Рішення № 14642506, 16.02.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.11 Справа № 2/235

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. при секретарі Волошин О.Я. за участю представника позивача Бляхара Є.П., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку “Укрсоцбанк”, м. Київ в особі Львівської обласної філії Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку “Укрсоцбанк”, м. Львів до Товариства з обмеженою відповідальністю “Деревообробка”, м. Стрий, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2, м. Стрий про стягнення 277367,70 доларів США та 40486 грн. 28 коп. шляхом звернення стягнення на заставлене майно

В С Т А Н О В И В:

Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку “Укрсоцбанк”, м. Київ в особі Львівської обласної філії Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку “Укрсоцбанк”, м. Львів звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Деревообробка”, м. Стрий про стягнення 1656384 грн. 30 коп. шляхом звернення стягнення на заставлене майно.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 01.12.2009р. призначив розгляд справи на 15.12.2009р., залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2, м. Стрий. Розгляд справи відкладався з підстав, зазначених в ухвалах суду, за клопотанням представника строк вирішення спору був продовжений.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 13.01.2010р. провадження у справі №2/235 було зупинено.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 01.02.2010р. провадження у справі №2/235 було поновлено.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 11.03.2010р. провадження у справі №2/235 було зупинено.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 25.08.2010р. провадження у справі №2/235 поновлено.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 09.09.2010р. провадження у справі №2/235 було зупинено.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 30.11.2010р. провадження у справі №2/235 поновлено.

В судових засіданнях представник позивача позов підтримав, просив задоволити. З приводу заявленого позову пояснив, що між позивачем та третьою особою було укладено договір кредиту, на виконання умов якого третій особі надано кошти в сумі 150000,00 доларів США. Третя особа зобовязувалася протягом дії договору сплачувати проценти за користування коштами та повернути суму кредиту у визначений в договорі строк, а в разі неналежного виконання обовязків по договору на вимогу позивача повернути суму кредиту достроково. У звязку з неналежним виконанням третьою особою зобовязань по договору кредиту, позивач звернувся з вимогою про сплату суми кредиту та нарахованих процентів. Однак, третя особа свої зобовязання щодо сплати процентів та повернення суми кредиту не виконала, на дату подання позову до суду заборгованість становила 129999,48 доларів США по кредиту, 20192,64 доларів США по сплаті процентів, 24889 грн. 26 коп. пені за несвоєчасне повернення кредиту та сплату відсотків, 54000,00 доларів США штрафу. Також зазначив, що між позивачем та відповідачем було укладено договір іпотеки, згідно умов якого відповідач передає в іпотеку позивачу у якості забезпечення виконання третьою особою договору кредиту нежитлові приміщення. Відповідно до умов договору іпотеки, в разі невиконання або неналежного виконання третьою особою договору кредиту, позивач має право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У звязку з цим просив стягнути заборгованість шляхом звернення стягнення на заставлене майно на суму 1656384 грн. 30 коп.

31.01.2011р. позивачем через канцелярію суду подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача заборгованість шляхом звернення стягнення на заставлене майно на суму 277367,70 доларів США та 40486 грн. 28 коп., в тому числі 129999,98 доларів США по кредиту, 39367,72 доларів США по сплаті процентів, 18580 грн. 14 коп. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 21906 грн. 14 коп. пені за несвоєчасну сплату відсотків, 108000,00 доларів США штрафу.

В судовому засіданні 16.02.2011р. представник позивача подав клопотання про виправлення допущеної в позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог технічної помилки, а також клопотання про заміну сторони процесуальним правонаступником.

В судових засіданнях представник відповідача та третьої особи проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїх запереченнях зазначив, що позивачем безпідставно застосовано для розрахунку відсотків збільшену відсоткову ставку в розмірі 15%, оскільки жодних змін до кредитного договору та договору іпотеки сторонами не укладалося. Представник відповідача та третьої особи вважає, що умови кредитного договору суперечать вимогам законодавства. Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобовязання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобовязання в іноземній валюті. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіційним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Проте навіть у такому разі грошове зобовязання виражається в договорі в національній валюті України - гривні, що повністю відповідає імперативним приписам ч. 1 ст. 524 ЦК України. Надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) та проведення третьою особою дій відносно виконання своїх обовязків в іноземній валюті (в тому числі оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією. Статтею 5 Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що на здійснення валютних операцій НБУ видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Відповідно до ч. 5 ст. 5 Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, п. 1.10 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. На момент укладення спірного договору сторонами було досягнуто домовленості щодо надання позивачем третій особі кредиту в іноземній валюті. Приймаючи до уваги положення п. “в” ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та враховуючи умови кредитного договору про надання кредиту в іноземній валюті, можна зробити висновок, що вказана валютна операція потребує отримання однією із сторін індивідуальної ліцензії. Проте індивідуальна ліцензія на надання АКБ “Укрсоцбанк” та отримання ОСОБА_2 кредиту в іноземній валюті у жодної із сторін відсутня. Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобовязань між позивачем та третьою особою в доларах США, за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на надання кредиту в іноземній валюті, та використання третьою особою долара США як засобу платежу за кредитним договором суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524 ЦК України, ст. 189, 198 ГК України, ст. 3 Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ст. 35 Закону України “Про Національний банк України”. Таким чином, позовні вимоги є безпідставними та до задоволення не підлягають.

Представникам розяснено їх права та обовязки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

В судовому засіданні 16.02.2011р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення складено та підписано 21.02.2011р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, суд встановив наступне.

19 липня 2007р. між позивачем та третьою особою було укладено договір кредиту №629/3-135.

За цим договором кредитор (позивач) зобовязувався надати позичальнику (третій особі) у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання грошові кошти в сумі 150000,00 доларів США зі сплатою 13,5% річних за перший рік, подальший розмір процентів за користування кредитом підлягає щорічному перегляду, згідно з умовами п. 2.6. цього договору, та порядком погашення суми основної заборгованості до 10 числа кожного місяця згідно графіку, який вказаний в п.п. 1.1.1. цього договору.

На виконання умов вищевказаного договору, позивач 19.07.2007р. відповідно до заяви на видачу готівки №85-019, надав третій особі грошові кошти в сумі 150000,00 доларів США.

Пунктом 1.1.1. договору кредиту №629/3-135 від 19.07.2007р. встановлено графік погашення заборгованості, починаючи з серпня 2007р. по липень 2017р. та з кінцевим терміном повернення заборгованості до 19.07.2017р., на умовах визначених цим договором.

Відповідно до п. 2.4.1. договору кредиту №629/3-135 від 19.07.2007р., сплата процентів здійснюється у валюті кредиту не пізніше 10 числа місяця наступного за тим, в якому нараховані проценти. У випадку, якщо десяте число місяця є неробочим днем, то позичальник зобовязаний сплатити суму нарахованих процентів, згідно з п. 2.4. цього договору у попередній робочий день.

Позичальник зобовязаний достроково повернути кредит, погасити нараховані проценти та сплатити можливі штрафні санкції у випадках, визначених п.п. 2.6.3., 3.2.3., 4.4., 4.5., 5.4. (п. 3.3.9. договору кредиту №629/3-135 від 19.07.2007р.).

Згідно п. 4.5. договору кредиту №629/3-135 від 19.07.2007р., у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обовязків, визначених п.п. 3.3.7. (обовязок сплачувати проценти за використання кредиту в порядку, визначеному п.п. 2.4., 2.5. цього договору), 3.3.8. (обовязок своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному п. 1.1. цього договору) цього договору, протягом більше, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобовязаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

У звязку з порушенням строків повернення кредиту та сплати відсотків, позивач звернувся до третьої особи з письмовою вимогою про усунення порушення за вих. №08.4-05/234 від 09.09.2009р., в якій вимагав в 30-ти денний строк з дня отримання даної вимоги погасити банку наявну заборгованість. Третьою особою вказана вимога залишена без розгляду та задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представників сторін, третя особа свої зобовязання перед позивачем щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами по договору кредиту №629/3-135 від 19.07.2007р. не виконала, на дату судового розгляду заборгованість третьої особи перед позивачем становить 129999,98 доларів США по кредиту, 39367,72 доларів США заборгованості по сплаті процентів.

19 липня 2007р. між позивачем та відповідачем було укладено договір іпотеки.

За цим договором іпотекодавець (відповідач) передає в іпотеку іпотекодержателю (позивачу) у якості забезпечення виконання позичальником (третьою особою) зобовязань за договором кредиту №629/3-135 від 19.07.2007р. (основне зобовязання), наступне нерухоме майно:

- нежитлові будівлі, що знаходяться в АДРЕСА_1 під №257-б, а саме позначені на плані: цегляний столярний цех “Ж-1”, загальною площею 166,5 кв.м., цегляний склад “З-1” загальною площею 144,0 кв.м., цегляний гараж И-1” загальною площею 38,6 кв.м., навіс з цегли та металевої сітки “К-1” загальною площею 164,0 кв.м.

- нежитлову будівлю, що знаходиться в АДРЕСА_2. під №11, а саме позначену на плані “А-1” цегляну будівлю речового складу №18, загальною площею 336,9 кв.м.

- нежитлову будівлю, що знаходиться в АДРЕСА_2. під №13, а саме позначену на плані “А-1” цегляну будівлю речового складу №19, загальною площею 343,7 кв.м.

Відповідно до п. 1.4. договору іпотеки від 19.07.2007р., зміст та розмір основного зобовязання, строк і порядок його виконання становить: повернення кредиту в розмірі 150000,00 доларів США, згідно графіку, визначеному основним зобовязанням, та кінцевим терміном повернення заборгованості до 19.07.2017р. включно, а також дострокового погашення у випадках, передбачених договором, яким обумовлене основне зобовязання; сплата процентів за користування кредитом у розмірі 13,5% річних за перший календарний рік, подальший розмір відсотків за користування кредитом підлягає щорічному перегляду, згідно з умовами та в порядку, що визначені договором, яким обумовлене основне зобовязання; сплата можливої неустойки (пені, штрафу), у розмірі, в строки та в порядку, що визначені договором, яким обумовлене основне зобовязання; відшкодування витрат, повязаних з предявленням вимог за основним зобовязанням, та збитків, завданих порушенням основного зобовязання.

Згідно п.п. 2.4.3., 4.1. договору іпотеки від 19.07.2007р., іпотекодержатель (позивач) має право у разі невиконання або неналежного виконання основного зобовязання, задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

09.09.2009р. позивач надіслав відповідачу лист-повідомлення за вих. №08.4-05/235 від 09.09.2009р., в якому зазначив, що у випадку неповернення позичальником заборгованості в 30-ти денний строк з дня отримання вимоги про усунення порушення, банком буде вжито заходів щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобовязань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1048 ЦК України передбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобовязання боржником, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до п. 4.2. договору кредиту №629/3-135 від 19.07.2007р., у разі прострочення позичальником строків сплати процентів, визначених п. 2.4. цього договору, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених п.п. 1.1., 2.6.3., 3.2.3., 4.4., 5.4. цього договору, позичальник сплачує кредиторові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочки, що діє у період.

Згідно п. 4.3. договору кредиту №629/3-135 від 19.07.2007р., у разі порушення позичальником вимог п.п. 3.3.2.-3.3.15. цього договору, позичальник зобовязаний сплатити кредитору штраф у розмірі 3% від суми кредиту, визначеного п. 1.1. цього договору, за кожний випадок.

З врахуванням цих положень, позивачем правомірно нараховано пеню за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 18580 грн. 14 коп., пеню за несвоєчасну сплату процентів в розмірі 21906 грн. 14 коп. та штраф згідно п. 4.3. в розмірі 108000,00 доларів США.

Згідно ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобовязання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 2 ст. 575 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобовязання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Частиною 2 цієї статті встановлено, що за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобовязання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у звязку із предявленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Абз. 1 ст. 7 Закону України “Про іпотеку” встановлено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобовязанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобовязання.

Якщо вимога за основним зобовязанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобовязання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобовязання (абз. 2 ст. 7 Закону України “Про іпотеку”).

Згідно абз. 1 ст. 33 Закону України “Про іпотеку”, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Заперечення представника відповідача та третьої особи судом не беруться до уваги з огляду на наступне.

Як вбачається з долученого до заяви про уточнення позовних вимог розрахунку, позивачем при визначенні суми відсотків, які підлягають до стягнення, застосовано відсоткову ставку в розмірі 13,5% річних, тобто розмір відсоткової ставки, встановлений умовами договору, не змінювався.

Згідно статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Разом з тим, визначаючи правовий статус гривні, вказана норма Основного Закону не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частина 1 статті 533 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Між тим, диспозиція норми частини 3 цієї статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Аналогічний режим використання національної та іноземної валюти при виконанні грошових зобовязань передбачений ГК України. Зокрема, ч. 2 ст. 198 ГК України встановлено, що грошові зобовязання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобовязання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо субєкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобовязань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті.

Так, згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно з ст. 345 ГК України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Статті 47 та 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Згідно ст. 345 ГК України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ст. 1 якого відносить надання кредитів в іноземній валюті до валютних операцій.

Частиною 1 ст. 5 Декрету передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

При цьому, генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового звязку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання (ч. 2 ст. 5 Декрету).

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції (ч. 4 ст. 5 Декрету).

Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, такі операції: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (підпункт “в” п. 4 ст. 5 Декрету); використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт “г” п. 4 ст. 5 Декрету).

Станом на дату судового розгляду законодавством не встановлено терміни та суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина, з огляду на відсилочний характер норми Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, повязані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті.

Національний банк України у своєму листі за №13-210/7871-22612 від 07.12.2009р. “Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті” у звязку з запитами банків з питання щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті повідомив про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Згідно ст.ст. 192, 533, 1054 ЦК України, ст. 198 ГК України, ст.ст. 32, 44 Закону України “Про Національний банк України”, ст.ст. 2, 47, 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, ст.ст. 1, 4, 34 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, ст.ст. 1, 3, 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію Національного банку України на здійсненну валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.06.2010р. позивачу видана Національним банком України банківська ліцензія №5, згідно з якою банку надано право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”. Окрім того, у матеріалах справи міститься виданий Національним банком України позивачу дозвіл №5-3 від 29.06.2010р. на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” згідно з додатком до цього дозволу. Так, відповідно до додатку до цього дозволу позивач має право здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

З вищевикладеного вбачається, що позивач на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Додатково слід зазначити, що порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу регламентує Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджено постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року №483, яке було розроблено Національним банком України відповідно до вимог статей 5, 11, 13 Декрету, а також статей 7 і 44 Закону України “Про Національний банк України” (пункти 1.1, 1.2 Положення).

Відповідно до п. 1.5 вказаного Положення, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, зокрема, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.

Представником відповідача та третьої особи в своїх доводах ототожнюються операції кредитування в іноземній валюті з операціями використання іноземної валюти в якості платежу, тоді як необхідність одержання індивідуальної ліцензії на операції з використання іноземної валюти як засобу платежу окремо врегульовано в підпункті “г” п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, тобто положення даного підпункту не розповсюджуються на правовідносини з надання й одержання кредиту (підпункт “в” п. 4 ст. 5 Декрету).

Виходячи з наведеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України у жодної зі сторін кредитного договору.

Крім того, суд зауважує, що відсутність у сторін індивідуальної ліцензії Національного банку України не дає підстав для визнання недійсними кредитного договору та додаткових договорів до нього, у яких містяться положення про видачу кредитів у іноземній валюті та сплату відсотків за користування цими кредитами іноземною валютою.

Відсутність у необхідних випадках відповідних індивідуальних ліцензій може бути підставою лише для застування до учасників валютних відносин передбачених законодавством України певних заходів відповідальності.

Не заслуговують на увагу твердження представника відповідача та третьої особи щодо зростання курсу долара США по відношенню до національної валюти, внаслідок чого змінилися істотні обставини, якими сторони керувалися при укладенні кредитного договору, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 36 Закону України “Про Національний банк України”, офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком України.

Згідно ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінетів Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, валютні курси встановлюється Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Положенням про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, який затверджено постановою Правління Національного Банку України №496 від 12.11.2003р. передбачено, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США встановлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату.

З наведеного вбачається, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, при укладенні кредитного договору в іноземній валюті (доларах США) та беручи на себе певні обовязки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, сторона за договором (третя особа) повинна була усвідомлювати, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинна була передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.

14.06.2010р. здійснено реєстрацію нової редакції статуту Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк”. Відповідно до п. 1.2. статуту, загальними зборами акціонерів 09.03.2010р. прийнято рішення про зміну типу акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство та зміну найменування (назви) банку. Банк є правонаступником Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку “Укрсоцбанк”. Банку належать всі права та обовязки, які належали Акціонерно-комерційному банку соціального розвитку “Укрсоцбанк”.

Статтею 25 ГПК передбачено, що в разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Тому суд здійснює заміну позивача - Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку “Укрсоцбанк”, його процесуальним правонаступником - Публічним акціонерним товариством “Укрсоцбанк”.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами та підлягають до задоволення повністю.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 49 ГПК України необхідно покласти на відповідача.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530, 572, 575, 589, 599, 610, 612, 625, 626, 1048, 1052, 1054 ЦК України, ст. 193, 230, 231, 232 ГК України, ст.ст. 7, 33 Закону України “Про іпотеку” та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Замінити позивача - Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку “Укрсоцбанк”, м. Київ (ідентифікаційний код 00039019), його процесуальним правонаступником - Публічним акціонерним товариством “Укрсоцбанк”, м. Київ (ідентифікаційний код 00039019).

2.Позов задоволити.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Деревообробка”, м. Стрий, вул. Шевченка, 56/3, Львівська область (ідентифікаційний код 32477910) на користь Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк”, м. Київ, вул. Ковпака, 29 (ідентифікаційний код 00039019) заборгованість за договором кредиту №629/3-135 від 19.07.2007р. на суму 277367,70 доларів США та 40486 грн. 28 коп., в тому числі 129999,98 доларів США заборгованості по кредиту, 39367,72 доларів США заборгованості по сплаті процентів, 18580 грн. 14 коп. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 21906 грн. 14 коп. пені за несвоєчасну сплату відсотків, 108000,00 доларів США штрафу, 22434 грн. 79 коп. державного мита, 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу шляхом звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки згідно договору іпотеки від 19.07.2007р. за реєстровим №5197: нежитлові будівлі, що знаходяться в АДРЕСА_1 під №257-б, а саме позначені на плані: цегляний столярний цех “Ж-1”, загальною площею 166,5 кв.м., цегляний склад “З-1” загальною площею 144,0 кв.м., цегляний гараж “И-1” загальною площею 38,6 кв.м., навіс з цегли та металевої сітки “К-1” загальною площею 164,0 кв.м.; нежитлову будівлю, що знаходиться в АДРЕСА_2. під №11, а саме позначену на плані “А-1” цегляну будівлю речового складу №18, загальною площею 336,9 кв.м.; нежитлову будівлю, що знаходиться в АДРЕСА_2. під №13, а саме позначену на плані “А-1” цегляну будівлю речового складу №19, загальною площею 343,7 кв.м.

4.Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

Суддя