Постанова № 14699574, 05.04.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.04.2011 № 53/367

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Баранця О.М.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача -Шмуригін В.О., Зарубіна В.М.;

від відповідача ОСОБА_3;

від третьої особи не зявився.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізична особа - підприємець ОСОБА_4

на рішення Господарського суду м.Києва від 11.02.2011

у справі № 53/367 ( .....)

за позовом ТОВ "Спецсервісбуд"

до Фізична особа - підприємець ОСОБА_4

третя особа позивача

третя особа відповідача Відкрите акціонерне товариство "Металургійний комбінат "Азовсталь"

про розірвання договору та стягнення заборгованності в розмірі 40378,01 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про розірвання Договору № 14/10/09 про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжміському та міжнародному сполучення від 14.10.2009 року укладеного між ТОВ “Спецсервісбуд” та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 та стягнення з Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 заборгованості в розмірі 40378,01 грн., в тому числі 34020,00 грн. основного боргу, 3129,84 грн. збитків від інфляції, 3228,17 грн. штрафних санкцій за користування чужими коштами.

Рішенням господарського суду м. Києва від 11.02.2011 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецсервісбуд" (01034, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 20, ідентифікаційний код 33642310) 34020 (тридцять чотири тисячі двадцять) грн. 00 коп. основного боргу, 3129 (три тисячі сто двадцять девять) грн. 84 коп. збитків від інфляції, 360 (триста шістдесят) грн. 40 коп. державного мита, 210 (двісті десять) грн. 64 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ФОП ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 11.02.2011 року у справі № 53/367 та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

Договір № 10/10/09 від 14.102009 року та договір-заявка № 13/10/01 підробні. Підроблене і свідоцтво про сплату єдиного податку на им`я ОСОБА_4

Ухвалою Київського апеляційного господарського від 23.03.2011 року апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи призначено на 05.04.2011 року.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду змінено склад колегії суду.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення залишити без змін, п апеляційну скаргу без задоволення.

В засідання суду, призначене на 05.04.2011 року третя особа повноважних представників не направила та не повідомила суд про причини їх неявки, хоча належним чином була повідомлена про час та місце судового засідання.

Колегія суддів, вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представника третьої особи враховуючи, що остання належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання за наявними матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як було встановлено під час судового розгляду в суді першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 14.10.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецсервісбуд» (надалі позивач, експедитор-перевізник) та Приватним підприємцем ОСОБА_4 (надалі відповідач, замовник) було укладено Договір № 14/10/09 про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжміському та міжнародному сполученні.

Відповідно до п. 1.1. Договору, даний Договір регулює взаємовідносини сторін, які виникли при транспортно-експедиційному обслуговуванні на час організації та виконання і перевезень в міжміському та міжнародному сполученні і розрахунках за ці перевезення.

Транспортно-експедиційні та інші послуги, повязані з перевезенням вантажів в міжміському та міжнародному сполученні, виконуються відповідно до діючих законодавчих актів України, міжнародних Конвенцій, а також на підставі даного Договору (п. 1.2. Договору).

На підставі даного договору експедитор-перевізник надає наступні послуги:

- організовує перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжміському та міжнародному сполученні на підставі відповідних заявок Замовника, залучаючи для здійснення перевезення транспорт третіх осіб;

- виконує направлення товарно-транспортної документації;

- за згодою сторін виконує інші доручення Замовника (п. 2.1. Договору).

Згідно з п. 2.2. Договору конкретні умови по кожному замовленню обговорюються в заявці. Допускається отримання заявки факсимільним звязком чи електронною поштою.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами у справі було укладено Договір-заявку № 13/10/01 на виконання Договору № 14/10/09, в якій позивач та відповідач погодили адресу завантаження: 14-16.10.2009 Calderrys Fr, F51121 Sezanne Route de Troyes. REF. 2090015576; адреса вивантаження: Україна, Донецька область, CMР; строк завантаження 15.10.2009, вантаж вогнестійкі матеріали; вартість перевезення - 2700 євро, в грн. по курсу НБУ на день прибуття, безготівковий розрахунок протягом 5 днів після доставки; транспортний засіб: автомобіль Мерседес 13642 НОМЕР_3.

Як вбачається з Договору № 14/10/09 про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжміському та міжнародному сполученні та Договору-заявки № 13/10/01 відповідач направив підписану та скріплену печаткою транспортну заявку позивачу за допомогою факсимільного звязку, яку позивач прийняв, підписав та скріпив печаткою. Договір № 14/10/09 містить всі істотні умови, притаманні договору перевезення та транспортного експедирування, а саме маршрут перевезення, предмет перевезення, ціну, строки виконання, тощо.

На виконання Договору № 14/10/09 про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжміському та міжнародному сполученні та Договору-заявки № 13/10/01 позивачем було здійснено перевезення вантажу, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною серія А № 065977, з якої вбачається, що перевезення по вказані накладній проводилося автомобілем Мерседес 13642 НОМЕР_3. Номер зазначеного автомобіля в товарно-транспортній накладній А № 065977 співпадає з номером автомобіля, який зазначений в Договорі-заявці № 13/10/01.

Статтею 306 ГК України встановлено, що перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Статтею 316 ГК України встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

В силу ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

В силу положень статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтею 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Водночас, відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

В разі недодержання сторонами письмової форми правочину для з'ясування факту його вчинення та змісту слід застосовувати за аналогією ч. 2 ст. 205 ЦК України.

Вказана норма передбачає, що правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до вимог ч. 1 статті 53 Закону України “Про автомобільний транспорт” організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюється перевізником відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень

Згідно з ч. 1 ст. 1 Конвенції дана Конвенція застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів, коли вказані в договорі місце прийняття до перевезення вантажу і місце, передбачене для видачі вантажу, знаходяться на території двох різних країн з яких принаймні одна являється такою, що бере участь в Конвенції. Застосування Конвенції не залежить від місця проживання і національності сторін, які уклали договір.

Відповідно до ст. 4 Конвенції ТТН (СМR) посвідчує факт укладання договору перевезення вантажу, який є самостійним договором і виконання якого повинно відповідати вимогам Конвенції.

Згідно з п. 4.3 Договору розмір, порядок і строк оплати обумовлюються в заявці, яка направляється експедитору-перевізнику перед конкретним перевезенням. Строк оплати не може перевищувати пяти банківських днів з моменту отримання замовником рахунку, товарно-транспортної накладної (ТТН, СМR), податковою накладною, акту виконаних робіт.

Відповідно до Договору-заявки № 13/10/01 позивач та відповідач погодили умови оплати - безготівковий розрахунок протягом 5 днів після доставки.

Позивач виставляв відповідачу рахунок № СФ-000641 від 27.10.2009 на суму 34020,00 грн. Також позивач направляв відповідачу акт виконаних робіт № ОУ-000641 від 27.10.2009 року, даний акт підписаний тільки стороною позивача.

Відповідач не підписав акт виконаних робіт № ОУ-000641 від 27.10.2009, вказані в акті послуги не оплатив, зауважень щодо якості послуг вказаних в акті виконаних робіт № ОУ-000641 від 27.10.2009 не надав.

Отже, незважаючи на те, що акт приймання наданих послуг не підписаний відповідачем, з його боку заперечень щодо якості наданих послуг не зроблено.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідач в односторонньому порядку безпідставно не сплачує надані позивачем послуги.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Таким чином, судом встановлено факт порушення відповідачем свого обовязку щодо належного виконання зобовязань по договору, відповідно вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 34020,00 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню в заявленій сумі.

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивач направив відповідачу документи на виконання п. 4.3 Договору, що вбачається з наданій позивачем копії фіскального чеку поштового відправлення № 2067 від 29.10.2009 року.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства, а також нормативні строки пересилання поштових відправлень та поштових переказів (затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12.12.2007 року № 1149, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19.12.2007 року за № 1383/14650) відповідач повинен був у строк до 01.11.2009 оплати позивачу за надані послуги по перевезенню.

Однак, відповідач, як у строк 01.11.2009, так і на дату прийняття рішення, свого обовязку щодо оплати за надані послуги не виконав.

Дії відповідача є порушенням грошових зобовязань, тому є підстави для застосування встановленої законодавством відповідальності.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, цілком погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків від інфляції в сумі 3129,84 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач також просив стягнути з відповідача штрафні санкції за користування чужими коштами в сумі 3228,17 грн.

Як було вірно зазначено судом першої інстанції, зазначена штрафна санкція за користування чужими коштами в сумі 3228,17 грн. за своєю правовою природою є пенею.

Згідно із ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Як зазначено в ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється в письмовій формі.

Позивачем не надано доказів того, що між сторонами існувала письмова угода щодо пені, яка застосовується у випадку прострочення відповідачем оплати заборгованості.

З огляду на викладене, колегія суддів цілком підтримує висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 3228,17 грн. за несвоєчасну оплату заборгованості задоволенню не підлягають, як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Щодо позовної вимог про розірвання Договору № 14/10/09 про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжміському та міжнародному сполучення від 14.10.2009 року, остання не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Порядок розірвання договору визначений ст. 188 Господарського кодексу України. Відповідно до даної статті зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Статтею 11 ГПК України передбачено досудове врегулювання спорів, що виникають у разі зміни та розірвання господарських договорів.

Відповідно п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.01.2010 № 01-08/12 Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України, зазначається що недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом подання позову про розірвання оспорюваного договору.

Так, Верховний Суд України задовольнив касаційну скаргу у справі за позовом прокурора до товариства з обмеженою відповідальністю про розірвання договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва, у якій судовим рішенням господарського суду в позові відмовлено з посиланням на те, що позивач не вжив заходів досудового врегулювання спору, передбачених статтею 188 Господарського кодексу України. При цьому Верховний Суд зазначив таке.

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Як зазначено в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

За таких обставин недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання оспорюваного договору.

Проте, умовами Договору не передбачено право сторін на розірвання договору в односторонньому порядку, а тому такий договір може бути розірвано лише за згодою сторін, або у разі істотного порушення договору однією із сторін.

Доказів про наявність підстав для розірвання договору позивачем надано не було, тому вимога про розірвання договору задоволенню не підлягає.

Представником відповідача подано клопотання, в якому останній просить суд витребувати від ЗАТ „ОТП Банк", МФО 300528 інформацію про те, кому належить рахунок № 26003501305292; витребувати від Державної податкової інспекції у Дніпровському районі інформацію про те, чи видавалось свідоцтво про сплату єдиного податку серії С № 881166 від 08.05.2009 року, і якщо видавалось, то кому саме таке свідоцтво видалось, а також розглянути клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, яке подавалось суду першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши дані клопотання вважає що відсутні будь-які підстави для їх задоволення, у звязку з чим останні відхиляються з огляду на наступне.

Предметом позову позивача є розірвання договору № 14/10/09 від 14.10.2009 року та стягнення з відповідача основного боргу, збитків від інфляції та штрафних санкцій за надані послуги.

Договір № 14/10/09 від 14.10.2009 року не визнаний в судовому порядку недійсним. Спір про визнання його недійсним відсутній.

Апелянт не надав доказів підробки договору № 14/10/09 від 14.10.2009 року та договору-заявки № 13/10/01.

Колегія суддів, приходить до висновку, що рішення господарського суду м. Києва від 11.02.2011 року у справі № 53/367 відповідає вимогам чинного законодавства.

За наведених у даній постанові обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи наведені відповідачем в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду м. Києва від 11.02.2011 року у справі № 53/367 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 53/367 повернути до господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови направити сторонам та третій особі.

Головуючий суддя

Судді

07.04.11 (відправлено)