Рішення № 14642215, 14.03.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 17/11514.03.11 За позовом                    державного територіально-галузевого об’єднання

«Південно-Західна залізниця»

До                              комунального підприємства «Київпастранс»

Про                              стягнення 7598839,16 грн.

Суддя Удалова О.Г.

Представники сторін:

Від позивача                    Кушнір В.М. (за дов.)

Від відповідача          Хмелюк О.М. (за дов.)

Обставини справи:

          До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом державне територіально-галузеве об’єднання «Південно-Західна залізниця»до комунального підприємства «Київпастранс»про стягнення 6748032,50 грн. за договором № ПЗ/НРП-096096/НЮ, а саме: 6151629,84 грн. боргу, 309347,24 грн. пені, 224033,02 грн. інфляційних, 63022,4 грн. трьох процентів річних.

          Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов’язання щодо повноти та своєчасності внесення оплати за надані послуги.

          Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2011 р. було порушено провадження у справі № 17/115 та призначено розгляд останньої на 28.02.2011 р..

Відповідач позов визнав частково, у відзиві на позовну заяву просить зменшити розмір пені за прострочення сплати платежів.

28.02.2011 р. представником позивача подана заява про збільшення розміру позовних вимог, а саме: 6774978,77 грн. боргу, 361692,64 грн. пені, 285863,00 грн. інфляційних, 78101,74 грн. трьох процентів річних.

11.03.2011 р. через канцелярію суду позивачем подана заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивачем здійснено перерахунок інфляційних втрат, трьох процентів річних, пені станом на 10.03.2011 р. та заявлено до стягнення з відповідача 6774978,77 грн. боргу, 429518,55 грн. пені, 310671,58 грн. інфляційних, 83670,26 грн. трьох процентів річних.

28.02.2011 р. судом оголошено перерву в судовому засіданні до 14.03.2011 р..

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи та матеріали, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

31.08.2009 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір № ПЗ/НРП-096096/НЮ про організацію перевезень пасажирів залізничним транспортом (далі - Договір), згідно з яким відповідач (замовник) замовляє, а позивач (перевізник) бере на себе зобов’язання надавати послуги з перевезень пасажирів залізничним транспортом на дільниці Троєщина-Київ-Петрівка на умовах, передбаченим чинним законодавством та цим Договором.

Відповідно до пп. 1.3, 1.4, 1.5 Договору, перевізник здійснює перевезення пасажирів з використанням власної транспортної інфраструктури та власного рухомого складу, а замовник виготовляє та здійснює продаж проїзних документів для проїзду пасажирів залізничним транспортом, виручка від продажу проїзних документів зараховується у дохід замовника, а також оплачує послуги перевізника.

Пунктом 2.1.7 встановлений обов’язок замовника щомісячно до 5-го числа підписувати та повертати перевізнику підписані акти виконаних робіт.

Розділ 3 Договору визначає порядок здійснення взаєморозрахунків сторін.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2, 3.3. оплата послуг замовником проводиться після підписання акту виконаних робіт до 10 числа місяця наступного за звітним, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок перевізника. Орієнтовна вартість послуг за місяць становить 1814742,00 грн.

Позивач надав передбачені Договором послуги щодо організації перевезень пасажирів залізничним транспортом на загальну суму 6774978,77 грн., що підтверджується актами виконаних робіт за період з травня 2010 р. по січень 2011 р., підписаними сторонами.

Кількість та вартість наданих послуг, зазначених позивачем, відповідачем не заперечувалась.

          Відповідач належним чином умови Договору не виконав. Вартість послуг не оплатив.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України Договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Згідно з частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Строк Договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншим нормативно-правовим актом.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтею 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення 6774978,77 грн. основного боргу є законними та обґрунтованими.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено здійснений позивачем розрахунок заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 310671,58 грн. та трьох процентів річних у сумі 83670,26 грн., які є обґрунтованими та підлягає задоволенню повністю.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 7.3. Договору, на який посилається позивач, передбачено, що за порушення сторонами строків виконання зобов’язання за договором, винна сторона виплачує відповідній стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожний день прострочення.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно з частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», положеннями якого встановлено, що за прострочення платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно зі статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Крім того, відповідно до п. 2.1. роз’яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/293 від 29.04.1994 р., якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства.

Таким чином, в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута у передбачених в письмовому договорі випадках (встановлено за згодою сторін).

Оскільки факту погодження нарахування пені за прострочення відповідачем взятого на себе грошового зобов’язання позивачем не доведено, відповідальність відповідача за порушення строків оплати договором не передбачена, вимоги позивача про стягнення пені в сумі 429518,55 грн. задоволенню не підлягають. Крім того, у Договорі не зазначено, за порушення якого саме виду зобов’язань та виходячи з яких сум (розмірів) обраховується пеня.

Відповідно до ст. 33 ЦК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Позивач не надав належних доказів суду щодо обґрунтованості нарахування пені.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково в сумі 6774978,77 грн. основного боргу, 310671,58 грн. інфляційних втрат та 83670,26 грн. трьох процентів річних. В частині стягнення пені в сумі 429518,55 грн. судом відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Зокрема з останнього підлягає стягненню 24058,74 грн. витрат по сплаті державного мита та 222,67 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

          Позов задовольнити частково.

          Стягнути з комунального підприємства «Київпастранс»(04070, м. Київ, Набережне шосе, 2, код 31725604) на користь державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця»(01601, м. Київ, вул. Лисенка, 6, код 04713033) 6774978 (шість мільйонів сімсот сімдесят чотири тисячі дев’ятсот сімдесят вісім) грн. 77 коп. основного боргу, 310671 (триста десять тисяч шістсот сімдесят одну) грн. 58 коп. інфляційних втрат, 83670 (вісімдесят три тисячі шістсот сімдесят) грн. 26 коп. трьох процентів річних, 24058 (двадцять чотири тисячі п’ятдесят вісім) грн. 74 коп. витрат по сплаті державного мита та 222 (двісті двадцять дві) грн. 67 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У позові в частині стягнення 429518,55 грн. пені відмовити.

Суддя           О.Г. Удалова

          Рішення підписано 31.03.2011 р.