Ухвала суду № 1479250, 18.12.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

                                                                                                                                                                           № К-23801/06                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2007р.

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого-судді                Брайка А. І.,

суддів                                     Голубєвої Г. К.,

                                               Карася О. В.,

                                               Рибченка А. О.,

                                               Федорова М. О.,

секретар судового засідання – Міненко О. М.,

розглянувши касаційну скаргу Слов’янської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області

на постанову Господарського суду Донецької області від 27.02.2006р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.05.2006р. у справі № 41/234а

за позовом Відкритого акціонерного товариства “Слов’янський завод високовольтних ізоляторів”

до Слов’янської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

за участю представників:

позивача – Афромеєв Є. М.,

відповідача – Полторацька Т. В., Шатохіна А. М., Щербина Ю. В.,

встановив:

      Відкритим акціонерним товариством “Слов’янський завод високовольтних ізоляторів”подано позов про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Слов’янської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області № 0001622341/0/1424 від 23.05.2005р. про визначення суми податкового зобов’язання по податку на додану вартість в розмірі 1305000 грн., в т. ч. 652500 грн. основного платежу та 652500 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

      Постановою Господарського суду Донецької області від 27.02.2006р. у справі № 41/234а позов задоволено частково; визнано недійсним оспорюване податкове повідомлення-рішення в частині застосування 326250 грн. штрафних (фінансових) санкцій, у задоволені позовних вимог в іншій частині відмовлено.

      В обґрунтування такого висновку суд першої інстанції зазначив, що операції по передачі векселів здійснювались на виконання укладених з контрагентами договорів; векселі невласної емісії, передані в рахунок погашення заборгованості за отримані товарно-матеріальні цінності, підпадають під ознаки товару, є бартером та підлягають оподаткуванню податком на додану вартість; донарахування податкового зобов’язання по податку на додану вартість є правомірним, а застосування штрафних санкцій в розмірі 326250 грн. є безпідставним.

      Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.05.2006р. постанову від 27.02.2006р. по даній справі скасовано частково, податкове повідомлення-рішення визнано недійсним повністю.

      При цьому підставами прийняття такого рішення судом апеляційної інстанції вказано те, що вексель має подвійну правову природу, а саме: об’єднує ознаки платіжного документа та цінного паперу; в спірних правовідносинах вексель виступав як засіб розрахунків позивача за отримані ним товари, а тому такий вексель не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість; операції по передачі векселів позивачем задекларовані не були, а тому відсутні підстави для застосування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій.

      Відповідач, не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями подав касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині визнання податкового повідомлення-рішення недійсним та постанову суду апеляційної інстанції повністю посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: п. 1.4. ст. 1, пп. 3.1.1. п. 3.1., пп. 3.2.1. п. 3.2. ст. 3, п. п. 4.1., 4.8. ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”, п. 1.16. ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, пп. 17.1.6. п. 17.1. ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

      Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить в її задоволенні відмовити в повному обсязі, оскільки перевірка фінансово-господарської діяльності проведена відповідачем упереджено та залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції.

      Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.

      Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі акту перевірки № 128/23-2-00214652 від 19.05.2005р., пп. “б” пп. 4.2.2. п. 4.2. ст. 4, пп. пп. 17.1.3., 17.1.6. п. 17.1. ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, пп. 3.1.1. п. 3.1. ст. 3, п. 4.1. ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” у зв’язку з не включенням позивачем до бази оподаткування податком на додану вартість операцій з передачі векселів третіх осіб в рахунок погашення кредиторської заборгованості відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001622341/0/1424 від 23.05.2005р. про визначення суми податкового зобов’язання по податку на додану вартість в розмірі 1305000 грн., в т. ч. 652500 грн. основного платежу та 652500 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

      Обставини справи сторонами не оспорюються.

      Так, позивачем за договором № 9/10-49 від 30.09.2004р. отримано емітований ТОВ “Спорт-Експорт” вексель номінальною вартістю 3600000 грн. та передано його ТОВ “Тамара” в рахунок погашення заборгованості за отриманий товар по договору № 11/3 від 29.08.04р.; за договором № 18/5-42 від 25.03.2004р. отримано від ЗАТ “Світ” п’ять векселів загальною номінальною вартістю 315000 грн. емітованих ТОВ “Лекс” та передано ці векселі ТОВ “Деком” в рахунок погашення заборгованості за отриманий товар по договору № 29/07 від 29.07.2002р. Дані про операції з кінцевого погашення (ліквідації) зазначених векселів відсутні.

     З аналізу положень п. 1.4. ст. 1, пп. 3.1.1. п. 3.1., пп. 3.2.1. ст. 3, п. п. 4.1. ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”, п. 1.6., п. 1.19. ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, Закону України “Про цінні папери та фондовий ринок”, Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.03.2001р. № 135, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.04.2001р. за № 368/5559 (втратила чинність на підставі Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004р. за № 377/8976), слідує, що вексель по своїй природі підпадає під ознаки товару, операції щодо його передачі і використанню в розрахунках за отримані товари (роботи, послуги) є бартером та підлягають оподаткуванню податком на додану вартість.

      Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, визначення відповідачем податкових зобов’язань позивача по податку на додану вартість в розмірі 652500 грн. є правомірним та обґрунтованим.

      Відповідно до пп. 17.1.3. п. 17.1. ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов’язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов’язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов’язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п’ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

      Підпункт 17.1.6. пункту 17.1. статті 17 вказаного Закону передбачає можливість додаткового застосування до платника податків штрафних санкцій, зокрема, в разі декларування переоцінених або недооцінених об’єктів оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов’язання у великих розмірах.

      Місцевим господарським судом встановлено та сторонами не заперечується факт відсутності декларування операцій щодо передачі і використання векселів в розрахунках за отримані товари (роботи, послуги), а тому застосування до позивача передбаченої пп. 17.1.6. п. 17.1. ст. 17 зазначеного Закону штрафної санкції в розмірі 326250 грн. є необґрунтованим та безпідставним.

      За вказаних обставин, зважаючи на порушення норм матеріального права, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції – залишенню в силі як така, що прийнята відповідно до закону і скасована помилково.

      Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 226, 230, 231, 254 КАС України, –

ухвалив:

      1. Касаційну скаргу задовольнити частково.

      Скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.05.2006р. та залишити в силі постанову Господарського суду Донецької області від 27.02.2006р. у справі № 41/234а.

      2. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 – 237, ч. 1 ст. 238 КАС України.

Головуючий-суддя                         (підпис)                                  Брайко А. І.

Судді                                                         (підпис)                                Голубєва Г. К.

                                                        (підпис)                                    Карась О. В.

(підпис)                              Рибченко А. О.

(підпис)                               Федоров М. О.

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар                                                             Міненко О. М.