Постанова № 14757409, 07.04.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

07 квітня 2011 р. № 32/166(2010)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Грейц К.В.,

суддів :Бакуліної С.В.,

Глос О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиПриватного підприємства “Траст Тер”

на постановувід 01.02.2011 року Львівського апеляційного

господарського суду

у справі№ 32/166 (2010)

господарського суду Львівської області

за позовомПриватного підприємства “Траст Тер”

доТовариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Лізинговий дім”

провизнання того, що ТОВ “Компанія “Лізинговий дім” не мало права подавати документи на реєстрацію вагонів без розірвання договору фінансового лізингу №394/0308 від 11.03.2008р. в судовому засіданні взяли участь представники :

від позивача: не з’явились

від відповідача:не з’явились

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області (суддя Сухович Ю.О.) від 17.11.2010 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Бонк Т.Б., судді –Бойко С.М., Марко Р.І.) від 01.02.2011 року, у справі № 32/166 (2010) в задоволенні позову відмовлено повністю.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2011 року у справі № 32/166 (2010), посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.188 ГК України, ст.ст.16, 651 ЦК України, ст.ст.35, 101, 103, 104 ГПК України.

Відзиву на касаційну скаргу відповідач не надіслав.

Сторони не скористалися наданим процесуальним правом на участь у засіданні суду касаційної інстанції.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання того, що ТзОВ “Компанія “Лізинговий дім” не мала права подавати документи на реєстрацію вагонів без розірвання договору фінансового лізингу №396/0308 від 11.03.2008 року. Позов вмотивовано посиланням на порушення відповідачем умов договору,а саме неправомірну перереєстрацію предмету лізингу, що порушує права позивача на користування і розпорядження ним, адже договір фінансового лізингу не розірваний.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди правомірно виходили із такого.

11.03.2008 року між ТОВ Компанією “Лізинговий дім” (лізингодавець) та ПП “Траст Тер” (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу (оренди) № 394/0308, відповідно до п.1.1 якого лізингодавець передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач отримує від лізингодавця в платне користування на умовах фінансового лізингу (лізинг) майно, а саме: напіввагон 4-х вісний –3 штуки згідно додатку №1.

Відповідно до акта прийому-передачі майна від 01.07.2009 року, у зв’язку з достроковим припиненням договору фінансового лізингу № 394/0308 від 11.03.2008 року ПП “Траст Тер” передало, а ТОВ Компанія “Лізинговий дім” прийняло напіввагони 4-х вісні моделі 12-9745 ТУ У 35.2 –01124454-032-2004 в кількості 5 штук №№ 56263064, 56263072, 56263080, 56263106, 56263113.

Рішенням Господарського суду Львівської області у справі № 22/241 від 17.12.2009 року відмовлено у задоволенні позову ПП “Траст Тер” до ТОВ Компанії “Лізинговий дім” про визнання дій відповідача незаконними. Як вбачається з даного рішення, вилучення відповідачем напіввагонів відбулося на підставі п.10.1. договору та внаслідок порушення позивачем п.4.1. договору, в якому передбачено періодичне та своєчасне внесення лізингових платежів. Також з цього рішення вбачається, що позивач на власний розсуд та добровільно здійснив повернення майна відповідачу, про що сторони підписали акт прийому-передачі від 01.07.2009 року.

Вищевказане рішення залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.03.2010 року та постановою Вищого господарського суду України від 29.10.2010 року.

Згідно ст.35 ГПК України, обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування. Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Колегія суддів вважає правомірною відмову позивачу у позові з огляду на те, що предмет позову в даній справі не відповідає передбаченим законом способам захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарювання.

Так, виходячи із змісту ст.16 ЦК України цей Кодекс не передбачає такого способу захисту цивільних прав та інтересів, як встановлення певної обставини, і такий спосіб не встановлений ані договором, з приводу якого виник спір, ані будь-яким законом України.

Касаційний суд звертає увагу на те, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб’єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов’язку зобов’язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб’єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв’язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов’язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Оскільки позивач вважає, що дії відповідача свідчать про порушення останнім зобов’язань за договором лізингу, способом захисту права він мав обрати такий, який би кореспондував правовим наслідкам порушення зобов’язання або втілював би безпосередню мету, якої прагне досягнути позивач.

Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства “Траст Тер” на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2011 року у справі №32/166 (2010) залишити без задоволення, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2011 року у справі № 32/166 (2010) –без змін.

Головуючий-суддя К.Грейц С у д д і С.Бакуліна О.Глос