Ухвала суду № 14835827, 16.03.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" березня 2011 р.                               м. Київ                                        К-35674/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді          Гордійчук М.П.(суддя - доповідач)

суддів: Бим М.Є., Васильченко Н.М., Конюшка К.В., Харченка В.В.

секретар судового засідання Савченко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги заступника прокурора міста Києва та Київської регіональної митниці на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2010 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіноманія»до Київської регіональної митниці, за участю прокуратури міста Києва, про визнання нечинним податкового повідомлення рішення,

ВСТАНОВИЛА:

В січні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кіноманія»звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської регіональної митниці про визнання нечинним повністю податкового повідомлення Київської регіональної митниці № 64 від 22 серпня 2008 року, яким визначено податкове зобов‘язання з податку на додану вартість у сумі 1352658,60 грн., та штрафних санкцій у сумі 676329,30 грн. Під час розгляду справи в першій інстанції позивач уточнив позовні вимоги та просив визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення Київської регіональної митниці № 64 від 22 серпня 2008 року.

Позов вмотивовано тим, що податкові зобов‘язання з податку на додану вартість та штрафні санкції визначені безпідставно, оскільки під час та по завершенню митного оформлення кіноплівки експонованої, позитивної, завширшки 35 мм, із звуковою доріжкою (надалі –«фільмокопія»або «фільмокопії») він правомірно не включав до митної вартості фільмокопій роялті та вартість послуг з субтитрування кінофільмів.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2009 року позивачу відмовлено у задоволенні позову повністю. Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що факт сплати роялті за ліцензійним договором щодо кінофільмів, укладеним між позивачем та Warner Bros Pictures International (США) підрозділом Warner Bros Distributing Inc. (надалі –«Warner») є свідченням того, що сплачене роялті є частиною митної вартості фільмокопій, виробництва Товариства з обмеженою відповідальністю «Кінокомпанія «Каро Прем‘єр»(Російська Федерація). Також суд першої інстанції підтвердив необхідність включення до митної вартості фільмокопій вартість послуг з субтитрування.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2010 року скасовано рішення суду першої інстанції та винесене нове, яким задоволено позовні вимоги в повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що оскільки товарами, які імпортувалися позивачем на митну територію України, були виключно фільмокопії, які не передавалися позивачу у власність, до митної вартості такого товару повинні включатися виключно ті платежі, які стосуються оцінюваного товару та є умовою його продажу. Суд вказав, що ТОВ «Кінокомпанія «Каро Прем‘єр»та Warner не є пов‘язаними особами, а, в свою чергу, угоди, укладені позивачем з ТОВ «Кінокомпанія «Каро Прем‘єр» та Warner також не є пов‘язаними, оскільки стосуються окремих об‘єктів права. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач сплатив ПДВ з вартості послуг з субтитрування кінофільмів.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції Київською регіональною митницею та заступником прокурора міста Києва подані касаційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, касатори просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена перевірка дотримання позивачем законодавства України з питань митної справи за період з 01 червня 2004 року по 01 червня 2007 року. За результатами перевірки складено акт №8/8/100000000/32208748 від 11 червня 2008 року (надалі –акт перевірки). Позивач заперечував проти висновків останнього. Заперечення позивача частково враховані відповідачем в доповненні №1 до акту перевірки.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем видано та надіслано позивачу податкове повідомлення №64 від 22 серпня 2008 року (надалі –податкове повідомлення), яким позивачу за порушення ст. 267 Митного кодексу України, п. 4.3 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено до сплати податкове зобов‘язання у загальній сумі 2028987,90 грн., у тому числі, за основним платежем (податком на додану вартість з товарів, увезених на територію України суб‘єктами підприємницької діяльності) –1352658,60 грн., та штрафних санкцій на суму –676329,30 грн.

Актом перевірки, на підставі якого прийняте оскаржуване податкове повідомлення встановлено, що позивач в період з червня по грудень 2007 року, згідно договорів, укладених з ТОВ «Кінокомпанія «Каро Прем‘єр», імпортував на митну територію України за вантажними митними деклараціями фільмокопії кінофільмів «13 друзів Оушена», «Зодіак», «Смак життя», «Гаррі Поттер та Орден Феніксу», «Перелом», «Час Пік-3», «Відважна», «Вторгнення», «Беовульф», «Пристрель їх», «Темні початки: Золотий компас». Право на розповсюдження (демонстрацію) вище перерахованих кінофільмів в Україні надано позивачу Warner на підставі укладеного ліцензійного договору щодо кінофільмів. Згідно ліцензійного договору Warner передало позивачу виключні права на прокат на території України кінофільмів, майнові права на які належать Warner і якими Warner володіє та розпоряджається. За надані права позивач повинен сплатити Warner винагороду –роялті у відсотковому значенні від валового доходу, отриманого ним за використання прав на розповсюдження (демонстрацію) кінофільмів, за відрахуванням 100%, передбачених ліцензійним договором, допустимих витрат. В період з травня 2007 року по листопад 2007 року позивачем укладені з ТОВ «Кінокомпанія «Каро Прем‘єр»договори на виконання робіт з виготовлення фільмокопій.

З урахуванням наведеного в акті перевірки, на підставі якого прийняте оскаржуване податкове повідомлення, зроблено висновок, що сума роялті, сплачена Warner за право на розповсюдження (демонстрацію) кінофільмів на території України, має включатися до митної вартості фільмокопій, які виготовлялися ТОВ «Кінокомпанія «Каро Прем‘єр».

Колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, про те що оскільки товарами, які імпортуються та митне оформлення яких здійснюється при перетині митного кордону України, є виключно фільмокопії, до митної вартості такого товару повинні включатися виключно ті платежі, які стосуються оцінюваного товару та є умовою його продажу. Висновок суду апеляційної інстанції відповідає змісту ч. 2 статті 267 Митного кодексу України виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до статті 259 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Так, статтею 267 Митного кодексу України митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов’язаних з продавцем осіб.

Частина 2 якої передбачає, що визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінені товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема: роялті та ліцензійні [платежі, які стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються патентів, знаків для товарів і послуг та авторських прав.

Отже, операції платників податку на додану вартість з імпорту товарів та сплати роялті є окремими операціями платників податку та не мають ототожнюватися.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позивачем також не було включено до митної вартості фільмокопій вартість послуг по здійсненню їх субтитрування, оскільки відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 13-рп/2007 від 20.12.2007 року іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні в обов’язковому порядку повинні бути дубльовані або озвучені чи субтитровані державною мовою.

Таким чином, задовольняючи позов, суд першої інстанції вірно керувався вимогами п.п. 7.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», яким передбачено, що разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов’язання платника податків за підставами, викладеними у пп.. «б»пп.. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 цього Закону (за результатами проведеної документальної перевірки), такий платник податків зобов’язаний сплатити штраф у розмірі 10 % від суми недоплати (заниження суми податкового зобов’язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов’язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків повідомлення від контролюючого органу, але не більше 50 % такої суми та не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, керуючись помилково скасував рішення суду першої інстанції, правильне рішення господарського суду Полтавської області та виніс нове про задоволення позову.

Згідно ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, ухвалене відповідно до закону але помилково скасоване судом апеляційної інстанції.

Виходячи з наведеного, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню в силі.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів –

Ухвалила:

Касаційні скарги заступника прокурора міста Києва та Київської регіональної митниці задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21жовтня 2010 року скасувати, а постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2009 року –залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та порядку встановленими ст. ст. 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.