Ухвала суду № 14635554, 09.03.2011, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2-а-4735/10/0270

Головуючий у 1-й інстанції: Воробйова І.А.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2011 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Смілянця Е. С.

суддів: Сторчака В.Ю., Сапальової Т.В.

при секретарі: Подолян Н.В.

за участю представників сторін:

апелянта - Волощука В.О.

позивача - Благуна Б.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м.Вінниці на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17.12.2010 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Віойл-Агро" до державної податкової інспекції у м.Вінниці, третя особа - Державна податкова адмінстрація у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю «Віойл-Агро» звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у м. Вінниці, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача №№ 0002922300/0, 0002932300/0 від 25.10.2010 року.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2010 року позов товариство з обмеженою відповідальністю «Віойл-Агро» задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Вінниці №№ 0002922300/0, 0002932300/0 від 25.10.2010 року.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно зясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в звязку з чим просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2010 року та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні заявлених позивачем вимог.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у звязку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.

У судовому засіданні представник апелянта доводи викладені в апеляційній скарзі підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, посилаючись на правомірність висновків суду першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення.

Заслухавши суддю-доповідача та думку учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Віол-Агро» згідно даних довідки АА №023627 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, зареєстровано як юридичну особу з 21.03.2001 року.

У жовтні 2010 року ДПА у Вінницькій області проведено документальну невиїзну перевірку товариства з питань перевірки господарських взаємовідносин з підприємством “Центр професійної реабілітації людей з обмеженими фізичними можливостями у м. Вінниці” за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року. За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт від 06.10.2010 року №300/23/31414911.

В обґрунтування зазначених сум перевіряючим в п. 3.1.2 акту “Валові витрати” зазначені порушення, які виявлені в ході перевірки, а саме: на порушення пункту 1.31 статті 1 пункту 5.1, підпункту 5.2.1, п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” підприємством безпідставно віднесено до складу валових витрат на придбання товарів (робіт, послуг), витрати по придбанню соняшника у ПОГ “Центр професійної реабілітації людей з обмеженими фізичними можливостями у м. Вінниці” на суму 13654459 грн. , у тому числі за:

- І квартал 2009 року у сумі - 1938532 грн.;

- ІІ квартал 2009 року у сумі - 11715927 грн.

В свою чергу, у п. 3.2.2 акту “Податковий кредит” зазначені, виявлені в ході перевірки порушення, а саме: на порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” підприємством до складу податкового кредиту віднесено суми податку на додану вартість по придбанню товарів без документального підтвердження права власності на товар у продавця в розмірі 2730888 грн., у тому числі за:

-березень 2009 року на суму 387705 грн.;

-квітень 2009 року на суму 752097 грн.;

-травень 2009 року на суму 941048 грн.;

-червень 2009 року на суму 650038 грн.

Під час проведення перевірки встановлено, що за період з 17.02.2009 року по 30.06.2009 року ТОВ “Віойл-Агро” укладено договори з ПОГ “Центр професійної реабілітації людей з обмеженими фізичними можливостями у м. Вінниці” на поставку соняшника.

Згідно статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України зазначено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства.

Тому, керуючись нормами статей 215, 228 ЦК України та враховуючи встановлені перевіркою вищезазначені обставини, перевіряючий дійшов висновку про нікчемність правочинів та, як наслідок, завищення товариством сум валових витрат та сум податкового кредиту.

А тому, у висновку до акту перевірки зазначено про порушення субєктом господарювання пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, статей 203, 215, 228, 655, 656, 662 ЦК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в перевіряємому періоді на загальну суму 3413614 грн. та податку на додану вартість на загальну суму 2080850 грн.

На підставі акту перевірки стали підставою для винесення відносно ТОВ “Віойл-Агро” податкових повідомлень-рішень від 25.10.2010 року за №0002922300/0 на суму 6827228 грн. податку на прибуток та №0002932300/0 на суму 3121275 грн. податку на додану вартість.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі Закон № 334/94-ВР), об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону. Відповідно до пункту 1.2 Порядку № 237, невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

Пункт 2.2 Порядку № 237 визначає дані, які повинні містити загальні положення акта невиїзної документальної перевірки, зокрема:

- інформацію про попередню планову виїзну перевірку із зазначенням назви органу державної податкової служби, дати та номера акта перевірки, періоду перевірки (установлені порушення та вжиті заходи щодо усунення виявлених недоліків) (п. 2.2.10).

- інформацію про документи, які використані при даній перевірці, згруповані за типами (вказати період охоплення їх перевіркою та метод - суцільний, вибірковий) (п. 2.2.11).

При цьому, при оформленні результатів невиїзних документальних перевірок в акті в обов'язковому порядку зазначається інформація, передбачена в підпункті 2.2.11.

Проте, зазначені вимоги Порядку не виконані, передбачена інформація в акті не зазначена, хоча, як вбачається зі змісту акта, зокрема п. 3.1.1, за період з 1.01.2009 року по 31.12.2009 р. податковим органом вже проводилась планова документальна перевірка товариства, про що складено акт № 223/2320/31414911 від 21.06.2010 р.

Відповідно до пунктів 1.5-1.7 Порядку № 237, акт невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства.

За результатами невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Однак, акт перевірки зазначеним вимогам також не відповідає.

Так, як зазначалось вище, висновок податкового органу щодо нікчемності правочинів, не обґрунтовано жодними фактичними обставинами та базується виключно на аналізі відповідних норм Цивільного кодексу України. При цьому, акт не містить посилань на відсутність тих чи інших документів, які б свідчили про відображення товариством у податковому обліку господарських операцій за відсутності для цього правових підстав. Відсутні в акті перевірки також розрахунки з посиланням на первинні документи податкового та бухгалтерського обліку щодо визначення податкових зобовязань за донарахованими платежами. Лише з наведених обставин висновки акту не можуть бути обєктивними.

Тим більше, позивач, про таку перевірку, на порушення абз.3 пункту 1.11 Порядку №327 був повідомлений не за 10 днів, а безпосередньо у день її проведення, що підтверджується копіями повідомлення про запрошення від 05.10.2010 року №2254/10/23, а також актом неявки посадових осіб підприємства для проведення невиїзної документальної перевірки №85 від 06.10.2010 року, внаслідок чого будь-яких документів подати не мав можливості.

Згідно пункту 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств “господарська діяльність” будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно підпункту 5.2.1. пункту 5.2. статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 11.2.1. пункту 11.2. статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

В свою чергу порядок обчислення та сплати податку на додану вартість регулюється Законом України “Про податок на додану вартість”. За загальним правилом, установленим пунктом 1.7 статті 1 даного Закону, податковий кредит - це сума, на яку платник має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду.

Відповідно до положень п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів (робіт, послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судом першої інстанції вірно встановлено, за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р. між ТОВ “Віойл-Агро”та підприємством “Центр професійної реабілітації людей з обмеженими фізичними можливостями у м. Вінниця”(далі - Підприємство) було укладено договори поставки соняшника: №1031-2090217461 від 17.02.2009р.; №1031-2090311826 від 11.03.2009р.; №1031-2090313881 від 12.03.2009р.; №1031-2090317921 від 17.03.2009р.; №1031-2090318974 від 18.03.2009р; №1031-20903251107 від 25.03.2009р.; № 1031 -20903311171 від 31.03.2009р.; №1031-20904071279 від 07.04.2009р.; №1031-20904091324 від 09.04.2009р.; №1031-20904141384 від 14.04.2009р.; №1031-20904231510 від 23.04.2009р.; №1031-20905051593 від 30.04.2009р.; №1031-20905071642 від 06.05.2009р.; №1031-20905071655 від 07.05.2009р.; №1031-20905071658 від 07.05.2009р.; №1031-20905131710 від 13.05.2009р.; №1031-20905131714 від 13.05.2009р.; №1031-20905191781 від 18.05.2009р.; №1031-20905191779 від 19.05.2009р.; №1031-20905221849 від 22.05.2009р.; №1031-20905221853 від 22.05.2009р.; №1031-20905261887 від 26.05.2009р.; №1031-20905261888 від 26.05.2009р.; №1031-20905291944 від 29.05.2009р.; №1031-20905291974 від 02.06.2009р.; №1031-20905291975 від 02.06.2009р.; №1031-20906102056 від 10.06.2009р.; № 1031 -20906162120 від 16.06.2009р.; №1031-20906242186 від 23.06.2009р.

Згідно даних договорів, протягом вказаного періоду, Товариство придбало у підприємства 7 328.735 тон соняшника, на загальну суму 17 066 501 грн.

Як встановлено судом, факт придбання та використання вказаного товару підтверджується доданими до матеріалів справи: товаротранспортними накладними, накладними на прийнятий до переробки соняшник, квитанціями на прийом до переробки давальницького олієнасіння, видатковими накладними, податковими накладними, договорами на переробку давальницької сировини, складськими квитанціями, актами приймання-передачі соняшника, договорами зберігання.

Згідно ст. 215 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Водночас, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Однак в матеріалах справи такі докази відсутні.

Судом встановлено, що підставами включення до податкового кредиту суми 2730888 грн. є податкові накладні видані на виконання договорів поставки соняшника, належним чином завірені копії яких, наявні в матеріалах справи.

При розгляді справи судом першої інстанції досліджено всі первинні документи на підставі яких ведеться бухгалтерський облік: договорів поставки сояшника, за якими товариство придбавало продукцію; договорів на переробку давальницької сировини, серед якої, зокрема соняшник; договорів послуг, за якими виконавець виступає вантажоодержувачем, приймає, зберігає, подрібнює та відвантажує на вимогу власника (ТОВ “Віойл-Агро”) зерно, під визначення якого також підпадають олійні культури; договорів складського зберігання зерна; видаткові та податкові накладні на виконання договорів поставки; банківських виписок (на підтвердження проведеної оплати за отриманий соняшник), квитанцій на прийом до переробки давальницького олієнасіння і на видачу належної оліє продукції, в кожній з яких зазначено транспорт, яким здійснювалось постачання продукції та ін. Тому, податкова звітність ґрунтується саме на даних бухгалтерського обліку. Первинні документи, в даному випадку, надано на підтвердження всіх господарських операцій, кожна з яких свідчить про використання придбаного соняшника у господарській діяльності товариства.

Таким чином судом вірно встановлено та доведено, що вести мову про завищення товариством валових витрат та податкового кредиту за господарськими угодами із ПОГ “Центр професійної реабілітації людей з обмеженими фізичними можливостями у м. Вінниці” за період з 01.01.2009р. по 31.12.2009р., а також заниження податкових зобовязань з податку на прибуток та ПДВ не можливо з огляду на поверховість проведеної перевірки, без врахування та оцінки всіх первинних документів та не дослідження всіх істотних для справи обставин.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що у відповідності до пункту 1.7 Наказу Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327, яким затверджено «Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», факти виявлених порушень законодавства мають бути викладені в акті перевірки чітко, обєктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні документи або документи, які підтверджують наявність зазначених фактів. Проте, як встановлено судом, факт виявленого підприємством порушення податкового законодавства в Акті перевірки відповідача викладено не обєктивно та без посилання на досліджені первинні документи, у звязку з чим останній прийшов до помилкового висновку щодо наявності в діях позивача порушень.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією й законами України.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку щодо правомірності заявлених позивачем вимог, які є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами та є такими, що підлягають до задоволення. Доводи апеляційної скарги Державної податкової інспекції у м. Вінниці не спростовують висновки суду першої інстанції, викладених в постанові від 17 грудня 2010 року, та не можуть бути підставами для її скасування.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м.Вінниці залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17.12.2010 року без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Ухвала суду складена у повному обсязі 14.03.2011 року.

ГоловуючийЕ.С. Смілянець

Судді В.Ю. Сторчак

Т.В. Сапальова