Рішення № 14623083, 03.03.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 10/1803.03.11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Октан»

до Відкритого акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод ім. Січневого постання 1918р.»

про стягнення заборгованості та штрафних санкцій

                                                                                           Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Белаш Л.П.

Представники сторін:

від позивача: не з’явились

від відповідача: Рибальченко Д.А. - представник

03.03.2011р. у судовому засіданні, у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма Октан»(далі - ТОВ «Фірма Октан», позивач) звернулося до суду із позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод ім. Січневого постання 1918р.»(далі –ВАТ «Київський електровагоноремонтний завод ім.Січневого постання 1918р.», відповідач) суми основного боргу у розмірі 63954,30 грн., пені –5755,47 грн., інфляційні втрати - 2949,44 грн. та 3% річних –1992,22 грн., всього: 39192,25 грн.

Ухвалою від 17.01.2011р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 10.02.2011р.

Ухвалою від 10.02.2011р. розгляд справи відкладено на 03.03.2011р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушені зобов’язання щодо повної оплати поставлених нафтопродуктів, відповідно до видаткових накладних та довіреностей, що стало причиною звернення з позовом про стягнення заборгованості в судовому порядку. Враховуючи неналежне виконання відповідачем свого зобов’язання позивач заявив до стягнення пеню, інфляційні втрати та 3% річних відповідно до норм Цивільного кодексу України.

У відзиві на позов відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, оскільки, на його думку, відповідно до п. 7.3 договору, акт приймання-передачі є підтвердженням отримання замовником продукції. Враховуючи його відсутність, відповідач вважає, що підстав для стягнення заборгованості та штрафних санкцій немає.

Дослідивши наявні у справі докази, розглянувши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

12 січня 2010р. між ВАТ «Київський електровагоноремонтний завод ім. Січневого постання 1918р.» (замовник за договором) та ТОВ «Фірма Октан» (постачальник за договором) був укладений договір № КЕВРЗ/ВМТП-1008/ю, за яким постачальник зобов’язується виготовити, поставити та передати у власність замовника нафтопродукти, в подальшому продукцію, а замовник прийняти й оплатити продукцію (бензин та дизельне пальне) в асортименті та кількості відповідно до специфікації, що є невід’ємною частиною договору.

Зазначений договір був укладений сторонами із протоколом розбіжностей, який наявний в матеріалах справи.

Відповідно до п. 4.2 договору, ціна продукції, узгоджена у специфікації до даного договору та включає вартість продукції, всі податки і збори передбачені чинним законодавством. Сума даного договору складає 887916,67 грн., крім того ПДВ 20% 177 583,33 грн., що разом складає 1065500,00 грн. (п. 4.7).

Постачання продукції проводиться постачальником (1) денний термін з дня надання та погодження постачальником письмової заявки замовника. Датою постачання продукції вважається дата отримання продукції замовником, відповідно до п.п. 5.2, 5.3.

Отримання продукції підтверджується актом прийому-передачі який підписується сторонами або їх повноважними представниками або видатковою накладною (п. 5.4).

Із зазначеної умови договору випливає, що документом на підтвердження отримання продукції є або акт прийому-передачі або видаткова накладна, що спростовує твердження відповідача про необхідність підписання акту прийому-передачі в обов’язковому порядку, оскільки лише він є підтвердженням отримання продукції.

В розумінні ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»видаткова накладна є первинним документом, що підтверджує відомості про господарську операцію та її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Судом встановлено, що на виконання умов договору від 12.01.2010р. позивачем було здійснено поставку продукції на загальну суму 88954,30 грн. відповідно до видаткових накладних: № Рн100118/001 від 18.01.2010р., № Рн100122/003 від 22.01.2010р., № Рн100128/003 від 28.01.2010р.

Продукція була отримана відповідачем, про що свідчить належним чином оформлена довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей серії ААБ №000332 від 18.01.2010р., яка дійсна до 29.01.2010р.

Вищевказані накладні та довіреність приймаються судом в якості належного доказу виконання поставки продукції відповідачу та прийняття її останнім.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

11 травня 2010р. позивач звернувся до відповідача з претензією № 217 про сплату заборгованості у розмірі 88954,30 грн. протягом семи днів з дня пред’явлення вимоги. В підтвердження надсилання вимоги на адресу відповідача в матеріалах справи містяться опис вкладення у цінний лист та поштовий чек № 3449 від 14.05.2010р.

Згідно банківських виписок відповідач частково перерахував кошти за договором від 12.01.2010р. у розмірі 25000,00 грн.

З урахуванням положень п. 6.1 договору, строк виконання зобов’язань щодо оплати за поставлену продукції станом на час вирішення спору є таким, що настав (оплата за продукцію проводиться замовником протягом 250 календарних днів з дати отримання продукції).

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 173 ГК України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Враховуючи відсутність доказів повної оплати за поставлену продукцію згідно видаткових накладних, вимоги про стягнення суми основного боргу в розмірі 63954,30 грн. визнаються судом обґрунтованими, заборгованість у вказаній сумі підлягає стягненню на користь позивача.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є припікальним.

Пунктом 9.2 договору, передбачено, що за порушення термінів оплати продукції замовник сплачує пеню у розмірі облікової ставки НБУ від вартості поставленої продукції за кожен день прострочення платежу.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки додані до позовної заяви судом встановлено що пеня нараховувалась без врахування настання строку оплати, а також в порушення вимог закону щодо обмеження нарахування пені більше ніж за півроку, у зв’язку з чим відповідні обґрунтування були витребувані від позивача ухвалою про порушення провадження у справі.

Як про те зазначено у п. 18 Листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005р. № 01-8/344 господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати «перерахунок»замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору.

Якщо для здійснення перерахунку необхідні додаткові матеріали, суд витребує їх у позивача, а в разі неподання ним таких матеріалів - з урахуванням обставин конкретної справи залишає позов (в частині стягнення відповідних спірних сум) без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 ГПК або відмовляє в задоволенні позову у відповідній частині у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.

          Ухвалою суду від 17.01.2011р. позивача зобов’язано надати письмове обґрунтування щодо здійсненого розрахунку пені з урахуванням строку виконання зобов’язань щодо оплати продукції, надати розрахунок пені, що відповідає положенням частини 6 ст. 232 ГК України.

Представлений позивачем розрахунок пені виконаний з дати (24.03.2010р.) без врахування п. 6.1 договору та по 10.01.2011р., що є більшим ніж півроку та не відповідає діючому законодавству, оскільки не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є припікальним , у зв’язку з чим здійснений розрахунок не відповідає положенням договору, закону та не може бути прийнятий судом.

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат суд дійшов висновку, що останні розраховані за період із 24.03.2010р. по 10.01.2011р. позивач провів розрахунки без врахування положень п. 6.1 договору, яким передбачено, що оплата продукції проводиться протягом 250 календарних днів з дати отримання продукції.

З огляду на вищевикладене, суд не погоджується з розрахунком 3% річних (1992,22 грн.) та інфляційних втрат у розмірі 2949,44 грн. наданими позивачем і вважає такий необґрунтованим.

Заявлені позовні вимоги відповідачем не спростовані, доказів здійснення розрахунків у повному обсязі за поставлену продукцію у відповідності з положеннями та у строки встановлені договором суду не представлено, у зв’язку з чим позов підлягає задоволенню в частині стягнення основного боргу у розмірі 63954,30 грн.

Відповідно до ч. 2 п. 4.2 Роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998р. № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу 6 Господарського процесуального кодексу України»якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита в розмірі 639,54 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 202,18 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод ім. Січневого повстання 1918р.»(03049, м. Київ, вул. Ползунова, 2, код ЄДРПОУ 00480247, з будь-якого його рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Октан»(03680, м. Київ, бул. І.Лепсе, 4, корпус 21, код ЄДРПОУ 24718890, на будь-який його рахунок виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду) 63954,30 грн. (шістдесят три тисячі дев’ятсот п’ятдесят чотири гривні 30 копійок) –основного боргу, 639,54 грн. (шістсот тридцять дев’ять гривень 54 копійки) –витрати по сплаті державного мита та 202,18 грн. (двісті дві гривні 18 копійок) - витрат по сплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

3. В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.В. Котков

дата підписання повного тексту рішення 17.03.2011р.