Ухвала суду № 14628231, 14.03.2011, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2011 р. Справа № 35239/10 Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Дяковича В.П., Яворського І.О.

при секретарі судового засідання Золотому Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засідання в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2010 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СофтСерв» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

ТзОВ «СофтСерв» звернулося 21.07.2010 року в належний суд з позовом до ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області про скасування податкових повідомлень-рішень від 08.07.2010 року за №0000702350/0, за №0000712350/0 та за №0000722350/0. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що орган державної податкової служби без достатніх на те правових підстав прийшов до висновку про завищення валових витрат, у звязку із включенням до їх складу витрат на придбання нематеріальних активів, оскільки, в даному випадку, згадані активи самостійно виготовлені, а не придбані. При цьому, позивач зазначає про те, що ним у відповідності до вимог підп. 5.6.1 п.5.6 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» було сформовано валові витрати на створення обєктів інтелектуальної власності. Також не погоджується і з висновками про заниження податку на додану вартість у звязку з не оподаткуванням операцій з поставки послуг на митній території України, оскільки місцем поставки послуг, з врахуванням абзацу «д» п.6.5 ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість», є місце реєстрації, в даному випадку, нерезидента. Відсутність факту розміщення відходів на території товариства, на думку позивача, спростовує висновки відповідача щодо заниження збору за забруднення навколишнього природного середовища.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2010 року позов задоволено повністю. Суд виходив з того, що, висновки органу державної податкової служби про заниження позивачем податку на додану вартість не підтверджуються матеріалами справи, а тому є безпідставними. Зазначає, що позивачем не було придбано об'єктів інтелектуальної власності (службові твори), а самостійно виготовлялись в процесі виконання працівниками службових обов'язків відповідно до трудового договору, а також відсутні всі необхідні умови відображення платником податків в балансі нематеріального активу, суд вважає, що орган державної влади без достатніх на те правових підстав прийшов до висновку про наявність у платника податків обов'язку щодо амортизації витрат на виплату авторських винагород за передачу майнових прав на комп'ютерні програми та безпідставного включення таких виплат до валових витрат. Висновки податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість не підтверджуються матеріалами справи, а тому є безпідставні. Також, представлені суду докази вказують на те, що ТзОВ «СофтСерв» не здійснювалось розміщення відходів, а відтак, відповідач не давши належної оцінки зазначеним первинним бухгалтерським документам, прийшов до неправильного висновку про заниження платником податку збору за забруднення навколишнього природного середовища.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області подала апеляційну скаргу, з якої із-за порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та постановити рішення, яким відмовити позивачу в задоволені позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що в порушення п.3.1 ст.3 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями), ТзОВ «СофтСерв» занижено податкові зобов'язання по податку на додану вартість по послугам переданих нерезиденту на загальну суму 30119780,0 грн. В порушення п. 1.2 ст. 1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України від 22.05.1997 року №283/97 ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», зі змінами та доповненнями, позивачем завищено валові витрати на загальну суму 31891389,0 грн.. Також, в порушення п.3, п.4, п.9 постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 року №303 «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору», позивачем занижено збір за забруднення навколишнього природного середовища за розміщення відходів за 2008 рік на суму 694,5 грн., в тому числі IV квартал 2008 року на суму 694,5 грн. та за 2009 рік на суму -169,8 грн., а саме за IV квартал 2009 року - 169, 8 грн. Крім того, в п.п. 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетами та державними цільовими фондами» (із змінами та доповненнями), платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників розгляду, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що за результатами планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 року по 31.12.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 31.12.2009 року ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області складено акт за №687/23-2/20787166 від 24.06.2010 року та прийнято податкові повідомлення-рішення від 08.07.2010 року:

за №0000702350/0, яким платнику податків визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 16617304 грн. 00 коп., в тому числі основний платіж - 8308652 грн. 00 коп. та штрафна (фінансова) санкція - 8308652 грн. 00 коп.;

за №0000712350/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 57553884 грн. 00 коп., в тому числі основний платіж - 28776942 грн. 00 коп. та штрафна (фінансова) санкція - 28776942 грн. 00 коп.;

за №0000722350/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього середовища в розмірі 1721 грн. 55 коп., в тому числі основний платіж - 864 грн. 30 коп. та штрафна (фінансова) санкція - 857 грн. 25 коп.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено:

-п.1.2 ст.1, підп.5.2.1 п.5.2, підп.5.3.3 п.5.3 ст.5, підп.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» занижено податкові зобов'язання по податку на прибуток в сумі 8308652 грн. 00 коп.;

-п.3.1 ст.3, підп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» занижено податок на додану вартість на суму 28776942 грн. 00 коп.;

-пунк. 3, 4, 9 постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 року №303 «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору» занижено збір за забруднення навколишнього природного середовища за розміщення відходів за 2008 рік на суму 694 грн. 50 коп.

Що стосується висновку органу державної податкової служби про заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток, то судова колегія вважає що слід врахувати наступне.

Відповідно до ч. 3 підп. 5.3.3 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Закону України «Про податок на додану вартість».

З урахуванням того, що, підприємством не допускались порушення підп. «д» пункту 6.5 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість», неправомірними є висновки органу державної податкової служби про завищення валових витрат на суму віднесення до останніх податку на додану вартість по неоподаткованим операціям.

Крім того, зазначений висновок відповідача про заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток ґрунтується на тому, що підприємство, здійснюючи виплату авторських винагород за передачу майнових прав на комп'ютерні програми, включало такі виплати до складу валових витрат, однак мало здійснювати їх амортизацію у відповідності до вимог підп.8.1.2 п.8.1 ст.8 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно п. 1.2 ст.1 згаданого Закону, нематеріальний актив - це об'єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку.

Виходячи з вимог підп. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 згаданого Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 цього ж Закону, передбачено, що під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею. Підпунктом 8.1.2 п.8.1 ст.8 вищезгаданого Закону чітко передбачено перелік витрат, які підлягають амортизації. При цьому законодавець, визначаючи витрати, які підлягають амортизації, в спірних правовідносинах поділяє їх на витрати з придбання і витрати з самостійного виготовлення. Що стосується нематеріальних активів амортизації підлягають лише витрати на придбання.

Подібне прослідковується і в підп. 5.3.2 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якого не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

Наведене узгоджується з умовами відображення в балансі нематеріального активу, визначеними п. 7 «Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18 жовтня 1999 року №242 та зареєстрованого в Мінюсті 02 листопада 1999 року №750/4043.

З огляду на означене, резюмується висновок, що амортизації підлягають лише витрати на придбання об'єктів інтелектуальної власності, оскільки саме під час придбання таких можливо мати інформацію для достовірного визначення витрат.

Таким чином, витрати на створення нематеріальних активів не амортизуються і на них не поширюються обмеження щодо їх включення до складу валових витрат.

В матеріалах справи наявні трудові договори, договори про порядок розподілу майнових прав на об'єкти авторського права та авторські договори на створення та використання об'єктів авторського права і акти прийому передачі майнових прав.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про авторське право та суміжні права» від 23 грудня 1993 року №3792-ХІІ, з наступними змінами та доповненнями, службовий твір це твір, створений автором у порядку виконання службових обов'язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем.

У відповідності до вимог ч.2 ст.16 цього ж Закону передбачено, що виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.

Згідно ч.1 ст.429 ЦК України, особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник. Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, продовжується у частині 2 цієї ж статті, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Особливості здійснення майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, зазначається у частині 3 згаданої статті, можуть бути встановлені законом.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи договорів про порядок розподілу майнових прав на об'єкти авторського права, майнові права на об'єкти права інтелектуальної власності належать підприємству (позивачу).

У відповідності до вимог підп. 5.6.1 п.5.6 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).

Таким чином, слід погодитись із позивачем, що підприємством не було придбано об'єкти інтелектуальної власності (службові твори), а самостійно виготовлялись в процесі виконання працівниками службових обов'язків відповідно до трудового договору, та має місце відсутність всіх необхідних умов відображення платником податків в балансі нематеріального активу, відтак податковий орган необґрунтовано прийшов до висновку про наявність у платника податків обов'язку щодо амортизації витрат на виплату авторських винагород за передачу майнових прав на комп'ютерні програми та безпідставного включення таких виплат до валових витрат.

Що стосується висновку відповідача про заниження податку на додану вартість, то колегія суддів виходить із наступного.

Як вбачається зі змісту підп. 3.1.1 п.3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР, з наступними змінами та доповненнями, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

У відповідності до вимог абзацу «а» п.6.5 ст.6 згаданого Закону, місцем поставки послуг вважається за винятками, визначеними у підпунктах «в», «д» - «є» цього підпункту, - місце, де особа, яка надає послугу, зареєстрована платником цього податку, а у разі якщо така послуга надається нерезидентом - місце розташування його представництва, а за відсутності такого - місце розташування резидента, який виконує агентські (представницькі) дії від імені такого нерезидента, а за відсутності такого - місце фактичного розташування покупця (отримувача), який у цьому випадку виступає податковим агентом такого нерезидента.

Абзацом «д» згаданого пункту передбачено, що місцем поставки послуг вважається місце реєстрації покупця або його постійного представництва, а за відсутності такого місця реєстрації - місце постійної адреси або постійного проживання, в разі якщо покупці, яким надаються нижченаведені послуги, проживають за межами митної території України, надають послуги, зокрема, передання чи надання авторських прав, патентів, ліцензій, а також суміжних прав, у тому числі торгових марок; надання послуг консультантами, інженерами, адвокатами, бухгалтерами, аудиторами, актуаріями та інших аналогічних послуг, а також з обробки даних та надання інформації, у тому числі з використанням комп'ютерних систем.

В матеріалах справи наявні договори укладені між позивачем та замовниками, зокрема USA-Softserve Incorporation, Minerva Ceska respublika a.s., ТзОВ «СофтСерв» (Росія), PRALO UAB про надання послуг та виконання робіт. Наявність таких договорів та їх виконання не заперечується і стороною відповідача. Причому, як вбачається зі змісту наведених первинних бухгалтерських документів підприємством надавались послуги, які передбачені абзацом «д»п.6.5 ст.6 згаданого Закону.

Отже, висновок контролюючого органу, щодо надання підприємством послуг зі створення комп'ютерних програм, не підтверджується жодним первинним бухгалтерським документом, а тому є необґрунтованим. За таких обставин, висновки відповідача про заниження підприємством податку на додану вартість не підтверджуються матеріалами справи, а тому слід вважати безпідставними.

Судова колегія погоджується із думкою суду першої інстанції про безпідставність висновків органу державної податкової служби про заниження збору за забруднення навколишнього природного середовища, які ґрунтуються на тому, що підприємство використовувало на виробництві лампи люмінесцентні, однак не нараховувало збір за забруднення навколишнього природного середовища за розміщення відходів.

Як передбачено ч.3 ст. 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»від 25 червня 1991 року №1264-ХІІ, з наступними змінами та доповненнями, Порядок встановлення нормативів збору і стягнення зборів за забруднення навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до вимог п. 2 «Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня 1999 року №303, збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти; розміщення відходів; утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені); тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками.

З матеріалів справи вбачається укладення позивачем з НТП «Галекоресур» договорів за №297/08 від 13.10.2008 року та за №566/09 від 13.11.2009 року про знешкодження відпрацьованих люмінесцентних ламп.

На виконання вказаних договорів, виявлення відпрацьованих люмінесцентних ламп та ламп з погіршеними освітлювальними якостями здійснювалось комісіями, створеними згідно наказів по товариству №01/10/2008 від 06.10.2008 року та №02/11/09 від 09.11.2009 року.

Виконання згаданих договорів також підтверджується наявними в матеріалах справи актами №02 та №01, довідками від 13.11.2008 року та від 19.11.2009 року, виписками з банківського рахунку позивача.

Тому, слід наголосити, що наведені вище докази вказують на те, що ТзОВ «СофтСерв» не здійснювалось розміщення відходів, а відтак, орган державної податкової служби, не давши належної оцінки зазначеним первинним бухгалтерським документам, прийшов до неправильного висновку про заниження платником податку збору за забруднення навколишнього природного середовища.

Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись ст.ст. ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198 п.1 ч.1, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області залишити без задоволення, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2010 року у справі № 2а-6685/10/1370, без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І.М. Обрізко

судді В.П. Дякович

І.О. Яворський

Повний текст виготовлено 18.03.2011 року.