Постанова № 14764666, 31.03.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.03.11 Справа № 6/77

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузя В.Л.

суддів Юркевича М.В.

Желіка М.Б.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Золочівагро»

на рішення Господарського суду Львівської області від 22.07.2010 р.

у справі № 6/77

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Золочівагро», с. Ясенівці, Золочівський район, Львівська область

до відповідача Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Львів

про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

за участю представників:

від позивача –Орлик А.Л. –представник;

від відповідача –Оленюк С.Л. –представник.

У судовому засіданні здійснювалось фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу (програмно-апаратного комплексу «Оберіг»).

Представникам сторін роз’яснено права та обов’язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України, заяв про відвід суддів не надходило.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 22.07.2010 р. у справі № 6/77 (суддя Гоменюк З.П.) відмовлено в позові про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 25.02.10 № 7 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції».

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Золочівагро»звернулося до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 22.07.10 у справі № 6/77 скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю.

Скаржник зазначає про те, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не з’ясував всіх обставин встановлення позивачем для здавальників цукросировини різних умов розрахунків, територіальне відділення безпідставно та необґрунтовано прирівняло встановлення товариством однакової ціни до рівнозначних (неоднакових) угод (враховуючи витрати на доставку сировини до заводу) для здавальників цукросировини на інших, ніж призаводських бурякопунктах позивача до диспозиції п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції»(далі по тексту - Закон).

Крім цього, скаржник зазначає, що суд, визначивши термін «споживач»на підставі Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, яка затверджена розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 р. № 49-р та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 01.04.2002 року за № 317/6605 (надалі по тексту - Методика), не зазначив доводів відхилення застосування іншого значення терміну «споживач», наведеного у ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», та не вказав у рішенні в чому полягає відмінність правового статусу суб’єкта господарювання, встановленого у Законі та Господарському кодексі України, прирівнявши таким чином фізичних осіб –здавачів цукрової сировини до суб’єктів господарювання, тобто, на думку суду, фізичні особи –здавачі в межах одного зобов’язання відповідно до Закону є і суб’єктами господарювання водночас.

Також, скаржник посилається на те, що в оскаржуваному рішенні не зазначено з яких мотивів та підстав суд дійшов до висновку про те, що наявність перед здавачами цукрової сировини заборгованості за отримані буряки є чи може бути наслідком порушень законодавства про захист економічної конкуренції, як і не вказав наслідком яких саме порушень Закону є така заборгованість.

Крім цього, на думку скаржника, суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання позивача про витребовування у відповідача необхідних доказів з метою перевірки правомірності прийняття відповідачем оспорюваного рішення про визнання позивача таким, що займав у 2008 році монопольне становище на ринку заготівлі буряків у відповідних географічних межах.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з підстав правомірності та обґрунтованості рішення суду. У відзиві відповідач спростовує доводи скаржника з огляду на їх суперечність приписам та нормам Закону.

У поясненнях з приводу відзиву на апеляційну скаргу позивач зазначає, що угоди, відповідно до яких позивач приймав сировину від бурякоздавачів не були рівнозначними для позивача, зважаючи на різні витрати на доставку сировини до заводу, що підтверджується доданим розрахунком вартості доставки цукрового буряка у 2008 році. Також, позивач вказує, що виплати ним здавачам цукрових буряків вищої закупівельної ціни, ніж встановленої законодавством на той час на рівні 170 грн. за 1 тону, підтверджує наявність і виконання товариством умов економічної конкуренції щодо змагання з іншими суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, тобто дії позивача, спрямовані на збільшення закупівельної ціни на цукрові буряки урожаю 2008 року та реалізація майже усього обсягу цукру-піску, виробленого з цукрових буряків урожаю 2008 року за цінами нижчими від собівартості виробництва цього цукру-піску є доказом не монополізації ринку, а значної конкуренції з метою залучення здавачів цукрової сировини.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що підстави для скасування рішення Господарського суду Львівської області від 22.07.10 у справі № 6/77 відсутні, зважаючи на таке:

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням адміністративної колегії ТОТВ АМКУ від 25.02.10 № 7 визнано, що за результатами діяльності в 2008 р. ТОВ «Золочівагро»займало монопольне (домінуюче) становище на ринку заготівлі цукрових буряків в географічних межах Пустомитівського району з часткою 100%, в географічних межах Золочівського району - з часткою 89,3%, в географічних межах Перемишлянського району –44,3%.; визнано, що ТОВ «Золочівагро», встановивши для здавальників цукросировини різні умови розрахунків за її переробку вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене п.2 ст.50 Закону у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем шляхом застосування різних умов до рівнозначних угод із суб’єктами господарювання без об'єктивно виправданих на те причин (п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону); - визнано, що ТОВ «Золочівагро», не розрахувавшись із бурякоздавачами за здані на переробку цукрові буряки відповідно до прийнятих умов, вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене п. 2 ст. 50 Закону у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем шляхом вчинення дій, які можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (ч. 1 ст. 13 Закону).

За порушення законодавства про захист економічної конкуренції на підставі ст. 52 Закону на ТОВ «Золочівагро»за порушення, передбачене п. 2 ч. 2 ст. 13 та п. 2 ст. 50 Закону у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем шляхом застосування різних умов до рівнозначних угод із суб’єктами господарювання без об’єктивно виправданих на те причин накладено штраф у розмір 17 000 грн., за порушення, передбачене ч. 1 ст. 13 та п. 2 ст. 50 Закону у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем шляхом вчинення дій, які призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку –у розмірі 17 000 грн. Крім цього, зобов’язано ТОВ «Золочівагро» до 03.03.10 розрахуватись із здавальниками за здані на переробку цукрові буряки урожаю 2008 року, про що у 5-денний термін повідомити територіальне відділення.

ТОВ «Золочівагро»у визначений ст. 56 Закону двохмісячний строк штраф не сплатило, натомість звернулося до суду з позовом про визнання недійсним зазначеного рішення адміністративної колегії.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що адміністративною колегією при прийнятті оспорюваного рішення не було взято до уваги наступне: в 2008 році переробка цукрових буряків, отриманих від населення, проводилася за давальницькою схемою. Відшкодування витрат на переробку цукрових буряків встановлювались так: - за 1 тонну цукрового буряка (з врахуванням забруднення і цукристості) товариство повертало здавальнику 65 кілограмів цукру, а також 14 кг жому сухого, при умові здачі цукрового буряка на призаводський бурякопункт; - і за 1 тонну буряка цукрового (з врахуванням забруднення і цукристості) товариство повертало здавальнику 60 кілограмів цукру, а також 14 кг жому сухого, при умові здачі цукрового буряка на інші бурякопункти. Тобто, доставка сировини повинна була проводитися з інших бурякопунктів на призаводський бурякопункт силами або за кошт товариства. Відтак, враховуючи, що відстань між вказаними бурякопунктами Бібрський бурякопункт - Призаводський бурякопункт (с. Великі Глібовичі Перемишлянського району Львівської області - с.Ясенівці Золочівського району Львівської області) становить 66 кілометрів, що, в свою чергу, збільшує витрати на переробку однієї тонни сировини на вищевказану різницю (доставка вказаної сировини здійснювалася залізничним транспортом, (накладні № 36130051, № 36130052, № 36130053, № 36130050), за договорами перевезення (товарно-транспортні накладні № 006892, №006900, № 006890, № 006891, № 006897, № 006898, № 006896, № 006895 власним транспортом товариства (товарно-транспортні накладні №006888, № 006889), товариство вважає, що для встановлення таких (різних) умов існували об'єктивні причини, а саме витрати на транспортування. Також, позивач з посиланням на норму ст. 627 ЦК України зазначив, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У поданому позові позивач також стверджував, що відсутність розрахунків за здані на переробку буряки не є порушенням Закону, оскільки відсутній склад правопорушення щодо захисту економічної конкуренції, і такі дії регулюються лише відповідними нормами цивільного законодавства. Позивач не оспорював факт правомірності визнання його монопольного становища.

Місцевий господарський суд не визнав належними доводи позивача, а тому відмовив йому у задоволенні позову.

Львівський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Стаття 12 Закону надає визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку товару.

Визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку як результат процесу монополізації, згідно з приписами статті 12 Закону, залежить як від господарської діяльності суб'єкта господарювання, щодо якого визначається монопольне (домінуюче) становище (для прикладу: обсяг товару даного суб'єкта господарювання на ринку), тобто обставин, які безпосередньо залежать від суб'єкта господарювання, так і від обставин, які безпосередньо не залежать від суб'єкта господарювання щодо якого визначається монопольне (домінуюче) становище (для прикладу: обсяг товару інших суб'єктів господарювання на ринку, наявність бар'єрів доступу на ринок інших суб'єктів господарювання чи інших обставин).

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

В оспорюваному рішенні територіальне відділення зазначило про те, що за результатами діяльності в 2008 році позивач займало монопольне (домінуюче) становище на ринку заготівлі цукрових буряків в географічних межах Пустомитівського району з часткою 100 %, Золочівського району –з часткою 89,3 %, в географічних межах Перемишлянського району –44,3 %.

У поданій апеляційній скарзі в противагу позовній заяві скаржник уже заперечує свій статус монополіста на ринку заготівлі цукрових буряків у 2008 році в географічних межах зазначених районів із зазначеними частками. При цьому, позивач зіслався на довідку за вих. № 45 від 08.06.10, видану ТОВ «Радехів-цукор», про те, що ним прийнято 220 тон цукрових буряків урожаю 2008 року від індивідуальних сільськогосподарських господарств Пустомитівського району (а.с. 83). Натомість відповідно до листа за вих. № 47 від 11.06.10, ТОВ «Радехів-цукор»повідомив, що інформація про заготівлю цукрових буряків в Пустомитівському районі у 2008 році в кількості 220 тон є помилковою (Т. І а.с. 94).

Щодо клопотання позивача про зобов’язання відповідача обґрунтувати та подати докази наявності, передбачених законодавством, підстав щодо зайняття позивачем за результатами діяльності у 2008 році монопольного становища на ринку заготівлі цукрових буряків в географічних межах Пустомитівського району з часткою 100 %, Золочівського району –з часткою 89,3 %, в географічних межах Перемишлянського району –44,3 % (а.с. 107), про безпідставне незадоволення якого судом першої інстанції вказує скаржник, судова колегія зазначає, що норми процесуального права щодо незадоволення цього клопотання не були порушені судом, оскільки відповідачем до матеріалів справи додано усі наявні у нього документи.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, та вбачається з матеріалів справи, територіальне відділення при прийнятті оспорюваного рішення на підставі ст. 12 Закону та Методики дослідило належним чином обсяг товару даного позивача на ринку, тобто обставини, які безпосередньо залежать від суб’єкта господарювання, та обставини за результатами дослідження ринку заготівлі цукрового буряка в межах Золочівського, Пустомитівського та Перемишлянського районів у 2008 році врахувало отримані відомості про діяльність суб’єктів господарювання, визначило, що ТОВ «Золочівагро»займало монопольне (домінуюче) становище на ринку в географічних межах цих районів із зазначеною часткою.

Відповідно до п. 10.2.1. Методики частка одного суб'єкта господарювання на ринку перевищує 35 відсотків, якщо він не довів, що: має конкурента(ів) на ринку; зазнає значної конкуренції внаслідок відсутності обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, відсутності бар'єрів для вступу на ринок інших суб'єктів господарювання, відсутності пільг чи інших обставин.

Як зазначалося вище, у відповідності до норм ч. 2 ст. 12 Закону монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Тобто, в силу вимог даної норми Закону, позивач (з часткою на ринку понад 35 відсотків) повинен був належними та допустимими доказами довести факт зазнання ним значної конкуренції, чого ним зроблено не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Як зазначено вище відшкодування витрат на переробку цукрових буряків встановлювались товариством наступним чином: - за 1 тонну цукрового буряка (з врахуванням забруднення і цукристості) товариство повертало здавальнику 65 кілограмів цукру, а також 14 кг жому сухого, при умові здачі цукрового буряка на призаводський бурякопункт; - за 1 тонну цукрового (з врахуванням забруднення і цукристості) товариство повертало здавальнику 60 кілограмів цукру, а також 14 кг жому сухого, при умові здачі цукрового буряка на інші бурякопункти.

Як встановлено відповідачем дії товариства по встановленню таких різних умов відшкодування витрат за переробку цукрового буряка ущемлювало інтереси бурякоздавачів (суб’єктів господарювання), які не можуть здати цукросировину на призаводський бурякопункт.

Посилання скаржника про те, що передумовою встановлення різних цін, тобто об’єктивними причинами, являються витрати, які понесло товариство на транспортування цієї цукросировини з бурякопунктів до призаводського бурякопункту, яке знаходиться в с. Ясенівці Золочівського району Львівської області, не спростовують висновок територіального відділення про порушення ТОВ «Золочівагро»законодавства про захист економічної конкуренції, а саме п. 2 ст. 50 та п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону з огляду на наступне.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин (п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону).

У даному випадку територіальне відділення встановлювало обставини щодо не різних закупівельних (високих) цін, про які зазначає скаржник, а саме встановлювало факт застосування монополістом різних умов до рівнозначних угод з суб’єктами господарювання без об’єктивно виправданих на те причин.

Відповідно до приписів абз. 2 ст. 1 Закону складовою частиною економічної конкуренції є можливість споживача вибирати між кількома продавцями та відсутність в окремого суб’єкта господарювання можливості визначати умови обороту товарів на ринку.

Захист інтересів споживачів здійснюється з моделі значної конкуренції на ринку, яка характеризується зацікавленістю суб’єктів господарювання здійснювати господарську діяльність без ущемлення інтересів споживачів, які у свою чергу, у разі відсутності значної конкуренції на ринку не можуть у повній мірі відмовитись від послуг суб’єкта господарювання, який ущемив їх інтереси.

Тобто, застосування товариством відшкодування витрат в однакових розмірах на їх транспортування із різних своїх бурякопунктів не було об’єктивно виправдальною причиною внаслідок різної відстані між бурякопунктами. Адже, бурякопункти ТОВ «Золочівагро»знаходяться на різній відстані від призаводського бурякопункту (див карта Т. І а.с. 48), а умови відшкодування витрат за переробку цукрових буряків на цих пунктах встановлювалися для споживачів однакові. Розрахунок вартості перевезення цукрового буряка від суб’єктів господарювання, поданий скаржником, не спростовує відсутність ущемлення прав споживачів шляхом встановлення ним порядку відшкодування витрат за переробку цукрових буряків для здавачів у різні по віддаленості до заводу бурякопункти товариства (м. Бібрка (с. Великі Глібовичі), с. Ушковичі, с. Миклашів, смт. Щирець, м. Глиняни, смт. Поморяни).

Доводи скаржника про те, що відповідачем не обґрунтовано правомірність кваліфікації АМК України непогашення товариством своєї заборгованості перед бурякоздавачами як зловживання монопольним становищем шляхом вчинення дій, які призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку, спростовуються тим, що займаючи монопольне становище на ринку, монополіст (позивач) повинен дотримуватись однакових умов та порядку розрахунків із здавальниками цукрової сировини для унеможливлення ущемлення інтересів таких споживачів. Натомість, як встановлено відповідачем, позивач з одними здавальниками розрахувався, а окремим здавальникам не було видано цукор та жом (Т. І а.с. 9,10), що є незаперечним фактом ущемлення інтересів таких споживачів.

Посилання скаржника щодо неврахування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення приписів Закону (ч. 2 ст. 13 не містить такого порушення як вчинення дій, що ущемляють інтереси споживачів) та норми ст. 55 ГК України спростовуються наступним:

Нормою ч. 1 ст. 2 Закону встановлено, що цим Законом регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією.

В оспорюваному рішенні відповідач зіслався на норму ч. 1 ст. 13 Закону, якою визначено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Стосовно норми ч. 2 ст. 13 Закону, то зазначений у ньому термін не є виключним.

Закону України «Про захист економічної конкуренції»є спеціальним законом, що регулює конкурентні правовідносини. Разом з цим, виходячи з досліджуваних правовідносин, між позивачем та фізичними особами –здавальниками цукрової сировини здійснювались правовідносини по переробці давальницької сировини. Саме про це зазначались позивачем при поданні пояснень відповідачу (лист від 20.01.10 (Т.І а.с. 95), а також безпосередньо у позовній заяві. Тобто, фізичні особи споживали послуги по переробці на цукор вирощених ними цукрових буряків на встановлених позивачем умовах.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 48 Закону за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення про усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції. В оспорюваному рішенні встановлено зобов'язання щодо розрахунку за здані на переробку буряки до 03.03.10.

Строк виконання зобов'язання визначено на підставі звернення позивача від 16.02.10, в якому вказано наступне: «Зауваження щодо діяльності підприємства, викладені у заяві по розрахунках на Бібрському бурякопункті враховані. Розрахунки із здавальниками будуть проведені до 03 березня 2010 року в зв'язку із необхідністю доставки товару»(Т. І а.с. 67).

Інших належних та допустимих доказів на спростування наведеного в оспорюваному рішенні територіального відділення мотивування позивачем подано не було.

Враховуючи все вищенаведене, висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову та визнання недійсним рішення адміністративної колегії є правомірним.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 22.07.10 у справі № 6/77 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Витрати по сплаті державного мита за перегляд рішення суду в апеляційному порядку покласти на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Головуючий суддя Кузь В.Л.

Суддя Юркевич М.В.

Суддя Желік М.Б.