Ухвала суду № 14644761, 30.03.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2-а-8222/10/0670 Головуючий у 1-й інстанції: Черноліхов С.В.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"30" березня 2011 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Желтобрюх І.Л., Твердохліб В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 14.12.2010 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Чемле-Україна»до Державної податкової інспекції у м. Житомирі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Чемле-Україна»звернулися до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Житомирі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.07.2010 року №0000912304, від 04.08.2010 року №0000942304/0, від 06.10.2010 року №0001162304/0.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 14.12.2010 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у м. Житомирі подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити в позові. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на неповне зясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, незаконність, необґрунтованість та необєктивність оскаржуваного рішення, що є підставою для його скасування.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що зявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Житомирський окружний адміністративний суд в своєму рішенні прийшов до висновку про необхідність задоволення позову.

Апеляційна інстанція повністю погоджується з такими доводами суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для зменшення позивачу бюджетного відшкодування за квітень-липень 2010 р. на загальну суму 55008,00 грн., згідно спірних податкових повідомлень-рішень, слугували висновки ДПІ у м. Житомирі, викладені в актах позапланових виїзних документальних перевірках TOB «Челме-Україна»з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість заявлених на розрахунковий рахунок за квітень-липень 2010 р., а саме: від 15.07.2010 року №4039/23-2/33385144, про завищення позивачем суми податку на додану вартість заявлену до відшкодування з бюджету за квітень 2010 року на 34210,00 грн. у зв'язку з порушенням п.1.8 ст.1 та пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»; від 03.08.2010 року №5084/23-2/33385144, про завищення позивачем суми податку на додану вартість заявлену до відшкодування з бюджету за травень 2010 року на 15651,00 грн. у зв'язку з порушенням п.1.8 ст.1 та пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»; від 29.09.2010 року №7511/23-2, про завищення позивачем суми податку на додану вартість заявлену до відшкодування з бюджету за червень 2010 року на 2349,00 грн. та за липень 2010 року на 2798,00 грн. у зв'язку з порушенням пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Такий висновок контролюючого органу обґрунтований посиланням на неможливість підтвердити факт сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість до бюджету по ланцюгах постачання TOB «Челме-Україна». Тому контролюючим органом зроблений висновок про відсутність у позивача права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість за квітень-липень 2010 р. на загальну суму 55008,00 грн.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України).

Відповідно до пп.7.2.3 та пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підпунктом 7.2.3. пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

У відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Пункт 7.5 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість»визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату здійснення першої з наступних подій: а) дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дату отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до абзацу 2 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкції встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

При цьому жоден нормативний акт не містить вказівок на залежність права платника податку на включення до свого податкового кредиту сум податку на додану вартість, фактично сплачених в ціні придбання товару, на підставі податкової накладної, від дотримання контрагентами правил господарської діяльності, оскільки згідно вимог чинного законодавства обов'язок контролювати звітність контрагента на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, крім того суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Отже, якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Згідно з пунктом 8 статті 19 Господарського кодексу України усі суб'єкти господарювання зобов'язані самостійно здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, визначені законом. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом.

Таким чином, у разі порушення контрагентами платника податку вимог податкового законодавства, податковий орган має право у межах своєї компетенції та у відповідності до вимог чинного законодавства видавати акти державного органу на усунення таких порушень, які є обов'язковими до виконання.

За таких обставин покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі сплата або несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції, не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 20.10.2006 року «Про вивчення та узагальнення судової практики Вищого адміністративного суду України про відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету»для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Проте, суд в кожному конкретному випадку має перевіряти факт надмірної сплати податку на додану вартість платником, який підлягає встановленню в судовому процесі, як юридичний факт, оскільки з ним Закон пов'язує виникнення права платника податку на отримання бюджетного відшкодування.

Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.

Матеріалами справи підтверджено, що основними постачальниками позивача в спірний період були TOB «Онікс», ВАТ «Житомиргаз», TOB «Сі Ен Ай Україна», TOB «Ферпласт Україна», ПП «Ящук».

Факт одержання від цих постачальників позивачем податкових накладних належним чином оформлених та складених особами, які мають на це право, а також факт списання з рахунку позивача податку в оплату товарів (робіт, послуг) на користь його прямих постачальників відповідачем не оспорюється.

Таким чином, апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких підстав, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196,198, 200, 205, 206 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

В задоволенні апеляційної скарги Державної податкової інспекції у м. Житомирі відмовити.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 14.12.2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 01.04.2011 року.