Ухвала суду № 1473473, 13.12.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

К-20796/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

                         13 грудня 2007 року                                                            м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є.,Усенко Є.А.,Шипуліної Т.М.,

при секретарі Міненко О.М.,

за участю:

представника відповідача – Назаренка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчук – Авто»

на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16 травня 2006 року

у справі№ 9/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчук – Авто»

до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції Полтавської області

про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2005 року ТОВ «Кременчук – Авто» звернулось до суду з позовом до Кременчуцької ОДПІ Полтавської області про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення № 0004602301/03381 від 31 грудня 2004 року.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 10 лютого 2005 року позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення – рішення Кременчуцької ОДПІ № 0004602301/03381 від 31 грудня 2004 року

Стягнуто з Кременчуцької ОДПІ на користь ТОВ «Кременчук – Авто» 85, 00 грн. витрат по сплаті державного мита та 118, 00 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16 травня 2006 року рішення господарського суду Полтавської області від 01 грудня 2005 року скасовано.

Прийнято нову постанову, якою в позові відмовлено повністю.

Стягнуто з ТОВ «Кременчук – Авто» в доход Державного бюджету України 1, 70 грн. судового збору за розгляд справи в апеляційній інстанції.

В касаційній скарзі ТОВ «Кременчук – Авто», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16 травня 2006 року та залишити в силі рішення господарського суду Полтавської області від 10 лютого 2005 року.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу Кременчуцька ОДПІ Полтавської області, посилаючись на те, що постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16 травня 2006 року відповідає нормам матеріального та процесуального права, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити в силі оскаржувану постанову.

В судовому засіданні представник відповідача завив клопотання про закриття провадження із визнанням постанови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16 травня 2006 року такою, що втратила законну силу, надав суду копію листа Головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві від 06 червня 2007 року № 12/1-7/1143, з якого вбачається, що станом на 15 травня 2007 року ТОВ «Кременчук – Авто» вилучено з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій, дата державної реєстрації припинення 29 грудня 2006 року за № 15851170006000608.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що відповідно до ч. 4 ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, а провадження у справі підлягає закриттю з визнанням постанови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16 травня 2006 року такою, що втратила законну силу.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Кременчуцька ОДПІ Полтавської області провела планову комплексну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ «Кременчук-Авто» за період з 21 березня 2003 року по 31 березня 2004 року, за результатами якої було складено акт № 574/23-120/32399025 від 29 грудня 2004 року.

Під час перевірки при дослідженні правильності формування податкового кредиту позивачем за жовтень 2003 року було встановлено, що постачальником постів управління головним електроприводом типу ПУ-10АЗ-36 для ТОВ «Кременчук-Авто» було ТОВ «Інфоком – М», постачальником по ланцюгу якого було ПП «Украквасервіс».

Згідно відповіді на запит на проведення зустрічної перевірки ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 19 березня 2004 року № 2393/7/23-902 ПП «Украквасервіс» за юридичною адресою не знаходиться, до органів податкової інспекції з жовтня 2003 року не звітує, податків не сплачує, останню звітність було подано підприємством за вересень 2003 року з нульовими показниками.

З посиланням на те, що податок на додану вартість є непрямим податком, який сплачується (надходить) до бюджету опосередковано через продавця і з бюджету може бути відшкодовано лише суми, які фактично до нього надійшли, в акті перевірки було зроблено висновок про безпідставність включення до складу податкового кредиту за жовтень 2003 року суми податок на додану вартість в розмірі 9360 000, 00 грн. по операціях з придбання постів управління головним електроприводом типу ПУ-10АЗ-36 у ТОВ «Інфоком – М».

31 грудня 2004 року Кременчуцька ОДПІ Полтавської області прийняла податкове повідомлення – рішення № 0004602301/03381, яким визначила ТОВ «Кременчук-Авто» суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 18720000, 00 грн., у тому числі 9360000, 00 грн. – основний платіж та 9360000, 00 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивач при включенні до податкового кредиту суми податку на додану вартість в розмірі 9 360 000 грн. діяв відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки суми податку на додану вартість були сплачені позивачем, а факт вивезення (експорт) товару підтверджується належним чином оформленою вантажною митною декларацією з відміткою митниці.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з наступного.

21 жовтня 2003 року між позивачем та ТОВ «Інфоком-М», м. Чернігів було укладено договір постачання № 30.

Згідно умов зазначеного договору, а також додаткової угоди № 1 від 05 грудня 2003 року та акту приймання-передачі від 31 жовтня 2003 року ТОВ «Інфоком-М» поставило позивачу пости управління головним електроприводом типу ПУ-10АЗ-36 в кількості 117 комплектів, про що було виписано податкову накладну № 12 від 31 жовтня 2003 року на суму 56 160000, 00 грн., в тому числі податок на додану вартість в розмірі 9 360000, 00 грн.

Оплату за поставлений товар було здійснено позивачем згідно платіжних доручень № 1 від 23 грудня 2003 року на суму 15 630 278, 51 грн., № 2 від 23 грудня 2003 року на суму 15 630 278, 51 грн., № 4 від 25 грудня 2003 року на суму 15 630 278, 51 грн., № 1982 від 19 грудня 2003 року на суму 4 000000, 00 грн., № 2000 від 22 грудня 2003 року на суму 5 260000, 00 грн., а також № 2090 від 29 грудня 2003 року на суму 9 164, 47 грн.

В подальшому пости управління головним електроприводом типу ПУ-10АЗ-36 були експортовані позивачем за межі митної території України на підставі договору комісії № 24 від 27 жовтня 2003 року та додаткових угод до нього через комісіонера – ПП «Совінт».

Згідно повідомлення ДПІ у м. Чернігові ПП «Лекс» (постачальник по ланцюгу) подало до ДПІ у м. Чернігові розрахунок коригування сум податку на додану вартість за березень 2004 року, яким підприємство коригує суму податкових зобов’язань в розмірі (-) 6 035081, 00 грн., що виникли у зв’язку з продажем товарів ПП «Стен» (постачальник по ланцюгу) та коригує в сторону зменшення податковий кредит з податку на додану вартість в сумі (-) 6 034326, 00 грн., який виник у зв’язку з придбанням товарів у ПП «Украквасервіс».

Посилаючись на те, що факт надмірної сплати податку на додану вартість до бюджету в розмірі 9360 000, 00 грн. не підтверджений, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність спірного податкового повідомлення – рішення.

При цьому суд апеляційної інстанції враховував наступне.

Експорт товару за межі митної території України здійснювався згідно вантажних митних декларацій № 50004/3/030791, № 50004/3/030792, № 50004/3/030793 від 29 листопада 2003 року, в яких було зазначено, що виробником модулів є ВО «Спецавтоматика».

Згідно листа Полтавської торгово-промислової палати від 04 серпня 2004 року № 24.14-18/253 місцезнаходження виробника постів управління головним електроприводом типу ПУ-10АЗ-36 ВО «Спецавтоматика» встановити немає можливості, оскільки на представленій копії паспорту товару не вказані технічні умови, принцип роботи в паспорті описано не конкретно, примітивно. У зв’язку з невизначеністю технічних умов та Держстандарту неможливо також встановити аналогів даного виробу та його вартість.

Згідно відповіді Головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві за № 26-11/1029 від 06 вересня 2004 року зазначено, що код підприємства ВО «Спецавтоматика» 22467261 не є ідентифікаційним кодом Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Згідно листа ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» від 27 липня 2004 року № 15-02/2741 станом на 01 січня 2004 року інформації щодо державної реєстрації технічних умов на товар, що експортувався позивачем, у довіднику «Продукція, яку виробляють за технічними умовами України» не має.

Сертифікати походження товару, які необхідні для експорту продукції, оформлювались Чернігівською торгово-промисловою палатою, проте зразки товару для дослідження не надавалися, а оформлення сертифікатів відбувалось лише на підставі документів наданих комісіонером - ПП «Совінт».

Суд апеляційної інстанції також дійшов висновку про правомірність застосування до позивача штрафних санкцій, посилаючись на положення підпункту «а» підпункту 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та підпункт 6.1.6 п. 6 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 17 березня 2001 року № 110.

Відхиляючи висновки судово – бухгалтерської експертизи № 8118 від 20 вересня 2005 року, призначеної по справі, суд апеляційної інстанції посилався на положення ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та на те, що експертом не були зроблені обґрунтовані висновки щодо правомірності дій позивача по спірним правовідносинам, а лише зазначено що висновок щодо порушення ТОВ «Кременчук-Авто» по віднесенню до податкового кредиту за жовтень 2003 року в сумі 9360000, 00 грн., зазначений в акті перевірки Кременчуцької ОДПІ в Полтавській області від 29 грудня 2004 року № 574/23-120/32399025, документально та нормативно не підтверджується.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Положення підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вищезазначеного Закону свідчать, що до податкового кредиту відносяться суми податку на додану вартість, сплачені саме у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Таким чином, у випадку безтоварності операції з продажу, не підтвердження фактичного вивезення товару за межі митної території України, визначення платником податку податкового кредиту є безпідставним, навіть за наявності податкової накладної, яка за формою відповідає вимогам чинного законодавства, та доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Відповідно до положень п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) належно оформлена вантажна митна декларація підтверджує факт вивезення (експортування) товарів за межі митної території України.

Належною оформленою вантажну митну декларацію слід вважати тоді, коли усі її графи заповнені відповідно до вимог Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України від 09 липня 1997 року № 307.

Згідно з вимогами Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України від 09 липня 1997 року № 307, в графі 31 вантажної митної декларації зазначаються точні дані про товар (комерційна та фірмова назва товару, фірма (країна) виробника, характеристики товару, а саме: розміри, номери моделей, стандарти, типи, маркування, розфасування, комплектність тощо), необхідні для його ідентифікації та однозначної класифікації за задекларованим у графі 33 вантажної митної декларації товарним кодом згідно з УКТЗЕД. Це означає, що в зазначеній графі має бути зазначена реально існуюча юридична чи фізична особа, яка є виробником названого у вантажній митній декларації товару.

Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції встановив недостовірність даних в графі 31 вантажної митної декларації, зокрема, дані про виробника товару, тобто факт вивезення товару за межі митної території України не підтверджується, а матеріали справи також свідчать про безтоварність операції, ним було зроблено обґрунтований висновок про безпідставність включення до складу податкового кредиту за жовтень 2003 року суми податок на додану вартість в розмірі 9360 000, 00 грн. по операціях з придбання постів управління головним електроприводом типу ПУ-10АЗ-36 у ТОВ «Інфоком – М».

При цьому суд апеляційної інстанції, не погоджуючись з висновками судово – бухгалтерської експертизи, проведеної по справі, вірно посилався на положення ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Крім того, безпідставним визнаються посилання позивача на порушення судом апеляційної інстанції меж своїх повноважень при перегляді справи в апеляційному порядку, оскільки, вирішуючи питання про правомірність застосування до позивача штрафних санкцій спірним податковим повідомленням – рішенням, судом апеляційної інстанції не були порушені приписи ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням того, що частиною першою ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції визнає законні судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що втратили законну силу, і закриває провадження у справі, якщо після їх ухвалення виникли обставини, які є підставою для закриття провадження у справі, та ці судові рішення ще не виконані.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, або ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

Враховуючи те, що ТОВ «Кременчук-Авто» було ліквідовано, а постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16 травня 2006 року визнається колегією суддів законною, провадження у справі підлягає закриттю з визнанням постанови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16 травня 2006 року такою, що втратила законну силу.

Керуючись п. 5 ч. 1 ст. 157, ст. ст. 159, 160, 167, 210, 220, 221, 223, ч. 2 ст. 228, , ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчук – Авто» залишити без задоволення.

Визнати постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16 травня 2006 року такою, що втратила законну силу.

Провадження у справі закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

                                Головуючий: ________ Л.І. Бившева

                                Судді:              ________ М.І. Костенко

                                                         ________ Н.Є. Маринчак

                                                         ________ Є.А. Усенко

                                                         ________ Т.М. Шипуліна