Ухвала суду № 14847381, 17.02.2011, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2011 р.справа № 2а-3615/10/0870 Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді:                    Руденко М.А.

          суддів:                     Мірошниченка М.В. Юхименка О.В.

при секретарі судового засідання:          Красоті А.О.

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2010 року по адміністративній справі № 2а-3615/10/0870 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Магос»до Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя про скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и л а :

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 20.08.2010 р. задоволено частково позов щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, винесених податковою інспекцією у Хортицькому районі м. Запоріжжя № 0000292310/0 від 02.06.2010 р. про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 25582,13 грн. та № 0000302310/0 від 02.06.2010 р. про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 52576,80 грн. Відмовлено у позові про скасування податкового повідомлення рішення від 02.06.2010 р. №0000391720/0 про визначення податкового зобов’язання у сумі 19800,00 грн. по податку з доходів найманих працівників в т.ч. 6 600,00 грн. за основним платежем та 13 200,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Судове рішення в частині задоволення позову мотивоване неправомірністю донарахування позивачу податкового зобов’язання з податку та прибуток та податку на додану вартість і застосування на підставі цього штрафних (фінансових) санкцій.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції в частинні задоволення позову відповідачем подано апеляційну скаргу про її скасування в частині задоволення позову та прийняття нового про відмову у позові в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом не надано належної оцінки його доводам про завищення позивачем валових витрат на суму 68 218,50 грн. та заниження податку на прибуток у сумі 17 054,75 грн., а також щодо завищення податкового кредиту на загальну суму 35 051,20 грн. та відповідно заниження ПДВ на цю суму.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав.

Своїм правом на участь у судовому засіданні сторони не скористались. Враховуючи, що наявні в матеріалах справи документи дозволяють визначитись щодо законності оскаржуваного рішення, судова колегія вважає можливим розглянути апеляційну скаргу за відсутності позивача та відповідача, повідомлених належним чином про час та місце її розгляду, в порядку передбаченому ст. 41 КАС України.

Колегія суддів перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 02.06.2010 р. ДПІ у Хортицькому районі м. Запоріжжя прийняті податкові повідомлення-рішення, у тому числі №0000292310/0 про донарахування ТОВ “Еко Магос” 25 582,13 грн. податкових зобов’язань з податку на прибуток приватних підприємств, в тому числі 17 054,75 грн. за основним платежем та 8 527,38 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також № 0000302310/0 про донарахування податкових зобов’язань з податку на додану вартість у розмірі 52 576,80 грн., у т. ч. 35051,20 за основним платежем та 17 525,60 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказані повідомлення-рішення прийняті внаслідок проведеної виїзної планової перевірки фінансово-господарської діяльності з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 19.09.2007 р. по 31.12.2009 р., за результатами якої складено акт №355/2310/35421744 від 29.04.2010 р.

Згідно зазначеного акту встановлено зокрема порушення: п. 1.32 ст. 1, п. 5.1. ст. 5, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 11.2.1 п. 11.2. ст. 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, що полягають у завищенні підприємством валових витрат у сумі 68 218,50 грн., у тому числі по періодам за півріччя 2008 р. у сумі 59 468,50 грн, ІІІ квартали 2008 у сумі 59 468,50 грн., за 2008 р. у сумі 59 468,50 грн., за півріччя 2009 р. у сумі 8 750,00 грн., з ІІІ квартали 2009 р. у сумі 8 750,00 грн., за 2009 р. у сумі 8 750,00 грн., які не підтверджені документами, що свідчили б про їх зв’язок з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції; п. 1.3 ст.1, п.2.1 ст. 2, п.1.7 ст.1, п.п. 7.3.1 п.7.3, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1 ст. 7, п.п. “а” п. 10.1 ст. 10 Закону України “Про податок на додану вартість”, що виразились у завищенні податкового кредиту на загальну суму 35 051,20 грн.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов щодо визнання недійсними повідомлень-рішень № 0000292310/0 та № 0000302310/0 від 02.06.2010 р., обґрунтовано відхиливши висновки відповідача про те, що діяльність позивача було спрямовано на здійснення операцій, пов’язаних з отриманням податкової вигоди з контрагентами, які не виконували своїх податкових зобов’язань через відсутність необхідних умов для виконання постачання (надання послуг) або здійснення діяльності у зв’язку з відсутністю персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу –це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат відповідно до п. 5.2 ст. 5 цього Закону зокрема включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. При цьому згідно п.п. 11.2.1. п. 11.2 ст. 11 Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 зазначеного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Тоді, як відповідно до ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд першої інстанції оцінивши надані позивачем документи, що фіксують господарські операції з його контрагентами, а саме договір зі “Стронекс Компані” № ДГ-77 від 02.12.2007 р. на поставку та монтаж обладнання та складені на його виконання видаткові та податкові накладні, банківські виписки; а також укладений з ПП “Меридіан-Н” договір №У-2009/01-1 від 02.01.2009 р. та банківські виписки, рахунок фактуру, податкову накладну, акт здачі-приймання робіт (надання послуг), дійшов правомірного висновку, що останні свідчать про реальність здійснення суб’єктами господарських операцій та є підставою для включення позивачем вартості придбаних товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат.

При цьому суд першої інстанції правомірно звернув увагу на те, що на можливість включення вартості придбаних товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства не впливає відображення чи не відображення їх у податковому обліку контрагента у зв’язку з відсутністю відповідних вимог у Законі, а відсутність на підприємствах контрагентів складу працюючих, основних фондів тощо, не може бути безумовною підставою для висновку про недійсність (фіктивність) укладених угод та не доводить наявність умислу в діях позивача на отримання податкової вигоди з таких операцій.

Також врахувавши вимоги Закону України “Про податок на додану вартість” суд першої інстанції правомірно не погодився з висновком відповідача про достатність підстав для донарахування позивачу суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість та правомірність прийняття повідомлення-рішення № 0000302310/0 від 02.06.2010 р.

Відповідно п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 цього Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи за розрахунковими картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

При цьому згідно п.п. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Суд першої інстанції, врахувавши положення Закону України “Про податок на додану вартість”, якими визначено вичерпний перелік документів (податкова накладна, митна декларація, товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ), на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту та те, що цей Закон не ставить в залежність право на податковий кредит від того, яким чином господарські операції відображені у бухгалтерському і податковому обліку контрагента, встановивши відсутність у акті перевірки будь-яких посилань щодо невідповідності порядку оформлення наявних у позивача податкових накладних вимогам Закону “Про Податок на додану вартість”, дійшов правомірного висновку про достатність підстав для включення позивачем суми податку на додану вартість по отриманим ним товарам (послугам) до складу податкового кредиту.

За викладеного доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, прийнятого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.198, ст.200, ст.205, 206 КАС України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя по адміністративній справі № 2а-3615/10/0870–залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2010 року по адміністративній справі № 2а-3615/10/0870 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Магос»до Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя про скасування податкових повідомлень-рішень –без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України, в порядку передбаченому ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали складено 10.03.2011 року.

Головуючий:                                                            М.А. Руденко

          Суддя:                                                            М.В. Мірошниченко

          Суддя:                                                            О.В. Юхименко