Ухвала суду № 14635534, 02.03.2011, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2-а-2717/10/0270

Головуючий у 1-й інстанції: Воробйова І.А.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2011 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Смілянця Е. С.

суддів: Сторчака В.Ю., Сапальової Т.В.

при секретарі: Подолян Наталіії Вікторівні

за участю представників сторін:

представника відповідача (Апелянта) - Дячука В.М.

представників позивача - Роздобудька П.В., Опанасюка П.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Вінницький міський молочний завод" на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18.01.2011 року у справі за адміністративним позовом державної податкової інспекції у м.Вінниці до відкритого акціонерного товариства "Вінницький міський молочний завод", треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ТОВ "Транс-Трейд-Ойл", ТОВ "Справа наша" про стягнення коштів за нікчемним правочином , -

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2010 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов Державної податкової інспекції у м. Вінниці до відкритого акціонерного товариства “Вінницький міський молочний завод” про стягнення до державного бюджету України коштів в сумі 99000022,77 грн.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 18.01.2011 року вказаний позов задоволено повністю та стягнуто з ВАТ "Вінницький міський молочний завод" до державного бюджету України кошти в сумі 99000022,77 грн., у тому числі ПДВ 16500003,80 грн. за нікчемним договором комісії №2008/1 від 20.08.2009 року, укладеного між ВАТ "Вінницький міський молочний завод" та ТОВ "Транс-Трейд-Ойл".

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у звязку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги, апелянт стверджує, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення було порушено норми процесуального права, зокрема податковим органом вже під час розгляду адміністративної справи по суті змінено підстави та предмет позову, що є порушенням положень ст.137 КАС України.

Крім того, як стверджує апелянт, при ухваленні оскаржуваного рішення, мали місце також порушення норм матеріального права, зокрема щодо безпідставного визначення судом першої інстанції загальної вартості договору комісії №2008/1 від 20.08.2009 року у розмірі 99 000 022,77грн., що не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки, загальна вартість договору комісії склала 90 000 020,69 грн., а сума 9 000 002,08 грн., є комісійною винагородою, яка не включена до ціни товару та є окремою платою, яка в т.ч. сплачується за попередню та наступну співпрацю по поставці ПММ, відповідно комісійна винагорода не включається до ціни поставки ПММ за вересень 2009 року.

Апелянт наголошує також, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку стосовно придбання паливно-мастильних матеріалів Комісіонером (ТОВ "Транс-Трейд-Ойл"), оскільки ПММ придбавались ВАТ "Вінницький ММЗ", а не ТОВ "Транс-Трейд-Ойл".

Разом з тим на думку апелянта, суд першої інстанції помилково стверджує, що згідно актів прийому-передачі, було придбано диз.паливо за ціною 8,219 грн./кг. та бензин за ціною 10.259 грн./кг., оскільки в жодному документі не зафіксовано вказаних цін, середня зафіксована ціна в Актах прийому-передачі складає 6,84982 грн./кг. та 8,54981 грн./кг., які є нижчими від цін на гуртові (оптові) ціни на внутрішньому ринку України (6,8 грн/кг., 9,1 грн./кг.).

Також апелянт стверджує, що в силу специфіки укладеної угоди, ВАТ "Вінницький міський молочний завод" взагалі не брало на себе зобов'язання по зберіганню, схову, транспортуванню тощо, і відповідні договори не укладались. За наслідками отримання товару, ПММ одразу передавались на виконання договору купівлі-продажу, що підтверджується відповідними Актами приймання-передачі, інших вимог закон не визначає, а порушення Правил перевезення небезпечних вантажів, не є доказом наявності умислу з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Підсумовуючи вищевикладене, апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції сформоване на припущеннях та здогадках та ухвалене при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають істотне значення для справи, а відтак підлягає скасуванню.

21.02.2011 року на адресу суду надійшли також письмові заперечення ДПІ у м.Вінниці, у яких податковий орган заперечує проти апеляційної скарги ВАТ "Вінницький міський молочний завод", посилаючись на правомірність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, у звязку з чим просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18.01.2011 року без змін.

В судовому засіданні представник апелянта доводи викладені в апеляційній скарзі підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представники позивача ДПІ у м.Вінниці у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечили, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника та просили суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши думку сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС) України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, на підставі направлень від 17.03.2010 р. № 122/23 та від 15.04.2010 р. №171/23 виданих Державною податковою адміністрацією у Вінницькій області та відповідно до плану-графіка податковими ревізорами інспекторами проведена планова виїзна перевірка ВАТ "Вінницький міський молочний завод" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 1.01.2009 року по 31.12.2009 року.

Результати перевірки знайшли своє відображення в акті № 175/23/00444429 від 07.05.2010 року, яким зафіксовано, здійснення ТОВ "Вінницький міський молочний завод" нетипових для його діяльності операції по придбанню та реалізації паливно-мастильних матеріалів.

За висновками вказаного акту, зокрема, встановлено нікчемність правочину, а саме договору комісії від 20 серпня 2009 року № 2008/1 на придбання паливно-мастильних матеріалів, укладеного ВАТ "Вінницький міський молочний завод "(комітент) із TOB "Транс-Трейд-Ойл"(комісіонер) з причин відсутності зв'язку понесених ВАТ "Вінницький міський молочний завод" витрат із його господарською діяльністю, а також тим, що договір не спрямований на настання правових наслідків, обумовлених ним і мав на меті заниження об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та податком на додану вартість, шляхом завищення валових витрат та податкового кредиту при придбанні нафтопродуктів за завищеними цінами та виплати комісійної винагороди Комісіонеру.

Одночасно, як зясовано колегією суддів, судом першої інстанції встановлено, що між ВАТ "Вінницький міський молочний завод" та ТОВ "Транс-Трейд-Ойл" 20.08.2009 року укладено договір комісії №2008/1.

У даному договорі ВАТ "Вінницький міський молочний завод" виступало як комітент, а ТОВ "Транс-Трейд-Ойл", як комісіонер.

Відповідно до предмету договору комісіонер зобов'язується за дорученням комітента за винагороду, протягом терміну дії даного Договору укласти від свого імені та за рахунок Комітента угоди на придбання нафтопродуктів, в подальшому викладені іменований Товар. Комісіонер здійснює придбання Товару у третіх осіб на внутрішньо-економічному ринку України за дорученням комітента від свого імені та повинен виконати всі обовязки і здійснити всі права, що випливають з угод, укладених з третіми особами.

Загальна сума даного Договору становить суму усіх додатків, укладених Сторонами протягом терміну дії даного договору.

Так, загальна вартість придбаних паливно-мастильних матеріалів (далі-ПММ) згідно додатків до договору комісії склала 90 000020,69 грн. (в т.ч. ПДВ 15 000 003,45 грн.).

В свою чергу, за виконання комісійного доручення, ВАТ “Вінницький міський молочний завод ”виплатив TOB "Транс-Трейд-Ойл" комісійну винагороду в розмірі 10% від загальної вартості придбаного та переданого Товару - 9 000 020,69 грн. в т.ч. ПДВ 1 500 003,45 грн.

Наведена виплата здійснена відповідно до п. 2 Додатку від 01.09.2009 року до договору комісії.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що загальна вартість договору комісії (зобов'язання) для відповідача склала 99 000 022,77 грн. в тому числі ПДВ - 16 500 003,8 грн.

По даних операціях ВАТ "Вінницький міський молочний завод" включено до складу податкового кредиту в декларацію по податку на додану вартість за вересень 2009 року податок на додану вартість на придбання ПММ на суму 15 000 003,45 грн. та послуги по комісійній винагороді на суму 1 500 003,45 грн.

Визнаючись щодо заявлених позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наступного.

Статтею 215 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Водночас, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Слід відмітити, що Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч.1 ст.216 ЦКУ), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч.2 ст.215 ЦКУ) та оспорювані (ч.3 ст. 215 ЦКУ), принципова відмінність між яким полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст.236 ЦК України.

Господарський кодекс України зазначеного поділу не передбачає, а фактично розглядає як оспорювані (ч.1 ст.207 ГКУ) всі ті зобовязання, які виникають з правочинів, які за приписами Цивільного кодексу України є нікчемними.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма повязує недійсність господарського зобовязання з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності).

Згідно зі ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Тлумачення такої категорії як «суперечність інтересам держави і суспільства» міститься у Розясненні президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними», зі змінами, згідно з яким до угод, що підпадають під ознаки угоди, яка суперечить інтересам держави і суспільства, належать, зокрема угоди, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.ст. 14, 15 Конституції України, розділ ІІ Закону України «Про власність»), на придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обіг яких обмежено, на приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу субєкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні), - шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.

Судом першої інстанції встановлено, що придбання за договором комісії ПММ здійснювалось із попередньо встановленою метою реалізації їх третій особі.

Так, ВАТ "Вінницький міський молочний завод" (продавець) уклав з TOB "СПРАВА НАША" покупець) договір купівлі - продажу нафтопродуктів № 0109/5 від 01 вересня 2009 року, Вартість нафтопродуктів склала 90000935,32 грн. у т.ч. ПДВ 15000174,72 грн. націнка на реалізований товар склала 914,63 грн., що становить 0,001%.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що витрати ВАТ "Вінницький міський молочний завод" за договором комісії (придбання товару) у значній мірі перевищують суму коштів отриману від подальшої реалізації цього товару, що вказує на безсумнівну і надзвичайну збитковість для відповідача укладених ним угод.

Колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта стосовно помилковості висновків суду першої інстанції при визначенні цін на паливно-мастильні матеріали, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Комісіонер, діючи на підставі договору комісії № 2008/1 від 20.08.2009 року з 10 по 30 вересня 2009 року, згідно актів прийому передачі придбавав диз. паливо за ціною 8,219 грн/кг, та бензин А-95 за ціною 10,259 грн/кг.

Однак, відповідно офіційної відповіді Дніпропетровської торгово-промислової палати від 28.04.2010 № 854/07-08, гуртові (оптові) ціни на нафтопродукти на внутрішньому ринку України у вересні 2009 року становили:

Бензин А-95 - 8840-9150 грн/мт. Тобто 8,8-9,1 грн./кг.;

Дизельне паливо - 6700-6810 грн/мт. Тобто 6,7-6,8 грн/кг.

Ціни на нафтопродукти на АЗС в Дніпропетровському регіоні у вересні 2009 року становили:

А-95 - 7,40-7,50 грн/л; ДП- 6,05-6,15 грн/л.

Слід відмітити, що на підтвердження завищених за угодою цін, в матеріалах справи міститься також експертний висновок Вінницької торгово-промислової палати №В-210 від 21 квітня 2010 року, відповідно до якого середня ринкова дрібно-оптова ціна з врахуванням ПДВ (інформаційна) світлих нафтопродуктів, бензину марки А-95 та дизельного палива, за період з 01.09.09р. по 30.09.09 р становила (грн./л.) А-95 - 6,90-7,32 грн.; ДП- 5,70 -6,15 грн.

Отже, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що придбаваючи нафтопродукти згідно вищезазначеного договору за ціною диз. паливо 8,219 грн./кг., та бензин А-95 10,259 грн./кг, відповідач отримував збитки в розмірі від 1,419 до 1,519 грн./кг. за дизельне паливо та від 1,159 до 1,459 грн./кг за бензин А-95.

Сплачену комісіонеру винагороду в розмірі 10% від вартості ПММ, тобто 9 000 020,69 грн., з яких 1500003,45 грн. ПДВ, ВАТ "Вінницький міський молочний завод" віднесло у відповідних сумах до складу валових витрат та включило до складу податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів вважає, що збитковий характер придбання нафтопродуктів за договором комісії, при його укладенні з ВАТ "Вінницький міський молочний завод" вказує на відсутність отримання доходу, який є визначним чинником господарської діяльності.

Колегією суддів при розгляді даної справи враховано також те, що ТОВ "Транс-Трейд-Ойл", не зважаючи на неодноразові вимоги суду першої інстанції, не надало жодних документів на підтвердження оплати послуг по перевезенню паливно-мастильних матеріалів, факту їх зберігання та будь-яких інших доказів фактичного їх придбання з метою виконання зобовязань перед ВАТ “Вінницький міський молочний завод ”.

Так само колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта щодо неможливості дотримання специфічних вимог транспортування та зберігання ПММ внаслідок виду діяльності, яка здійснюється ВАТ "Вінницький міський молочний завод", а також того, що апелянт не брав на себе відповідні зобовязання.

До таких висновків колегія суддів дійшла з огляду на наступне.

З додатків до договору комісії вбачається, що ПММ переміщувались залізничним транспортом.

За Правилами перевезення небезпечних вантажів (наказ Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 "Про затвердження окремих розділів Правил перевезення вантажів") ПММ, придбання яких відповідач здійснив за договором комісії із ТОВ "Транс-Трейд-Ойл"є небезпечним вантажем.

Правові, організаційні, соціальні та економічні засади діяльності, пов'язаної з перевезенням небезпечних вантажів залізничним, морським, річковим, автомобільним та авіаційним транспортом визначає Закон України "Про перевезення небезпечних вантажів".

Так, відповідно до ст. 20 даного Закону перевезення небезпечних вантажів допускається за наявності відповідно оформлених перевізних документів, перелік і порядок подання яких визначається нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність транспорту.

Законом визначено також певне коло обовязків одержувача небезпечних вантажів, зокрема відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону, останній зобовязаний:

- своєчасно прийняти небезпечний вантаж, що надійшов на його

- адресу, та документи на нього;

- здійснювати заходи щодо збереження та забезпечення безпеки

- небезпечних вантажів;

- забезпечувати проведення спеціального навчання, підвищення

- кваліфікації осіб, які займаються прийманням небезпечних вантажів,

- та їх медичного огляду;

- надавати в установленому порядку необхідну інформацію про

- одержання небезпечних вантажів іншим суб'єктам перевезення та

- органам, зазначеним у статтях 10, 15 і 16 цього Закону;

- здійснити в установленому порядку страхування

- відповідальності на випадок настання негативних наслідків

- перевезення небезпечних вантажів;

- відшкодовувати витрати та збитки, заподіяні внаслідок несвоєчасного прийняття небезпечних вантажів і порушення ним законодавства з питань перевезення небезпечних вантажів.

Так, з наведеної норми, суд приходить до висновку, що ВАТ "Вінницький міський молочний завод" для можливості укладати відповідні угоди, мав би мати в наявності складські приміщення (резервуари) для зберігання вантажу, наявність кваліфікованого особового складу, який отримав спеціальний допуск для роботи із таким вантажем, наявність засобів для забезпечення схоронності вантажу та його безпеки, наявність полісу страхування своєї цивільно-правової відповідальності. Однак, враховуючи специфіку виду діяльності відповідача, відповідність перерахованим критеріям не вбачається можливою.

В свою чергу, правила та порядок оформлення перевезень вантажів належними транспортними документами, визначено Правилами оформлення перевізних документів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644.

Так, відповідно до вимог зазначених правил, На кожне відправлення вантажу відправник повинен подати станції навантаження накладну (комплект перевізних документів).

Накладна є складовою частиною комплекту перевізних документів, до якого, крім неї, входять: дорожня відомість, корінець дорожньої відомості та квитанція про приймання вантажу.

Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна разом з дорожньою відомістю супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу. Квитанція про приймання вантажу до перевезення видається відправнику. Усі ці документи заповнюються на друкарській машинці або іншим друкованим способом.

На кожну відправку вантажу відправник надає станції відправлення накладну (комплект перевізних документів) у паперовому або електронному вигляді.

Накладна видається одержувачу після вчинення ним підпису в дорожній відомості про одержання вантажу, а в разі проведення розрахунків готівкою після внесення ним усіх належних платежів.

Як вбачається з матеріалів справи, апелянтом відповідних документів не надано. Не надано їх і ТОВ "Транс-Трейд-Ойл", який не є виробником ПММ, а відтак, на виконання договору комісії, мав би придбати їх у третіх осіб.

Відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів є обставинами, які можуть свідчити про необґрунтованість податкової вигоди про що зазначено у Постанові ВСУ від 08.09.2009 року (додаток до інформаційного листа ВАСУ від 22.04.2010 №568/11/13-10).

Окрім того, відповідно до зазначеної Постанови про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити також облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо повязані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відсутність товаро-транспортних накладних свідчить про відсутність фактичного перевезення ПММ, що в свою чергу вказує на нікчемність відповідної угоди, в даному випадку договору комісії.

Колегія суддів вважає безпідставними твердження апелянта щодо порушень судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема вимог абз.1.ст.137 КАСУ, оскільки як вбачається з матеріалів справи та зясовано під час апеляційного розгляду, 12.01.2011 року представником ДШ у м. Вінниці було подано заяву про збільшення позовних вимог, в яких податковий орган просив стягнути до державного бюджету України кошти в сумі 99000022,77 грн. в тому числі ПДВ-16500003,8 за нікчемним договором комісії №2008/1 від 20.08.2009 року укладеного між ВАТ "Вінницький міський молочний завод" та TOB "Транс-Трейд-Ойл".

Вказану заяву судом першої інстанції було задоволено в частині стягнення до державного бюджету України кошти в сумі 99000022,77 грн. в тому числі ПДВ-16500003,8 за нікчемним договором комісії №2008/1 від 20.08.2009 року.

А відтак посилання апелянта на те, що 12.01.2011 року позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог є необгрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про необхідність стягнення коштів з відповідача.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що Вінницький окружний адміністративний суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Вінницький міський молочний завод" залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18.01.2011 року без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України., -

Ухвала суду складена в повному обсязі 09 березня 2011 року .

Головуючий Е.С. Смілянець

Судді В.Ю. Сторчак

Т.В. Сапальова