Ухвала суду № 14631005, 31.03.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" березня 2011 р. м. КиївК-10757/08

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.головуючий, судді Голубєва Г.К., Маринчак Н.Є., Острович С.Е., Усенко Є.А.

при секретарі Сватко А.О.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі ДПІ)

на постанову господарського суду м. Києва від 07.06.2007

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2008

у справі № 25/175-А (22а-2435/08)

за позовом підприємства з іноземними інвестиціями «Віталмар Арго»(далі Підприємство)

до ДПІ

про визнання нечинним акта та рішення.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача Орехівської Л.М.,

відповідача не зявились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 02.06.2006 № 0003682306/0 в частині визначення позивачеві суми завищення бюджетного відшкодування у загальному розмірі 875932 грн. та про визнання незаконною частини другої пункту 2 висновків акта перевірки від 24.05.2006 №212/23-06/30855748.

Постановою господарського суду міста Києва від 07.06.2007, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2008, позов задоволено частково; оспорюване податкове повідомлення-рішення визнано нечинним в оскаржуваній частині; в решті позову відмовлено. У прийнятті зазначених судових актів попередні судові інстанції виходили з обґрунтованості заявленої платником податкової вигоди з огляду на наявність у нього належним чином оформлених податкових накладних, що підтверджують сплату Підприємством відповідних сум податку у складі вартості придбаних товарів, тоді як право платника на отримання бюджетного відшкодування не залежить від дотримання податкової дисципліни усіма його постачальниками по ланцюгу. Водночас суди зазначили, що оскільки акт перевірки не породжує будь-яких прав та обовязків, а виступає лише засобом фіксації виявлених правопорушень, то він не є актом індивідуальної дії у розумінні пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України та не може бути предметом розгляду в адміністративному суді.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та повністю відмовити в задоволенні позову, посилаючись на неповноту встановлення попередніми інстанціями обставин справи та неправильне застосування судами норм матеріального права. Зокрема, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що в даному разі відсутня така обовязкова умова для відшкодування позивачеві ПДВ з бюджету, як факт надмірного надходження сум цього податку до бюджету. При цьому ДПІ наголошує на тому, що відємне значення ПДВ виникло у позивача за операціями з придбання товарів (послуг) через ланцюги постачання, в яких один чи декілька з посередників не декларували або не виконували свої податкові зобовязання зі сплати цього податку до бюджету.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у судовому засідання представника позивача, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі зясовано, що причиною зменшення Підприємству задекларованого у травні та у серпні 2005 року бюджетного відшкодування згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням слугував висновок ДПІ, викладений в акті про результати виїзної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Підприємства від 24.05.2006 № 212/23-06/30855748, про безпідставне включення позивачем до суми податкового кредиту податку на додану вартість за податковими накладними, виданими закритим акціонерним товариством «Сільгосппродукт», приватним підприємством «Агроанкор», товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Зернотрейд»та товариством з обмеженою відповідальністю «Юні Трейд Компанія». В ланцюгу поставок сільськогосподарської продукції позивачеві (який став кінцевим покупцем) цими продавцями окремі посередники здійснювали господарську діяльність з порушенням встановлених правил щодо звітування перед органами державної служби, сплати податків, зборів (обовязкових платежів), наслідком чого стало скасування їх державної реєстрації, визнання недійсними статутних документів в судовому порядку за позовами відповідних контролюючих органів.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності у позивача права на отримання бюджетного відшкодування за наслідками здійснення спірних господарських операцій з поставки товару по зазначеним ланцюгам постачання.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а»підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів відємна різниця між податковими зобовязаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

У розгляді цієї справи ДПІ не виявлено будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Підприємством заявлено до відшкодування оспорювану суму ПДВ. Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої Підприємством податкової вигоди як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, спрямування цих операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Доводи ДПІ про обовязковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету обґрунтовано не було взято до уваги судовими інстанціями.

Адже згідно з визначенням, що міститься у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Отже, законодавче визначення бюджетного відшкодування повязане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Аналіз норм Закону України «Про податок на додану вартість»свідчить, що термін «сплата податку»вживається в розумінні сплати податку покупцем у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг) (пункт 1.3 статті 1, підпункти 7.4.1 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Так, пункт 1.3 статті 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобовязана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно цього Закону поніс фактичні витрати по сплаті податку.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у звязку з невиконанням іншими платниками податку постачальниками - покладеного на них законом обовязку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Суди також обґрунтовано зазначили про те, що акт перевірки не має ознак обовязковості, притаманних акту індивідуальної дії, оскільки цей акт перевірки є лише засобом фіксації виявлених податковим органом правопорушень. Втім суди не застосували відповідних процесуальних наслідків до цієї частини позовних вимог, позаяк даний акт (його частина) не може бути предметом позову, а тому провадження у справі щодо визнання незаконною частини другої пункту 2 висновків акта перевірки від 24.05.2006 №212/23-06/30855748 підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, керуючись статтями 157, 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду м. Києва від 07.06.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2008 у справі №25/175-А (22а-2435/08) скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконною частини другої пункту 2 висновків акта перевірки від 24.05.2006 №212/23-06/30855748.

У цій частині провадження у справі закрити.

4. В решті постанову господарського суду м. Києва від 07.06.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2008 у справі №25/175-А (22а-2435/08) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко

судді:Г.К. Голубєва

Н.Є. Маринчак

С.Е. Острович

Є.А. Усенко