Рішення № 14586490, 29.03.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

29 березня 2011 року справа № 5020-235/2011 Господарський суд міста Севастополя у складі: судді Юріної О.М., розглянувши матеріали справи за позовом:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Медея-85»

(вул. Гер. Севастополя, 25, м. Севастополь, 99001)

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

(АДРЕСА_1, 99055)

про стягнення 10194,00 грн.,

за участю представників сторін:

позивача Варницька Л.Л., довіреність № 2 від 29.03.2011;

відповідача не зявився.

Закрите акціонерне товариство «Медея-85»(далі - Позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - Відповідач) про стягнення 10194,00 грн., з яких: 4200,00 грн. основна заборгованість, 5994,00 грн. пеня.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Відповідач в порушення умов договору оренди нерухомого майна від 01.12.2009 не сплатив орендну плату за липень 2010 року (1000,00 грн), серпень 2010 року (1600,00 грн.) та вересень 2010 року (1600,00 грн.), внаслідок чого за ним виникла заборгованість в сумі 4200,00 грн.

Відповідно до рішення загальних зборів акціонерів ЗАТ «Медея-85»(протокол від 22 жовтня 2010 року №1 та протокол від 24 січня 2011 року №2) Закрите акціонерне товариство «Медея-85»перетворено у Товариство з обмеженою відповідальністю «Медея-85». 01.03.2011 проведено державну реєстрацію юридичної особи ТОВ «Медея-85», видано свідоцтво про державну реєстрацію Серія АО1 №274930 /арк.с.27/. Відповідно до статті 25 Господарського процесуального кодексу України в разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив. Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про необхідність заміни Закритого акціонерного товариства «Медея-85»його правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю «Медея-85».

Відповідач в судові засідання 10.03.2011, 29.03.2011 явку уповноваженого представника не забезпечив, про дату час та місце судового засідання повідомлений належним чином та своєчасно (поштові повернення /а.с.19-22, 46-49/, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /арк.с.31-34/), про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 18.02.2011 не виконав.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 №2-7/10608-2008.

Оскільки явка учасників процесу обовязковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

З урахуванням вищевикладеного, суд визнав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України, у відсутність представника Відповідача.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника Позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

01.12.2009 між Закритим акціонерним товариством «Медея-85»(Орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) укладений договір оренди нерухомого майна (далі - Договір), відповідно до умов якого Орендодавець надає Орендарю частину приміщень магазину №85, розташованого за адресою: м. Севастополь, вул. Гер. Севастополя, 25, площею 5,0 кв.м. /арк.с. 10/. Договором встановлено, що він діє з моменту його підписання до 30.11.2010.

Майно було передано Відповідачу 01.12.2009 (день підписання Договору). Відповідно до умов Договору у випадку його припинення площа, що орендується, повертається Орендодавцю в належному стані по акту приймання-передачі. За умовами Договору сторони встановили орендну плату в розмірі 1600,00 грн., яку Орендар повинен був сплачувати до 10 числа поточного місяця на розрахунковий рахунок Орендодавця або через операційну касу кафе ЗАТ «Медея-85».

Сторонами складені та підписані без зауважень акти виконаних робіт від 31.07.2010, 31.08.2010, 30.09.2010 /арк.с.35-37/, які свідчать про користування орендованими приміщеннями Відповідачем у липні, серпні, вересні 2010 року.

Проте, у порушення умов Договору Відповідач не сплатив в повному обсязі орендну плату за липень-вересень 2010 року, заборгованість по орендній платі склала 4200,00 грн.

Позивачем була надіслана Відповідачу претензія №29 від 08.09.2010, в якій він вимагав оплати заборгованості по орендній платі з урахуванням пені / арк.с.13/.

24.09.2010 Відповідач вручив Позивачу листа, в якому просив розірвати Договір з 01.10.2010 та зобовязався погасити борг у сумі 4200,00 грн. до 30.11.2010 /арк.с.15/.

30.09.2010 сторонами складений акт приймання-передачі частини приміщення магазину №85 за адресою: м. Севастополь, вул. Гер. Севастополя, 25, площею 5,0 кв.м. /арк.с.16/, відповідно до якого це приміщення повернуто Орендодавцю у звязку з розірванням Договору.

Судом встановлено, що Договір недійсним не визнаний та за своєю правовою природою і ознаками є договором оренди нерухомого майна.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Цивільного кодексу України (Закон України №435-ІV від 16.01.2003, далі ЦК України) та Господарського кодексу України (Закон України №436-ІV від 16.01.2003 України, далі ГК України), що набрали чинність з 01.01.2004, тому підлягають застосуванню при вирішенні цього спору.

Статтею 759 ЦК України передбачено, що одна особа (наймодавець) передає або зобов'язується передати іншій особі (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк за договором найму (оренди).

Частиною шостою статті 283 ГК України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з положеннями статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Статті 525 та 526 ЦК України встановлюють, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частині першій статті 193 ГК України.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договором встановлений строк виконання Відповідачем зобовязань, а саме, до 10 числа поточного місяця.

Відповідач не представив суду доказів виконання зобовязань за Договором щодо сплати орендних платежів за період з липня по вересень 2010 року, у той час як відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується порушення Відповідачем умов Договору, у звязку з чим позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Медея-85»у сумі 4200,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв`язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов`язань Позивач просить суд стягнути з Відповідача за несвоєчасну сплату орендної плати штраф у сумі 5994,00 грн.

В силу частини другої статті 20 ГК України, захист прав і законних інтересів субєктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною другою статті 217 ГК України передбачено, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 ГК України).

Відповідно до статті 610, частини третій статті 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Договором передбачено, що за несвоєчасну сплату Орендар сплачує Орендодавцю 3% штрафу за кожен день просрочки від загальної суми боргу.

Позивач у позовній заяві наполягає на стягненні з Відповідача штрафу як санкції за неналежне виконання боржником грошового зобов'язання.

Проте, штраф, встановлений Договором за невиконання або неналежне виконання грошового зобов`язання, за своєю правовою природою є пенею, а не штрафом, виходячи з наступного.

Статтею 549 ЦК України пеня визначена як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання та обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, а штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з розрахунком Позивача штрафні санкції (пеня) складають 5994,00 грн. /арк.с. 17/.

Проте, здійснюючи такий розрахунок, Позивачем не враховані норми спеціального законодавства, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а саме положення Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” від 22.11.1996 №543/96-ВР, статтею 3 якого встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобовязання у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву України та відповідно не є підставою для визнання угоди недійсною, проте положення Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” від 22.11.1996 №543/96-ВР, хоча і не встановлює обмежень щодо визначення розміру пені, але передбачає обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Нарахована Позивачем сума пені перевищує зазначене обмеження.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Сума пені, що підлягає стягненню складає 86,12 грн.:

1) за період з 10.07.2010 по 09.08.2010: 1000,00*0,046575 *31/100 = 14,44 грн.

за період з 10.08.2010 по 30.09.2010: 1000,00*0,042465*52/100 = 22,08 грн.

2) за період з 10.08.2010 по 30.09.2010: 1600,00*0,042465*52/100 = 35,33 грн.

3) за період з 10.09.2010 по 30.09.2010: 1600,00*0,042465*21/100 = 14,27 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій (пені) підлягають задоволенню частково у сумі 86,12 грн. Витрати Позивача по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, державне мито у розмірі 42,86 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 99,21 грн. покладаються на Відповідача.

Керуючись статтями 49, 75, 82, 84-85, 115, 116, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (99055, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Медея-85»(99001, м. Севастополь, вул. Гер. Севастополя, 25, ідентифікаційний код 24041914, р/р 26002060311189 в Севастопольській філії ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 324935) 4286,12 грн. (чотири тисячі двісті вісімдесят шість грн. 12 коп.), з яких: 4200,00 грн. заборгованість за договором, 86,12 грн. пеня, а також витрати по сплаті державного мита в розмірі 42,86 грн. (сорок дві грн. 86 коп.); витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 99,21 грн. (девяносто девять грн. 21 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя О.М. Юріна

Рішення складено відповідно до вимог статті 84

Господарського процесуального кодексу України

та підписано 04.04.2011.