Постанова № 14757381, 05.04.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

05 квітня 2011 р. № 23/466 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Головуючого, суддіДемидової А.М.,

суддівШевчук С.Р., Коваленко С.С.(доповідач)

розглянувши касаційну скаргу ЖБК "Атек"

напостанову Київського апеляційного господарського суду від 08.02.11р.

у справі№ 23/466 господарського суду м. Києва

за позовомАЕК "Київенерго" в особі СВП "Енергозбут Київенерго"

доЖБК "Атек"

простягнення 537558,34 грн.

За участю представників сторін

від позивача Жекова Г.І. дов.,

від відповідача Науменко С.В. дов., Муренко Г.В. дов., Білан Т.В. посв.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна енергопостачальна компанія “Київенерго” в особі структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” (далі по тексту –АЕК “Київенерго”, позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу “Атек” (далі по тексту –ЖБК “Атек”, відповідач) заборгованості за договором № 1410271 від 01.12.2001 року про постачання теплової енергії у вигляді гарячої води на суму 537 588,34 грн. (411 275,13 грн. основного боргу; 14 671,79 грн. пені; 90682,48 грн. інфляційних втрат та 20 928,94 грн. трьох процентів річних).

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.11.2010 року у справі № 23/466 (суддя Кирилюк Т.Ю.) позов Акціонерної енергопостачальної Компанії “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” до Житлово-будівельного кооперативу “Атек” про стягнення 537 558,34 грн. задоволений частково. Стягнуто з ЖБК “Атек” на користь АЕК “Київенерго” 387 539,15 грн. основного боргу; 14 671,79 грн. пені; 20 928,94 грн. трьох процентів річних; 83 466,11 грн. інфляційних втрат; 5 303,42 грн. державного мита та 232,83 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського пеляційного господарського суду від 08.02.2011 року у справі № 23/466 (судді Попікова О.В., Кондратова І.Д., Коротун О.М.) рішення господарського суду міста Києва від 02.11.2010 року змінено в частині відмови у стягненні 23735,98грн. основної заборгованості, припинено провадження в цій частині. Викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції: “Позов задовольнити частково. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу “Атек” (03164, м. Київ, вул. Уборевича, буд. 18-20; ідентифікаційний код 22908958) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) 387539,15 грн. (триста вісімдесят сім тисяч п’ятсот тридцять дев’ять гривень 15 копійок) основного боргу; 14671,79 грн. (чотирнадцять тисяч шістсот сімдесят одну гривню 79 копійок) пені; 20928,94 грн. (двадцять тисяч дев’ятсот двадцять вісім гривень 94 копійки) трьох процентів річних; 83466,11 грн. (вісімдесят три тисячі чотириста шістдесят шість гривень 11 копійок) інфляційних втрат; 5303,42 грн. (п’ять тисяч триста три гривні 42 копійки) державного мита та 232,83 грн. (двісті тридцять дві гривні 83 копійки) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ. В частині стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 7216,37в позові відмовити. В частині стягнення 23735,98грн. основної заборгованості провадження у справі припинити”. В решті рішення залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду попередньої інстанції, ЖБК "Атек" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, посилаючись на порушення та невірне застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між сторонами у справі було укладено договір №1410271 від 01.12.2001 року про постачання теплової енергії (далі по тексту – договір), відповідно до умов якого позивач зобов’язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення та вентиляції в період опалювального сезону, гарячого водопостачання –протягом року, а відповідач зобов’язувався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Згідно пункту 2 додатку № 4 до договору відповідач зобов’язувався щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у позивача табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду та платіжну вимогу-доручення. Відповідач оплачує вартість використаної теплової енергії не пізніше 25 числа місяця наступного за розрахунковим.

В Додатку 3 до договору визначено, що розрахунки за відпущену теплову енергію відповідачу здійснюються на підставі тарифів, встановлених та затверджених Київською міською державною адміністрацією, які можуть змінюватись в період дії договору.

Апеляційний суд встановив, що наявними в матеріалах справи відомостями обліку використання теплової енергії за період з жовтня 2007 року по серпень 2010 року, довідками про надходження коштів за спожиту теплову енергію підтверджується факт поставки позивачем відповідачу теплової енергії вартістю 1 280 247,41 грн. Натомість відповідачем сплачено лише 868 972,28 грн. у зв’язку з чим за період з 01.10.2007 року по 01.08.2010 року у відповідача виникла заборгованість у розмірі 411 275,13 грн.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що належних доказів на спростування вказаної суми заборгованості відповідачем суду не надано, оскільки акт звірки розрахунків, наданий суду є одностороннім, а відповідно до облікових карток за період з вересня 2007 року по липень 2010 року, позивачем було поставлено ЖБК “Атек” теплової енергії за договором № 1410271 на 1271144,19 грн. Крім цього відповідачем не було надано повідомлення та зауваження щодо даних зазначених в табуляграмах чи щодо обсягів наданих послуг.

Позивач звернувся з позовом до господарського суду 27.08.2010 року, а згідно довідки позивача про надходження коштів за спожиту теплоенергію (станом на вересень 2010 р.) 30.08.2010 р. відповідачем було погашено частину основної заборгованості, а саме 23 735,98 грн.

Згідно тверджень відповідача вказана сума була перерахована відповідачем раніше, однак зарахована на необхідний рахунок лише 30.08.2010 р. Проте доказів того, що 23735,98грн. були погашені до звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом (відповідні бухгалтерські документи) суду не надано.

На вказані обставини, суд першої інстанції уваги не звернув, у зв’язку з чим, беручи до уваги вимоги пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що провадження у справі в частині стягнення 23735,98грн. основної заборгованості підлягає припиненню.

Суд першої інстанції вірно залишив поза увагою доводи відповідача про необхідність зменшення суми боргу шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до додатку № 10А до договору, оскільки пунктом 2 додатку №10А до договору №1410271 від 01.12.2001 року визначено, що на вказану суму відшкодування позивач щомісячно оформлює та надає відповідачу заяву про припинення взаємних однорідних вимог і проводить взаєморозрахунок по зменшенню заборгованості. Проте, зазначені документи в матеріалах справи відсутні. Надана копія заяви відповідача про зарахування зустрічних вимог, судом як належний доказ правомірно не прийняті, в зв’язку з тим, що даний документ датований 27.09.2010 року, тобто вже після звернення позивача до господарського суду.

Відповідно до положень статей 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України договір є підставою для виникнення зобов’язання, які повинні виконуватись належним чином і в установлений законом строк, відповідно до умов договору; одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що місцевий господарський суд правильно постановив рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 387539,15грн. основного боргу.

Згідно частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 Господарського кодексу України порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми(ст. 625 ЦК України).

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р “Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій, дійшли обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних витрат у розмірі 90682,48 грн. заявлені позивачем за період з 01.11.2007 р. до 01.11.2010 р. підлягають частковому задоволенню, оскільки позивачем при розрахунках інфляційних витрат не були застосовані встановлені індекси інфляції, показник яких був менше 100% (у липні 2008р., серпні 2008 р., липні 2009 р., серпні 2009 р., квітні 2010 р., травні 2010 р., червні 2010 р. та липні 2010 р. на рівні 99,5 %, 99,9 %, 99,9 %, 99,8 %, 99,7 %, 99,4 %, 99,6 % та 99,8 % відповідно).

Місцевий господарський суд при перевірці розрахунків позову вказані порушення усунув, у результаті чого за вказаний позивачем період існування заборгованості розмір інфляційних втрат зменшився та становить 83466,11грн.

Крім цього, залишаючи поза увагою посилання відповідача, що заявлені позивачем суми 3% річних та інфляційних нарахувань мали бути зменшена місцевим господарським судом, з урахуванням зменшення суми заборгованості на 23735,98грн., суд попередньої інстанції підставно виходив з того, що вказана сума сплачена відповідачем вже після звернення позивача з позовом, тому інфляційні нарахування та 3% річних мають розраховуватись із заборгованості у розмірі 411275,13 грн.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В п. 3.5 додатку № 4 до договору сторонами встановлено, що на початок кожного розрахункового періоду передбачено нарахування пені на суму боргу в розмірі 0,5% за кожен день прострочення платежу, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Враховуючи встановлення факту неналежного виконання відповідачем умов договору, судова колегія погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позовна вимога про стягнення з відповідача 14671,79грн. пені підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно п. 3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, передбачено право суду зменшувати розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 3.9.2. роз’яснення Вищого господарського суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об’єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов’язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов’язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов’язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов’язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши клопотання відповідача про зменшення суми пені у зв’язку із тяжким фінансовим становищем, дійшов правильного висновку, про відсутність підстав для його(клопотання) задоволення з огляду на те, що:

- під час судового розгляду справи відповідачем сплачено незначний розмір основної заборгованості і після 30.08.2010 р. жодних доказів вжиття заходів до виконання зобов’язання за договором про постачання теплової енергії відповідачем не надано;

- прострочення виконання вказаного грошового зобов’язання розпочалося з жовтня 2007 р., що на думку колегії суддів є значним терміном прострочення;

- розмір нарахованої пені є співрозмірним із розміром основної заборгованості;

- крім того, неналежним виконанням зобов’язання, відповідач порушує майнові права позивача, інтереси якого, суд також має враховувати при вирішенні справи;

- доказів скрутного фінансового стану ЖБК “Атек”, відповідачем суду не надано.

Крім цього, відмовляючи в задоволенні вимоги відповідача про розстрочення виконання рішення суду на один рік, суд попередньої інстанції виходив з того, що згідно положень ст. 121 ГПК України відповідачем для обґрунтування такої вимоги, не надано суду доказів того, що виконання рішення у даній справі є неможливим або підтвердження наявності обставин, що ускладнюють його виконання.

На підставі всього викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що рішення місцевого господарського суду підлягає зміні лише в частині відмови в стягненні 23735,98грн. основної заборгованості.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права та підстав для її зміни або скасування не вбачається

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.1115, 1117 , 1119 - 11111, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

1.          Касаційну скаргу ЖБК "Атек" залишити без задоволення.

2.          Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.02.11р. по справі № 23/466 залишити без змін.

Головуючий, суддяА.М. Демидова

Суддя С.Р. Шевчук

Суддя

С.С. Коваленко