Рішення № 14623274, 10.03.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2/3210.03.11 За позовом ОСОБА_1

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Сума технологій»

про визнання статуту (частково) недійсним

Суддя Домнічева І.О.

Представники:

Від позивача Ковальчук В.М.

Від відповідача не зявився

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними п. 6.3 та 6.8 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Сума технологій».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2011р. порушено провадження у справі.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (розяснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року”(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Сторони були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

Представники Позивача у судових засіданнях підтримували викладені у позові обставини, та просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представники Відповідача у всі судові засідання не зявлялися, проте від відповідача 10.02.11р. через Відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява про визнання позову.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши пояснення відповідача, оглянувши надані оригінали документів, копії яких долучені до матеріалів справи, суд -

ВСТАНОВИВ:

6 квітня 1992 року загальними зборами у формі протоколу за № 1 від 6 квітня 1992 році було прийнято рішення про створення Товариства з обмеженою відповідальністю «Сума Технологій»(тут і надалі Товариство), затверджено Статут цього товариства та обрано генеральним директором товариства ОСОБА_1.

Виконавчим комітетом Шевченківської районної Ради народних депутатів м. Києва 24.04.1992 року було прийнято рішення зареєструвати Статут Товариства за реєстраційним номером 0091-1938МД, та видано свідоцтво про державну реєстрацію за № 1438 від 24 квітня 1992 року.

В подальшому свідоцтво про державну реєстрацію від 24 квітня 1992 року за № 1438 було змінено на нове свідоцтво за № 16475490, виданого 10 квітня 1996 року заступником голови Шевченківської районної державної адміністрації м. Києва, яке в подальшому знову ж таки було замінено на нове свідоцтво Серії А01 № 453844, видане 05 березня 2008 року.

Як вбачається з Статуту Товариства, його засновниками та учасниками є: ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, частки яких в статутному капіталі Товариства є рівними, в зв'язку з чим на кожного із учасника товариства припадає частка у розмірі 20 % від статутного капіталу Товариства.

Разом з тим, Позивач по справі - ОСОБА_1 вважає, що окремі положення Статуту, не відповідають вимогам актів законодавства України, а також порушують права та інтереси позивача як учасника Товариства на прийняття участі в його управлінні та господарській діяльності і крім того, порушує саме право його на участь у Товаристві, що є підставою для визнання їх недійсними в судовому порядку.

У відповідності до п. 6.3. Статуту Товариства, засідання зборів учасників проводяться по мірі необхідності, але не рідше двох разів на рік. Засідання правомочне при наявності Учасників або призначених ними представників, які становлять не менш 70 % пайового вкладу в Статутний фонд.

Позивач зазначає, що оскільки ч. 1 ст. 60 Закону України «Про господарські товариства»в нинішній редакції, передбачено, що загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотків голосів, то позивач вважає, з посиланням також на Постанову Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»від 24 жовтня 2008 року за № 13 та Рекомендацій Президій Вищого господарського суду України «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин»від 28 грудня 2007 року за № 04-5/14, що п. 6.3 Статуту не відповідає вимогам ст. 60 Закону України «Про господарські товариства», а тому підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до п. п. 6.7. та 6.7.1. Статуту Товариства, до виняткової компетенції Зборів учасників відноситься розгляд пропозицій про зміни Статуту.

П. 6.8. Статуту Товариства передбачає, що по питаннях, вказаних в пунктах 6.7.1. рішення приймаються при одностайному голосуванні всіх учасників Товариства.

Позивач зазначає, що відповідно до чинної на даний час ч. 2 ст. 98 ЦК України, рішення загальних зборі приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майн товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів якщо інше не встановлено законом.

Ч. 2 ст. 59 Закону України «Про господарські товариства»від 1 вересня 1991 року передбачено, що з питань, зазначених у пунктах "а", "б" статті 41 цього Закону, а також при вирішенні питання про виключення учасника з товариства рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства. І п. б ст. 41 Закону України «Про господарські товариства»передбачає, що до компетенції загальних зборів належить внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу.

Враховуючи наведене, Позивач вважає, що виходячи з вимог ст. ст. 41, 59 Закону України «Про господарські товариства», для прийняття рішення про внесення змін до статуту товариства, в тому числі щодо зменшення розміру статутного капіталу, необхідно голосування учасників товариства, що в сукупності володіють більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства, в тому на думку Позивача положення п. 6.8. Статуту Товариства, не відповідають вимогам ст. ст. 98 ЦК України та ст.ст. 41 59 Закону України «Про господарські товариства», а тому також підлягають визнанню недійсним.

Також, позивач вважає, що внаслідок того, що Статут Товариства містить положення, які не відповідають законодавству України, порушуються права та інтереси Позивача як учасника цього Товариства на прийняття участі в його управлінні та господарській діяльності і крім того, порушується саме по собі право на участь у товаристві, внаслідок чого учасник не має можливості реалізувати свої корпоративні права.

Зокрема Позивач зазначає, що 27 січня 2007 року ОСОБА_4 звернувся до загальних зборів учасників Товариства із заявою (копію даної нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_4 залучено до матеріалів позовної заяви) про свій вихід із складу учасників Товариства, відступивши свою частку в статутному фонді Товариства на розгляд цього Товариства. Також позивач зазначає, що інший учасник Товариства - ОСОБА_3, починаючи з 2007 року систематично не приймає участь в управлінні Товариством та не виконує обов'язки, які покладені на неї Статутом Товариства та законодавчими актами України, та не приймає участі у проведені голосування.

Враховуючи наведене, Позивач вважає, що загальні збори учасників Товариства не можуть бути проведені в зв'язку з тим, що відсутній кворум, оскільки п. 6.3 Статуту Товариства передбачено, що збори є правомочні за присутності учасників, що володіють у сукупності 70 % голосів, однак враховуючи те, що два з п'яти учасників не приймають участь в загальних зборах, останні три учасників володіють в сукупності липи 60 % голосів, що, на думку Позивача не дає можливості провести загальні збори та прийняти необхідні рішення які стосуються діяльності товариства.

Також позивач вважає, що враховуючи те, що навіть якби загальні збори і були правомочні, вказані вище питання не можливо прийняти на загальних зборах учасників Товариства, оскільки за кожним рішенням, що стосується виходу учасника зі складу учасників Товаристві можливого примусового виключення учасника, який своїми діями перешкоджає діяльності товариства, а також зменшення розміру статутного капіталу товариства на частку учасника який вийшов зі складу учасників товариства та/або якого було примусово виключено числа учасників Товариства - необхідно приймати рішення про внесення змін до Статуту Товариства, яке на підставі п. п. 6.1 та 6.7.1. Статуту Товариства повинне буї прийняте одностайно всіма учасниками товариства та набуває чинності виключно з момент державної реєстрації таких змін в порядку встановленому Законом України «Про державі реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Враховуючи наведене, на підставі ст.ст. 1, 2, 4, 5, 12, 32, 54, 57 ГПК України, ст.ст. 16, 98 ЦК України, ст. 20 ГК України, ст.ст. 10, 41, 59, 60 Закону України «Про господарські товариства»від вересня 1991 року, а також враховуючи положення Постанови Пленуму Верховного су України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»від 24 жовтня 2008 року № 13 та Рекомендацій Президій Вищого господарського суду України «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин»від 28 грудня 2007 року за № 04-5/14, Позивач просить суд визнати недійсними п. 6.3 та 6.8 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Сума технологій».

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони помякшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 Справа N 1-7/99, вказано, що Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Стаття 5 ЦК України встановлює дію актів цивільного законодавства у часі і передбачає: акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Господарський та Цивільний кодекси України набрали чинності з 1 січня 2004 року, та в цих кодексах і в інших нормативних актах не встановлено, що цим кодексам надано відповідної зворотної дії в часі, та вони регулюють відносини, які виникли до дня набрання ними чинності, зокрема відносини щодо порядку створення та діяльності господарських товариств (ТОВ), та зокрема щодо наведених позивачем порядку управління товариством та діяльності його загальних зборів; позивачем не надано доказів протилежного.

Закон України «Про господарські товариства», в чинній на час винесення рішення редакції, також не встановлено, що йому відповідної зворотної дії в часі, та він регулює відносини, які виникли до дня набрання чинності останніх змін до цього закону, зокрема відносини щодо порядку створення та діяльності господарських товариств (ТОВ), та зокрема щодо наведених позивачем порядку управління товариством та діяльності його загальних зборів; позивачем також не надано доказів протилежного.

Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2008 року N 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», зазначено, що відповідно до вимог статей 88, 143, 154 ЦК, статей 57, 82 ГК, статей 4, 37, 51, 65, 67, 76 Закону про господарські товариства, статей 27, 30 Закону про державну реєстрацію суди вправі визнати недійсними установчі документи товариства за одночасної наявності таких умов:

- на момент розгляду справи установчі документи не відповідають вимогам законодавства;

- порушення, допущені при прийнятті та затвердженні установчих документів, не можуть бути усунені;

- відповідні положення установчих документів порушують права чи охоронювані законом інтереси позивача.

Статтею 60 Закону України «Про господарські товариства», в редакції від 19.09.11р., що діяла станом на момент затвердження загальними зборами учасників Товариства та державної реєстрації Статуту Товариства, встановлено, що збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів, а з питань, які потребують одностайності, - всі учасники.

В статті 4 вищенаведеного закону, в тій же редакції, встановлено, що установчі документи повинні містити відомості, зокрема, про склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства. До установчих документів можуть бути включені інші умови, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до статті 59 вищенаведеного закону, в тій же редакції, встановлено, що до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю крім питань, зазначених у пунктах "а", "б", "г - ж", "и - ї" статті 41 цього Закону, належить:

а) встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів;

б) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

в) виключення учасника з товариства.

З питань, зазначених у пунктах "а", "б" статті 41 цього Закону, а також при вирішенні питання про виключення учасника з товариства необхідна одностайність у вищому органі. З решти питань рішення приймається простою більшістю голосів.

Також, відповідно до ст. 64 вищенаведеного закону, в тій же редакції, учасника товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов'язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі одностайно прийнятого рішення зборів учасників товариства. При цьому цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що п. 6.3 та 6.8 Статуту Товариства, станом на час затвердження Статуту загальними зборами учасників Товариства та станом на час його державної реєстрації повністю відповідали вимогам Закону України «Про господарські товариства», в редакції від 19.09.1991р. (що введено в дію з 1 жовтня 1991 року Постановою Верховної Ради України від 19 вересня 1991 року N 1577-XII).

Позивачем також не доведено одночасного існування всіх трьох умов, за зокрема щодо того, що порушення, допущені при прийнятті та затвердженні установчих документів, не можуть бути усунені та що відповідні положення установчих документів порушують права чи охоронювані законом інтереси позивача, оскільки як вже зазначалось вище - статтею 64 Закону України «Про господарські товариства», в редакції від 19.09.91р., встановлено, що учасники товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов'язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі одностайно прийнятого рішення зборів учасників товариства. При цьому цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере.

При цьому суд погоджується, що станом на момент розгляду даної справи положення п. 6.3 та 6.8 Статуту не відповідають вимогам чинного на даний час законодавства, проте в даному випадку права позивача на управління та участь в Товаристві не порушуються, оскільки до внесення відповідних змін до цих пунктів Статуту та приведення їх у відповідність з нормами чинного законодавства, положення цих пунктів не повинні застосовуватися, а мають застосовуватися положення чинного на час скликання та проведення загальних зборів законодавства (п. 3 ч. 13 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2008 року N 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»).

Аналогічну правову позицію викладено в п. 25 вищенаведеної постанови пленуму, де вказано також, що згідно зі статтями 41, 60 Закону про господарські товариства загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери (учасники), що мають відповідно до статуту товариства більш як 60 % голосів. У зв'язку з цим положення установчих документів товариства, які встановлюють інші правила щодо визначення кворуму, є такими, що суперечать закону і не підлягають застосуванню, а не підлягають визнанню недійсними, як на цьому наголошує позивач.

І в даному випадку, якщо при скликанні та проведенні загальних зборів Товариство буде керуватися положеннями чинного на час проведення зборів законодавства, а не положеннями Статуту (які суперечать чинному законодавству), то це не буде тягнути за собою визнання прийнятого на таких загальних зборах учасників Товариства рішення недійсним, як прийнятого не у відповідності з положеннями Статуту (за умови дотримання при проведенні загальних зборів учасників Товариства також і інших вимог чинного законодавства).

Вищенаведене також підтверджується позицією Президії Вищого господарського суду України, що викладена в п. 2.4 Рекомендацій від 28.12.2007 р. N 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин», де вказано, що відповідно до частини восьмої статті 41, частини першої статті 60 Закону України "Про господарські товариства" загальні збори учасників (акціонерів) акціонерних товариств, товариств з обмеженою або додатковою відповідальністю є правомочними, якщо на них присутні учасники (акціонери) або представники учасників (акціонерів), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів від загальної кількості голосів. Зазначеними нормами не передбачається можливість встановлення у статутах цих товариств іншого кворуму. Тому у вирішенні питання про правомочність загальних зборів учасників (акціонерів) господарських товариств господарським судам слід виходити з того, що незалежно від положень статуту товариства щодо кворуму загальних зборів вони є правомочними, якщо на них зареєструвалися учасники, які володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів від загальної кількості голосів, що передбачено вищенаведеними нормами закону.

Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2008 року N 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», при вирішенні спорів про визнання установчих документів господарського товариства недійсними господарським судам необхідно розмежовувати правову природу статуту та установчого (засновницького) договору товариства.

Статут юридичної особи за змістом частини другої статті 20 ГК є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, оскільки він містить норми, обов'язкові для учасників товариства, його посадових осіб та інших працівників, а також визначає порядок затвердження та внесення змін до статуту. Підставами для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Статут не є одностороннім правочином, оскільки затверджується (змінюється) загальними зборами учасників (засновників, акціонерів), які не є ні суб'єктом права, ні органом, який здійснює представництво товариства. Не є статут і договором, тому що затверджується (змінюється) не за домовленістю всіх учасників (засновників, акціонерів) товариства, а більшістю у ѕ голосів акціонерів чи простою більшістю голосів учасників товариства (статті 42, 59 Закону про господарські товариства). У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо визнання статуту недійсним не застосовуються норми, які регламентують недійсність правочинів.

Враховуючи вищенаведене, оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність заявлених Позивачем позовних вимог, а отже позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно ст. 49 ГПК України, на користь Позивача відносяться та йому не відшкодовуються суми витрат по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу за звернення з позовом до Господарського суду міста Києва.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя І.О.Домнічева

Повне рішення складено 17.03.11р.