Рішення № 14623901, 17.02.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 7/47217.02.11 За позовом Комунального підприємства "Залізничне" Солом"янської районної в м. Києві ради

доРелігійної громади Української Православної Церкви парафії на честь Святителя Іоасафа Білгородського у Подільському районі м. Києва

про стягнення боргу у розмірі 1954,41 грн.

За зустрічним позовом Релігійної громади Української Православної Церкви парафії на честь Святителя Іоасафа Білгородського у Подільському районі м. Києва

до Комунального підприємства "Залізничне" Солом"янської районної в м. Києві ради;

про визнання недійсним договорів про надання послуг

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Ядчишина О.В. довіреність №6 від 05.01.2010;

від відповідача: Задвернюк М.І.довіреність б/н від 28.01..2011;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Залізничне" Солом"янської районної в м. Києві ради звернулась в Господарський суд м. Києва з позовом до Релігійної громади Української Православної Церкви "Святителя Іософа Білгородського" у Шевченківському районі м. Києвапро стягнення боргу у розмірі 1 954,41 грн. за договорами про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території № 455/3 та 456/3 від 10.02.2009р., з яких 1626, 35 грн. основного боргу, 328, 06 грн. пені, а також понесені ним по справі судові витрати 85,00 грн. - державного мита та 236,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою від 04.11.2010 року порушено провадження у справі та призначено її до розгляду.

Згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації від 30.10.2008р. №1484 відповідач змінив назву, а тому вірною є назва - Релігійна громада Української Православної Церкви парафії на честь Святителя Іоасафа Білгородського у Подільському районі м. Києва.

16.12.2010 відповідач через канцелярію суду подав зустрічну позовну заяву до Комунального підприємства "Залізничне" Солом"янської районної в м. Києві ради про визнання недійсними договорів про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території № 455/3 та 456/3 від 10.02.2009р.

20.12.2010 подана відповідачем зустрічна позовна заява була розглянута судом та прийнята для спільного розгляду з первісним позовом.

У відповідності до вимог ст. 77 ГПК України розгляд справи неодноразово відкладався, оголошувалася перерва.

17.02.2011 представник позивача у судових засіданнях підтримував викладені у первісному позові обставини, та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі; проти зустрічного позову представник позивача заперечував в повному обсязі.

Представник відповідача у судових засіданнях підтримував викладені у зустрічному позові обставини, та просив позовні вимоги зустрічного позову задовольнити в повному обсязі; проти первісного позову представник відповідача заперечував в повному обсязі.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 17.02.2011 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.02.2009 р. між Комунальним підприємством "Залізничне" Солом'янської районної у м. Києві ради (далі - позивач) та Релігійною громадою Української Православної Церкви "Святителя Іософа Білгородського" у Шевченківському районі м. Києва було укладено Договори № 455/3 та № 456/3 "Про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території" (далі - Договори).

Відповідно п. 1.1. Договорів позивач надає за плату Орендарю (Власнику) комунальних послуг (холодне, гаряче водопостачання, центральне опалення і водовідведення) в приміщення, будівлю, далі приміщення (будівля), загальною площею 119,00 (6,0 кв. м. та 113,00 кв. м.) кв. м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Іскрівська, 5. Орендар (власник) приймає участь у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території тощо.

Згідно п. 2.1. Орендар (власник) щомісячно сплачує підприємству вартість фактично отриманих комунальних послуг згідно встановлених постачальниками табуляграм.

Пунктом 2.6. Договорів передбачено, що Орендар (власник) повинен щомісячно сплачувати підприємству експлуатаційні витрати.

Згідно п. 2.8 Договорів, Орендар (власник) повинен сплачувати всі платежі, які передбачені цим договором незалежно від результатів господарської діяльності, до 1 числа місяця, наступного за звітним.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що відповідач в порушення строків встановлених Договорами не оплатив надані йому позивачем послуги, заборгувавши 1626, 35 грн. за період з 01.06.2009 по 01.08.2010.

Крім того, позивач керуючись п.2.9. Договорів просить стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунком позивача становить 328, 06 грн.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається з наданих відповідачем документів, 30.10.2008 змінено назву відповідача, а саме у назві та тексті Статуту відповідача, слова “Релігійна громада Української Православної Церкви парафії Святителя Іосафа Білгородського у Шевченківському районі м. Києва”, замінено на назву “Релігійна громада Української Православної Церкви парафії на честь Святителя Іоасафа Білгородського у Подільському районі м. Києва”, що зареєстровано розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 30.10.08р. №1484; крім того, зазначені зміни були внесені і до Свідоцтва про державну реєстрацію, відповідача у звязку з чим було замінено й печатку.

Указом Митрополита Київського і всієї України за №1652 від 18.12.2007р. настоятелем храму Релігійної громади було призначено Ієрея Віталія Бойко, і відповідно до п. 2.8 Статуту парафії настоятель заключає угоди від її імені.

Однак, як вбачається з тексту Договорів, від імені відповідача Договори підписано не Ієреєм Віталієм Бойко, а священиком ОСОБА_1., який звільнений з посади настоятеля в 2007 році.

Крім того, судом встановлено, що Договори укладалися з використанням старої печатки, яку не було передано новому настоятелеві храму, в звязку з чим відповідачем в “Експрес об'яві” № 60 від 31.03.2008р. було поміщено оголошення про те, що Статут, свідоцтво про реєстрацію та печатка єпархії з 18.12.2007р. вважаються недійсними. (копія оголошення міститься в матеріалах справи).

Станом на дату підписання Договорів (10.02.2009р.) ОСОБА_1 не був головою релігійної громади (відповідача) та не був наділений повноваженими на підписання будь-яких договорів від імені відповідача, доказів протилежного суду не надано.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Пунктом 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, визначено, що правочин, вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Підписання особою (органом юридичної особи) угоди без відповідних повноважень, а також з порушенням наданих їй повноважень може згідно зі статтею 48 Цивільного кодексу України бути підставою для визнання укладеної угоди недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону.

Відповідно до п. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочинну не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 “Про судову практику у справах про визнання угод недійсними”, угода може бути визнана недійсною лише на підставах і з наслідками, передбаченими законом; до того ж суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”відомості, внесені до Єдиного державного реєстру, вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Статтею 20 вказаного Закону визначено, що відомості, які містяться в реєстрі, є відкритими та загальнодоступними і надаються у вигляді витягу з Єдиного державного реєстру та довідки про наявність або відсутність у ньому (реєстрі) інформації, яка запитується. А отже, відповідно до вимог ст. 34 ГПК допустимими доказами, які можуть підтверджувати необхідні дані про керівника чи місцезнаходження юридичної особи, є зазначені витяг чи довідка. (п. 105 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. №15 “Про судову практику в справах про банкрутство”).

Таким чином, сторона, з якою укладено угоду, повинна була знати про відсутність у представника другої сторони відповідних повноважень, при цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов'язку (в даному випадку обовязку Комунального підприємства "Залізничне" Солом"янської районної в м. Києві ради) перевіряти такі повноваження ( п. п. 9, 9.1 Роз'яснення ВГСУ від 12.03.99 р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”).

Крім того, у відповідності до вимог ст. 35 ГПК України Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Господарським судом м. Києва у справах № 2/55 та № 35/63 договори оренди нежилих приміщень по вул. Іскрівська, 5 у м. Києві № 942/3 та № 943/3 від 10.02.2009 р., на які Комунальне підприємство "Залізничне" Солом"янської районної в м. Києві ради також посилається на підтвердження своїх вимог у даній справі, визнані недійсними. Вказаними судовими рішеннями у справах № 2/55 та № 35/63 встановлено, що станом на дату підписання оспорюваних договорів за цим позовом, а саме 10.02.2009 р., ОСОБА_1 не являвся головою релігійної громади, оскільки ще з 2007 року був звільнений з посади та виходячи з цього не був наділений повноваженнями на підписання будь - яких договорів від імені парафії. Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Враховуючи все вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що відповідачем за первісним позовом доведено недійсність Договорів про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території № 455/3 та 456/3 від 10.02.2009р., у звязку з чим заявлені позивачем по зустрічному позову вимоги є нормативно та документально обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

Проте в межах даної справи судом встановлено, що Договори про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території № 455/3 та 456/3 від 10.02.2009р. від імені відповідача укладені неуповноваженою на це особою, відповідачем за первісним позовом не схвалювалися та позивачем за первісним позовом не виконувалися.

Таким чином, доводи позивача за первісним позовом суперечать наявним доказам, встановленим обставинам справи та спростовуються чинним законодавством.

Зважаючи на вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача по первісному позову щодо стягнення з відповідача заборгованості за Договорами № 455/3 та № 456/3 "Про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території" за період з 01.06.2009 по 01.08.2010 задоволенню не підлягаєють.

Відповідно ст. 49 ГПК України, в звязку з відмовою в задоволенні первісного позову, на користь позивача по первісному позову відносяться та йому не відшкодовуються суми витрат по сплаті державного мита (85, 00 грн.) та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу (236, 00 грн.) за звернення з позовом до Господарського суду міста Києва.

Пп. а п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" встановлено, що розмір державного мита із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів України становить 1% ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за первісним позовом сплатив менше встановленого законодавством розміру державного мита, а саме 85,00 грн., тоді як необхідно сплатити 102,00 грн.

Відповідно ст. 49 ГПК України, в звязку з задоволенням вимог зустрічного позову з відповідача по зустрічному позову на користь позивача по зустрічному позову стягуються суми витрат по сплаті державного мита (170, 00 грн.) та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу (236, 00 грн.) за звернення з зустрічним позовом до Господарського суду міста Києва.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 49, 64, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні первісного позову відмовити.

2. Зустрічний позов задовольнити повністю.

3. Визнати недійсними Договори про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території № 455/3 та 456/3 від 10.02.2009р.

4. Стягнути з Комунального підприємства "Залізничне" Солом"янської районної в м. Києві ради (03087, м. Київ, вул. Єреванська, 3-а; код ЄДРПОУ 35756945) на користь Релігійної громади Української Православної Церкви парафії на честь Святителя Іоасафа Білгородського у Подільському районі м. Києва (м. Київ, вул. Тираспільська, 43/1, кв. 18; код ЄДРПОУ 24920567) 170 (сто сімдесят) грн. - державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. Стягнути з Комунального підприємства "Залізничне" Солом"янської районної в м. Києві ради (03087, м. Київ, вул. Єреванська, 3-а; код ЄДРПОУ 35756945) 17 (сімнадцять) грн. - державного мита в доход державного бюджету.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги (винесення апеляційного подання) протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Суддя М.М. Якименко