Ухвала суду № 14629570, 22.02.2011, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-2624/10/6/0170

22.02.11 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіІщенко Г.М.,

суддів Ілюхіної Г.П. , Омельченка В. А. секретар судового засіданняКисельова А.О.

сторони не з'явилися,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Латинін Ю.А.) від 01.07.10 у справі № 2а-2624/10/6/0170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Парк - отель "Марат" (вул. Алупкінське шосе, 60, Гаспра, місто Ялта, Автономна Республіка Крим, 98662)

до Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим (вул. Васильєва, 16, місто Ялта, Автономна Республіка Крим, 98600)

про визнання незаконними дії та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01.07.2010 позовнівимоги задоволено: визнано противоправним та скасованоподаткове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим № 0000252301 від 02.02.10, стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Парк-отель "Марат"судові витрати у розмірі 3,40 грн.

Не погодившись з даною постановою суду, Державна податкова інспекція у місті Ялта Автономної Республіки Крим подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01.07.2010 скасувати, у позові відмовити.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000252301 від 02.02.2010, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2008 року на суму 21944,00 грн.

Передумовою прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, став акт № 122/23-4/34121601 від 28.01.10 документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк-отель «Марат»з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків Товариством з обмеженою відповідальністю «Бескід»за період з 01.09.2008по 30.09.2008.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач виконав усі передбачені законом умови щодо отримання відшкодування. Товари, отримані позивачем від Товариства з обмеженою відповідальністю "Бескід" у вересні 2008року за дослідженими накладними були оприбутковані у бухгалтерському обліку та використані за призначенням - харчування відпочиваючих.

Із такими доводами суду погоджується судова колегія виходячи з наступного.

Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Слід зазначити, що під фактичною сплатою отримувачем суми податку в межах розглядуваної норми слід розуміти здійснення оплати цієї суми постачальникам в складі ціни придбаних товарів (послуг) під час проведення розрахунків за них.

Отже, виходячи зі змісту розглядуваних норм Закону, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

Колегія суддів звертає увагу на те, що приписи пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" щодо надмірної сплати податку як ознаки суми бюджетного відшкодування слід розуміти таким чином, що надмірна сплата податку в контексті розглядуваної норми означає як безпосередньо сплату податку до бюджету понад суми, визначені відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону, так і сплату сум податку на додану вартість постачальникам в ціні придбаних платником податків товарів (послуг), передбачену підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Таким чином, під час встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість, що є підставою для здійснення бюджетного відшкодування, необхідно враховувати суми податку на додану вартість, сплачені покупцем-платником податку постачальникам у складі ціни придбаних товарів та послуг.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належним є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Судом першої інстанції перевірено в повному обсязі суму податку фактично сплачену позивачем у попередньому податковому періоді за жовтень 2008 року постачальникам товарів (послуг), яка увійшла в суму бюджетного відшкодування, що заявлена позивачем.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що суми податку на додану вартість були фактично сплачені позивачем постачальникам у жовтні 2008 року, зазначені суми увійшли до складу ціни придбаних товарів та послуг та були перераховані на розрахункові рахунки продавців.

Цей факт підтверджується рахунками, накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) між позивачем та постачальниками, оригінали яких були оглянуті в судовому засіданні. Копії всіх документів, що підтверджують операції купівлі-продажу товарів між позивачем та постачальниками залучені як докази до матеріалів справи.

Заявником апеляційної скарги не прийнято до уваги, що відповідно до підпункту 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий податковий орган:

а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної податковим органом унаслідок таких перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з підпунктом 7.7.3 цього пункту у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів;

б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною податковим органом внаслідок проведення таких перевірок, податковий орган надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування;

в) у разі з'ясування внаслідок проведення таких перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови у наданні бюджетного відшкодування.

Згідно з наказом Державної податкової адміністрації України № 196 від 24.04.2003 “Про здійснення ефективного контролю за правомірністю відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість юридичним особам” суми податку на додану вартість підлягають відшкодуванню тільки за умови проведення документальної перевірки і зустрічних документальних перевірок основних постачальників.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що при визначенні податкового кредиту з податку на додану вартість, насамперед, слід керуватися нормами Закону України «Про податок на додану вартість», враховуючи також положення інших законодавчих актів з питань оподаткування, які регулюють порядок та підстави виникнення податкового кредиту і не суперечать спеціальному Закону.

За змістом зазначених норм проведення зустрічних перевірок є обовязком податкових органів, однак законодавець не ставить відшкодування податку на додану вартість в залежність від проведення податковими органами перевірок, а призначення податковим органом перевірки платника податку не може продовжити визначений законом термін відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість.

Як свідчать матеріали справи, основним постачальником позивача є Товариство з обмеженою відповідальністю «Бескід», а не Товариство з обмеженою відповідальністю "Бета-ТТ", що спростовує посилання відповідача на порушення позивачем приписів Наказу Державної податкової адміністрації України № 196 від 24.04.2003.

Судова колегія підкреслює, що для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон не передбачає обовязкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентом платника податків зобовязань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Недоречними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги про те, що обовязковою підставою для включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України, оскільки пункт 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який визначає дату виникнення прав платника податку на податковий кредит не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання відємного значення суми податку на додану вартість поширювалося тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач виконав усі передбачені законом умови щодо отримання відшкодування.

У порушенні вимог частини першої статті 71Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а надані позивачем письмові пояснення є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Особливістю адміністративного судочинства є те, що обовязок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії (стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Заявником апеляційної скарги не підтверджено належними та допустимими доказами правомірність та обґрунтованість своїх дій щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відносно позивача.

Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Зазначена норма кореспондується із приписами частини другої статті 19 Конституції України.

Оцінюючи правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення судова колегія керується вимогами статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналізуючи зазначені вимоги закону, судова колегія дійшла висновку, що відповідач, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, діяв з порушенням вимог чинного законодавства України, оскільки не підтвердив висновки акту перевірки про суму завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 21944,00грн.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути скасовано чи змінено з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01.07.2010 у справі №2а-2624/10/6/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та в строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяпідписГ.М. Іщенко

Судді підпис Г.П.Ілюхіна підпис В.А.Омельченко З оригіналом згідно

Суддя Г.М. Іщенко

Повний текст судового рішення

виготовлений 28 лютого 2011 р.