Постанова № 14643278, 28.03.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2011                                                                                           № 20/161-10

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Мальченко А.О.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Конюшко Д.Б. – представник (довіреність №1 від 24.12.2010 року);

від відповідача - не з’явився, про час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватне підприємство "Адоніс"

на рішення Господарського суду м.Києва від 17.12.2010

у справі № 20/161-10 ( .....)

за позовом                               Приватне підприємство "Адоніс"

до                                                   Спільне Україно-Польське підприємство "Контекс"

про                                                   стягнення 17487,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

18.11.2010 року приватне підприємство «Адоніс» (надалі – ПП «Адоніс») звернулось до господарського суду Київської області з позовом до спільного україно-польського підприємства «Контекс» (надалі - СУПП «Контекс») про стягнення заборгованості за поставлену продукцію у сумі 10000,00 грн. та пені за прострочення виконання грошових зобов’язань у сумі 7487,00 грн. за договором купівлі-продажу продукції від 28.06.2010 року, у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем зобов’язань щодо оплати купленого товару.

17.12.2010 року до місцевого господарського суду надійшла заява ПП «Адоніс» про уточнення позовних вимог, в якій позивач просить стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання грошових зобов’язань у сумі 8367,00 грн. та вказує на сплату відповідачем залишкової суми боргу у розмірі 10000,00 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 17.12.2010 року у справі №20/161-10 позов задоволено частково, стягнуто з СУПП «Контекс» на користь ПП«Адоніс» 992,02 грн. пені, 12,09 грн. витрат по сплаті державного мита та 27,99грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, ПП«Адоніс» повторно звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення господарського суду Київської області від 17.12.2010 року у справі №20/161-10 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2011 року у справі №20/161-10 апеляційну скаргу ПП «Адоніс» було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 28.03.2011 року за участю уповноважених представників сторін.

Представник позивача в судовому засіданні 28.03.2011 року вимоги, викладені в апеляційній скарзі підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача відзив на апеляційну скаргу не подав, в судове засідання не з’явився, хоча був належним чином повідомлений про час та дату розгляду апеляційної скарги.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України, оскільки матеріалів справи достатньо для здійснення такого розгляду без участі останнього.

28.03.2011 року в судовому засіданні колегією суддів апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Київської області від 17.12.2010 року у справі №20/161-10 необхідно змінити, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 28.06.2010 року між ПП «Адоніс» (в тексті договору - продавець) та СУПП «Контекс» (в тексті договору - покупець) був укладений договір купівлі-продажу продукції, відповідно до пункту 1.1. якого продавець продає, а покупець купує наступну продукцію: м'ясо свинини та яловичини, в кількості згідно замовлення (а.с.11).

Пунктом 3.1. договору визначено, що ціна за одиницю продукції та вартість всієї кількості продукції визначається згідно накладної.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до накладної №17 від 21.08.2010 року продавець продав покупцю м'ясо яловичини та свинини на загальну суму 86841,00грн. (а.с.12-13).

Згідно пунктів 3.2, 3.3. договору, розрахунки проводяться шляхом перерахування коштів у 15 календарних днів з моменту отримання товару.

Під час розгляду справи місцевим господарським судом встановлено, що відповідачем були порушені зобов’язання за договором купівлі-продажу в частині повної та своєчасної оплати продукції у сумі 10000,00 грн., однак дана заборгованість була погашена відповідачем в процесі розгляду справи в суді першої інстанції.

Місцевим господарським судом було встановлено, що відповідач розрахувався за поставлений товар, що підтверджується виписками з банківського рахунку ПП«Адоніс»: від 02.09.2010 року на суму 20000,00 грн., від 06.09.2010 року на суму 6841,00 грн., від 14.09.2010 року на суму 10000,00 грн., від 15.09.2010 року на суму 10000,00 грн., від 22.09.2010 року на суму 10000,00 грн., від 05.10.2010 року на суму 5000,00 грн., від 22.10.2010 року на суму 4500,00 грн., від 03.11.2010 року на суму 3500,00 грн., від 09.11.2010 року на суму 3000,00 грн., від 10.11.2010 року на суму 4000,00 грн., від 23.11.2010 року на суму 2000,00 грн., від 14.12.2010 року на суму 8000,00 грн. (а.с.15-22,29).

В силу приписів статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем і відповідачем виникли зобов’язання за договором купівлі-продажу, згідно якого, в силу статті 655 Цивільного кодексу України одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, укладення ПП «Адоніс» з СУПП «Контекс» договору купівлі-продажу продукції було спрямоване на купівлю останнім товару, що в свою чергу, породжує обов'язок покупця оплатити даний товар.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що у разі прострочення оплати продукції покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Позивачем була заявлена вимога про стягнення пені за несплату відповідачем коштів за поставлений товар у сумі 8367,00 грн. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог), яка судом першої інстанції була перерахована та стягнута з відповідача у розмірі 992,02 грн.

Скаржник в апеляційній скарзі вказує на те, що застосування судом положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» є безпідставним, оскільки сторони визначили розмір пені у договорі купівлі-продажу продукції від 28.06.2010 року.

Проте, з такими доводами апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погодитися не може, виходячи з наступного.

В силу частини 2 статті 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб’єктів господарювання визначаються Господарським кодексом України.

Під штрафними санкціями, згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України, слід розуміти господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Приписами статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність. У сфері господарювання, згідно з частиною 2 статті 217 та частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Разом з тим, відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором, тобто наведена норма є диспозитивною.

Статтею 232 Господарського кодексу України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною 6 цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Крім цього, договірні відносини між платниками (зобов’язаними особами) та одержувачами грошових коштів (щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань) регулюються Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань». Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, встановленому за згодою сторін. А статтею 3 визначається верхня межа розміру пені у випадку, якщо вона передбачена договором: цей розмір обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Таким чином, якщо договором встановлено пеню у певному розмірі, діє обмеження, встановлене вказаним Законом, - заборона перевищення подвійної облікової ставки Національного банку України.

Переглядаючи оскаржуване рішення в апеляційному порядку, колегія суддів погоджується з правовою позицією місцевого господарського суду щодо часткового задоволення позову в частині стягнення пені з застосуванням розміру подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який така стягується.

Розмір облікової ставки НБУ в період з 06.09.2010 року по 13.12.2010 року (період прострочення) становив 7,75% (відповідно до Постанови Національного банку України №377 від 09.08.2010 року).

У відповідності до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів здійснила власний перерахунок пені, з урахуванням положень Закону України «Про відповідальність за неналежне виконання грошового зобов'язання», пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України та встановила, що належний розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача становить 970,36 грн., а саме:

за період з 06.09.2010 року по 13.09.2010 року на суму 60000,00 грн. у сумі 203,84грн.,

з 14.09.2010 року по 14.09.2010 року на суму 50000,00 грн. у сумі 21,23 грн.,

з 15.09.2010 року по 21.09.2010 року на суму 40000,00 грн. у сумі 118,90 грн.,

з 22.09.2010 року по 04.10.2010 року на суму 30000,00 грн. у сумі 165,62 грн.,

з 05.10.2010 року по 21.10.2010 року на суму 25000,00 грн. у сумі 180,48 грн.,

з 22.10.2010 року по 02.11.2010 року на суму 20500,00 грн. у сумі 104,47 грн.,

з 03.11.2010 року по 08.11.2010 року на суму 17000,00 грн. у сумі 43,32 грн.,

з 09.11.2010 року по 09.11.2010 року на суму 14000,00 грн. у сумі 5,95 грн.,

з 10.11.2010 року по 22.11.2010 року на суму 10000,00 грн. у сумі 55,21 грн.,

з 23.11.2010 року по 13.12.2010 року на суму 8000,00 грн. у сумі 71,34 грн.

Відповідно до пункту 3 роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року №02-5/612 «Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України», господарський суд припиняє провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку, коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів сплати відповідачем заборгованості у сумі 10000,00 грн., у відповідності до пункту 1-1) частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, на переконання колегії суддів, провадження у справі в частині стягнення 10000,00грн. основного боргу підлягає припиненню за відсутністю предмету спору.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

У відповідності до пунктів 1,4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції, а саме, щодо припинення провадження в частині стягнення основного боргу та зменшення суми розміру пені, як таке, що прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтував, і інших доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не навів.

Відповідно до статті43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційна скарга ПП«Адоніс» не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Київської області від 17.12.2011 року у справі №20/161-10 необхідно змінити.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв’язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Зважаючи на невиконання скаржником ухвали апеляційного суду про надання доказів, що підтверджують сплату державного мита за розгляд апеляційної скарги у повному обсязі, з останнього в дохід держави має бути стягнуто 49,95 грн.

Керуючись статтями 43, 32, 33, 43, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу приватного підприємства «Адоніс» на рішення господарського суду Київської області від 17.12.2011 року у справі №20/161-10 залишити без задоволення.

2.          Рішення господарського суду Київської області від 17.12.2011 року у справі №20/161-10 змінити.

Резолютивну частину рішення господарського суду Київської області від 17.12.2011 року у справі №20/161-10 викласти в наступній редакції:

«В частині стягнення заборгованості в сумі 10000,00 грн. провадження у справі припинити у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Стягнути з спільного україно-польського підприємства «Контекс» (09000, Київська обл., Сквирський р-н, м.Сквира, вул.Залізнична, 10, код ЄДРПОУ 20059521) на користь приватного підприємства «Адоніс» (24312, Вінницька обл., Тростянецький р-н, с.Буди, вул.50-річчя Жовтня, 65, код ЄДРПОУ 31250647) 970,36 грн. (дев’ятсот сімдесят грн. 36 коп.) пені, 13,37 (тринадцять грн. 37 коп.) витрат по сплаті державного мита за розгляд справи місцевим господарським судом, 27,37 грн. (двадцять сім грн. 37 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.».

3.          Стягнути з приватного підприємства «Адоніс» (24312, Вінницька обл., Тростянецький р-н, с.Буди, вул.50-річчя Жовтня, 65, код ЄДРПОУ 31250647) в дохід Державного бюджету України 49,95 грн. (сорок дев’ять грн. 95 коп.) в якості відшкодування державного мита за розгляд справи апеляційним господарським судом.

4.          Доручити господарському суду Київської області видати наказ на виконання зазначеної постанови суду.

5.          Матеріали справи №20/161-10 повернути до господарського суду Київської області.

6.          Копію постанови апеляційного господарського суду надіслати сторонам у справі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя                                                                      

Судді