Рішення № 14623377, 14.03.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 42/72-33/2014.03.11

Колегія суддів у складі головуючого судді Мудрого С.М., суддів Балаца С.В., Трофименко Т.Ю., розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Газ Інвест”

до товариства з обмеженою відповідальністю “Авітон Агро”

про визнання недійсним третейського застереження та стягнення 249 797,69 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Юхимчук В.Є. –представник за довіреністю № б/н від 15.09.2010 року;

від відповідача: не з’явився

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Газ Інвест” звернулося до господарського суду м. Києва з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю “Авітон Агро” про стягнення заборгованості у сумі 234 560,00 грн., в тому числі 12278,51 грн. інфляційних витрат та 2959,18 грн. три відсотки річних.

Рішенням господарського суду м. Києва від 23.03.2010 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю “Авітон Агро” подало апеляційну скаргу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2010 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Авітон Агро” задоволено, рішення господарського суду м. Києва від 23.03.2010 року у справі № 42/72 –скасовано, а провадження по справі припинено.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, товариство з обмеженою відповідальністю “Газ Інвест” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення залишити без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.12.2010 року касаційну скаргу задоволено частково, постанова Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2010 року у справі№ 42/72 та рішення господарського суду м. Києва від 23.03.2010 року скасовані, справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 10.01.2011 року справу прийнято до провадження, присвоєно справі № 42/72-33/20, розгляд справи призначено на 31.01.2011 року.

25.01.2011 року через відділ діловодства господарського суду м. Києва товариство з обмеженою відповідальністю “Авітон Агро” подало заяву про відвід судді Мудрого С.М.

В судове засідання 31.01.2011 року з’явились представники сторін та надали пояснення по суті справи. Представник позивача надав заяву про зміну позовних вимог, відповідно до якої просить суд визнати недійсним третейське застереження, яке викладене у розділі 10 контракту № ГРБ-05 від 13.02.2009 року, стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Авітон Агро»загальну суму заборгованості в розмірі 234560,00 грн., 3% річних від простроченої суми в розмірі 9571,85 грн., витрати від інфляції за весь час прострочення в розмірі 36343,10 грн., витрати по сплаті державного мита в розмірі 3348,90 грн. та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В обґрунтування заяви про зміну позовних вимог позивач посилається на те, що 13.02.2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест»та товариством з обмеженою відповідальністю «Авітон Агро»було укладено контракт № ГРБ-05, відповідно до умов якого позивач продає, а відповідач приймає та сплачує насіння гірчиці для подальшої технічної переробки урожаю 2009 року у кількості 500,00 + метричних тон.

З метою виконання контракту позивачем було відвантажено відповідачу продукція на підставі наступних документів:

- видаткова накладна № РН-000234 від 03.09.2009 року на суму 76560,00 грн., довіреність № 3/09 від 03.09.2009 року;

- видаткова накладна № РН-000235 від 24.09.2009 року на суму 78880,00 грн., довіреність № 24/09 від 24.09.2009 року;

- видаткова накладна № РН-000239 від 01.10.2009 року на суму 79120,00 грн., довіреність № 1/10 від 03.10.2009 року.

Загальна вартість отриманого товару складає 234560,00 гри.

Відповідно до пункту 7.1. контракту відповідач повинен був оплати отриманий товар у розмірі 100% вартості партії товару протягом 1 банківського дня по факту поставки.

Таким чином, строк оплати отриманого товару скінчився 05.09.2009 року, 26.09.2009 року, 03.10.2009 року відповідно.

Розділом 10 контракту встановлено, що у випадку якщо сторони не дійдуть згоди відносно спору, який виникає з контракту або у зв'язку із ним, такий спір підлягає передачі па розгляд та остаточне вирішення до Постійно діючого третейського суду при Торгово-промисловій палаті України

Контрактом передбачено, що в процесі розгляду та вирішення спору буде використовуватись регламенті Постійно діючою третейського суду при Торгово-промисловій палаті України. Умовами контракту встановлено, що третейський розгляд справи буде здійснювати Постійно діючий третейський суд при Торгово-промисловій палаті України у складі одного третейського судді.

Позивач вважає, що положення розділу 10 контракту № ГРБ-05 від 13.02.2009 року не відповідають нормам чинного законодавства, а тому третейське застереження підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Таким чином, суд приймає до розгляду заяву позивача зміну позовних вимог.

Представник відповідача порушив перед судом клопотання про припинення провадження у справі на підставі п. 5 ст. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку з тим, що між сторонами існує письмова угода сторін про передачу спору на вирішення третейського суду.

У судовому засіданні 31.01.2011 року судом було оголошено перерву до 08.02.2011 року для вирішення питання про відвід судді.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 31.01.2011 року заява товариства з обмеженою відповідальністю “Авітон Агро” про відвід судді Мудрого С.М. залишена без задоволення, призначено колегіальний розгляд справи.

Розпорядженням Голови господарського суду м. Києва Ємельянова А.С. від 08.02.2011 року розгляд справи доручено здійснювати колегіально у складі: головуючий суддя Мудрий С.М., судді Балац С.В. та Трофименко Т.Ю.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 09.02.2011 року колегією суддів у складі головуючого судді Мудрого С.М., суддів Балаца С.В. та Трофименко Т.Ю. справу № 42/72-33/20 прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 22.02.2011 року.

В судовому засіданні 22.02.2011 року судом було оголошено перерву до 14.03.2011 року для дослідження доказів у справі.

В судове засідання 14.03.2011 року з’явився представник позивача та надав пояснення по суті справи, позовні вимог підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про поважні причини неявки повноважного представника відповідача суд не повідомлений.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.02.2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Авітон Агро»та товариством з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест»був укладений контракт № ГРБ-05.

Відповідно п.1.1. контракту, продавець продає, а покупець на умовах даного контракту приймає та оплачує насіння гірчиці для технічної переробки врожаю 2009 року.

Згідно п. 10.2 контракту, встановлено, що у випадку якщо сторони не дійдуть згоди відносно спору, який виникає з контракту або у зв’язку із ним, такий спір підлягає передачі на розгляд та остаточне вирішення до Постійно діючого третейського суду при Торгово-промисловій палаті України.

Укладаючи п. 10.2. контракту сторони фактично відмовились від звернення за захистом до суду.

Згідно п. 10.3. контракту сторони погоджуються з тим, що в процесі розгляду і вирішення спору буде використовуватись Регламент Постійно діючого третейського суду при Торгово-промисловій палаті України.

Пункт п. 10.4. контракту встановлює, що третейський розгляд справи буде здійснювати Постійно діючий третейський суд при Торгово-промисловій палаті України в складі одного третейського судді.

Відповідно п. 10.5. контракту, згідно Регламенту Постійно діючого третейського суду при Торгово-промисловій палаті України третейський розгляд здійснюється по місцезнаходженню Третейського суду: м. Київ, вул. Велика Житомирська, 33. Згідно п. 10.6. контракту мова третейського розгляду –російська.

Відповідно ч. 1-3 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Стаття 1 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»передбачає, що судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом.

Судову владу реалізовують професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні шляхом здійснення правосуддя в рамках відповідних судових процедур.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Згідно ч. 1 ст. 8 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Відповідно абз.1 ст. 2 Закону України «Про третейські суди»третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Таким чином, третейські суди не входять до системи судів загальної юрисдикції, не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя.

Відповідно ч. 1. ст. 11 ЗУ «Про третейські суди»третейські суди вирішують спори на підставі Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України.

Згідно ч. 2 ст. 5 ЗУ «Про третейські суди» спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Спеціальний закон встановлює можливість (право), а не обов’язковість передачі спору на розгляд Третейського суду у випадку наявності третейської угоди.

Відповідно ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно ч. 1. ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Вимога позивача про визнання недійсною третейської угоди ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно ч. 1, 2, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги про визнання недійсним третейського застереження, яке викладене в п. 10.2., 10.3., 10.4., 10.5., 10.6. контракту № ГРБ-05 від 13.02.2009 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Дослідивши зміст контракту № ГРБ-05 віл 13.02.2009 року суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно п. 4.1. контракту, поставка товару здійснюється на умовах FCA у відповідності до міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс 2000».

У відповідності до положень розділу 7 контракту, сторони погодили умови проведення розрахунків, а саме платіж у розмірі 100 % вартості партії товару проводиться на протязі 1 банківського дня по факту поставки. Моментом виконання грошового зобов’язання вважається дата після надходження коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Як встановлено судом, на виконання контракту позивач поставив відповідачу товар відповідно до видаткових накладних: № РН-000234 від 03.09.2009 року на суму 76560,00 грн., № РН-000235 від 24.09.2009 року на суму 78880,00 грн. та № РН-000239 на суму 79120,00 грн., який був отриманий останнім, що підтверджується наявними в матеріалах справи довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей № 3/09 від 03.09.2009 року, № 24/29 від 24.09.2009 рота та № 1/10 від 01.10.2009 року.

Однак, відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства, не виконав взяті на себе зобов’язання по оплаті отриманого товару.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за контрактом № ГРБ-05 від 13.02.2009 року у відповідача перед позивачем в розмірі 234560,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

У зв’язку з неналежним виконання зобов’язань за контрактом позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати пов’язані з інфляційними процесами в сумі 36343,10 грн. та 3% річних в розмірі 9571,85 грн. за період прострочення вказаний в розрахунку.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов’язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене та наявність заборгованості у відповідача перед позивачем у розмірі 234560,00 грн. суд погоджується з розрахунком 3 % річних у розмірі 9571,85 грн. та витрат пов’язаних з інфляційними процесами в сумі 36343,10 грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з статтею 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Визнати недійсним третейське застереження, яке викладене в розділі 10 контракту № ГРБ-05 від 13.02.2009 року.

3.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Авітон Агро»(01103, вул. Кіквідзе, 18, м. Київ, ідентифікаційний код 35535130) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест»(69001, м. Запоріжжя, вул. Гагаріна, 5, кв. 12 ідентифікаційний код 31731398) заборгованість в розмірі 234650 (двісті тридцять чотири тисячі шістсот п’ятдесят) грн. 00 коп., три проценти річних в розмірі 9 571 (дев’ять тисяч п’ятсот сімдесят одна) грн. 85 коп., індекс інфляції в розмірі 36 346 (тридцять шість тисяч триста сорок шість) грн. 10 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 2 890 (дві тисячі вісімсот дев’яносто) грн. 68 коп. та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Головуючий суддя С.М. Мудрий

Судді С.В.Балац

Т.Ю. Трофименко

Дата підписання рішення: 21.03.2011 року