Постанова № 14729074, 03.12.2010, Кіровоградський окружний адміністративний суд

Україна

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2010 року Справа № 2а-1782/10/1170

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого судді Ясенової Т.І.

при секретарі Сіліоновій І.В., Осиповій Н.В.

за участю:

представників позивача: Проніна Ю.О.

представника відповідача: Король Д.М., Янчук К.В., Івашкіна О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кіровограді справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Промес-Ком” до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Промес-Ком” ( далі за текстом - ТОВ„Промес-Ком”) звернулось до суду з адміністративним позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції ( далі за текстом Кіровоградська ОДПІ) в якому просить:

- скасувати податкові повідомлення-рішення №0000622300/0 від 17.05.2010 року, №0000612300/0 від 17.05.2010 року;

- визнати протиправними дії відповідача по визнанню правочинів „нікчемними”;

- визнати недостовірними відомості викладені Кіровоградською ОДПІ у пункті 2.9 акта перевірки від 29.04.2010 року;

- зобовязати Кіровоградську ОДПІ спростувати недостовірні відомості шляхом відкликання пункту 2.9 та пунктів 1,2,3 висновків акта перевірки від 29.04.2010 року.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що оскаржувані дії відповідача та висновки, викладені в акті перевірки, суперечать чинному законодавству, .податкові повідомлення рішення прийнято необґрунтовано

Зазначає, що висновки перевіряючих ґрунтуються на припущеннях про відсутність використання у господарській діяльності ТОВ „Промес Ком” результатів послуг отриманих від ПП „Транс ВМ”. Проте, факт отримання послуг підтверджено належним чином оформленими первинними документами, а результатом від отриманих послуг є отримання прибутку.

Також посилається на те, що посадовим особами відповідача у п. 2.9. акту перевірки зроблено протиправний висновок про нікчемність договорів щодо придбання товарно-матеріальних цінностей. Посадові особи відповідача, стверджуючи в акті про нікчемність правочинів, не мали права керуватися лише припущеннями фіктивності (нікчемності) укладених угод, а їх позиція про те, що ці угоди очевидно суперечать інтересам держави і суспільства, не підтверджена належними доказами та рішенням суду про визнання їх такими, а тому висновки відповідача, що викладені в п. 2.9 акту перевірки, не підкріплені жодним доказом і носять характер субєктивних припущень.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі з зазначених підстав.

Представники відповідача, заперечуючи проти задоволення позовних вимог посилаються на те, що висновки викладені в акті перевірки відповідають виявленим порушенням та вимогам законодавства, оскаржувані податкові повідомлення рішення є законними і до позивача правомірно застосовано штрафні (фінансові) санкції.

Вказує на те, що те позивачем не було надано відповідних документів, в яких би були викладені результати надання посередницьких послуг, а тому не можливо встановити вплив наданих послуг на отримання доходу позивачем.

Стосовно висновку про нікчемність правочинів зазначає, що позивачем не було підтверджено відповідними первинними бухгалтерськими документами здійснення передачі товару від продавця до покупця за договорами, в тому числі його фактичне відвантаження та транспортування. Виходячи із зазначеного податковим органом зроблено висновок про безтоварність операцій та їх спрямованість на ухилення від сплати податку, шляхом формування завищених податкового кредиту та валових витрат.

Суд, вислухавши доводи представників сторін, дослідивши письмові докази у справі, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи із наступних підстав.

В період з 06.04.2010р. по 26.04.2010р. посадовими особами відповідача здійснено виїзну планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008р. по 31.12.2009р., за результатами якої складено акт перевірки від 29.04.2010р. №40/23-00/33877876.

17.05.2010р. на підставі акту перевірки прийнято податкові повідомлення рішення:

№0000622300/0, яким позивачеві визначено податкове зобовязання за платежем податок на прибуток з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій в сумі 41813,00 грн. та №0000612300/0, яким позивачеві визначено податкове зобовязання за платежем податок на додану вартість з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій в сумі 33450,00 грн.

Податкове повідомлення-рішення №0000622300/0 від 17.05.2010р. ґрунтується на тому, що в порушення вимог п.5.1, п.п. 5.2.1. п.5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 „Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.94р. № 334/94-ВР позивачем завищено валові витрати на суму 111500,00грн., в результаті чого занижено податок на прибуток у першому кварталі 2009р. в сумі 27875,00 грн.

Згідно п. 5.1. ст. 5 „Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (далі за текстом - Закон № 334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Судом встановлено, що 05.01.2009р. між позивачем (замовник за договором) та ПП „Транс-ВМ” (виконавець за договором) було укладено договір про надання посередницьких послуг відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець зобовязується виконати ряд певних фактичних дій з метою знаходження оптимального продавця готового продати товар згідно переліку та знаходження оптимального покупця готового придбати товар згідно переліку.

На виконання п.3.2. вказаного договору, сторонами підписано акт прийму передачі №491 від 23.02.2009р., який підтверджує факт виконання договору.

Факт знаходження оптимальних продавців та покупців товарів підтверджується договорами №19/01/01 від 19.01.2009р., б\н від 20.01.2009р., №01-09 від 23.01.2009р., б/н від 23.01.2009р.

Аналіззмісту наданих документів дає підстави для висновку, що вказані документи підтверджують факт надання посередницьких послуг .

Судом критично оцінюються доводи відповідача, про те, що отримання послуг від ПП „Транс ВМ” не підтверджено належними первинними документами з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом МФУ від 24.05.95 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Як вбачається з акту отримання послуг від ПП „Транс ВМ”, даний акт містить всі обов'язкові реквізити, що передбачені для оформлення первинних документів: назву послуг, їх вартісне вираження, одиницю виміру, місце та дату складання, посади та підписи уповноважених осіб. При цьому, акт, що засвідчує факт надання послуг, не визнано недійсним у встановленому чинним законодавством порядку.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про наявність отримання позивачем послуг від ПП „Транс ВМ” на підставі договору, оскільки укладення договору, який передбачає придбання послуг є ознакою господарської діяльності. Зміст договору про надання послуг та їх особливість у цілому полягають в тому, що вони споживаються у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності. Тобто, результат послуг не має матеріального виразу та проявляється лише шляхом впливу на результати господарської діяльності замовника послуг.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно включено до складу валових витрат суму винагороди за договором про надання посередницьких послуг укладеними з ПП „Транс ВМ”.

Таким чином, позовна вимога про скасування податкового повідомлення-рішення №0000622300/0 від 17.05.2010 року, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на прибуток з урахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 41813,00 грн. є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Щодо визначення позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість згідно податкового повідомлення - рішення №0000612300/0, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1.7. ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовзання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1. ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” встановлено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Законом України „Про податок на додану вартість” визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється лише на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.

Судом встановлено, що ПП „Транс-ВМ” надано посередницькі послуги для їх використання в господарській діяльності ТОВ „Промес Ком”, а тому позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту 22300,00грн.

Враховуючи правомірність формування позивачем податкового кредиту за отриманні від ПП „Транс ВМ” посередницькі послуги, у відповідача були відсутні правові підстави для визначення позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість.

На підставі викладеного, податковє повідомлення-рішення №0000612300/0 від 17.05.2010 року, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість з урахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 33450,00 грн. є незаконним та підлягає скасуванню.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача по визнанню правочинів нікчемними суд виходить з наступного..

Як вбачається з пункту 2.9 Акту перевірки відповідачем встановлено факти здійснення господарських операцій між позивачем та постачальниками і покупцями без мети настання реальних наслідків та відповідно до ч.1,2 ст.215, ч.1,5 ст.203 ЦК України визначено їх нікчемними і в силу ст. 216 ЦК України такими, що не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязанні з їх недійсністю, а саме угоди укладені з контрагентами: ПП „Агро-По”, ПП „Транс-ВМ”, ПП „Трансзерагро”, ПП „Злагода М”, ПП „Агроленд-КР”, ПП „Корел Плюс” та договорів про подальшу реалізацію придбаних товарно-матеріальних цінностей контрагентам: ЗАТ „Первомайський молочноконсервний комбінат”, ЗАТ „Юрія”, ВАТ „Кременчуцький хлібокомбінат”, ВАТ „Комсомольський хлібозавод”, ВАТ „Полтавський хлібокомбінат”, ВАТ „Черкаський хлібокомбінат”, ВАТ „Олександрійський хлібозавод”, ТОВ „Добробут”, ПП „Транс ВМ”, ПП „Інбудтраст”.

Відповідачем зроблено висновок про порушення статей 203, 215, 216, 228, 629, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та за наслідками перевірки визнав договори такими, що мають ознаки нікчемності і не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю.

Відповідно до акту перевірки вказані вище господарські операції, на думку перевіряючих, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб, мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону.

Також, відповідачем зроблено висновок, про здійснення позивачем діяльності спрямованої на проведення операцій повязаних з наданням податкової вигоди третім особам, без мети реального настання правових наслідків, без економічної вигоди.

Суд вважає такі висновки відповідача з посиланням на зазначені норми Цивільного кодексу України безпідставними виходячи з наступного.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Під час розгляду справи не знайшов свого підтвердження висновок податкового органу, зроблений в акті перевірки, про те, що господарські операції позивача з його контрагентами, є нікчемними, згідно ст.ст. 215, 228 ЦК України. Зокрема, відповідачем не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність трудових ресурсів, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентами - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 Цивільного кодексу є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Відповідно до частин 1, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем в акті перевірки зазначено, що позивачем не підтверджено відповідними первинними бухгалтерськими документами здійснення передачі товару від продавця до покупця за договорами, в тому числі його фактичне відвантаження та транспортування. Із зазначеного податковий орган робить висновок про безтоварність договорів та їх спрямованість на ухилення від сплати податку, шляхом формування завищених податкового кредиту та валових витрат, тобто фіктивність правочину.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю - не настають.

Відповідно ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. При цьому фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Угоди, які укладені між позивачем та контрагентами, не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами.

Відповідно до приписів статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З огляду на викладене, наведені в пункті 2.9. акту перевірки порушення не дають право податковому органу вчиняти дії щодо визнання правочинів нікчемними, а є лише підставою, при наявності достатніх доказів, для звернення до суду у встановленому законодавством порядку з вимогою про визнання правочинів недійсними (оспорюваний правочин).

Таким чином, суд вважає протиправними дії відповідача по визнанню зазначених правочинів нікчемними, тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0000622300/0 від 17.05.2010 року, яким ТОВ „Промес-Ком” визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій в сумі 41813 гривень.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0000612300/0 від 17.05.2010 року, яким ТОВ „Промес-Ком” визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій в сумі 33450 гривень.

Визнати протиправними дії Кіровоградської ОДПІ по визнанню правочинів „нікчемними”.

Присудити позивачеві з Державного бюджету судові витрати в сумі 01грн. 70 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова у повному обсязі складена 08.12.2010р.

Суддя Т.І. Ясенова