Ухвала суду № 14630037, 31.01.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" січня 2011 р. м. КиївК-6019/09

УХВАЛА

Іменем України

31 січня 2011 року Справа № 2а-7187/08 (22-а-2124/2009)

к/с № К-6019/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

за участю секретаря:Міненка О.М.,

за участю представників позивача:ОСОБА_7, відповідача:не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Екомобіль»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2009 р.

у справі №22-а-2124/2009 (№2а-7187/08 номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Екомобіль»

до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2008 р. (суддя Перцова Т.С.) задоволено у повному обсязі адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства «Екомобіль»(далі позивач) до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова (далі відповідач). Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова від 02.07.2008 р. №0001332302/0. Стягнуто на користь позивача з Державного бюджету України 3,40 грн..

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач обґрунтовано та у відповідності з нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»збільшив склад валових витрат, повязаних з виплатою роялті за ліцензійним договором, на суми: 34.000.000,00 грн. за першою подією, тобто за датою списання коштів з банківського рахунку та 4.470.000,00 грн. за першою подією, тобто за датою фактичного отримання невиключної ліцензії на право використання корисної моделі, незважаючи на те, що зобовязання у цій частині було припинено підприємством шляхом видачі векселів.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2009 р., рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено, що аргументовано безпідставністю віднесення позивачем до складу валових витрат сум роялті у розмірі 4.470.000,00 грн., погашених шляхом видачі векселя, оскільки сума коштів, визначена у векселі фактично не сплачується на дату його видачі, а включення витрат до складу валових у даному випадку можливе лише за умови фактичної виплати роялті грошовими коштами.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене судове рішення, з підстав неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень п.1.30 ст.1, пп.5.4.2 п.5.4 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить, вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі. Представниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої 20.06.2008 р. складено акт №1598/23-112/33292521.

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів п.1.30 ст.1, пп.5.4.2 п.5.4 ст.5, пп.7.6.3 п.7.6 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження підприємством податку на прибуток за 2007 рік у сумі 1.117.500,00 грн..

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем 02.07.2008 р. було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001332302/0, яким визначено позивачу податкове зобовязання з податку на прибуток у сумі 2.011.500,00 грн. (1.117.500,00 грн. основного платежу та 894.000,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, надані сторонами письмові докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.12.2007 р. між позивачем (ліцензіат) та Акціонерним товариством «Науково-технологічний інститут транскрипції, трансляції і реплікації»(ліцензіар) було укладено Ліцензійний договір №07/12-19.

Відповідно до умов зазначеного договору ліцензіар надає ліцензіату невиключне право на використання корисної моделі на території та умовах визначених цим договором, а ліцензіат зобовязується сплатити ліцензіару винагороду (роялті). Право на використання корисної моделі надається ліцензіату з моменту укладення договору і підтверджується актом, що підписаний сторонами. Після підписання Договору ліцензіар в термін до 5 календарних днів з дня вступу його в дію передає ліцензіату завірену нотаріально копію патенту в одному екземплярі, про що складається акт прийому-передачі за підписами сторін. За передачу ліцензії ліцензіат сплачує ліцензіару винагороду у формі роялті у розмірі 38.470.000,00 грн., виплата якої здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування готівкових коштів на поточний рахунок ліцензіара або іншим способом, що не суперечить законодавству України, у тому числі шляхом видачі векселя.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, на виконання умов договору ліцензіар передав ліцензіату право на використання корисної моделі «Спосіб зміни обертово-поступального руху в круговий»(акт прийому-передачі від 20.12.2007 р.), а позивач перерахував на поточний рахунок ліцензіара 34.000.000,00 грн.. На решту суми, у розмірі 4.470.000,00 грн. позивачем видано ліцензіару прості векселі АА №0242259 та АА №0242260 номінальною вартістю 2.200.000,00 грн. та 2.270.000,00 грн. відповідно, емітентом яких виступає підприємство позивача, що підтверджується актом прийому-передачі від 24.12.2007 р..

Відповідно до п.1.30 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, роялті визначено як платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи компютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Згідно пп.5.4.2 п.5.4 ст.5 зазначеного Закону, до складу валових витрат включаються витрати, повязані з виплатою роялті та придбанням нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку.

З правового змісту наведених законодавчих норм вбачається, що роялті це платежі будь-якого виду, тобто не виключно грошові, а їх форма виплати не впливає на правомірність віднесення відповідних витрат до складу валових.

При цьому, дата віднесення відповідних витрат зі сплати роялті регулюється загальними положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», нормами пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 якого передбачено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Як вбачається з матеріалів справи та як зазначено вище, позивачем було сплачено роялті частково шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів (у розмірі 34.000.000,00 грн.), в такому випадку, відповідно до приписів зазначеної законодавчої норми, датою збільшення валових витрат є дата списання коштів з банківських рахунків платника податку. Тобто збільшення валових витрат у цій частині було здійснено позивачем правомірно, та податковим органом не оспорюється.

В той же час, підприємством частково погашено договірні зобовязання шляхом видачі контрагенту векселів, що є зобовязанням позивача сплатити визначену у векселях суму коштів у визначений у векселі строк, а не на дату видачі таких векселів, тобто фактично оформленням грошового боргу, а не сплатою коштів.

В такому випадку, тобто при отриманні робіт (послуг) раніше, ніж ці послуги оплачено, законодавцем визначено датою збільшення валових витрат, дату фактичного отримання платником податків результату таких робіт (послуг).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що у даній справі дата безпосередньої передачі позивачу контрагентом права на використання корисної моделі «Спосіб зміни обертово-поступального руху в круговий»актом прийому-передачі від 20.12.2007 р. і є датою отримання платником податків результатів робіт (послуг) у розумінні п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Проте такі доводи обґрунтовано спростовано судом апеляційної інстанції, з висновками якого погоджується суд касаційної інстанції, оскільки отримання підприємством послуг із надання права на використання обєктів промислової власності полягає не в одноразовій передачі користувачу певного комплексу прав, а у використанні таких прав протягом певного періоду часу, визначного умовами укладеного між позивачем та його контрагентом ліцензійного договору, а саме п.2.7 передбачено, що право на користування корисною моделлю надається до закінчення строку дії патенту. Тобто результат використання прав на зазначену корисну модель настає не одночасно, а протягом усього строку дії ліцензії. Отже отримання результатів послуги, що надається постійно протягом певного періоду часу, визначається на момент кожного податкового періоду, протягом якого здійснюється споживання такої послуги.

Таким чином, у випадку погашення позивачем договірних зобовязань з виплати роялті шляхом видачі векселів, до складу валових витрат можна відносити вартість послуг за користування наданими права на корисну модель за кожен окремий податковий період, у якому відбулося використання такої корисної моделі, оскільки в такому випадку не відбулося настання першої події, з якою законодавець повязує виникнення у платника податків права на включення витрат до складу валових.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції відносно правомірності донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на прибуток.

Відповідно до ч.1 ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Екомобіль»залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2009 р. у справі №22-а-2124/2009 (№2а-7187/08 номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіБившева Л.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О.