Рішення № 14631887, 24.03.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 3/4524.03.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Атлант-Плюс»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Магістраль»

Про стягнення 90381,72 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Шкарівська І.В. –по дов. № б/н від 19.08.2010

Від відповідачів не з‘явились

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Атлант-Плюс»про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Магістраль»79589,20 грн. основного боргу, 5714,07 грн. пені,3 979,46 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних в сумі 1098,99 грн. за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов‘язань згідно договору підряду № 18 від 14.06.2010.

Відповідач в судове засідання не з‘явився, письмовий відзив на позов не надав, вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 14.02.2011 та ухвалах від 01.03.2011, від 15.03.2011 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Ухвали суду спочатку надсилались за адресою, що зазначена в позовній заяві : м. Київ, вул. Харківське шосе, 19, а потім після надання витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України станом на 15.02.2011 за адресою : м. Київ, вул. Харківське шосе, 19, кв. 7.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 24.03.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов‘язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов‘язків, зокрема, є договори та інші правочини.

14.06.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Магістраль»(замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича комерційна фірма «Атлант-плюс»(підрядник) було укладено договір підряду № 18 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору замовник доручив, а підрядник з своїх матеріалів та на свій ризик зобов‘язується виконати роботи по виготовленню, встановленню та заскленню метало пластикових конструкцій, згідно технічної документації або креслення затвердженого сторонами, а замовник зобов‘язався прийняти виконані роботи за адресою м. Буча, вул.. Чкалова та своєчасно їх сплатити згідно з умовами цього договору.

Відповідно до п. 2.1. укладеного договору загальна вартість виконуючих підрядником робіт згідно технічної документації (креслення) складає 2391639,88 грн., в тому числі ПДВ –398606,65 грн.

Спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що відповідачем не було у повному обсязі сплачено вартість виконаних робіт, в зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 79589,20 грн. та за неналежне виконання зобов‘язань нараховані пеня в розмірі 5714,07 грн., збитки від зміни індексу інфляції в розмірі 3979,46 та 3% річних в сумі 1098,99 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов‘язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Стаття 854 Цивільного кодексу України визначає, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов‘язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до п. 2.2. договору відповідач мав виконати сплату за виготовлення, установку та засклення конструкції таким чином:

2.2.1. не пізніше трьох робочих днів з дати підписання цього договору, яка зазначена після пункту 12 «юридична адреса, банківські реквізити та підписи сторін»- передплата на партію товару згідно замовлення в розмірі 50%.

2.2.2. наступні 50% відсотків на партію товару згідно замовлення, сплачується відповідачем на розрахунковий рахунок позивача не пізніше трьох робочих днів, після підписання актів прийняття-здачі робіт на замовлену партію товару.

Умовами п. 4.1. договору передбачено, що приймання-здача виконаних робіт виконується уповноваженими представниками сторін по акту прийняття-здачі робіт.

Позивачем було виконано обсяг обумовлених договором робіт на суму 129589,20 грн., що підтверджується актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2010 року та довідка про вартість виконаних будівельних робіт за липень 2010 року, що підписані та скріплені печатками обох сторін, проте дата їх підписання відсутня.

Позивач зазначає, що відповідачем 21.07.2010 було частково перераховано позивачу кошти в розмірі 50000 грн.

Враховуючи те, що акт приймання виконаних підрядних робіт за липень 2010 року не містить дати його підписання та відповідно не можливо встановити строк виконання зобов’язання по сплаті за наданні в липні 2010 роботи, кредитор вправі вимагати його виконання у порядку ст. 530 Цивільного кодексу України, положеннями якої передбачено: якщо строк (термін) виконання зобов’язання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як свідчать матеріали справи відповідна вимога на суму 79589,20 грн. (претензія № 173 від 25.11.2010) була вручена відповідачу 29.11.2010, що підтверджується відміткою останнього на супровідному листі (підпис та печатка відповідача), а отже відповідач мав виконати обов‘язок по сплаті виконаних робіт в строк до 07.12.2010.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, відповідач не виконав своїх обов’язків щодо внесення плати за виконані підрядні роботи, в результаті чого виникла заборгованість, розмір якої неоспорений відповідачем, становить 79589,20 грн.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З урахуванням існування належних доказів виконання підрядних робіт, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача їх вартості позивачу.

Таким чином, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 79589,20 грн. основного боргу обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, у визначені строки оплату за надані роботи не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов‘язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 5.2. договору визначено, що замовник несе відповідальність за порушення п. 2.2.1., п. 2.2.2. цього договору у вигляді неустойки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на момент здійснення платежу від суми невиконаних обов‘язків за кожен день прострочки.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору підряду № 18 від 14.06.2010 сторони визначили відповідальність за порушення зобов’язання щодо внесення плати за виконані роботи.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Позивач нараховує пеню на суму боргу в розмірі 79589,20 грн. за період з 30.07.2010 по 13.01.2011 в сумі 5714,07 грн.

З даними розрахунками позивача суд не погоджується, оскільки початок обчислення строку за порушення зобов‘язання по сплаті виконаних робіт виник по закінченню семиденного терміну з моменту одержання відповідачем вимоги, тобто з 07.12.2010.

В зв’язку з тим, що взяті на себе зобов’язання по сплаті орендної плати відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 5.2. договору, розмір якої, за розрахунками суду за період з 07.12.2010 по 13.01.2011 (дата визначена позивачем), становить 1284,33 грн.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 1284,33 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню та відповідно в позові частині розміру пені в сумі 4429,74 грн. слід відмовити, оскільки нараховані з порушенням чинного законодавства України.

В зв’язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті виконаних робіт, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь 3979,46 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних в розмірі 1098,99 грн. (за період з 30.07.2010 по 13.01.2011).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що інфляційні збитки та 3% річних мають бути нараховані за час прострочення.

Розрахунок боргу з урахуванням індексу інфляції позивачем здійснений у відповідності до листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» відповідно до яких розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

За розрахунками суду інфляційні збитки на суму боргу 79589,20 грн. за період 07.12.2010 по 13.01.2011 (дата визначена позивачем) становлять 636,71 грн., а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

За розрахунками суду розмір 3% річних на суму боргу 79589,20 грн. за період 07.12.2010 по 13.01.2011 (дата визначена позивачем) становить 248,58 грн., тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків від зміни індексу інфляції в розмірі 3342,75 грн. та 3% річних в сумі 850,41 грн. задоволенню не підлягають, оскільки нараховані у період, в який строк зобов‘язання по сплаті суми основного боргу не настав.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

З огляду на вищевикладене, позові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Атлант-Плюс»обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Магістраль»(м. Київ, вул. Харківське шосе, 19, кв. 7, код ЄДРПОУ 32796147) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Атлант-Плюс»(Київська область, м. Бровари, вул. Металургів, 32, код ЄДРПОУ 36107594) 79 589 (сімдесят дев‘ять тисяч п‘ятсот вісімдесят дев‘ять) грн. 20 коп. основного боргу, 1284 (одну тисячу двісті вісімдесят чотири) грн. 33 коп. пені, 636 (шістсот тридцять шість) грн. 71 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 3% річних в розмірі 248 (двісті сорок вісім) грн. 58 коп., 817 (вісімсот п‘ятнадцять) грн. 58 коп. витрат по сплаті державного мита та 213 (двісті тринадцять) грн. 48 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині в позові відмовити.

СуддяСівакова В.В. Рішення підписано 25.03.2011.