Ухвала суду № 14833540, 01.04.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Кравцова Н.В.

Суддя-доповідач - Міронова Г.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2011 року справа №2а-9169/10/1270 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Міронової Г.М.

суддів Блохіна А.А. , Юрко І.В.

при секретарі Задоєнку О.В., за участю представників позивача: Скоромної Н.І., діючої на підставі довіреності № 3/05-1097 від 25.11.2010 року; Грибанової Ю.П., діючої на підставі довіреності № 3/05 1098 від 25.11.2010 року; представника відповідача: Клиновського Д.В., діючого на підставі довіреності № 19279/10/10-013 від 21.10.2010 року; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26 січня 2011 року у адміністративній справі № 2а-9169/10/1270 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Луганський завод гірничого машинобудування» до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 15.11.2010 року № 0001788012/0,

ВСТАНОВИЛА:

26 листопада 2010 року позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом зазначивши, що відповідачем була проведена позапланова виїзна перевірка Відкритого акціонерного товариства «Луганський завод гірничого машинобудування» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні взаєморозрахунків з Товариством з обмеженою відповідальністю «БВК «Алма» за період з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року. За результатами зазначеної перевірки було складено акт від 03.11.2010 року № 14/35-05400879, на підставі якого відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 15.11.2010 року № 0001788012/0 про донарахування податку на додану вартість у сумі 24403, 00 грн. і штрафних (фінансових) санкцій на суму 12201,50 грн. На думку позивача, висновок про донарахування податку на додану вартість оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням згідно п.п. 7.4.1, 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є необґрунтованим, без посилання на відповідні докази та норми закону, які вказують на нікчемність договору № 8-97Э04.06.08 від 04.06.2008 року, укладеного Відкритим акціонерним товариством «Луганський завод гірничого машинобудування» із Товариством з обмеженою відповідальністю «БВК «Алма», які вказують на наявність у діях позивача порушення вказаного Закону, а донарахування податку на додану вартість здійснено без урахування фактичних обставин відображення в обліку господарських операцій, які, на думку податкового органу, є нікчемними. Як зазначає позивач, укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «БВК «Алма» № 8-97Э04.06.08 від 04.06.2008 року, належним чином виконувався, позивачем сплачувались отримані послуги від контрагента, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, також Товариством з обмеженою відповідальністю «БВК»Алма» видано позивачеві податкові накладні, що у відповідності до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є підставою для нарахування податкового кредиту.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 26 січня 2011 року позов Відкритого акціонерного товариства «Луганський завод гірничого машинобудування» до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 15.11.2010 року № 0001788012/0 - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 15.11.2010 року № 0001788012/0, прийняте Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Луганську.

Не погодившись з таким судовим рішенням, податковий орган подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги, відповідач зазначив, що прийняте ним оскаржуване повідомлення рішення на підставі акту від 03.11.2010 року № 14/35-05400879 є законним та обґрунтованим. Зазначене підтверджується тим, що за результатами позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «БВК «Алма» встановлено, що між позивачем та зазначеним контрагентом було укладено договір від 04.06.2008 року № 8-973 про надання послуг з ремонту мякої покрівлі, але як було встановлено в ході перевірки та підтверджується наявними матеріалами справи, зокрема вироком Ленінського районного суду м. Луганська від 18.06.2010 року відносно ОСОБА_5 засновника та директора Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК «Алма», який господарської діяльністю не займався, договорів та податкових накладних не складав, грошові кошти з банківських рахунків не знімав, перерахувань грошових коштів не здійснював, а само зазначене підприємство було ним зареєстроване без мети здійснення підприємницької діяльності. На думку відповідача, Луганський окружний адміністративний суд, не встановивши належність та допустимість доказів пояснень свідків не вжив жодних заходів для отримання таких доказі та ухвалив рішення по справі на підставі пояснень свідків, ніякими іншими доказами не підкріпленими, грубо порушивши вимоги ст. 11 КАС України.

Представник відповідача наполягав на доводах апеляційної скарги та просив її задовольнити та скасувати постанову суду першої інстанції із винесенням нової, якою в позові Відкритого акціонерного товариства «Луганський завод гірничого машинобудування» буде відмовлено.

Із зазначеним не погоджувалися представники позивача, які наполягали на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін, як такої, що прийнята із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, пояснення представників позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочин це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Договір це домовленість (погоджена дія) двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (стаття 626 ЦК). За змістом правочин не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1 статті 203 ЦК). Приписи частини 1 статті 203 ЦК узгоджуються з наступними нормами. Під нікчемним правочином необхідно розуміти правочин, недійсність якого встановлена законом.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин, яки, вчиняючи правочин, діють правомірно. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями встановленими законом.

Проте, у спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів ні факту нікчемності правочину, ні підстав для застосування санкції до відповідача у вигляді правомірності донарахування податку на додану вартість і штрафних санкцій.

Закон України «Про податок на додану вартість» (далі - закон № 168) визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року N 166 (далі - порядок № 166), платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (пункт 3.4 Порядку), оскільки, як визначено пунктом 2 статті 3 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити - назву документу, дату і місце його складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Такі ж вимоги до первинних документів містяться і в Положенні про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704.

Крім того, у відповідності до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Тобто, відповідальність платника податку настає у разі не підтвердження на момент перевірки сум податку, попередньо включених до складу податкового кредиту, податковими накладними, а не у разі відсутності інформації в певних графах податкової накладної.

Закон України «Про податок на додану вартість» визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій. установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами. згідно з п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку. передбаченому статтею 9 цього Закону.

Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобов'язань відповідачем не встановлено, а можливе порушення контрагентами позивача податкового законодавства, на думку судової колегії, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п.п. 7.4.1. п.7.4 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 Закону України „Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Наявність вироку суду стосовно директора БВК «Алма» само по собі не може призвести до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру та анулювання її свідоцтва платника податку на додану вартість, та не позбавило правового значення виданих за цими господарськими операціями податкових накладних. Оскільки БВК «Алма» не було позбавлено свідоцтва платника податку на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про підтвердження позивачем суми податку на додану вартість, які позивач включив до складу податкового кредиту, оскільки надав копії відповідних податкових накладних, які містять відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму податку на додану вартість, а також дають змогу ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну та особу, яка її отримала. Тому відсутні підстави для донарахування позивачу податкових зобовязань та застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням.

Колегія суддів вважає, що перелічені докази є належними доказами в розумінні частини 4 статті70 КАС України при підтвердженні обставини реальності спірних правочинів.

Такий судовий захист порушеного права юридичної особи відповідає вимогам статей 106 та 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводами апеляційної скарги висновку суду не спростовуються.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 11, 21, 70, 71, 159, 160, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26 січня 2011 року у адміністративній справі № 2а-9169/10/1270 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Луганський завод гірничого машинобудування» до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 15.11.2010 року № 0001788012/0 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст складено 07 квітня 2011 року.

Головуючий суддя Міронова Г.М.

Судді Блохін А.А.

Юрко І.В.