Рішення № 14623839, 28.02.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 51/37128.02.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніфуд»

до Приватного підприємства «Деркач»

про стягнення 1204, 07 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники сторін:

від позивача: Снятинська Н.В.

від відповідача: не з’явились

Обставини справи :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 1204, 07 грн. за договором поставки № 3327 від 09.10.2008 р., з яких: 800, 00 грн. основного боргу, 178, 44 грн. - пені, 225, 63 грн. –30 % штрафу. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань щодо сплати коштів за поставлений товар відповідно до умов зазначеного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2010 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 19.01.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов’язано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався через нез’явлення у судове засідання повноважного представника відповідача та невиконання ним вимог суду.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у дане судове засідання не з’явився, причин неявки суду не повідомив, вимог ухвали суду від 09.02.2011 р. не виконав.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідача про час та місце судового засідання та про наслідки ненадання ним відзиву на позов та витребуваних судом документів, суд, на підставі ст. 75 ГПК України, приходить до висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами без участі вищезазначеного учасника судового процесу.

Судове рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 28.02.2011 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, ?

Встановив:

09.10.2008 р. між сторонами був укладений договір поставки № 3327, за умовами якого позивач зобов’язався передати (поставити) у зумовлені строки (строк) відповідачеві товар (товари), а відповідач зобов’язався прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 3.1 договору поставка товарів здійснюється на умовах EXW, (ФРАНКО ЗАВОД) –склад позивача, розташований за адресою: м. Київ, пров. Радищева, 4.

Згідно з п. 3.3 договору незалежно від умови поставки, разом з товаром позивач повинен передати відповідачу товарно-супроводжувальні документи (з першою поставкою –технічний паспорт, сертифікати якості, гігієнічні висновки і та ін..; з кожною поставкою –видаткову накладну, податкову накладну), які мають відношення до товару і належать до передачі разом з товаром відповідно до чинного законодавства України. Якщо разом з товаром вказані документи не передані, то позивач зобов’язаний не пізніше 10-денного строку з дати передачі товару відповідачу надати останньому вказані документи. В протилежному випадку відповідач має право відмовитися від придбання товару та повернути товар позивачу.

Пунктом 3.4 договору передбачено, що остаточне право власності на поставленні товари переходить до відповідача з моменту прийняття ним товару, що підтверджується підписанням накладних (товарної та/чи видатково-прибуткової).

Відповідно до п. 5.2 договору асортимент, кількість товару, ціна та вартість кожної партії поставки товарів визначається сторонами на підставі специфікації та графіку поставок і уточнюється в момент прийняття від відповідача замовлення на партію товару або вибірки відповідачем товарів на складі позивача.

Передача товарів від позивача відповідачу здійснюється за видатково-прибутковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість товару в одиницях вимірювання, узгоджену ціну товару та загальну вартість товару, що постачається. На загальну вартість товару нараховується ПДВ за ставкою, встановленою чинним законодавством. Дата, вказана відповідачем у видатково-прибутковій накладній про прийняття товару, є датою поставки товару позивачем.

Згідно з п. 7.2 договору при прийманні товару відповідач повинен упевнитись в тому, що він відповідає товарній накладній. При отриманні товару відповідач перевіряє кількість та якість продукції, що приймається, та робить на товарній видатковій накладній відповідні відмітки про отримання товарів належної якості та кількості прийнятого товару із зазначенням дати та за підписом особи, яка здійснює приймання товару. Кількість прийнятого товару зазначається в штуках.

Відповідач має право не прийняти товар, якщо термін придатності товару на момент прийняття складає менше 30 календарних днів.

Пунктом 8.1 договору передбачено, що ціни на товари, що постачаються позивачем, є вільними відпускними і вказуються у специфікації позивача. Сторони визначають, що ціни на товари, вказані у специфікації, яка є дійсною на дату укладання цього договору, погоджені сторонами і є діючими з моменту підписання сторонами специфікації, та можуть змінюватися позивачем в залежності від показників, які обумовлюють ціну товару. Перегляд цін на товари, які пропонуються позивачем до поставки за цим договором, здійснюється позивачем шляхом складання нової специфікації із зміненими цінами, які діятимуть після моменту підписання сторонами нової специфікації, яка своєчасно доводиться до відповідача засобами електронного зв’язку за номером факсу, вказаним у реквізитах відповідача в цьому договорі, або представник позивача доводить нову специфікацію по місцезнаходженню відповідача, або рекомендованим листом поштою.

Відповідно до п. 8.3 договору ціна товару, яка входить у партію поставки, остаточно узгоджується та вказується сторонами у видатково-прибутковій накладній на поставку партії товару. Зміна остаточно узгодженої сторонами ціни товару після його поставки відповідачу не допускається.

Згідно з п. 9.1 договору відповідач повинен сплатити поставлений товар не пізніше 14 календарних днів з дати поставки товару позивачем, враховуючи дату поставки.

Пунктом 9.2 договору передбачено, що оплата здійснюється відповідачем у розмірі повної вартості поставленої партії товару шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок позивача, вказаний у реквізитах позивача в цьому договорі або готівкою.

Оплата здійснюється відповідачем на підставі цього договору та видаткових накладних. При здійсненні платежу відповідач обов’язково повинен вказувати у платіжному дорученні номер та дату цього договору, номер та дату видатково-прибуткової накладної (товарно-транспортної накладної), за якою партія товару постачалася (п. 9.3 договору).

Відповідно до п. 9.5 договору попередня оплата здійснюється на підставі рахунку-фактури, виписаного позивачем відповідно до погодженого сторонами асортименту, кількості, ціни та вартості товару. Порядок погодження застосовується такий же, який передбачений в п. 5.2 цього договору. Разом з підтвердженням замовлення позивач виставляє відповідачу рахунок-фактуру, який повинен бути оплачений відповідачем на протязі 3 банківських днів.

Згідно з п. 10.3 договору у випадку, якщо сума, що має бути сплачена по накладній, не надійшла на банківський рахунок позивача у строк відповідно до п. 9.1 договору, позивач має право призупинити відвантаження товару по іншим замовленням відповідача. Вказана санкція застосовується з робочого дня, наступного за останнім днем оплати у відповідності з п. 9.1 договору.

Окрім цього, відповідач зобов’язався оплатити позивачу пеню у випадку пред’явлення позивачем відповідної письмової вимоги-претензії. Сума пені обчислюється у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період припущення порушення, від суми заборгованості за кожен календарний день прострочення оплати. Оплата пені здійснюється на підставі виставленого позивачем розрахунку-вимоги протягом 7 календарних днів з дня отримання вимоги. При цьому оплата пені не звільняє відповідача від виконання своїх зобов’язань по договору.

Пунктом 13.1 договору передбачено, що договір вступає в дію з дати його підписання обома сторонами і діє на протязі одного календарного року. Якщо за 30 календарних днів до дати закінчення договору жодна із сторін не повідомляє письмово іншу сторону про бажання розірвати договір, то термін дії договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік. Дострокове розірвання договору можливе лише у випадках, передбачених чинним законодавством України.

Судом встановлено, що позивачем була здійснена поставка товару згідно договору поставки № 3327 від 09.10.2008 р. на загальну суму 1805, 37 грн., що підтверджується накладною № 35968 від 24.11.2008 р. на суму 1642, 67 грн. та накладною № 35969 від 24.11.2008 р. на суму 297, 02 грн. (копії - у матеріалах справи).

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень позивача, під час поставки товару відповідачем була виявлена невідповідність кількості фактично поставленого товару по накладній № 35968 від 24.11.2008 р., але акт про розходження сторонами не складався. У відповідності до фактично поставленого товару, позивачем було надано відповідачу відкориговану накладну № 35968 від 24.11.2008 р. на суму фактичної поставки, а саме –1508, 35 грн.

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково, в сумі 1005, 37 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи оборотно-сальдовими відомостями по рахунку № 303, № 361.2 та № 36 і копіями фіскальних чеків - № 24043 від 22.09.2009 р. на суму 508, 35 грн. та № 24909 від 16.12.2009 р. на суму 200, 00 грн.

21.07.2010 р. позивачем на адресу відповідача була направлена претензія від 16.07.2010 р. із вимогами сплати заборгованість за договором поставки № 3327 від 09.10.2008 р. у сумі 1135, 24 грн.: з яких 800 грн. –основного боргу; 148, 04 грн. –пені та 187, 20 грн. –відсотків річних та направлення відповіді на претензію.

Однак, претензія була залишена відповідачем без розгляду. Жодної спроби вирішити спір у досудовому порядку відповідач не здійснив.

Позивач стверджує, що до даного часу відповідач не виконав своє зобов’язання щодо сплати коштів за поставлений товар, зокрема, по накладній № 35968 від 24.11.2008 р., у зв’язку з чим він звернувся з вимогою про стягнення 800, 00 грн. основного боргу, 178, 44 грн. пені за період з 08.12.2008 р. до 07.06.2009 р., 225, 63 грн. 30 % штрафу за період з 08.12.2008 р. до 07.06.2009 р.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вказані вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 ГК України).

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 173 ГК України передбачено, що один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 7 ст.193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач заявлених вимог не спростував, доказів, що заперечують наявність обставин, на яких ґрунтуються вимоги позивача, не надав.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення з відповідача 800, 00 грн. основного боргу визнаються судом правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмірі 178, 44 грн. за період з 08.12.2008 р. до 07.06.2009 р.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 10.3 договору передбачено, що відповідач зобов’язаний оплатити позивачу пеню у випадку пред’явлення позивачем відповідної письмової вимоги-претензії. Сума пені обчислюється у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період припущення порушення, від суми заборгованості за кожен календарний день прострочення оплати. Оплата пені здійснюється на підставі виставленого позивачем розрахунку-вимоги протягом 7 календарних днів з дня отримання вимоги. При цьому оплата пені не звільняє відповідача від виконання своїх зобов’язань по договору.

Беручи до уваги наведене, зважаючи на те, що п. 10.3 договору передбачено обов’язок відповідача сплатити пеню протягом 7 календарних днів з дня отримання вимоги, а остання була направлена на адресу відповідача 21.07.2010 р., суд дійшов висновку, що відповідач мав сплатити пеню, з урахуванням поштового перебігу, - 01.08.2010 р.

Оскільки позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 178, 44 грн. за період з 08.12.2008 р. до 07.06.2009 р. та беручи до уваги той факт, що відповідно до п. 2 ч.1 ст. 83 ГПК України суд не може виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 178, 44 грн. за період з 08.12.2008 р. до 07.06.2009 р.

Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача 225, 63 грн. 30 % штрафу від неоплаченої суми поставленого товару, згідно з п. 10.4 договору, за період з 08.12.2008 р. до 07.06.2009 р.

Пунктом 10.4 договору передбачено, що у випадку прострочення оплати відповідачем, крім виплати пені, відповідач повинен сплатити позивачу відсотки за користування чужими грошовими коштами, виходячи з розрахунку 30 % річних з простроченої суми заборгованості.

Так, відповідно до положень ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Разом з тим суд відзначає, що неустойка (штраф, пеня) є одним із видів забезпечення виконання зобов’язання, що передбачено Цивільним кодексом України.

При цьому статтею 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Таким чином, враховуючи, що між сторонами відсутній правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений у письмовій формі, та відсутня пряма вказівка закону щодо такого забезпечення, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 225, 63 грн. 30 % штрафу за період з 08.12.2008 р. до 07.06.2009 р. є необґрунтованою, а тому такою, що не підлягає задоволенню.

Підсумовуючи все вищевикладене, судом задовольняються позовні вимоги частково, в сумі 800, 00 грн.

Враховуючи, що відповідно до ст. 44 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов’язані з розглядом справи, зокрема витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу та сплати державного мита, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 49 ГПК України).

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, ?

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Деркач»(04119, м. Київ, вул. Білоруська, буд. 15-А, ідентифікаційний код - 21549693) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніфуд»(03680, м. Київ, вул. Радищева, буд. 10/14, ідентифікаційний код –32765978) 800 (вісімсот) грн. 00 коп. заборгованості за поставлений товар, 67 (шістдесят сім) грн. 77 коп. державного мита, 156 (сто п’ятдесят шість) грн. 80 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. У іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

СуддяПригунова А.Б. Повне рішення складено: 22.03.2011 р.