Ухвала суду № 14836441, 16.03.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" березня 2011 р.                               м. Київ                                        К-5898/08

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Ланченко Л.В., Нечитайла О.М., Пилипчук Н.Г., Федорова М.О.,

секретар судового засідання Подолянко Р.О.,

за участю:

представника позивача –Гаврилюка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова

на постанову Господарського суду Львівської області від 13 червня 2007 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2008 року

у справі № 5/505-25/91-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-55»

до Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова

про визнання нечинним податкового повідомлення–рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільпо-55»(далі –позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова (далі –відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень –рішень ДПІ у Залізничному районі м. Львова № 0000852300/3/36669 від 13 грудня 2006 року та № 0000852300/4/8048 від 14 березня 2007 року в частині визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 27335,33 грн. та в частині визначення штрафних санкцій в сумі 13667,67 грн. (в редакції уточнення позовних вимог від 02 квітня 2007 року).

Постановою Господарського суду Львівської області від 13 червня 2007 року позовні вимоги задоволено частково. Податкові повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному районі м. Львова № 0000852300/3/36669 від 13 грудня 2006 року та № 0000852300/4/8048 від 14 березня 2007 року в частині визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 41003,00 грн. (з яких: 27335,33 грн. –основний платіж та 13667,67 грн. –штрафні (фінансові) санкції) визнано нечинними. В решті позовних вимог провадження закрито. Стягнуто з Державного бюджету України у встановленому законом порядку на користь ТОВ «Сільпо-55»2,37 грн. сплаченого державного мита.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2008 року постанову Господарського суду Львівської області від 13 червня 2007 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Залізничному районі м. Львова, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Господарського суду Львівської області від 13 червня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2008 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Сільпо-55», посилаючись на те, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Господарського суду Львівської області від 13 червня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2008 року –без змін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга ДПІ у Залізничному районі м. Львова задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Залізничному районі м. Львова провела виїзну планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ «Сільпо-55»за період з 20 січня 2005 року по 31 грудня 2005 року, за результатами якої було складено акт № 98/23-0/33359114 від 11 квітня 2006 року.

В акті перевірки було встановлено порушення позивачем, зокрема, підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що мало вираз у непроведенні підприємством розподілу по послугах, які частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, в результаті чого завищено податковий кредит на суму 11804,00 грн.; підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у завищенні податкового кредиту на суму податку на додану вартість з вартості інформаційно-консультаційних послуг, отриманих від ТОВ «Варто»на суму 27756,33 грн.

На підставі акту перевірки та з урахуванням результатів процедури апеляційного узгодження ДПІ у Залізничному районі м. Львова прийняла податкові повідомлення-рішення № 0000852300/3/36669 від 13 грудня 2006 року та № 0000852300/4/8048 від 14 березня 2007 року, яким згідно з підпунктом «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «Сільпо-55»суму податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 58709,00 грн., у тому числі: 39139,33 грн. –за основним платежем, 19569,67 грн. –за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач правомірно включив до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду суму податку на додану вартість у розмірі 27756,33 грн., сплачену у складі вартості інформаційно-консультаційних послуг, отриманих від ТОВ «Варто», надання яких підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими та податковим документами, з урахуванням того, що вказані послуги були використані у господарській діяльності ТОВ «Сільпо-55», яка полягає у торгівлі продовольчими товарами.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Як встановлено в акті перевірки, у періоді, що перевірявся, ТОВ «Сільпо-55»здійснювало такий вид діяльності за КВЕД (згідно довідки органу статистики від 13 січня 2005 року № 99): 52.11.0 –роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продовольчим асортиментом.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 липня 2005 року між ТОВ «Сільпо-55»(замовник) та ТОВ «Варто»(виконавець) було укладено договір № 178 про надання інформаційно-консультаційних послуг (далі –договір), відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець зобов’язується надати йому у відповідності до умов даного договору спеціальну інформацію (кваліфіковані консультації), а замовник зобов’язується прийняти послугу та оплатити її (пункту 1.1 статті 1 договору); виконавець інформує (консультує) замовника з наступних питань: умови експорту м’яса та м’ясопродуктів, м’яса птиці на територію Російської Федерації; умови імпорту сільськогосподарської продукції з Польщі, Чехії, Угорщини; кон’юктура ринку м’ясопродуктів, м’яса, твердих сирів України; управління кредиторською заборгованістю, в тому числі перед нерезидентами; інші консультації з питань комерційної діяльності та управління (діяльність 74.14. згідно КВЕД) (пункт 1.2 статті 1 договору); здача-приймання наданих послуг здійснюється сторонами згідно акту прийняття наданих послуг, який складається сторонами в місцезнаходженні виконавця. Інформація (консультування) можуть бути надані замовнику як в усній так і письмовій формі (пункту 6.1, 6.2 статті 6 договору).

Як встановлено в акті перевірки, за перевіряємий період в підтвердження виконання робіт згідно вищевказаного договору між ТОВ «Сільпо-55»та ТОВ «Варто»складались акти здачі-приймання робіт.

Вказані акти здачі-приймання робіт наявні в матеріалах справи (арк. справи 93-95, 109-111).

Також в акті перевірки вказано, що ТОВ «Сільпо-55»було віднесено до податкового кредиту податок на додану вартість від вартості наданих послуг постачальником ТОВ «Варто»згідно податкових накладних, перелік яких наведено на сторінці 28 акту перевірки (арк. справи 42), на загальну суму 27756,33 грн.

Вказані податкові накладні наявні в матеріалах справи (арк. справи 96-108).

Підставою для визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість слугував висновок податкового органу про те, що послуги, надані ТОВ «Варто»позивачу, не підтверджені документально, а також не підтверджено їх використання у господарській діяльності ТОВ «Сільпо-55», у зв’язку з чим вартість вказаних послуг не відноситься до складу валових витрат, та, як наслідок, суми податку на додану вартість, сплачені у складі вартості цих послуг, не підлягають віднесенню до податкового кредиту.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість, валових витрат та податкового кредиту, регулюються статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах (пункт 1.32 статті 1 цього Закону).

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Звідси випливає, що правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

Правила формування податкового кредиту визначені пунктами 7.4 - 7.6 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Як визначено підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є підприємством, яке займається роздрібною торгівлею в неспеціалізованих магазинах переважно з продовольчим асортиментом. Такий статус позивача означає, що для нього регулярною, постійною та суттєвою є діяльність, пов’язана із купівлею-продажем продовольчих товарів.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що позивач, сплативши відповідні суми за отримані інформаційно-консультаційні послуги на підставі договору та актів здачі-прийняття робіт, отримав податкові накладні, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність віднесення позивачем суми податку на додану вартість у розмірі 27756,33 грн. до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду - правильний і ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а твердження податкового органу про відсутність зв'язку між наданими послугами та господарською діяльністю позивача не відповідають дійсності.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання частково нечинними оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова підлягає залишенню без задоволення, а постанова Господарського суду Львівської області від 13 червня 2007 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2008 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Львівської області від 13 червня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ Л.В. Ланченко

           ______ О.М. Нечитайло

           ______ Н.Г. Пилипчук

______ М.О. Федоров