Постанова № 14626159, 24.03.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2011 р. Справа № 15/315-10

Колегія суддів у складі:

Головуючого-судді - Могилєвкіна Ю.О., суддів –Пушай В.І., Бабакової Л.М.

при секретарі – Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача – Барішевського О.В.

1-го відповідача – не з’явився

2-го відповідача – не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу 2-го відповідача (вх. № 774Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 18.01.2011р. по справі № 15/315-10

за позовом ТОВ "АПК" Веста", м. Харків

до 1) ТОВ "Капітал Агро ТПК", с. Наталине, Красноградського р-ну Харківської області

2) ВАТ "Кіровський", с. Вільне, Кіровоградського р-ну, Кіровоградської області

про стягнення 71799,01 грн.,-

встановила:

          У листопаді 2011 р. позивач ТОВ "АПК" Веста", м. Харків звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою в якій просив суд стягнути з відповідачів ТОВ "Капітал Агро ТПК", с. Наталине, Красноградського р-ну Харківської області та ВАТ "Кіровський", с. Вільне, Кіровоградського р-ну, Кіровоградської області заборгованості в сумі 71799,01 грн., в т.ч.: 56602,68 грн. інфляційних втрат та 15196,33 грн. 3% річних, нарахованих в зв’язку з простроченням виконання грошового зобов’язання за договором поставки № 30/12-08к від 30.12.2008 р., з урахуванням забезпечення виконання зобов’язання за договором поруки від 15.01.2009 р.. Крім того, позивачем також були заявлені до стягнення судові витрати.

          Рішенням господарського суду Харківської області від 18.01.11 р. (суддя Лаврова Л.С.) по справі № 15/315-10 прийнято відмову позивача від позову в частині стягнення солідарно заборгованості з ТОВ “Капітал Агро ТПК”. В частині стягнення з ТОВ “Капітал Агро ТПК” солідарно заборгованості в сумі 71799,01 грн. провадження у справі припинено. Позов ТОВ “АПК “Веста” до ВАТ “Кіровський” задоволено. Стягнуто з 2-го відповідача на користь позивача 15196,33 грн. річних та 56602,68 грн. інфляційних втрат; витрати по сплаті державного мита 717,99 грн.; та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн..

Рішення мотивоване з тих підстав, що 2-й відповідач прострочив сплату суми основної заборгованості, не надав на вимогу суду доказів виконання своїх зобов’язань своєчасно; позовні вимоги визнано обґрунтованими та підлягаючими задоволенню в частині стягнення з 2-го відповідача заборгованості в сумі 71799,01 грн., в т.ч.: 3% річних, що становлять 15196,33 грн. та інфляційних втрат в розмірі 56602,68 грн., що підтверджується матеріалами справи та відповідає чинному законодавству, тощо.

2-й відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його не законним та не обгрунтованим, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з 2-го відповідача зазначеної заборгованості з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Зокрема, в обгрунтування своїх вимог 2-й відповідач посилається на те, що господарський суд при винесенні рішення порушив норми матеріального та процесуального права, не повністю з’ясував та не врахував обставин, що мають істотне значення для справи, в т.ч. щодо забезпечення виконання зобов’язання 1-м відповідачем, як поручителем за договором поруки від 15.01.2009 р., про існування якого 2-й відповідач дізнався тільки при зверненні ТОВ “АПК “Веста” до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, вважаючи даний договір фіктивним, тобто таким, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, оскільки він не може бути укладеним без повідомлення про це боржника, з урахуванням приписів ст..234 та ч. 1 ст. 557 ЦК України, тощо.

Відповідач вважає, що відповідно до чинного законодавства порука є видом забезпечення зобов'язання, по якому поручитель відповідає перед кредитором солідарно з боржником. Тобто порука є добровільною згодою поручителя по виконанню зобов'язань боржника - по погашенню боргу іншої особи. У зв'язку з цим взяття на себе зобов'язання поручителя пов'язане з певним ризиком і здійснюється у випадку, якщо поручитель має підстави для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника.

Відповідно до цього боржник не тільки не може не знати про забезпечення виконання його зобов'язання іншою особою, а сам ініціює вказане питання, оскільки зацікавлений в наданні кредитору додаткових гарантій виконання зобов'язання. При укладенні договору поруки відповідно до цілей, покладених на нього згідно з законодавством, щодо забезпечення виконання зобов'язання, боржник не може бути непоінформований про факт укладання договору поруки. І, навпаки, факт непоінформованості боржника про укладення договору поруки в якості забезпечення виконання його зобов'язань, свідчить про фіктивність договору поруки і його укладання з іншою метою, ніж передбачено законодавством, а саме - штучної зміни територіальної підсудності розгляду господарським судом справи всупереч приписам ч. 2 ст. 15 Господарсько-процесуального кодексу України № 1798-ХІІ від 06.11.1991 р.: “Справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача”. Тобто, на думку 2-го відповідача позов про стягнення з нього заборгованості мав розглядатись не Господарським судом Харківської області, а Господарським судом Кіровоградської області - за місцезнаходженням боржника. В даному випадку, боржник повідомляє про те, що він не ініціював перед ТОВ “Капітал Агро ТПК” питання про укладення договору поруки, не звертався з будь-якими пропозиціями із цього приводу і взагалі не знав про те, що виконання ним зобов'язань за договором № 30/12-08к від 30.12.2008 року, укладеного з ТОВ “АПК “Веста” яким-небудь способом забезпечується іншими особами, тощо

Також, 2-й відповідач звертає увагу на те, що кредитор після закінчення строку виконання зобов'язання боржником навіть не намагався звернутися за стягненням боргу з поручителя, а звернувся до суду відразу ж з вимогою до боржника, без з'ясування можливості поручителя щодо погашення боргу. Це також свідчить, на думку 2-го відповідача про фактичний злагоджений намір сторін (кредитора і поручителя) звернутися з позовною заявою від 07.04.2009 року саме до Господарського суду Харківської області, а не про досягнення мети укладеного договору поруки від 15 січня 2009 року між ТОВ “АПК “Веста” та ТОВ “Капітал Агро “ТПК”, а саме - солідарне виконання зобов'язань боржника перед кредитором і т.ін.

Крім того, 2-й відповідач зазначає, що згідно з п. 7 ст. 4 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” № 2664-ІП від 12.07.2001 року, надання гарантій та поручительств вважається фінансовими послугами.

Відповідно до ст. 5 даного Закону, право на здійснення операцій з надання фінансових послуг надається фінансовим установам, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності (далі - суб'єкти підприємницької діяльності).

Пункт 1 ч.1 ст. 1 Закону № 2664-ІП надає визначення фінансових установ: “фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг”.

Однак, як зазначає 2-й відповідач, ТОВ “Капітал Агро ТПК” не є фінансовою установою в розумінні Закону України № 2664-ІП та не мало права виступати у якості поручителя ВАТ “Кіровський” перед ТОВ “АПК “Веста” за виконання зобов'язань за договором поставки № 30/12-08к від 30.12.2008 року.

Відповідно до п. 4 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.99 “Якщо чинне законодавство не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням угод недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статті 2 ГПК України. Отже, крім контрагентів за договором, прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода”.

Договір поруки від 15 січня 2009 року укладений між ТОВ “АПК “Веста” та ТОВ “Капітал Агро ТПК”, на думку заявника апеляційної скарги істотно порушує його права, що виражається у штучній зміні територіальної підсудності розгляду господарської справи за позовом ТОВ “АПК “Веста” до ВАТ “Кіровський” та ТОВ “Капітал Агро ТПК”, що також не досліджено судом.

Також, 2-й відповідач вказує на те, що при винесені рішення судом першої інстанції по справі №15/315-10 від 18.01.2011року повністю не перевірено позовні вимоги ТОВ “АПК “Веста” до скаржника в частині стягнення з останнього 15196,33 грн. річних та 56602,68 грн. інфляційних втрат, що в свою чергу призвело до порушення судом першої інстанції вимог ст. 43 та ст. 33 ГПК України.

ВАТ “Кіровський”, також заперечує нарахований позивачем розмір інфляційних втрат та 3% річних у загальній сумі 71799,01 грн., що вираховувалась позивачем за зобов'язаннями згідно з договором поставки № 30/12-08к від 30.12.2008 року, оскільки ціна позову є надуманою та такою, що не відповідає фактичним обставинам справи. Для всебічного, повного і об'єктивного розгляду даної справи заявник апеляційної скарги просив суд зобов'язати сторони по даній справі скласти акт звірки розрахунків за договором поставки № 30/12-08к від 30.12.2008 року, про що свідчить заявлене клопотання від 20 грудня 2010 року за вих. №215. Однак, дана пропозиція не була прийнята судом до уваги, що свідчить про однобічний, необ'єктивний розгляд заявлених вимог, що є неприпустимим.

Крім того, 2-й відповідач зазначає, що ним основне зобов'язання за договором поставки № 30/12-08к від 30.12.2008 року виконано в повному обсязі. До того ж, ВАТ “Кіровський” вже сплатило Позивачу 15145,94 грн. пені та 1835,87 грн. річних. А тому позовну вимогу позивача про додаткове стягнення з ВАТ “Кіровський” 3% річних та інфляційних у загальній сумі 71799,01 грн. вважає необґрунтованою, оскільки в такому разі штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. 2-й відповідач зазначає, що позивачем не доведено той факт, що порушення зобов'язання завдало збитків іншим учасникам даних господарських відносин.

Більш того, на думку 2-го відповідача, судом першої інстанції не взято до уваги положення статей 233 Господарського кодексу України, 551 Цивільного кодексу України, якими визначено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Як вказує 2-й відповідач, право місцевого господарського суду при прийнятті рішення зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, передбачено також пунктом 3 статті 83 розділу XI (Вирішення господарських спорів у першій інстанції) Господарського процесуального кодексу України і т. ін.

Позивач, в свою чергу вважає рішення господарського суду Харківської області по даній справі законним та обґрунтованим та просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

В підтвердження доводів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, позивач зазначив, що 30 грудня 2008 року між ТОВ “АПК “Веста” (Постачальник) та ВАТ “Кіровський” (Покупець) укладено договір поставки № 03/12-08к (надалі - Договір), на виконання умов якого ТОВ “АПК “Веста” на адресу покупця було поставлено товар на загальну суму 10360217,31 грн. Станом на час звернення позивача з позовною заявою в суд другий відповідач повністю розрахувався з позивачем, але прострочив виконання взятого на себе грошового зобов'язання по оплаті за товар у певний період часу.

Також, позивач вказує на те, що факт порушення виконання грошового зобов'язання другим відповідачем встановлено рішенням Господарського суду Харківської області від 01.06.2009р. по справі № 29/210-09 за позовом ТОВ “АПК “Веста” до ТОВ “Капітал Агро ТПК” та ВАТ “Кіровський” про стягнення 651 772,09 грн. Зазначеним рішенням позовні вимоги до другого відповідача були задоволені повністю, стягнуто з нього існуючу на той час заборгованість зі сплати основної суми боргу, сум 3% річних, пені, тощо. Зазначене рішення було залишено в силі згідно з постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.09.2009р. та - в певній частині згідно з постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2009 р..

Крім того, позивач зазначає, що розрахунок 3% річних та інфляційних зроблено позивачем за період, починаючи з 18.04.2009 року, (після дати подання позовної заяви до Господарського суду Харківської області, за результатами розгляду якої було винесено згадане вище рішення від 01.06.2009р. по справі № 29/201-09), по 25.02.2010 р., (до моменту повного погашення другим відповідачем своєї основної заборгованості), в зв'язку з чим позивач нарахував 3% річних та інфляційні за весь цей час, сума яких згідно з представленим розрахунком складає 71799,01 грн..

Як вказує позивач, ані нормами ЦК України, ні нормами ГК України не передбачений випадок припинення зобов'язання в разі прийняття рішення про стягнення заборгованості за невиконаним зобов'язанням, зауважуючи на тому, що відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.11.2008р. № 01-8/685 “Про практику застосування у вирішенні спорів деяких норм чинного законодавства (за матеріалами справ, розглянутих Верховним судом України)”, чинне законодавство не заперечує можливість звернення кредитора до господарського суду з вимогою про стягнення з боржника суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості. В зв’язку з чим, на думку позивача, оскільки відповідач - ВАТ “Кіровський” вчасно не здійснив оплату отриманого товару, поставленого відповідно до видаткових накладних, виконання якого було предметом спору у справі № 29/210-09 господарського суду Харківської області, то зобов'язання з його оплати не припинилось і т. ін..

Відповідачі в судове засідання своїх представників не направили, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, про причини неприбуття представників не повідомили.

Неявка представників відповідачів не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Враховуючи факт належного повідомлення відповідачів про час та місце розгляду апеляційної скарги, судова колегія вважає за необхідне розглядати справу за відсутності їх представників, за наявними в матеріалах справи матеріалами та документами.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі надані на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, та доводи, викладені в апеляційній скарзі в межах вимог, передбачених ст.101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та правомірно встановлено судом першої інстанції, 30.12.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "АПК "Веста" (постачальник за договором) та ВАТ "Кіровський" (покупець за договором) укладено договір поставки № 30/12-08к. (т.1 .а.с.14-15), з додатковими специфікаціями до договору (т. 1 а.с.16-20).

Відповідно до умов договору, позивач зобов'язався поставити, а 2-й відповідач прийняти та оплатити товар на умовах, передбачених даним договором.

На виконання умов зазначеного договору позивачем було поставлено другому відповідачу товар на загальну суму 1600217,31 гривень. Відповідач частково розрахувався за поставлений товар в сумі 973000,00 грн.. Сума заборгованості 2-го відповідача станом на 18.04.2009 р. складала 627217,31 грн..

Як вбачається з матеріалів справи, 01.06.2009 року Господарський суд Харківської області рішенням по справі за № 29/201-09 стягнув з Відкритого акціонерного товариства "Кіровський" (Кіровоградська область, Кіровоградський район, с. Вільне, вул. Леніна, 1, код ЄДРПОУ 00852465) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК "Веста" (м. Харків, пл. Повстання, 7/8, код ЄДРПОУ 35072676) 627217,31грн. основного боргу, 15145,94грн. пені, 1835,87грн. річних та 7572,97грн. процентів за користування чужими коштами, нарахованих за відповідний період станом на 17.04.2009 р. (т.1.а.с.60-64).

Вищий господарський суд України постановою від 22.12.2009 року по справі за № 29/201-09 рішення господарського суду Харківської області від 01.06.2009 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.09.2009 року у справі за № 29/201-09 скасував в частині стягнення з ВАТ “Кіровський” на користь ТОВ "АПК “Веста” 7572,97 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та прийняв в цій частині нове рішення про відмову у задоволені позову, та стягнув 627217,31 грн. основного боргу, 15145,94 грн. пені, 1835,87 грн. річних..

В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 01.06.2009 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.09.2009 року у справі за № 29/201-09 залишено без змін. (т.1.а.с.71-78).

Отже, факт наявності заборгованості 2-го відповідача станом на 18.04.2009 р. в сумі 627217,31 грн. підтверджується матеріалами справи, встановлений в т.ч. рішенням Господарського суду Харківської області від 01.06.2009 р., постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.09.2009р. та постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2009 р. по справі № 29/210-09, в зв’язку з чим має преюдиційне значення для даної справи та відповідачами не оспорюється.

Відповідно до ч.2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв’язку з допущеним порушенням зобов’язання, невиконанням його другим відповідачем в повному обсязі у строки встановлені договором та здійснення ним відповідних платежів по погашенню заборгованості в розмірі 627217,31 грн. частками на протязі періоду часу з 18.04.2009 р. до 25.02.2010 р., позивачем правомірно нараховано 3 % річних у розмірі 15196,33 грн. та інфляційні втрати у розмірі 56602,68 грн. (т.1.а.с.11-13) станом на час його звернення з позовом до суду.

Крім того, як свідчать матеріали справи, 15 січня 2009 року між позивачем та 1-м відповідачем укладено договір поруки, відповідно до умов якого 1-й відповідач зобов’язався солідарно відповідати перед позивачем за виконання 2-м відповідачем зобов’язань за договором поставки № 30/12-08к від 30.12.2008 року ( а.с.57-59).

Згідно з ч.1 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Зважаючи на вищевикладене, позивач звернувся з позовом до 1-го та 2-го відповідачів про стягнення заборгованості в сумі 71799,01 грн. Однак, під час розгляду справи позивач відмовився від позову в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітал Агро ТПК" солідарно заборгованості в сумі 71799,01 грн. та судом було прийнято зазначену відмову від позову в частині позовних вимог до 1-го відповідача як таку, що не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, у зв'язку з чим суд вважав за необхідне припинити провадження у справі в цій частині згідно з п.4 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.2, ч.З ст. 15 Господарського процесуального кодексу України, справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача. Справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Згідно ч.З ст. 17 Господарського процесуального кодексу України справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

Пунктом 27.5. Рекомендацій Вищого господарського суду України від 27.06.2007 р. за № 04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" зазначено, якщо господарський суд, який прийняв справу до свого провадження з додержанням правил підсудності, залучив іншого відповідача чи замінив неналежного відповідача і у зв'язку з цим справа стала підсудною іншому господарському суду, питання про підсудність визначається за правилом частини третьої статті 17 ГПК України, за винятком випадків, коли наслідком змін на стороні відповідача стає виключна підсудність справи.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції правомірно вважав, що в разі відмови позивача від позову в частині стягнення заборгованості з одного із відповідачів під час розгляду справи, справа повинна бути розглянута по суті тим судом, який прийняв справу до свого провадження з додержанням правил підсудності.

За таких обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку, що дана справа повинна бути розглянута по суті господарським судом Харківської області.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов’язання по оплаті товару, отриманого від позивача, в зв’язку з чим йому нараховані інфляцій          ні втрати та річні, з урахуванням вимог ст. 625 ЦК України.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв’язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, зокрема з договору та іншого правочину.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, не допускається.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 598 ЦУ України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Враховуючи вищевикладене та враховуючи доведеність факту порушення 2-м відповідачем умов діючого законодавства, а також те, що 2-й відповідач не надав на вимогу суду доказів виконання своїх зобов'язань своєчасно суд знаходить позовні вимоги в сумі 71799,01 грн., в т.ч. трьох відсотків річних, що становить 15196,33 грн. та інфляційних втрат в розмірі 56602,68 грн. обґрунтованими, такими, що підтверджуються матеріалами справи та відповідають діючому законодавству, у зв’язку з чим правомірно визнані судом такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, доводи 2-го відповідача стосовно того, що договір поруки від 15 січня 2009 року є фіктивним, оскільки не міг бути укладеним без повідомлення про це боржника, з урахуванням приписів ст..234 та ч. 1 ст. 557 ЦК України, а також стосовно того, що поручительство вважається фінансовою послугою, що право на здійснення операцій з надання фінансових послуг надається фінансовим установам, а ТОВ “Капітал Агро ТПК” не є фінансовою установою та не мало права виступати у якості поручителя судом до уваги не приймаються, оскільки: по-перше, відповідачем не надано доказів визнання договору поруки судом недійсним та його вчинення сторонами без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися договором, а по-друге порука здійснюється на підставі імперативної норми ЦК України яка не передбачає спеціальної правосуб’єктності щодо поручителя та додаткових вимог щодо необхідності повідомлення про укладання договору поруки боржника.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв’язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 18.01.2011 р. прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та діючого законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. 101, ст. 102, ст. 103, ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія, -

постановила:

Рішення господарського суду Харківської області від 18.01.2011 р. по справі № 15/315-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

судді Пушай В.І.

Бабакова Л.М.