Рішення № 14695533, 29.03.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 23/829.03.11 За позовомкомунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва

доприватного підприємства фірми «Элоко»

простягнення 51 731,30 грн. Суддя Кирилюк Т.Ю. Представники сторін:

від позивача:юрисконсульт Острова В.В. (довіреність від 18.08.2010 року)

від відповідача:представник Зайцев О.Л. (довіреність від 11.02.2011 року) ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з приватного підприємства фірми «Элоко»51 731,30 гривень (з урахуванням інфляційних втрат –6301,19 грн., пені-3157,52 грн. та трьох процентів річних -1641,94 грн.) заборгованості за договором про надання комунальних послуг.

Позов обґрунтований тим, що Відповідач неналежним чином здійснює розрахунки за поставлену йому теплову та електричну енергію.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2011 року порушено провадження у справі №23/8 та призначено її розгляд на 08.02.2011 року. Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався.

Перед початком розгляду справи по суті у судовому засіданні учасникам судового процесу було роз’яснено їхні права та обов’язки у відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні представник Позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі і просив їх задовольнити. Крім того, представник Позивача заявив усне клопотання про залучення в якості третьої особи без самостійних вимог акціонерну енергопостачальну компанію «Київенерго». Суд відмовив в заявленому клопотанні, оскільки останнє належним чином необґрунтоване, та призведе до безпідставного затягування розгляду справи по суті.

Відповідачем 15.02.2011 року через відділ діловодства суду надано відзив на позовну заяву, яким заперечено позовні вимоги у повному обсязі з огляду на те, що укладений договір втратив свою чинність.

Судом у відповідності з вимогами статті 811 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 29.03.2011 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, з’ясувавши всі обставини справи, що мають значення для вирішення спору по суті, дослідивши наявні у матеріалах справи докази Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Позивачем та Відповідачем 01.11.2001 року укладено договір №486/419 про користування комунальними послугами.

Пунктом 3.8 договору №486/419 від 01.11.2001 року встановлено строк його дії з 01.11.2001 року по 01.11.2006 року.

Пунктом 3.9 цього ж договору визначено, що за умови відсутності заперечень однієї з сторін, договір пролонговується на тих самих умовах на той же самий термін, тобто на п’ять років.

Посилання Відповідача на власний лист №24 від 19.09.2006 року як на підставу скорочення строку продовження договору судом не приймається з огляду на вимоги статті 188 Господарського кодексу України, оскільки в матеріалах справи відсутні докази погодження Відповідачем (підписана додаткова угода, направлений лист-відповідь тощо) запропонованого внесення зміни до укладеного сторонами господарського договору.

Таким чином, суд встановив, що строк дії договору №486/419 від 01.11.2001 року було подовжено до 01.11.2011 року на підставі пункту 3.9, що спростовує твердження Відповідача про припинення його дії у 2009 році.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (пункт сьомий статті 193 Господарського кодексу України).

В матеріалах справи наявні листи Відповідача №1 від 04.02.2009 року, №4 від 08.07.2009 року та №6 від 21.10.2009 року, якими останній повідомляв іншу сторону договору про його розірвання в односторонньому порядку.

Фактично, Відповідач виконав вимоги частини другої статті 188 Господарського кодексу України, проте подальші (встановлені частинами четвертою та п’ятою статті 188 Господарського кодексу України) дії не виконував.

Таким чином, у Відповідача відсутні правові підстави для твердження про розірвання договору №486/419 від 01.11.2001 року з 01.08.2009 року.

Посилання Відповідача на його право, встановлене пунктом 1.9 укладеного сторонами у справі договору як на підставу розірвання договірних відносин також не має правового підґрунтя, оскільки за умовами цієї договірної норми у випадку припинення користування комунальними послугами Відповідач повинен був також повідомити і відповідні комунальні підприємства, докази чого відсутні у матеріалах справи. Крім того, відповідно до пункту 1.10 укладеного сторонами у справі договору нарахування вартості комунальних послуг Позивач припиняє з тієї дати, коли комунальні підприємства-постачальники припиняють виставляти відповідні рахунки Позивачу.

Частиною першою прикінцевих положень закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що з 01.01.2006 року договори про надання житлово-комунальних послуг, укладені до набрання чинності цим Законом та які не приведені у відповідність із цим Законом втрачають чинність. Відповідачем не наведено будь-яких аргументів стосовно того, що укладений у справі договір не відповідає вимогам цього Закону. Посилання на те, що Позивач не підготував та не запропонував переукласти договір судом не приймаються, оскільки в силу правових приписів Закону України «Про житлово-комунальні послуги»обов’язок укладення договору покладено і на споживача (пункт 1 частини третьої статті 20). В матеріалах справи відсутні докази здійснення дій, які б могли свідчити про намір виконання покладеного Законом на споживача обов’язку. Крім того, з наявних у справі документів вбачається, що до 2009 року Відповідач споживав надані йому послуги та не ставив під сумнів наявність між сторонами договірних відносин і чинність укладеного ними договору.

Таким чином, наявними у матеріалах справи доказами спростовується твердження відзиву на позовну заяву про те, що дії Відповідача не містять в собі спроби сховатись від боргів за спожиті ним послуги.

Частина друга статті 193 Господарського кодексу України визначає, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства.

Враховуючи наведене, суд встановлює, що позовна вимога про стягнення суми основного боргу станом на 01.12.2010 року у розмірі 40 630,65 грн. підлягає задоволенню.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. Відповідачем не надано суду будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання господарського зобов’язання сталось не з його вини.

Пунктом 2.2 договору №486/419 від 01.11.2001 року встановлено право Позивача на отримання пені у випадку несплати Відповідачем вартості комунальних послуг.

Позивач заявив позовну вимогу про стягнення пені із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України (відповідно до вимог статті 343 Господарського кодексу України) за останні шість місяців.

Суд відзначає, що таке нарахування штрафних санкцій є порушенням встановленого статтею 232 Господарського кодексу України порядку, проте з урахуванням того, що Позивач має право на отримання пені у значно більшому розмірі суд задовольняє позовну вимогу про стягнення пені у повному обсязі.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Перевіривши відповідні розрахунки Позивача, суд встановив, що відповідні позовні вимоги також підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України з Відповідача на користь Позивача стягуються понесені ним витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з приватного підприємства фірми «Элоко»(02152, м. Київ, вул. Серафимовича, 11; ідентифікаційний код 21607166) на користь комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва (02002, м. Київ, вул. Челябінська, 9-Г; ідентифікаційний код 03366612) 40630,65 грн. (сорок тисяч шістсот тридцять гривень 65 копійок) основного боргу; 3157,52 грн. (три тисячі сто п’ятдесят сім гривень 52 копійки) пені; 1 641,94 грн. (одну тисячу шістсот сорок одну гривню 94 копійки) трьох процентів річних; 6 301,19 грн. (шість тисяч триста одну гривню 19 копійок) інфляційних втрат; 517,31 грн. (п’ятсот сімнадцять гривень 31 копійку) державного мита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 копійок) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ.

СуддяКирилюк Т.Ю.

Повне рішення складено: 30.03.2011 року.