Ухвала суду № 14833541, 01.04.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Зеленов А.С.

Суддя-доповідач - Міронова Г.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2011 року справа №2а-27033/10/0570 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Міронової Г.М.

суддів Блохіна А.А. , Юрко І.В.

при секретарі Задоєнку О.В., за участю представника позивача: Балицького О.П., діючого на підставі довіреності від 07.02.2011 року; представників відповідача: Бондар О.Л., діючої на підставі довіреності № 4269/10/10-013 від 28.01.2011 року; Шендрик К.О., діючого на підставі довіреності № 10266/10/10-013 від 12.03.2010 року; Черкасова А.Ю., діючого на підставі довіреності № 56668/10/10-013 від 21.12.2010 року; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року у адміністративній справі № 2а-27033/10/0570 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0030831542/0 від 27.10.2010 року,

ВСТАНОВИЛА:

26 листопада 2010 року позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом зазначивши, що висновки податкового органу відповідно до акту № 1753/23-3/31178655 від 14.10.2010 року щодо встановлених порушень п.п. 7.4.1 п. 4.4 ст. 7, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (надалі Закон № 168) у частині завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість внаслідок вчинених нікчемних правочинів між ТОВ «Строй-Променерго», ТОВ «Гладис Комгрупп», ТОВ «ТК «Діал-Імпекс» на суму податку на додану вартість у розмірі 727063 грн. 00 коп. та прийняте на основі зазначеного акту податкове повідомлення - рішення № 030831542/0 від 27 жовтня 2010 року, в якому наводиться розрахунок податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем 727063 грн. 00 коп. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 363531 грн. 50 коп. є необґрунтованими і незаконними.

В обґрунтування своєї позиції відносно спірних правовідносин, позивач зазначив, що посилання відповідача на нікчемність правочинів між Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» та ТОВ «Строй-Променерго» з приводу нібито порушення позивачем вимог законодавства щодо письмової форми такого правочину, адже письмова форма у відповідності до вимог ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України була додержана та були погоджені усі істотні умови стосовно виконання ескізного проекту забудови мікрорайону, що виразилося у підписанні сторонами акту приймання робіт та отриманні позивачем податкової накладної, тому посилання відповідача на акт 1047/23-111/33433103 від 11.06.2010 року про неможливість проведення перевірки зазначеного контрагента та відсутність у нього основних засобів, є неправомірним. Позивачем при укладенні договору б/н від 01.08.2009 року про інформаційно-довідкове обслуговування на надання готельних послуг споживачам були погоджені всі його істотні умови, роботи були виконані у встановлені договором строки та прийняті позивачем за актом приймання-передачі, а посилання відповідача на акт 99/23-111/36011127 від 11.06.2010 року, яким встановлено неможливість проведення перевірки контрагента ТОВ «Гладис Комгрупп», на відсутність його основних засобів, є протиправним. Посилання відповідача на неможливість проведення перевірки контрагента позивача ТОВ «ТК «Діал-Імпекс», на відсутність у останнього основних засобів також є необґрунтованим, адже укладений між зазначеним контрагентом та позивачем договір щодо надання посередницьких послуг, фактично було виконано та сплачено визначену додатковою угодою № 1 до зазначеного договору суму, а тому висновки податкового органу щодо нікчемності цієї угоди також не відповідають дійсності.

Позивач також зазначив, що оскільки на момент здійснення господарських операцій вищезазначені контрагенти перебували на податковому обліку, то, на думку позивача, в момент виписки зазначених податкових накладних у них виникали як відповідні податкові зобовязання, так і податковий кредит. Відсутність підприємства за юридичною адресою не свідчить про те, що воно є недіючим. Лише факт виключення підприємства з ЄДРПОУ є підставою стверджувати, що підприємство є недіючим, ліквідованим. Вищевикладене свідчить, що висновки відповідача щодо нікчемності правочинів позивача із вищезазначеними контрагентами зроблені відповідачем із перевищенням своїх прав та обовязків, встановлених ст.ст. 10, 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0030831542/0 від 27.10.2010 року було задоволено.

Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька № 0030831542/0 від 27.10.2010, яким товариству з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» визначене податкове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 1090 594 (один мільйон девяносто тисяч пятсот девяносто чотири) грн. 50 коп., у тому числі за основним платежем 727 063 (сімсот двадцять сім тисяч шістдесят три) грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 363531 (триста шістдесят три тисячі пятсот тридцять одна) грн. 50 коп.

Не погодившись з таким судовим рішенням, податковий орган подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального, а саме п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168 та порушення норм процесуального права, а саме п. 4 ст. 11, ст. 86, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Представники відповідача наполягали на доводах апеляційної скарги та просили її задовольнити та скасувати постанову суду першої інстанції із винесенням нової, якою в позові Товариству з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» відмовити.

Із зазначеним не погоджувався представник позивача та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, як таку, що прийнята із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

Стаття 159 КАС України передбачає, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачених Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочин це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Договір це домовленість (погоджена дія) двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (стаття 626 ЦК). За змістом правочин не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1 статті 203 ЦК). Приписи частини 1 статті 203 ЦК узгоджуються з наступними нормами. Під нікчемним правочином необхідно розуміти правочин, недійсність якого встановлена законом.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин, яки, вчиняючи правочин, діють правомірно. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями встановленими законом.

Проте, у спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів ні факту нікчемності правочину, ні підстав для застосування санкції до відповідача у вигляді правомірності донарахування податку на додану вартість і штрафних санкцій.

Закон України «Про податок на додану вартість» (далі - закон № 168) визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року N 166 (далі - порядок № 166), платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (пункт 3.4 Порядку), оскільки, як визначено пунктом 2 статті 3 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити - назву документу, дату і місце його складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Такі ж вимоги до первинних документів містяться і в Положенні про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704.

Крім того, у відповідності до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Тобто, відповідальність платника податку настає у разі не підтвердження на момент перевірки сум податку, попередньо включених до складу податкового кредиту, податковими накладними, а не у разі відсутності інформації в певних графах податкової накладної.

Закон України «Про податок на додану вартість» визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій. установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами. згідно з п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку. передбаченому статтею 9 цього Закону.

Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобов'язань відповідачем не встановлено, а можливе порушення контрагентами позивача податкового законодавства, на думку судової колегії, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п.п. 7.4.1. п.7.4 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 Закону України „Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відсутність контрагента ТОВ «Строй-Променерго» за місцем знаходження через рік після проведення господарської операції само по собі не може призвести до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру та анулювання її свідоцтва платника податку на додану вартість, та не позбавило правового значення виданих за цими господарськими операціями податкових накладних.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про підтвердження позивачем суми податку на додану вартість, які позивач включив до складу податкового кредиту, оскільки надав копії відповідних податкових накладних, які містять відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму податку на додану вартість, а також дають змогу ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну та особу, яка її отримала. Тому відсутні підстави для донарахування позивачу податкових зобовязань та застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням.

Колегія суддів вважає, що перелічені докази є належними доказами в розумінні частини 4 статті70 КАС України при підтвердженні обставини реальності спірних правочинів.

Такий судовий захист порушеного права юридичної особи відповідає вимогам статей 106 та 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів критично ставиться до твердження представника податкового органу стосовно того, що один із контрагентів позивача до Єдиного державного реєстру юридичних осіб начебто був внесений після укладання договору, оскільки представник не заперечував того факту, що цей же контрагент на момент укладання договору мав свідоцтво платника податку на додану вартість. Як таке могло статися представник пояснити не зміг.

Що стосується використання позивачем в господарській діяльності отриманих результатів з надання послуг з питань пошуку споживачів готельних послуг, вибору земельної ділянки, та розробки проектної документації, то колегія суддів погоджується з поясненнями представника позивача, що тільки за наявності певних даних (тобто отриманих послуг) можна використовувати їх в господарській діяльності, бо всі ці послуги для їх втілення потребують ще й довгострокової документальної процедури.

Колегія суддів не отримала від представників відповідача відповіді на питання чому податковий орган у 30 денний строк від подачі заяви на бюджетне відшкодування податку на додану вартість не здійснив перевірку у відповідності до Закону України „Про податок на додану вартість”.

Виходячи з вищезазначених вимог законодавства та встановлених судом обставин у справі, колегія суддів доходить висновку, що постанова суду від 08 лютого 2011 року є такою, що винесена з правильним встановленням обставин, що мають значення для справи, з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводами апеляційної скарги висновки суду не спростовуються, тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 11, 21, 70, 71, 159, 160, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року у адміністративній справі № 2а-27033/10/0570 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0030831542/0 від 27.10.2010 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст складено 07 квітня 2011 року.

Головуючий суддя Міронова Г.М.

Судді Блохін А.А.

Юрко І.В.