Ухвала суду № 14836205, 23.03.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" березня 2011 р.                               м. Київ                                        К-31434/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді           Пилипчук Н.Г.

суддів                              Бившевої Л.І.

                                        Ланченко Л.В.

                                        Нечитайла О.М.

                                        Федорова М.О.

при секретарі                    Кравченко В.О.

за участю представника

позивача Новікової Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27.07.2010

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2010

у справі № 2-а-4761/10/1570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технології сучасного будівництва»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси

про скасування податкових повідомлень –рішень, -

          ВСТАНОВИВ:

          Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27.07.2010, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2010, позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси № 0001142350/0 від 15.12.2009, № 0001142350/1 від 12.01.2010, № 0001142350/2 від 03.03.2010, № 0001142350/3 від 14.04.2010. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Технології сучасного будівництва»судовий збір у сумі 3,40 грн.

          ДПІ у Приморському районі м. Одеси подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права: п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 6.4 ст. 6, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 215, п.1, п. 5 ст. 203, ст. 216 Цивільного кодексу України та процесуального права: п. 1 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Податкові повідомлення-рішення про визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 2139096,00 грн., з яких 1426064,00грн. основного платежу та 713032,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, прийняті за наслідками висновків, викладених в акті перевірки від 30.11.2009 № 15689/23-513/33218008, про порушення позивачем вимог п.п. 3.1.1 п.3.1 ст. 3, п.п. 6.4 ст.6, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податковий кредит у червні та липні 2009 року на суму 1426064,17 грн.

Позиція податкового органу полягає у тому, що укладені між позивачем та ПП «УРГ-Метмонтаж»правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, оскільки товари (роботи, послуги) продавцем передані не були.

Між ПП «УРГ-Метмонтаж»(постачальник) та ТОВ»Технології сучасного будівництва»(покупець) укладено договори поставки № 35/02 від 06.02.2009, №66/04 від 05.03.2009, № 74/05 від 05.05.2009, № 73/05 від 05.05.2009 відповідно до яких постачальник зобов’язався за заявкою від покупця поставити товар (визначені родовими ознаками вироби з найменуванням, зазначеним у прейскурантах), а покупець, в свою чергу, прийняти його та оплатити.

Між ПП «УРГ-Метмонтаж»(виконавець) та ТОВ»Технології сучасного будівництва»(замовник) укладено договір на надання послуг № 80/05 від 08.05.2009, відповідно до якого виконавець за заявкою замовника зобов’язався виконати послуги по прибиранню території та приміщень з вивезенням сміття перед здачею об’єкта в експлуатацію за адресою: м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 116 б, а також договір № 81/05, відповідно до якого виконавець зобов’язався за заявкою замовника виконати послуги з прибирання території та приміщень з вивозом сміття за адресою: м. Одеса, пр-т Шевченка, 33 б.

Між ПП «УРГ-Метмонтаж»(виконавець) та ТОВ»Технології сучасного будівництва»(замовник) укладений договір № 67/04 від 21.04.2009, предметом якого є надання виконавцем за заявкою замовника власними чи залученими силами обумовлених договором робіт.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди попередніх інстанцій надали правильну правову оцінку встановленим обставинам на підставі норм законодавства, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Судами попередніх інстанцій досліджено питання щодо фактичного виконання вказаних вище договорів і, за наявності таких доказів, як договори, специфікації до них, накладні, акти прийому передачі, які містять опис господарської операції, платіжні доручення, достовірно встановлена реальність здійснення поставки товару та надання послуг, за наслідками яких та на підставі податкових накладних позивачем сформовано податковий кредит із сум сплаченого постачальнику (виконавцю) податку на додану вартість.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення був регламентований п.п.7.2.6 п.7.2, п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту), якого платник податків зобов’язаний був дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту могло бути визнано неправомірним.

Судами попередніх інстанцій не встановлено порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Натомість було встановлено, що податковий кредит сформований на підставі податкових накладних, виписаних особою, що була зареєстрована платником податку на додану вартість.

Ліквідація підприємства за рішенням суду у зв’язку з визнанням його банкрутом та внесення запису про це до Державного реєстру після здійснення господарських операцій з поставки товарів (робіт, послуг) не може бути підставою для висновку про недійсність податкових накладних, виданих таким підприємством, яке на час здійснення господарських операцій було зареєстровано платником податку на додану вартість, та підставою для висновку про неправомірність включення покупцем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених такому постачальнику.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов’язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем, який зареєстрований у встановленому законом порядку як юридична особа та зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність вказаного суб’єкта господарювання.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов’язань може слугувати підставою для відмови в отриманні бюджетного відшкодування.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковий орган не довів суду належними та достатніми доказами те, що усі досліджені судами первинні документи, складені за наслідками здійснення спірних господарських операцій, не відповідають дійсності, що укладення договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов’язків та те, що договір укладено з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Ці обставини могли бути підтверджені, зокрема вироком суду про визнання осіб, які уклали договір та склали первинні документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, винними у скоєнні відповідних злочинів.

Зважаючи на викладене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржених судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

                                                            УХВАЛИВ:

          Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27.07.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2010 –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя                                         Н.Г. Пилипчук

Судді                                                            Л.І. Бившева

                                                                      Л.В. Ланченко

                                                                      О.М. Нечитайло

                                                                      М.О. Федоров