Ухвала суду № 14630068, 31.01.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" січня 2011 р. м. КиївК-21773/07

31 січня 2011 року Справа № АС-27/160-07

к/с № К-21773/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

за участю секретаря:Міненка О.М.

за участю представників позивача:не зявився, відповідача:не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

на постанову Господарського суду Харківської області від 13.06.2007 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2007 р.

у справі № АС-27/160-07

за позовом Українсько-американського спільного підприємства «Каіс»у формі товариства з обмеженою відповідальністю

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

про скасування рішень,

ВСТАНОВИВ :

Українсько-американське спільне підприємство «Каіс»у формі товариства з обмеженою відповідальністю (надалі позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова про скасування рішень.

Постановою Господарського суду Харківської області від 13.06.2007 р. (суддя Мамалуй О.О.), залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2007 р. позов задоволено: скасовано рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000752200/0 від 18.09.2006 р., № 0000752200/1 від 21.11.2006 р., №0000752200/2 від 30.01.2007 р. та № 0000752200/3 від 04.04.2007 р.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, з підстав неправильно застосування ними статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог валютного законодавства, за результатами якої 15.09.2006 р. складено акт № 5773/22-0/20023279 (надалі - акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

На підставі акта відповідачем було прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000752200/0 від 18.09.2006 р., яким визначено позивачу суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 391798,25 грн.

За результатами адміністративного оскарження зазначеного рішення його було залишено без змін та прийнято відповідними податковими інстанціями рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000752200/1 від 21.11.2006 р., №0000752200/2 від 30.01.2007 р. та № 0000752200/3 від 04.04.2007 р., аналогічні за змістом.

Зі змісту акта вбачається, що станом на 23.06.2006 р. за Відкритим акціонерним товариством «Мелеузовские Минеральные Удобрения»рахувалася прострочена дебіторська заборгованість перед позивачем у сумі 8862470,40 руб. РФ (1659231,71 грн.) у формі попередньої оплати за селітру аміачну марки «Б», що виникла на підставі контракту № 67 від 08.02.2006 р. (надалі контракт № 67), чим на думку відповідача було порушено вимоги статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Також перевіркою встановлено, що позивач звертався з позовною заявою до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Росії з проханням стягнути з підприємства-нерезидента ВАТ «Мелеузовские Минеральные Удобрения»суму передплати за недопоставлений товар у розмірі 8862470,40 руб. РФ за контрактом № 67. Згадана заява була прийнята Міжнародним комерційним арбітражним судом 06.05.2006 р.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.05.2006 р. між сторонами контракту №67 було укладено додаткову до нього угоду № 2, відповідно до умов якої ВАТ «Мелеузовские Минеральные Удобрения»зобовязалося суму попередньої оплати у розмірі 8862470,40 руб. РФ зарахувати в рахунок поставки добрива. Цією ж додатковою угодою було визначено порядок поставок азотно-фосфатно-калійних добрив: обсяг першої поставки - 1320 тон не пізніше 05.05.2006 р., обсяг другої поставки у розмірі 790,112 тон. не пізніше 10.05.2006р..

Разом з тим, станом на 05.05.2006 р. ВАТ «Мелеузовские Минеральные Удобрения»не було виконано умов додаткової угоди № 2, у звязку з чим 06.05.2006 р. позивач звернувся з позовом до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Росії з вимогою про стягнення передплати за недоставлений товар.

29.06.2006 р. ВАТ «Мелеузовские Минеральные Удобрения»було здійснено першу поставку добрив. Остання поставка, якою було закрито заборгованість підприємства-нерезидента перед позивачем, була здійснена 28.08.2006 р.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Статтею 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»передбачено, що порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

У разі прийняття судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом термінів, передбачених експортно-імпортними контрактами, терміни, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.

Отже, з аналізу викладених норм вбачається, що юридичним фактом, що встановлює процесуальні відносини між сторонами спору і судом, є, насамперед, факт звернення позивача до суду, а не факт порушення провадження у справі. Тому датою прийняття судом позовної заяви, з якої терміни, передбачені статтями 1 і 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», зупиняється, є саме дата звернення резидента до Міжнародного комерційного арбітражного суду з позовною заявою про стягнення з нерезидента заборгованості за зовнішньоекономічним контрактом.

Як вбачається зі змісту листа № 1800-44/419 Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Росії від 07.03.2007, адресованого Державній податковій адміністрації України на її запит, 06.05.2006 р. до провадження Міжнародного комерційного арбітражного суду надійшла справа за № 44/2006 за позовом Українсько-американського спільного підприємства «Каіс» до ВАТ «Мелеузовские Минеральные Удобрения»про стягнення передплати за недоставлений товар. По даній справі станом на 07.03.2007 р. відбулося два слухання: 15.01.2007 р. та 14.02.2007 р.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що на дату проведення перевірки у провадженні Міжнародного комерційного арбітражного суду вже перебувала справа позивача про стягнення з ВАТ «Мелеузовские Минеральные Удобрения»сум передплати за недопоставлений товар. А відтак, посилання податкового органу на відсутність у момент перевірки документів, підтверджуючих звернення позивача до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Росії справи № 44/2006 є необґрунтованими та безпідставними.

Що стосується висновку відповідача про те, що пеня за порушення термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»не сплачується виключно у разі прийняття судом рішення про задоволення позову, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до субєктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення субєкта господарювання та ліквідації його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Пеня за порушення встановлених статтями 1, 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, нарахування якої передбачено статтею 4 цього Закону, підпадає під законодавче визначення адміністративно-господарської санкції та є такою санкцією за своєю юридичною сутністю.

Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності резидента складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Відсутність хоча б одного із вказаних елементів свідчить про відсутність складу правопорушення.

З аналізу частини першої статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»вбачається, що стягнення пені за прострочення одержання резидентом виручки в іноземній валюті відбувається за порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону. Тобто, підставою відповідальності резидента за порушення Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»є наявність у його діях факту правопорушення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було вжито усіх необхідних заходів для своєчасного повернення валютної виручки та поставки товару за імпортним контрактом № 67. зокрема: укладення додаткової угоди № 2 з метою повернення суми боргу через взаємозалік зустрічних вимог; звернення до Міжнародного комерційного арбітражного суду з позовом до ВАТ «Мелеузовские Минеральные Удобрения»про стягнення передплати за недоставлений товар.

Тобто, з фактичних обставин справи вбачається, що позивач не лише виконав усі умови іноземного контракту, але і вжив усіх можливих від нього заходів спрямованих на попередження та уникнення правопорушення при здійсненні розрахунків у іноземній валюті, що свідчить про відсутність вини у його діях. У звязку з чим, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для застосування до позивача адміністративно-господарської санкції пені за порушення статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Більш того, посилання відповідача на частину четверту статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», якою визначено, що підставою для звільнення резидента від відповідальності у вигляді пені за порушення строків повернення валютної виручки або поставки товару за імпортними контрактами є прийняття судом рішення про задоволення позову резидента про стягнення відповідної заборгованості за зовнішньоекономічним договором, як на єдину підставу звільнення резидента від відповідальності за порушення валютного законодавства є необґрунтованим, оскільки суперечить як Конституції України так і самому Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Як вбачається з аналізу статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»нею визначено відповідальність за порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону та порядок вирішення повязаних з цим спорів у судовому порядку.

Разом з тим, у Законі України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»немає жодної норми, яка б передбачала нарахування пені у випадку погашення нерезидентом заборгованості за іноземним контрактом у проміжок часу, а саме з моменту прийняття позову Міжнародним комерційним арбітражним судом до моменту винесення кінцевого рішення.

Частиною другою статті 58 Конституції України визначено, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Отже, оскільки Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»не передбачено відповідальності за добровільне погашення дебіторської заборгованості нерезидентом за іноземним контрактом у період розгляду справи у Міжнародному комерційному арбітражному суді підстав для застосування до резидента штрафних санкцій немає.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем було незаконно прийнято Рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 18.09.2006 р. № 0000752200/0, від 21.11.2006 р. №0000752200/1, від 30.01.2007 р. №0000752200/2, від 04.04.2007 р. №0000752200/3.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова у справі № АС-27/160-07 залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Харківської області від 13.06.2007 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2007 р. у справі № АС-27/160-07 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М.

СуддіБившева Л.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О.