Рішення № 14642131, 28.03.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 48/828.03.11 За позовомПублічного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій ім.Світлани Ковальської"

доПублічного акціонерного товариства "Нафтогазбуд-Україна"

простягнення 73 461,92 грн.

за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Нафтогазбуд-Україна"

до1. Публічного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій ім.Світлани Ковальської"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "НГБ-Промцивільбуд"

про визнання договору недійсним

Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача за первісним позовом:Мойсієнко О.В.

від відповідача за первісним позовом:Бобров А.О.

від відповідача 2 за зустрічним позовом:не з'явився ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство "Завод залізобетонних конструкцій ім.Світлани Ковальської" (надалі "Завод") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Нафтогазбуд-Україна" (надалі "Товариство") про стягнення 73 461,92 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Завод на підставі договору №15 від 06.10.2006 р. виготовив та здійснив поставку товару, а Товариство з обмеженою відповідальністю "НГБ-Промцивільбуд" (надалі ТОВ "НГБ-Промцивільбуд") належним чином грошове зобовязання по його оплаті не виконало, у звязку з чим Завод на підставі договору про переведення боргу №23/10-1 від 02.11.2009 р. вказує на обовязок Товариства сплатити заборгованість у розмірі 61013,88 грн. Крім того, позивачем за первісним позовом заявлено вимогу про стягнення з відповідача за первісним позовом пені у розмірі 5 057,68 грн., інфляційних втрат у розмірі 5725,46 грн. та 3% річних у розмірі 1664,90грн. за прострочення виконання грошового зобовязання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.01.2011 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 31.01.2011 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.01.2011 р. у звязку із клопотанням відповідача за первісним позовом розгляд справи відкладено до 14.02.2011 р.

11.02.2011 р. до канцелярії суду надійшла зустрічна позовна заява Товариства до Заводу та ТОВ "НГБ-Промцивільбуд" про визнання договору недійсним.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що договір про переведення боргу №23/10-1 від 02.11.2009 р., укладений між Заводом, Товариством та ТОВ "НГБ-Промцивільбуд", не відповідає нормам чинного законодавства України, а саме: підписання вказаного договору та здійснені згідно нього платежі вчинено неповноважною особою, у звязку з чим позивач за зустрічним позовом вказує на наявність підстав згідно ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання його недійсним.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.02.2011 р. прийнято зустрічну позовну заяву до спільного розгляду з первісним позовом, залучено до участі у справі в якості відповідача 2 за зустрічним позовом - ТОВ "НГБ-Промцивільбуд", призначено зустрічну позовну заяву до розгляду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.02.2011 р. у звязку із неявкою представника відповідача 2 за зустрічним позовом, невиконанням сторонами вимог ухвал суду та необхідністю витребування додаткових документів розгляд справи відкладено до 14.03.2011р.

14.03.2011 р. до канцелярії суду від Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації надійшли витребувані ухвалою суду документи.

В судовому засіданні представником позивача за первісним позовом подано відзив на зустрічну позовну заяву, в якому в задоволенні зустрічного позову просив відмовити повністю.

Представником позивача за зустрічним позовом в судовому засіданні подано заяву про зміну (доповнення) підстав позову, в якій вказував на те, що заборгованість відповідача 2 за зустрічним позовом виникла з позадоговірних відносин, а тому заміна боржника у зобовязанні, що виникло з договору №15 від 06.10.2006 р. є помилковим, а також вказував на безпідставність переведення на нього обовязку по сплаті судових витрат. Також подав відзив на первісний позов, в якому в задоволенні первісного позову просив відмовити.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.03.2011 р. у звязку із невиконанням відповідачем 2 за зустрічним позовом вимог ухвал суду, розгляд справи відкладено до 28.03.2011 р.

В судове засідання представник позивача за первісним позовом з'явився, первісні позовні вимоги підтримує та просить задовольнити їх повністю, в задоволенні зустрічного позову просить відмовити.

Повідомив, що Відкрите акціонерне товариство "Завод залізобетонних конструкцій ім.Світлани Ковальської" на виконання Закону України "Про акціонерні товариства" змінило найменування на Публічне акціонерне товариство "Завод залізобетонних конструкцій ім.Світлани Ковальської", на підтвердження чого надав Статут Публічного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій ім.Світлани Ковальської", затверджений в новій редакції рішенням Загальних зборів акціонерів (протокол №17 від 16.03.2011 р.), що враховується судом при розгляді справи.

В судове засідання представник відповідача за первісним позовом з'явився, зустрічні позовні вимоги підтримує та просить задовольнити їх повністю, в задоволенні первісного позову просить відмовити повністю.

Відповідач 2 за зустрічним позовом, повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином, що підтверджується відмітками на звороті ухвал суду та повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень №13375759 від 15.02.2011 р. та №13379215 від 15.03.2011 р., отримані ним 24.02.2011 р. та 18.03.2011 р. відповідно, своїх повноважних представників в судове засідання не направив, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач 2 за зустрічним позовом був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06.10.2006 р. між Заводом (виконавець) та ТОВ "НГБ-Промцивільбуд" (замовник) було укладено договір про виготовлення та поставку товару №150 (надалі "Договір 1"), відповідно до умов якого виконавець зобовязався в порядку та на умовах, визначених цим договором, виготовити замовнику замовлений товар (бетон, бетонні вироби і конструкції, інший товар, відповідно до прайс-листа виконавця), по узгодженню сторін виконати його доставку, а замовник зобовязався своєчасно прийняти замовлений товар та здійснити його оплату на умовах даного договору.

Пунктом 9.1 Договору 1 встановлено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2006 р., а в частині взаєморозрахунків до повного розрахунку між сторонами. Якщо за один місяць до закінчення терміну дії цього договору, жодна зі сторін не повідомила іншу сторону про свій намір припинити дію договору, його дія автоматично продовжується на наступний календарний рік.

На виконання умов Договору 1 у період з 02.08.2008 р. по 09.09.2008 р. виконавець виготовляв та поставляв товар, а замовник приймав та здійснював часткову його оплату, що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними на фактичний відпуск виробів, товарно-транспортними накладними, актом узгодження від 31.08.2008 р. та актом звірки взаєморозрахунків від 03.11.2009 р., відповідно до якого заборгованість замовника перед виконавцем за отриманий згідно Договору 1 товар станом на 03.11.2009 р. складала 94498,31грн.

Строк оплати поставленого за вказаними документами товару згідно п. 7.5 Договору 1 станом на 02.11.2009 р. настав.

02.11.2009 р. між Заводом (Кредитор), Відкритим акціонерним товариством "Нафтогазбуд Україна" (після зміни організаційно-правової форми - Публічне акціонерне товариство "Нафтогазбуд-Україна") (Новий боржник) та ТОВ "НГБ-Промцивільбуд" (Первісний боржник) було укладено договір про переведення боргу №23/10-1 (надалі "Договір 2").

Відповідно до п. 1 Договору 2 цим договором регулюються відносини, повязані із заміною зобовязальної сторони (Первісного боржника) у зобовязанні, що виникає із Договору1, укладеного між Первісним боржником та Кредитором.

Положеннями п. 2 Договору 2 встановлено, що Первісний боржник переводить на Нового боржника борг (грошове зобовязання) у розмірі 96 013,88 грн., що виник на підставі Договору1 у сумі 94 498,31 грн. та відшкодування судових витрат у розмірі 1 515,57 грн. згідно позовної заяви за №1020 від 27.08.2009 р., а Новий боржник зобовязується погасити вищезазначену суму боргу поетапно на протязі 3-х місяців з дня підписання цього договору у відповідності з Договором 1 та предявленим позовом терміном до 02.01.2010 р. За згодою сторін розрахунки проводяться у безготівковій формі шляхом перерахування суми боргу на розрахунковий рахунок Кредитора. Новий боржник самостійно несе всі інші крім визначених цим договором зобовязання перед Кредитором за Договором 1, в тому числі по сплаті пені та фінансовим санкціям.

Згідно із п. 4 Договору 2 Новий боржник, підписуючи цей договір, підтверджує, що йому була передана вся необхідна інформація (документація), повязана із Договором 1, зокрема і та, що стосується спорів і суперечностей за Договором 1 між Первісним боржником та Кредитором.

За змістом п. 9 Договору 2 цей договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобовязань за цим договором.

Товариство (Новий боржник) у період з 04.11.2009 р. по 30.11.2009 р. частково перерахувало на користь Заводу грошові кошти у розмірі 35 000,00 грн. в якості погашення заборгованості за Договором 1 на підставі Договору 2, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та банківськими виписками з рахунку позивача за первісним позовом.

Спір у справі виник у звязку з тим, що позивач за первісним позовом вказує на неналежне виконання відповідачем за первісним позовом свого зобовязання за Договорами 1 та 2, а тому просить стягнути заборгованість та штрафні санкції, а позивач за зустрічним позовом оспорює законність Договору 2.

Згідно із ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Пунктом 1 частини 2 вказаної статті визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Положеннями частин 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно із ч. 1 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 2 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Укладений між сторонами Договір 2 є змішаним договором, який міститься в собі елементи правочину заміни боржника у зобовязанні в частині переведення на Товариство боргу ТОВ "НГБ-Промцивільбуд" за Договором 1 та елементи правочину, укладеного сторонами згідно ст.ст. 6, 202, 205 Цивільного кодексу України, що свідчить про волевиявлення сторін на виникнення зобовязання по компенсації судових витрат, сплачених Заводом за подачу позову до ТОВ "НГБ-Промцивільбуд" у справі №38/446 (фактичні збитки), та переведення обовязку їх оплати на Нового боржника.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.11.2009 р. у справі №38/446 за позовом Заводу до ТОВ "НГБ-Промцивільбуд" про стягнення 120 306,70 грн. за Договором 1 прийнято відмову Заводу від позову та припинено провадження у ній.

Як вбачається із тексту вказаної ухвали відмова Заводу від позову зумовлена переведенням боргу ТОВ "НГБ-Промцивільбуд" на Товариство. Тобто, сторони прийшли згоди до примирення за умови переведення боргу та компенсації судових витрат ТОВ "НГБ-Промцивільбуд" з одночасним переведенням цього обовязку на Нового боржника, що знайшло своє відображення у Договорі 2.

Суд відзначає, що згідно ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України у випадку відмови позивача від позову судові витрати судові витрати покладаються на нього, проте сторони згідно ст.ст. 6, 205 Цивільного кодексу України не позбавлені можливості домовитися про добровільну сплату таких витрат, що було зроблено в Договорі 2.

Отже, сторонами правомірно в Договорі 2 укладено правочин щодо зобовязання Товариства по компенсації Заводу сплачених судових витрат, які фактично є збитками позивача за первісним позовом.

Відповідно до ст. 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Договір 2 міститься підписи повноважних представників та відтиски печаток сторін, в т.ч. Заводу (кредитора), а відтак він є підставою для виникнення у його сторін майново-господарських зобов'язань і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом Договору 2 відповідач за первісним позовом зобовязався сплатити на користь позивача за первісним позовом заборгованість, що виникла у ТОВ "НГБ-Промцивільбуд" за поставлений Заводом згідно Договору 1 товар.

Наявними в матеріалах справи накладними на фактичний відпуск виробів, товарно-транспортними накладними, актом узгодження від 31.08.2008 р. та актом звірки взаєморозрахунків від 03.11.2009 р. підтверджується поставка ТОВ "НГБ-Промцивільбуд" товару за Договором 1 та існування простроченої заборгованості останнього по його оплаті на момент укладення Договору 2 у розмірі 94498,31 грн.

Вказані накладні та акти містять підписи повноважних представників та відтиски печаток/штампів сторін, а доказів існування будь-яких заперечень щодо поставки спірного товару за Договором матеріали справи не містять.

Посилання відповідача за первісним позовом на те, що поставка товару на спірну суму здійснювалася не за Договором 1, оскільки строк його дії закінчився 31.12.2007 р., а накладні за якими здійснювалася поставка товару у 2008 році саме на спірну суму не містять посилання на такий договір, судом відхиляється з огляду на наступне.

Наявні в матеріалах справи накладні на фактичний відпуск виробів №485566 від 06.08.2008 р., №487534 від 14.08.2008 р., №488069 від 16.08.2008 р., №488106 від 18.08.2008 р., №488573 від 19.08.2008 р., №489934 від 26.08.2008 р., №490559 від 28.08.2008 р., №492215 від 03.09.2008 р., №492244 від 03.09.2008 р., №493647 від 09.09.2008 р. та товарно-транспортні накладні №1453857 від 07.08.2008 р., №1461007, №1461230, №1461263, №1461299 від 15.08.2008 р., №1464950 від 20.08.2008 р., №1462890 від 18.08.2008р., №1464765 від 20.08.2008р., №1469542 від 26.08.2008 р., 1471366 від 28.08.2008р., №1476007 від 03.09.2008р., №1476090 від 03.09.2008 р., №1480621 від 09.09.2008р. містять посилання на Договір 1, а в акті звірки взаєморозрахунків від 03.11.2009 р. сторонами (Заводом та ТОВ "НГБ-Промцивільбуд") погоджено, що поставка товару у період з 01.08.2008 р. по 03.11.2009 р. здійснена саме на підставі Договору 1, а заборгованість відповідача 2 за зустрічним позовом по його оплаті становила 94 498,31 грн.

Крім того, посилання на те, що спірна заборгованість виникла саме на підставі Договору 1 міститься в Договорі 2, який підписано всіма учасниками спірних відносин.

Також, не заслуговує на увагу твердження відповідача за первісним позовом про те, що поставка товару здійснена після закінчення строку дії Договору 1, оскільки за приписами ст.631 Цивільного кодексу України та враховуючи волевиявлення сторін, що знайшло своє відображення в акті звірки взаєморозрахунків від 03.11.2009 р. та Договорі 2 вбачається, що поставка товару була здійснена саме на виконання умов Договору 1.

Крім того, суд відзначає, що за змістом п. 9.1 Договору 1 сторонами погоджена автоматична пролонгація такого договору, за умови відсутності волевиявлення однієї із сторін на припинення дії договору, на кожний наступний календарний рік, а не на один рік після закінчення визначено сторонами строку його дії, як вказує відповідач за первісним позовом. Доказів вчинення сторонами дій на відмову від пролонгації Договору 1 не надано.

З огляду на викладене, матеріалами справи належним чином підтверджується заборгованість Первісного боржника за Договором 1 у розмірі 94 498,31 грн. та переведення згідно Договору 2 обов'язку по її сплаті на відповідача за первісним позовом, а також волевиявлення сторін на виникнення у Товариства обовязку відшкодувати позивачу за первісним позовом збитки у розмірі 1515,57грн.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями п. 2 Договору 2 сторонами погоджено, що Новий боржник зобовязується погасити суму боргу у розмірі 94 498,31 грн. та відшкодувати витрати у розмірі 1 515,57 грн. поетапно на протязі 3-х місяців з дня підписання такого договору до 02.01.2010 р.

Тобто, має місце описка, оскільки строк з моменту підписання Договору 2 до визначеної в п. 2 Договору 2 дати становить два місяці.

Визначаючи строк виконання грошового зобовязання за Договором 2 суд виходить з того, що в такому випадку при визначені строку виконання грошового зобовязання перевага надається зобовязаній стороні та того, що первісно сторонами погоджено поетапний спосіб сплати на протязі трьох місяців.

Сторонами Договору 2 етапів виконання грошового зобовязання Нового боржника не було визначено, а тому суд приходить до висновку, що грошове зобовязання Товариства за Договором 2 мало бути виконано саме протягом трьох місяців до 02.02.2010 р.

Відповідач за первісним позовом в якості часткового виконання зобов'язання за Договором 2 перерахував на користь Заводу грошові кошти у розмірі 35 000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та банківськими виписками з рахунку позивача за первісним позовом.

Отже, заборгованість Товариства перед Заводом становить 61 013,88 грн. (96 013,88 грн. 35000,00 грн.), а строк виконання зобовязання по її оплаті настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача за первісним позовом грошового зобовязання по сплаті на користь позивача 61 013,88 грн. на підставі Договору 2. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Товариство обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги Заводу про стягнення з Товариства суми основного боргу у розмірі 61 013,88 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом.

Також, позивачем за первісним позовом заявлено вимогу про стягнення з відповідача за первісним позовом пені у розмірі 5 057,68грн. за прострочення виконання грошового зобовязання.

Судом встановлено, що відповідач за первісним позовом у встановлений Договором 2 строк свого обовязку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобовязання, тому дії Товариства є порушенням договірних зобовязань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і з 03.02.2010 р. він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Пунктом 6 Договору 2 встановлено, що у разі прострочення терміну сплати боргу вказаного в п. 2 договору Новий боржник сплачує Кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого боргу за кожен день прострочення.

Позивачем за первісним позовом заявлено вимогу про стягнення пені за прострочення по сплаті 61 013,88 грн., нарахованої у період з 01.06.2010 р. по 30.11.2010 р., проте суд здійснює перерахунок пені, виходячи з наступного.

По-перше, судом встановлено, що останнім днем виконання грошового зобовязання відповідачем за первісним позовом по сплаті на користь Заводу грошових коштів за Договором2 є 02.02.2010 р., а тому правомірним є нарахування пені з 03.02.2010 р.

По-друге, відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а тому нарахування штрафних санкцій (пені) припиняється 02.08.2010 р. Тобто, пеня нараховується за перші шість місяців прострочення, а не за шість місяців, які передують подачі позову.

Отже, з урахуванням викладеного та враховуючи визначений позивачем за первісним позовом строк нарахування пені (з 01.06.2010 р. по 30.11.2010 р.), правомірним є стягнення з відповідача за первісним позовом пені за прострочення виконання грошового зобовязання по сплаті згідно Договору 2 грошових коштів у розмірі 61 013,88 грн., нарахованої за період з 01.06.2010р. (визначений Заводом початок періоду нарахування пені) по 02.08.2010 р. (встановлений судом день закінчення правомірного нарахування пені) у розмірі 1 931,55 грн.

В іншій частині заявленої до стягнення пені у розмірі 3 126,13 грн. необхідно відмовити, оскільки вона обрахована невірно (без урахування приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Також, позивачем за первісним позовом заявлено вимоги про стягнення з відповідача за первісним позовом інфляційних втрат у розмірі 5 725,46 грн., нарахованих за період з січня по листопад 2010 року, та 3% річних у розмірі 1 664,90грн. за прострочення виконання грошового зобовязання у період з 03.01.2010 р. по 30.11.2010 р.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд здійснює перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних виходячи із встановленого останнього дня строку виконання грошового зобовязання, а відтак правомірним є нарахування інфляційних втрат та 3% річних з 03.02.2010 р. по 30.11.2010 р.

За перерахунком суду розміри інфляційних втрат та 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача за первісним позовом становлять 3 843,87 грн. та 1 509,47 грн. відповідно.

В іншій частині заявлених до стягнення інфляційних втрат у розмірі 2 599,33 грн. та 3% річних у розмірі 155,43 грн. необхідно відмовити, оскільки вони обраховані невірно (за більший період).

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення первісних позовних вимог та стягнення з Товариства на користь Заводу основного боргу у розмірі 61 013,88 грн., пені у розмірі 1 931,55 грн., інфляційних втрат у розмірі 3 843,87 грн. та 3% річних у розмірі 1 509,47 грн.

В іншій частині заявлених первісних позовних вимог необхідно відмовити з викладених підстав.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Спір у справі за зустрічним позовом виник у звязку із оспорювання позивачем за зустрічним позовом дійсності Договору 2.

Підставою для визнання Договору 2 недійсним позивач за зустрічним позовом вказує на:

підписання його зі сторони Товариства керівником з перевищенням повноважень, оскільки відсутнє передбачене п.10.7.8 Статуту Відкритого акціонерного товариства "Нафтогазбуд Україна" (в редакції чинній на момент вчинення спірного договору) рішення Правління на вчинення такої дії;

-виникнення заборгованості відповідача 2 за зустрічним позовом з позадоговірних відносин, а не з Договору 1, що свідчить про безпідставність її переведення;

-безпідставність переведення на нього обовязку по відшкодуванню понесених Заводом судових витрат.

Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами частин третьої - п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Частиною 1 ст. 92 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Статтею 47 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства в межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом. Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор).

Із матеріалів справи вбачається, що Договір 2 від імені позивача за зустрічним позовом підписаний Головою правління ОСОБА_1., який діяв на підставі Статуту.

Згідно із п.п. й) п. 10.7.8 Статуту Відкритого акціонерного товариства "Нафтогазбуд Україна" (після зміни організаційно-правової форми - Публічне акціонерне товариство "Нафтогазбуд-Україна") в редакції чинній на момент вчинення спірного Договору 2 відповідно до рішень, прийнятих Правлінням Товариства, голова Правління підписує договори (угоди), які укладаються Товариством.

Позивач за зустрічним позовом вказує на відсутність рішення Правління Товариства щодо укладання спірного договору, і як наслідок перевищення Головою Правління повноважень в частині підписання Договору 2.

Тобто, позивач за зустрічним позовом вказує на існування обмежень повноважень Голови Правління Товариства.

Відповідно до ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Згідно з частиною першою статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Частиною 1 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" визначено, що відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Пунктом 11 частини 2 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" передбачено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи прізвище, ім'я, по батькові, дата обрання (призначення) та ідентифікаційні номери фізичних осіб - платників податків, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори.

Частиною 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" визначено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до частин 4, 5 ст. 89 Цивільного кодексу України до Єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом. Зміни до установчих документів юридичної особи набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, - з моменту повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.

Із наданої Шевченківською районною у місті Києві державною адміністрацією на виконання вимог ухвали суду інформації (лист №05/23-1851 від 09.03.2011 р.) вбачається, що станом на момент вчинення Договору2 (02.11.2009 р.) керівником (особою, яка обирається (призначається) до органу управління Товариства, уповноважена представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або особа, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори) значився ОСОБА_1., а відомості щодо обмеження повноважень якого відсутні.

Тобто, Товариством відомості щодо обмежень повноважень його керівника до Єдиного державного реєстру не вносилися.

Згідно 3 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Позивачем за зустрічним позовом не доведено того, що відповідач 1 за зустрічним позовом знав чи міг знати про обмеження повноважень ОСОБА_1 щодо представництва інтересів Товариства в частині укладання договорів (наявність рішення Правління).

Посилання на обізнаність відповідача 2 за зустрічним позовом про наявність обмеження повноважень ОСОБА_1, не спростовує висновку суду про недоведення того, що Завод не знав та не міг знати про наявність обмеження повноважень ОСОБА_1

Таким чином, посилання на підписання Договору 2 зі сторони Товариства особою, яка не мала повноважень на вчинення таких дій, як на підставу визнання такого договору недійсним є безпідставним.

Крім того, ухвалами господарського суду міста Києва від 11.02.2011 р. та 14.02.2011 р. було зобовязано позивача за зустрічним позовом надати суду всі рішення Правління Товариства, прийнятих у 2009 році, якими Голові Правління надається право розпоряджатися коштами Товариства (здійснювати платежі) та укладати договори (по договорам, укладеним у 2009 році). Проте позивачем за зустрічним позовом таких рішень надано не було, а з наданого стосовно такої вимоги суду пояснення його представника вбачається, що такі рішення взагалі відсутні.

Тобто, за 2009 рік жодних подібних рішень Правлінням Товариства не приймалося, а правочини укладалися керівником (ОСОБА_1.) без такого рішення, на необхідність якого вказує позивач за зустрічним позовом, що свідчить про звичну практику укладання керівником Товариства правочинів без відповідного рішення Правління. До того ж, Товариством сплачено на користь Заводу грошові кошти у розмірі 35 000,00 грн. згідно Договору 2.

Крім того, статтею 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позивач за зустрічним позовом вказує на порушення процедури укладання Договору 2 керівником Товариства, а будь-яких порушень з боку Заводу не наведено, що виключає наявність порушеного субєктивного права позивача за зустрічним позовом. Навпроти, звернення позивача за зустрічним позовом до суду з даним позовом фактично є намаганням покласти на Завод несприятливі правові наслідки через невиконання самим Товариством свого обов'язку щодо сплати коштів.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 26.04.2006 р. у справі №47/169-05.

З огляду на викладене, твердження Товариства про вчинення Договору 2 особою, яка не мала повноважень на вчинення такої дії, у звязку із відсутністю відповідного рішення Правління Товариства, є необґрунтованим та не може бути підставою для визнання Договору 2 недійсним.

Посилання Товариства на переведення боргу за зобовязаннями, які виникли не за Договором 1 та безпідставність переведення обовязку по сплаті збитків (сплачених судових витрат) не може бути підставою визнання Договору 2 недійсним з огляду на обставини, встановлені судом при розгляді первісного позову.

За таких обставин, позивачем за зустрічним позовом не доведено обставин з якими чинне законодавство пов'язує можливість визнання Договору 2 недійсним, а тому підстави для задоволення зустрічного позову із викладених у ньому підстав відсутні.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за первісним позовом покладають на сторін пропорційно розміру пропорційно розміру задоволених вимог, а за зустрічним позовом - на Товариство.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Первісний позов Публічного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій ім.Світлани Ковальської" задовольнити частково.

2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Нафтогазбуд-Україна" (01030, м. Київ, вул. Пирогова, 6-А; ідентифікаційний код 31628928) на користь Публічного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій ім.Світлани Ковальської" (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 7; ідентифікаційний код 05523398) суму основного боргу у розмірі 61 013 (шістдесят одна тисяча тринадцять) грн. 88 коп., пеню у розмірі 1 931 (одна тисяча девятсот тридцять одна) грн. 55 коп., інфляційні втрати у розмірі 3 843 (три тисячі вісімсот сорок три)грн. 87 коп., 3% річних у розмірі 1 509 (одна тисяча пятсот дев'ять) грн. 47 коп., державне мито у розмірі 682 (шістсот вісімдесят дві) грн. 99 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 219 (двісті девятнадцять) грн. 41 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні первісного позову відмовити.

4. В задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства "Нафтогазбуд-Україна" відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.В.Бойко

Дата підписання повного тексту рішення 01.04.2011 р.