- № 0000782301/0/2031/23-413/30415558/12976/10 від 06.11.2008 р., яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2006 року на суму 15237 грн., за березень 2008 р. на суму 1123649 грн. в звязку з порушенням п.п.7.7.1, 7.7.2 п.7.7 Закону України «Про податок на додану вартість»;

- № 0000762301/0/2025/23-213/ 30415558/12968/10, яким визначено податкове зобовязання з податку на прибуток на суму 940907 грн., в тому числі: за основним платежем 654927 грн., за штрафними санкціями 285980 грн., в звязку з порушенням п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»;

- Рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 6.11.2008 р. № 0001972303/2029/23-313/30415558/12974/10, яким застосовано штрафні санкції на суму 303085 грн., в звязку з порушенням п.п.1,2,11 ст. 3 та на підставі п.п.1, 6 ст. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» № 265/95.

Спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі п.п. «б», «в» п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 та п.п.17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000792301/0/2032/23-413/30415558/12977/10 від 06.11.2008 р., яким збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 1451895.00 грн., в звязку з невідповідністю суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав. Згідно акту перевірки вбачається, що заниження суми бюджетного відшкодування сталось в звязку з порушенням визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету, визначеного п.п.7.7.7 п.п.7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в таких періодах:

Квітень 2007 року 286292 грн.;

Вересень 2007 30106 грн.;

Грудень 2007 2375 грн.;

Січень 2008 320452 грн.;

Лютий 2008 812670 грн.

В акті зазначено про порушення позивачем п. п. 7.7.1, п. п. 7.7.2 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки підприємством не включено до суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень 2007 р. суму частки відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту березня 2007 р., яка фактично сплачена позивачем у березні 2007 р. постачальником товарів (робіт, послуг) у розмірі 286292 грн., що призвело до заниження суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень 2007 р. в розмірі 286292 грн. Аналогічно, підприємством не включено до суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2007 р. суму частки відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту серпня 2007 р., яка фактично сплачено позивачем у серпні 2007 р. постачальникам товарів (робіт, послуг) в розмірі 30106 грн., що призвело до заниження суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2007 р. на суму 30106 грн. За грудень 2007 р. не включено суму частки відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту листопада 2007 р., яка фактично сплачена Товариством у листопаді 2007 р. постачальником товарів (робіт, послуг) у розмірі 2375 грн., що призвело до заниження суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за грудень 2007 р. на суму 2375 грн. Підприємством не включено до суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень 2008 р. суму частки відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту грудня 2007 р., яка фактично сплачена Товариством в грудні 2007 р. постачальникам товарів (робіт, послуг) у розмірі 320452 грн., що призвело до заниження суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень 2008 р. у розмірі 320452 грн. Позивачем не включено до суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за лютий 2008 р. суму відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту січня 2008 р., яка фактично сплачена Товариством в січні 2008 р. постачальникам товарів (робіт, послуг) в розмірі 812670 грн., що призвело до заниження суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за лютий 2008 р. у розмірі 812670 грн.

Апелянт стверджує, що вказане порушення призвело також до заниження показнику рядка 26 Декларації з ПДА за березень 2008 року у сумі 1123649 грн. Так, податковим повідомлення-рішення № 0000782301/0/2031/23-413/30415558/12976/10 від 06.11.2008 р., (яке також оспорюється позивачем) зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2006 року на суму 15237 грн., за березень 2008 р. на суму 1123649 грн. в звязку з порушенням п.п.7.7.1, 7.7.2 п.7.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо недійсності вказаних податкових повідомлень рішень з таких підстав.

Суд першої інстанції вірно визнав доказаним факт правильності нарахування позивачем податку на додану вартість за січень та лютий 2008 року, оскільки ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.10.2008 року залишено без змін постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31.07.2008 р., якою задоволено позовні вимоги ТОВ «Українські промислові ресурси» до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивачем правомірно заявлено до бюджетного відшкодування 1800000 грн. по декларації за березень, оскільки зазначена сума податку на додану вартість фактично сплачена постачальником таких товарів (послуг) у попередніх податкових періодах.

Крім того, згідно висновку судово-бухгалтерської експертизи № 5520/24-6261/25, вбачається, що позивачем занижено суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, які не були задекларовані ним у податкових деклараціях з податку на додану вартість, наданих до податкового органу за квітень 2007 р. на суму 421777 грн., за вересень 2007 р. на суму 380589 грн., за грудень 2007 р. на суму 15171 грн. Тобто, суми, визначені експертом суттєво відрізняються від визначених сум податковим органом, що дає підстави для висновку про не підтвердження даних податкового органу.

Щодо порушень за листопад 2006 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в акті перевірки № 1896/23-211/30415558 від 23.10.2008 р. зазначено, що сума бюджетного відшкодування, задекларована Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські промислові ресурси» у декларації за листопад 2006 р. перевірена в ході проведення позапланової документальної виїзної перевірки (акт № 249/23-411 від 28.02.2007 р., за результатами перевірки до бюджетного відшкодування підтверджено 15237 грн., що підтверджує, що податковим органом вже провадилась перевірка щодо правомірності заявленої позивачем вказаної суми бюджетного відшкодування, встановлена її правомірність нарахування та відшкодована у повному обсязі. (Т. 1 а.с. 101). Апелянтом взагалі не надано доказів на спростування висновку суду першої інстанції.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000772301/0/2030/23-413/30415558/12975/10 від 06.11.2008 р., яким визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість на суму 122358 грн., в тому числі: за основним платежем 81572 грн., за штрафними санкціями 40786 грн., в звязку з порушенням п.11.5 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав. Як вбачається з акту перевірки, суть порушення полягає в тому, що підприємством неправомірно віднесено до складу податкового кредиту за червень 2006 року суму зобовязань по погашеному податковому векселю у розмірі 96809 грн., що призвело до заниження суми, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет у розмірі 81572 грн. за листопад 2006 року.

Податковий орган встановив, що на порушення п. 11.5 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» підприємством безпідставно внесено суму зобовязань по векселю № 65335537898390 від 03.04.2006 р. до складу податкового кредиту поточного звітного періоду на суму 96808,50 грн. Пунктом 11.5 ст. 11 цього Закону передбачено, що з моменту набрання чинності цим Законом платники податку при імпорті товарів на митну територію України, за умови оформлення митної декларації (за винятком тимчасової чи неповної, періодичної чи попередньої декларації), можуть за власним бажанням надавати органам митного контролю податковий вексель на суму податкового зобов'язання зі строком погашення на тридцятий календарний день з дня його поставки органу митного контролю, один примірник якого залишається в органі митного контролю, другий надсилається органом митного контролю на адресу органу державної податкової служби за місцем реєстрації платника податку, а третій залишається платнику податку; податковий вексель підлягає обов'язковому підтвердженню комерційними банками шляхом авалю;комерційні банки зобов'язані оплатити податковий вексель у разі його непогашення платником у строк; платник податку може за самостійним рішенням достроково погасити вексель шляхом перерахування коштів до бюджету або шляхом заліку сум бюджетного відшкодування, підтвердженого податковим органом; якщо термін сплати зобов'язань по податковому векселю виникає до закінчення терміну подачі декларації до податкового органу за звітний (податковий) період, у якому відбулася його поставка органу митного контролю, платник податку не включає суму зобов'язань по векселю до складу податкових зобов'язань та погашає вексель шляхом перерахування коштів до бюджету. При цьому платник податку має право на включення перерахованої суми зобов'язань по векселю до складу податкового кредиту у звітному (податковому) періоді, в якому відбулася така сплата; якщо термін сплати зобов'язань по податковому векселю виникає після закінчення терміну подачі декларації до податкового органу за звітний (податковий) період, в якому відбулася його поставка органу митного контролю, сума зобов'язань по такому податковому векселю включається до складу податкових зобов'язань платника в звітному (податковому) періоді, в якому відбулася його поставка органу митного контролю. При цьому платник податку має право на включення до складу податкового кредиту суми зобов'язань по податковому векселю у наступному звітному (податковому) періоді за умови погашення суми податкових зобов'язань шляхом перерахування коштів до бюджету; якщо платник податку на дату поставки податкового векселя органу митного контролю має підтверджену податковим органом суму бюджетного відшкодування, яка дорівнює або більша ніж сума зобов'язання по такому векселю, платник податку має право включити суму зобов'язань по податковому векселю до складу податкових зобов'язань за звітний (податковий) період, в якому відбулася його поставка органу митного контролю. При цьому податковий вексель вважається погашеним та платник податку має право на включення до складу податкового кредиту суми зобов'язань по податковому векселю у наступному звітному (податковому) періоді.

З податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2006 р., вбачається, що позивачем в колонці Б «дозволений податковий кредит» за рядком 12.2 «погашені податкові векселі, що дають право на збільшення податкового кредиту в поточному звітному періоді» вказана сума 864016 грн. (том 1 а.с. 229-232)

Згідно додатку до вказаної декларації реєстрі векселів за травень 2006 р. зазначено, що сума рядка 12.2 «погашені податкові векселі, що дають право на збільшення податкового кредиту в поточному звітному періоді на загальну суму 864015,87 грн. сформована з урахуванням у тому числі податкового векселю № 65335537898390 від 03.04.2006 р. який погашено 02.05.2006 р. (т. 1 а.с. 235).

Також, відповідно до декларації з податку на додану вартість за червень 2006 р. вбачається про збільшення податкового кредиту на суму 636516 грн. (т. 3 а.с. 217-221).

Дослідивши додатки до декларації за червень 2006 року, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно визначив, що у формування суми податкового кредиту за червень 2006 р. вексель 65335537898390 від 03.04.2006 р. на суму 96808,50 грн. не входить.

Щодо рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 6.11.2008 р. № 0001972303/2029/23-313/30415558/12974/10, яким застосовано штрафні санкції на суму 303085 грн., в звязку з порушенням п.п.1,2,11 ст. 3 та на підставі п.п.1, 6 ст. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» № 265/95, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про недійсність вказаного рішення на спірну суму 303000 грн. з таких підстав.

В акті перевірки суть порушення зазначена в тому, всупереч п.п.1, 2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері громадського торгівлі, харчування та послуг», підприємством реалізовано автомобіль «Фольксваген» за 60600 грн. за готівкові кошти ОСОБА_2, розрахункова операція не проведена через реєстратор розрахункових операцій, якій зареєстрований, опломбований в установленому порядку та переведений у фіскальний режим роботи, готівкові кошти у сумі 60600 грн. оприбутковані у касу підприємства прибутковим ордером № 116 від 14.04.2006 р. з видачею покупцеві відповідної квитанції та згідно квитанції банку від 14.04.2006 р. здані на розрахунковий рахунок. (том 1 а.с.188).

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до біржового договору (угоди) купівлі-продажу транспортного засобу № 562863 від 13 квітня 2006 р., який укладено між членами біржі: Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські промислові ресурси» в особі уповноваженого ОСОБА_2, як Продавця та ОСОБА_3, як Покупцем про продаж транспортного засобу марки Volksvagen passat, за 60600 грн. (том 1 а.с. 263)

Відповідно до п. п. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері громадського торгівлі, харчування та послуг», суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані:

- проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;

- видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.

Відповідальність за зазначені порушення передбачені п. 1 ст. 17 цього Закону, так, у разі проведення розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих товарів (наданих - послуг), у разі не проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій, у разі не роздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки до субєктів підприємницької діяльності застосовуються фінансові санкції у пятикратному розмірі вартості проданих товарів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що договір укладений не за місцем знаходження позивача, а також вищевказаний Закон не передбачає при укладені договорів (угод) використання реєстраторів розрахункових операцій.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000762301/0/2025/23-213/ 30415558/12968/10, яким визначено податкове зобовязання з податку на прибуток на суму 940907 грн., в тому числі: за основним платежем 654927 грн., за штрафними санкціями 285980 грн., в звязку з порушенням п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про його протиправність. Як вбачається з акту перевірки, суть порушення полягає в тому, що позивачем на порушення п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат віднесені витрати по сплаті дистрибюторських послуг, наданих за договорами, які не повязані з підготовкою, організацією веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці у звязку з тим, що вказані в договорах особи є співробітниками позивача та виконували ті ж самі дистрибюторські роботи у тих саме регіонах у той самий час (знаходячись у відрядженнях). Вказане порушення спричинило завищення валових витрат на суму 2620795 грн., а саме: за І квартал 2007 р. на суму 451452 грн.; за ІІ квартал 2007 р. на суму 358721 грн.; за ІІІ квартал 2007 р. на суму 404540 грн.; за ІV квартал 2007 р. на суму 333157 грн.; за І квартал 2008 р. на суму 628747 грн.; за ІІ квартал 2008 р. на суму 444178 грн. А саме, позивач уклав з фізичними особами-підприємцями ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 договори підряду про надання дистрибюторських послуг, відповідно до яких виконавець зобовязаний надати, а замовник прийняти та сплатити послуги, які надані виконавцями у різних регіонах країни. Фактичне надання дистрибюторських послуг підтверджується актами приймання-передачі виконаних послуг та звітами фізичних осіб зазначених підприємців у вказаний період.

Разом з тим, вказані фізичні особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 є працівниками позивача, у вказаний період працювали на посадах регіональних менеджерів департаменту продаж. В тих же самих періодах, коли складались акти виконаних робіт як з приватними підприємцями, і які стали підставою для формування валових витрат, ці ж самі працівники перебували у відрядженнях. Крім того, посадові обовязки та мета відрядження повністю співпадали з обсягом робіт, які зазначені в актах виконаних робіт, що підтверджується матеріалами справи. При цьому, одночасно з формуванням валових витрат працівникам оплачено заробітну плату, компенсовано транспортні витрати та проживання в готелях, сплачено добові за дні у відрядженнях. Згідно наказів керівника Товариства вбачається, що метою відрядження було ознайомлення з ситуацією по продажам в регіонах та проведення переговорів з дистрибуторами. В службових записках вказано, що у відрядженні необхідно здійснити аналіз роботи дистрибуторів, планування, перевірка дотримання цінової та регіональної політики, оцінка кількісної та вартісної дистрибуції. Зазначений обсяг робіт вказаний в актах виконаних робіт.

Позивач не оспорює вказані факти, але стверджує, що законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» чітко визначено, які витрати не можуть бути віднесені до валових, оскільки жодних порушень не встановлено, а всі первинні документи оформлені належним чином, то прийняте податкове повідомлення-рішення є незаконним. Суд першої інстанції також погодився з вказаними доводами, які колегія суддів вважає помилковими.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 ст. 5 Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Згідно до п.п 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 цього Закону, витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд зазначив, що закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не містить норм, які б обмежували, визначали особливий порядок врахування або виключали б зі складу валових витрат підприємств суми видатків по сплаті послуг наданих власним робітником підприємцем як субєктом підприємницької діяльності (у рамках цивільно-правового договору) та суми витрат по сплаті робіт (послуг), які надані фізичною особою-підприємцем як субєктом підприємництва для підприємства у випадку їх збігу за найменуванням з посадовими обовязками вказаної фізичної особи як працівника підприємства.

Разом з тим, виконання своїх посадових обовязків виключає можливість виконання в цей же час зобовязань за цивільно-правовим договором. До того ж колегія суддів вважає, що виконаний обсяг робіт правильно визначено податковим органом як виконаний саме ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 як співробітниками підприємства, оскільки оформлення наказів про відрядження передували (оформлювались раніше) фактичному виконанню робіт як підприємцями.

Крім того, суд першої інстанції не дав належну оцінку актам виконаних робіт, як доказам по справі. Відповідно до статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону. Підпунктом 4.1 цього Закону визначено, що валовий доход це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Підпунктом 5.1, 5.2 Закону визначено, що валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31.12.1999 р. затверджено Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», яке визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності. Норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно від форм власності. Пунктом 6 цього Положення визначено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Позивачем до перевірки надано акти виконаних робіт, як первинний документ, що підтверджує факт виконаних робіт з зазначенням вартості виконаних робіт.

Тобто, акт це документ який підтверджує факт виконаних робіт, з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Пунктами 1 та 2 статі 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наданих актів виконаних робіт взагалі неможливо встановити обсяг господарської операції, дату та місце складання цього акту. Також колегія суддів не приймає як доказ висновки судової експертизи, що трудовий договір та договір підряду може діяти паралельно, оскільки на працівника у відрядженні розповсюджуються норми робочого часу відповідно до правил внутрішнього розпорядку підприємства, а інший від робочого часу є вільним. Але з актів виконаних робіт, як зазначалось вище, взагалі неможливо встановити місце і в даному випадку час його складання, що є суттєвим.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, оскільки суд першої інстанції, в порушення норм матеріального права, помилково не визнав, що податковий орган правомірно прийняв податкове повідомлення-рішення № 0000762301/0/2025/23-213/ 30415558/12968/10, яким визначено податкове зобовязання з податку на прибуток на суму 940907 грн., в тому числі: за основним платежем 654927 грн., за штрафними санкціями 285980 грн., в звязку з порушенням п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 202, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 7 лютого 2011 року по справі № 2-а-31100/08/0570 задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 7 лютого 2011 року по справі № 2-а-31100/08/0570 скасувати.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські промислові ресурси» до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити частково.

Визнати протиправним податкове повідомлення-рішення № 0000772301/0/2030/23-413/30415558/12975/10, прийняте Державною податковою інспекцією у Будьонівському районі м. Донецька 6 листопада 2008 р., яким визначено Товариству з обмеженою відповідальністю «Українські промислові ресурси» податкове зобовязання з податку на додану вартість в загальному розмірі 122358 грн., в тому числі за основним платежем - 81572 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 40786 грн.

Визнати протиправним податкове повідомлення-рішення № 0000782301/0/2031/23-413/30415558/12976/10, прийняте Державною податковою інспекцією у Будьонівському районі м. Донецька 6 листопада 2008 р., про зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Українські промислові ресурси» суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2006 р. на суму 15237 грн., за березень 2008 р. на суму 1123648 грн., з яких відшкодовано з бюджету 15237 грн. та нарахована штрафна (фінансова) санкція в розмірі 7916 грн.

Визнати протиправним податкове повідомлення-рішення № 0000792301/0/2032/23-413/30415558/12977/0, прийняте Державною податковою інспекцією у Будьонівському районі м. Донецька 6 листопада 2008 р., про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Українські промислові ресурси» суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в загальному розмірі 1451895 грн.

Визнати протиправним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0001972303/2029/23-313/30415558/12974/10, прийняте Державною податковою інспекцією у Будьонівському районі м. Донецька 6 листопада 2008 р., в частині застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські промислові ресурси» штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 303000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному обсязі.

В повному обсязі постанова складена 5 квітня 2011 року.

Колегія суддів: В.П.Юрченко

С.А.Малашекевич

О.О.Чебанов