Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 9/47411.03.11
За позовом Публічного акціонерного товариства
«Кредитпромбанк»
До 1) Товариства з обмеженою відповідальністю
«Торговий дім «Насіння»
2) Товариства з обмеженою відповідальністю
«Запоріжцукорпостач»
Третя особа, яка не заявляє самостійні Товариство з обмеженою відповідальністю
вимоги на предмет спору «Агроград-В»
на стороні відповідачів
про визнання договорів купівлі-продажу недійсними
Суддя Бондаренко Г.П.
Представники:
Від позивача Гусаківський С.А. (дов. №149 від 07.04.2010р.)
Від відповідача 1) Черняк А.Г. (дов. б/н від 03.11.2006р.)
2) не з’явився
Від третьої особи не з’явився
В судовому засіданні 11.03.2011 р. у відповідності до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк»(далі по тексту –позивач або ПАТ «Кредитпромбанк») звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Насіння»(далі по тексту –відповідач-1 або ТОВ «ТД «Насіння») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжцукорпостач»(далі по тексту –відповідач-2 або ТОВ «Запоріжцукорпостач») про визнання договору № 1 купівлі-продажу від 29.12.2007 р., договору № 2 купівлі-продажу від 29.12.2007 р., договору № 3 купівлі-продажу від 29.12.2007 р. укладеними між відповідачем-1 та відповідачем-2 недійсними.
Позовні вимоги вмотивовані положеннями ст. ст. 203, 215, ч. 2 ст. 586 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про заставу».
В обґрунтування пред’явлених позовних вимог позивач посилається на те, що предметом оспорюваних договорів купівлі-продажу є майно, що перебувало в заставі ПАТ «Кредитпромбанк»відповідно до договору застави № 22/78/303/07-ЗЛТ укладеного між ПАТ «Кредитпромбанк»та ТОВ «Запоріжцукорпостач»30.11.2007 р., тобто раніше договорів купівлі-продажу. При цьому, згоди на розпорядженням цим майном він заставодавцю не надавав, як це встановлено Законом України «Про заставу». Таким чином, позивач вважає що договори купівлі-продажу укладені з порушенням вимог чинного законодавства, а тому мають бути визнані судом недійсними. Крім того, позивач зазначає, що договори купівлі-продажу № 1, № 2 та № 3 які укладені 29.12.2007 р. між TOB «Запоріжцукорпостач»та TOB «Торговий дім «Насіння»є удаваними правочинами, які вчинені для приховання інших правочинів, а саме - договорів застави. Проте, умови попереднього договору застави та чинне законодавство встановлює правила згідно якого наступна застава майна дозволяється лише з дозволу попереднього заставодержателя, однак ПАТ «Кредитпромбанк»дозволу на наступну заставу майна не надавав.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2010 р. порушено провадження у справі № 9/474, розгляд справи призначено на 12.01.2011 р. з викликом представників сторін, яких зобов’язано надати суду документи необхідні для вирішення спору.
11 січня 2011 року через відділ діловодства Господарського суду м. Києва відповідачем-1 подано документи по справі, повідомлення та відзив на позовну заяву, в якій просить суд відмовити в позові в повному обсязі з підстав, зазначених у відзиві.
Представником позивача в судовому засіданні 12.01.2011 р. надано витребувані судом матеріали по справі, письмові пояснення та обґрунтування позовних вимог. Також в судовому засіданні позивач надав усні пояснення по суті позовних вимог, в яких просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Представник відповідача-1 вимоги ухвали суду від 03.12.2010 року виконав, в судовому засіданні 12.01.2011 року надав усні пояснення та заперечення проти задоволення позовних вимог в повному обсязі. Представник відповідача-2 у судове засідання 12.01.2011 року не з’явився, витребуваних судом доказів не надав, про причини неявки суд не повідомив.
Дослідивши в судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, суд дійшов висновку про необхідність залучення до участі у справі за власною ініціативою у відповідності до ст. 27 ГПК України у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ «Агроград-В», оскільки рішення з даного спору може вплинути на права та обов’язки вказаних осіб щодо сторін у справі як власника майна, що є предметом оскаржуваних договорів купівлі-продажу майна, на сьогоднішній день.
За вказаних обставин, суд ухвалою від 12.01.2011 р. залучив у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору стороні відповідачів ТОВ «Агроград-В» як нового власника майна, що є предметом оскардуваних договорів, та відклав розгляд справи на 26.01.2011 р.
В судове засідання 26.01.2011 р. представники позивача, відповідача 1 та третьої особи з’явились. Представником третьої особи надав письомві пояснення у справі, віджповідно до яких повідомив, що придбав майно, що є предметом трьох оскаржуваних договорів у ТОВ "ТД "Насіння" відповідно до договору купівлі-продажу № 1-0210/297 від 02.10.09р.
Представником позивача подано письмову заяву про продовження строку вирішення спору на більш тривалий строк, ніж встановлено частиною 1 статті 69 ГПК України.
Враховуючи нез’явлення представника відпрвідача-2, приймаючи до уваги клопотання про продовження строку вирішення спору, суд ухвалою від 26.01.2010 р. продовжив строк вирішення спору у справі № 9/474 на п'ятнадцять днів, відклав розгляд справи на 24.02.2011 р., зобов’язав сторін надати суду документи, необхідні для вирішення спору.
В судове засідання 24.02.2011 р. представники позивача, відповідачів з’явились.
Представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце розгляду справи був повідомлений судом належним чином.
У відповідності до ст. 77 ГПК України в судовому засіданні 24.02.2011 р. судом оголошено перерву до 03.03.2011 р.
01 березня 2010 року через канцелярію до суду надійшли заперечення від відповідача -1 –ТОВ «Торговий дім «Насіння»у яких відповідач з позовними вимогами та поясненнями позивача, заявлених в обґрунтування позовних вимог не погоджується
Через відділ діловодства Господарського суду міста Києва до суду надійшов відзив від відповідач-2 - ТОВ «Запоріжцукорпостач», відповідно до якого арбітражний керуючий-ліквідатор ТОВ «Запоріжцукорпостач»Кіцул С.Б. повідомив суд про те, що постановою Господарського суду Запорізької області від 14.02.2011 р. у справі № 21/173/10 ТОВ «Запоріжцукорпостач»визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Кіцула С.Б., який в силу Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»є керівником (органом управління) юридичної особи-банкрута. Ліквідатор зазначив, що враховуючи подані сторонами докази та надані пояснення, ТОВ «Запоріжцукорпостач»визнає позовні вимоги ПАТ «Кредитпромбанк» про визнання недійсними спірних договорів. Крім того, ліквідатор просив суд розглянути справу без участі ліквідатора ТОВ «Запоріжцукорпостач».
Разом з тим, в судовому засіданні 03.03.2011 р. оголошено перерву до 10.03.2011 р., а 10.03.2011 р. оголошено перерву до 11.03.2011 р. відповідно до ст. 77 ГПК України.
В судове засідання 11.03.2011 р. представник позивача з’явився, підтримав заявлені вимоги, просив суд їх задовольнити. Представник відповідача 1 в судове засідання з’явився та надав пояснення по справі. Представники відповідача 2 та третьої особи в судове засідання не з’явились, про причини неявки суд не повідомили.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з матеріалів справи, 30.11.2007 р. між ПАТ «Кредитпромбанк»(Заставодержатель) та майновим поручителем - ТOB «Запоріжцукорпостач»(Заставодавець) було укладено договір застави № 22/78/303/07-ЗЛТ (надалі - Договір застави).
Згідно п. 1.1 Договору застави в забезпечення виконання зобов'язань TOB «Махаренецький цукровий завод»перед ПАТ «Кредитпромбанк» за кредитним договором № 22/78/07-КЛТ від 30.11.2007 р. Заставодавець передає, а Заставодержатель приймає у заставу майно, перелік якого наведено в додатку № 1 до цього договору, який є його невід'ємною частиною.
Відповідно до переліку викладеного у Додатку № 1 до Договору застави, серед іншого, в заставу передано: Апарат дифузії A1 ПД2 620, який введений в експлуатацію у 2003 р, залишковою вартістю 22649,68 грн. (під порядковим номером № 470); Котел паровий 2-х бар ДКВР № 1 (інв. № 284) який введений в експлуатацію у 2003 р, залишковою вартістю 8997,91 грн. (під порядковим номером № 286); Котел паровий 2-х бар ДКВР № 2 (інв. № 272) який введений в експлуатацію у 2003 р, залишковою вартістю 3202,55 грн. (під порядковим номером № 247); Котел паровий 2-х бар ДКВР № 3 (інв. № 269) який введений в експлуатацію у 2003 р, залишковою вартістю 12600,36 грн. (під порядковим номером № 247); Котел паровий 2-х бар ДКВР № 6 (інв. № 285) який введений в експлуатацію у 2003 р, залишковою вартістю 2 429,79 грн. (під порядковим номером № 287); Центрифуга ФПН-132 1П-01 (інв. № 489) яка введена в експлуатацію у 2003 р, залишковою вартістю 1 119,45 грн. (під порядковим номером № 525); Центрифуга ФПН-132 1П-01 (інв. № 490) яка введена в експлуатацію у 2003 р, залишковою вартістю 1075,56 грн. (під порядковим номером № 526); Центрифуга ФПН-132 1П-01 (інв. № 491) яка введена в експлуатацію у 2003 р, залишковою вартістю 1075,56 грн. (під порядковим номером Х2 527); Центрифуга ФПН-132 1П-01 (інв. № 491) яка введена в експлуатацію у 2003 р, залишковою вартістю 1075,56 грн. (під порядковим номером № 528); Центрифуга ФПН-132 1П-01 (інв. № 494) яка введена в експлуатацію у 2003 р, залишковою вартістю 739,56 грн. (під порядковим номером № 530); Центрифуга ФПН-132 1П-01 (інв. № 495) яка введена в експлуатацію у 2003 р, залишковою вартістю 698,06 грн. (під порядковим номером № 531).
Як стверджує позивач йому стало відомо, що 29.12.2007 р. між TOB «Запоріжцукорпостач»(Продавець) та TOB «Торговий дім «Насіння»(Покупець) укладено договори купівлі-продажу № 1, № 2 та № 3, відповідно до умов яких Продавець зобов'язувався передати у власність Покупця майно, визначене в Додатку № 1 до даних Договорів, а Покупець зобов’язаний прийняти майно та оплатити за нього грошову суму в розмірі, визначеному в п. 2.2 Договорів.
Право власності TOB «Запоріжцукорпостач»на вищевказане обладнання підтверджується договором купівлі-продажу від 05.07.2006 р., укладений між TOB «Запоріжцукорпостач»та ТОВ «Вікторія».
Так, 29.12.2007 р. між сторонами було підписано Додатки до договорів купівлі-продажу, а саме специфікацію № 1 до договору № 1, специфікацію № 1 до договору № 2 та специфікацію № 1 до договору № 3.
Відповідно до специфікації № 1 до договору № 1 від 29.12.2007 р. предметом купівлі-продажу є: Котел паровий 2-х барДКВРМ № 6 (№ 287); Котел паровий 2-х барДКВРМ № 1 (№ 286); Котел паровий 2-х барДКВР № 3 (№ 242); Котел паровий 2-х бар ДКВР № 2 (№ 245) на загальну суму 1000000 грн.
Відповідно до специфікації № 1 до договору № 2 від 29.12.2007 р. предметом купівлі продажу є: Центрифуга ФПН-132 1П-01 (№ 525); Центрифуга ФПН-132 1П-01 (№ 526); Центрифуга ФПН-132 1П-01 (№ 527); Центрифуга ФПН-132 1П-01 (№ 528); Центрифуга ФПН-132 1П-01 (№ 530); Центрифуга ФПН-1321 П-01 (№ 531), на загальну суму 600000 грн.
Відповідно до специфікації № 1 до договору № 3 від 29.12.2007 р. предметом купівлі продажу є: Апарат дифузії А1 ПД2620 на суму 1000000 грн.
Згідно умов вищевказаних договорів купівлі-продажу місце передачі обладнання - Вінницька область, Літинський район, с. Уладівка, вул. Заводська, 1.
Виходячи з вищенаведеного, предметом Договору застави є те саме майно, що і Договорів купівлі-продажу № № 1, 2, 3. При цьому, як стверджує позивач згоди на розпорядженням цим майном він заставодавцю не надавав, як це встановлено нормами Закону України «Про заставу», у зв’язку з чим позивач вважає що договори купівлі-продажу укладені з порушенням вимог чинного законодавства, а тому мають бути визнані судом недійсними.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 2 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06.11.2009 р. № 9, судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Разом з тим, абзацом 5 пункту 5 вищевказаного Пленуму Верховного Суду України, встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Як зазначено в абзаці 3 пункту 2 Роз'яснень Вищого господарського суду України від 24.12.1999 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»»у разі коли предмет застави згідно із законом чи договором перебуває у володінні заставодавця або третьої особи і право застави виключає можливість продати чи передати будь-кому заставлене майно, проте заставодавець протягом дії застави це вчинить, заставодержатель вправі звернутися до господарського суду з позовом про визнання відповідної угоди недійсною.
Як встановлено судом, обладнання цукрового заводу, стосовно якого відповідачі 29.12.2007 р. уклали оскаржувані договори купівлі-продажу № № 1, 2, 3, перебуває у заставі ПАТ «Кредитпромбанк» відповідно до договору застави № 22/78/303/07-ЗЛТ від 30.11.2007 р., умови якого забороняють заставодавцю вчиняти будь-які дії з заставним майном без згоди заставодержателя.
Отже, порушені інтереси ПАТ «Кредитпромбанк»як заставодержателя майна, які захищаються приписами чинного законодавства, зокрема, Законом України «Про заставу».
Такими чином, ПАТ «Кредитпромбанк»є заінтересованою особою, яка має право заявляти вимогу до суду про визнання оспорюваного правочину недійсним.
В силу положень ст. 4 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до положень частини 1 та частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Виходячи з положень ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Виходячи з вищевикладеного, укладений правочин, зміст якого суперечить вимогам закону може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини 2 статті 586 ЦК України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.
Аналогічні положення викладені в статті 17 Закону України «Про заставу», відповідно до якої заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.
Згідно статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», предмет обтяження, право власності на який належить боржнику, може бути відчужений останнім, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі відчуження предмета обтяження боржником він зобов'язаний негайно письмово повідомити про це обтяжувача, який протягом п'яти днів з дня отримання цього повідомлення повинен зареєструвати відповідні зміни у відомостях про обтяження згідно зі статтею 13 цього Закону.
Як встановлено судом, умови договору застави № 22/78/303/07-ЗЛТ від 30.11.2007 р., який укладено між ПАТ «Кредитпромбанк»та ТОВ «Запоріжцукорпостач» напраму забороняють заставодавцю без дозволу заставодержателя розпоряджатися предметом застави, реалізовувати його чи передавати майно у наступну заставу.
Крім того, ПАТ «Кредитпромбанк»стверджує про те, що згоди на відчуження заставленого майна він не надавав. Доказів іншого заставодавцем (відчуджувачем майна) не надано, а навпаки ТОВ "Запоріжцукорпостач" визнало заявлені позовні вимоги. Іншими відповідачами в процесі розгляду справи доказів зворотнього суду не надано.
Згідно частини 1 статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Таким чином, оскільки відповідач 2 –ТОВ «Запоріжцукорпостач»не мав відповідного дозволу на укладення спірних договорів, то відповідно оспорювані договори купівлі-продажу є недійсними в силу недодержання в момент їх вчинення вимог, які встановлені частинами першою, другою та п’ятою статті 203 ЦК України.
Відповідачами в порядку ст. ст. 33, 34 ГПК України не спростовані обставини, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог і заперечень.
З огляду на вищевикладене, оспорювані договори купівлі-продажу не відповідають вимогам чинного законодавства і підлягають визнанню недійсними на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України.
Крім того, як на підставу недійсності оспорюваних правочинів, позивач посилається на те, що договори купівлі-продажу № 1, № 2 та № 3 від 29.12.2007 р. містять ознаки удаваних правочинів та, ймовірно, вчинені для приховання інших правочинів, а саме - договорів застави. На підтвердження викладеного позивач посилається на наступне:
- Позивач зазначає, що форма оскаржуваних договорів та їх виконання не відповідає вимогам чинного законодавства, яке застосовується для договорів купівлі-продажу майна і навпаки, надаємо докази, що умови оскаржуваних договорів та їх виконання відповідає вимогам чинного законодавства та звичаям ділового обороту для договорів застави. А саме, позивач вказує на невідповідність оскаржуваних договорів вимогам, встановленим для договору купівлі-продажу, текст спірних договорів не відповідає вимогам ст. 655 та ст. 644 ЦК України оскільки оскаржувані договору не містять умови передачі товару та демонтажу, що є необхідним для передачі обладнання, яке не відокремлено ні від фундаменту, ні від технологічних мереж. Тобто, умови спірного договору не передбачають фактичної передачі майна від одної особи до іншої. На виконання спірних договорів сторони уклали лише акт прийому-передачі, однак фактично майно не демонтувалось та не передавалось. Крім того, сторони не дійшли до згоди стосовно істотної умови договору, зазначеної в ст. ст. 334, 655 ЦК України, а саме: не визначили момент переходу права власності на предмет договору. Оскаржувані правочини містять взаємовиключні умови. Так, позивач посилається на те, що відповідно до пункту 3.1. оскаржуваних правочинів право власності переходить в момент підписання сторонами акту прийому-передачі. В той же час, пункт 9.2 спірних договорів містить умову, згідно якої до 29 грудня 2010 року покупець взяв на себе зобов'язання повернути предмет купівлі-продажу продавцю у випадку настання певної обставини. Умова, викладена в п. 3.1. оспорюваних договорів суперечить умові, викладеній в п. 9.2. оспорюваних договорів, оскільки згідно останньої покупець до 29 грудня 2010 року не може розпорядитись отриманим майном на власний розсуд та несе зобов’язання, щодо можливого повернення його продавцю. За таких умов, покупець до 29 грудня 2010 року не може вважатись власником майна в розумінні ст. 319 ЦК України. В той же час умови п. 3.1. визначають за покупцем право власності в момент підписання акту прийому-передачі. Крім того, позивач вважає, що спірні договори не відповідають вимогам ч. 5 ст. 203 ЦК України, оскільки не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Так, після укладання спірних правочинів майно залишилось у користуванні продавця, без укладення будь-яких на це договорів. Майно не демонтувалось, не вивозилось та використовувалось за призначенням як частина технологічної лінії вироблення цукру.
- Разом з тим позивач зазначає, що договори укладені для приховання іншого правочину, оскільки ст. 584 ЦК України та ст. 12 Закону України «Про заставу»передбачає, що у договорі застави має бути визначено суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода В пунктах 9.2. спірних договорів визначені суть; розмір і строки виконання основного зобов'язання, забезпеченого заставою, зокрема, зазначені вимоги TOB «Торговий дім «Насіння»до TOB «Цукровий завод «Махаринецький», підстави їх виникнення, розмір зобов'язання та строки виконання зобов'язання.
- Відповідно до ст. 28 Закону України «Про заставу»договір застави припиняє свою дію виконанням основного зобов'язання. Так, спірні договори припиняють свою дію у випадку виконання TOB «Цукровий завод «Махаринецький»свого зобов'язання перед TOB «Торговий дім «Насіння»по іншому договору (п.9.2.).
- Стаття 8 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачає, що якщо інше не встановлено правочином, на підставі якого виникло обтяження, боржник, у володінні якого знаходиться предмет обтяження, може використовувати його відповідно до цільового призначення, а також отримувати продукцію, плоди і доходи від предмета обтяження. Так, після укладання спірних договорів майно залишилось у володінні та користуванні продавця та використовувалось за призначенням як частина технологічної лінії по виробленню цукру.
- Відповідно до ст. 1 Закону України «Про заставу»в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Стаття 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»надає право заставодержателю застосувати такий позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження як продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем. TOB «Торговий дім «Насіння»після невиконання TOB «Цукровий завод «Махаринецький»своїх зобов'язань перед TOB «Торговий дім «Насіння»використало встановлений ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень, позасудовий спосіб звернення стягнення та реалізувало від свого імені 02.10.2009 року спірне обладнання третій особі TOB «Агроград В»по договору №1-0210/297. TOB «Торговий дім «Насіння»отримало за рахунок цього майна задоволення своїх збитків, отриманих від невиконання основного зобов'язання. Реалізація спірного майна проведена за суму, що точно відповідає сумі вимог TOB «Торговий дім «Насіння»до TOB «Цукровий завод «Махаринецький»і становить 2166666, 67 грн. без ПДВ.
- У зв’язку з викладеними обставинами позивач вважає, що співвідповідачі мали намір і фактично уклали договори застави. Таким чином, в силу ч. 2 ст. 235 ЦК України відносини сторін по цим договорам мають регулюватись правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Оспорювані договори укладені 29.12.2007 р. в той час договір застави № 22/78/303/07-ЗЛТ стосовно цього ж майна укладений 30.11.2007 року, тобто раніше. В силу вимог ст.18. Закону України «Про заставу»наступна застава майна допускається в разі, якщо інше не передбачено попереднім договором застави. Договором застави № 22/78/303/07-ЗЛТ від 30.11.2007 року передбачено, що передача у наступну заставу майна проводиться лише з дозволу заставодержателя, тобто з дозволу ПАТ «Кредитпромбанк». Банк згоди на наступну заставу не давав. А тому, на думку позивача, договори купівлі-продажу № 1, № 2 та № 3, які укладені 29.12.2007 р. між TOB «Запоріжцукорпостач»та TOB «Торговий дім «Насіння»є недійсними в силу недодержання в момент їх вчинення вимог, які встановлені частинами першою, другою та п'ятою статті 203 Цивільного Кодексу України.
Суд приймає до уваги вищезазначені міркування позивача щодо удаваності оспорюваних правочинів, разом з тим в процесі розгляду справи відповідач –1 надав суду докази, які свідчать про укладення саме договорів купівлі-продажу майна та докази виконання саме договорів купівлі-продажу в тому числі наявність факту переходу права власності до покупця, зарахування зустрічних вимог, виписка податкових накладних, прийом-передачу майна, а отже суд вважає, що міркування позивача щодо удаваності правочинів не доведені належними засобами доказування.
Разом з тим, суд приймає до уваги положення ст. 10 Закону України «Про заставу», відповідно до якої у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.
Судом встановлено, що станом на момент укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу (29.12.2007 р.) та станом на момент переходу права власності на вищезазначене обладнання (відповідно до актів прийому-передачі №№ 1, 2, 3 від 03.01.2008 р.) до ТОВ «Торговий дім «Насіння», майно, яке було предметом оспорюваних договорів купівлі-продажу, було відсутнє в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (витяг № 1642657 станом на 10.01.2008 р.).
Так, добросовісним набувачем визнається особа, яка придбала річ у особи, яка не мала права її відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати.
За вказаних обставин, станом на момент укладення спірних договорів ТОВ «Торговий дім «Насіння»було добросовісним набувачем майна за договорами купівлі-продажу № № 1, 2, 3 від 29.12.2007 р.
Таким чином, розглянувши матеріали справи, суд вважає за доцільне визнати договори купівлі-продажу № № 1, 2, 3 від 29.12.2007 р. недійсними в силу недодержання в момент їх вчинення вимог, які встановлені частими 1, 2, 5 статті 203 ЦК України, з підстав відсутності у відповідача-2 (заставодавця) дозволу позивача (заставодержателя) на укладення спірних договорів, що напряму протирічить нормам договору застави та Закону України "Про заставу".
Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з підстав їх законності та обґрунтованості про визнання недійсним договорів купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідачів порівну.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 82-85 ГПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсними договір № 1 купівлі-продажу від 29.12.2007 р., договір № 2 купівлі-продажу від 29.12.2007 р., договір № 3 купівлі-продажу від 29.12.2007 р., укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «Запоріжцукорпостач»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Насіння», з моменту їх укладення.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжцукорпостач»(69067, м. Запоріжжя, вул. Лахтинська, 8, код ЄДРПОУ 4067712) на користь Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк»(01014, м. Київ, бул. Дружби народів, 38, код 21666051) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, 42 (сорок дві) грн. 50 коп., 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Насіння» (0141, м. Київ, вул. Клінічна, 25, код 0674952) на користь Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк»(01014, м. Київ, бул. Дружби народів, 38, код 21666051) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, 42 (сорок дві) грн. 50 коп., 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
6. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
СуддяГ.П. Бондаренко Дата підписання рішення: 16.03.2011 р.
Судове рішення № 14622819, Господарський суд м. Києва було прийнято 11.03.2011. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 9/474. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: