Рішення № 14579644, 24.03.2011, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 2-12/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

"24" березня 2011 р. Іллічівський районий суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Мирошниченка Ю. М., при секретарі Афанасьевій Г.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства „БАНК ФОРУМ” до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства „БАНК ФОРУМ” про визнання кредитного договору і договору іпотеки недійсними, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2009 року банк звернувся до суду з даним позовом. В заяві зазначав, що за кредитним договором № 0299/08/15-Z від 28 липня 2008 року ОСОБА_1, поручителями якої на підставі відповідних договорів є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 надано кредит у сумі $100000 під 13,5% річних за користування кредитними коштами, які боржниця мала повернути до 28 липня 2018 року шляхом щомісячних платежів, що мали становити не менше $834. Посилаючись на те, що погашення кредиту відповідно до встановленого графіку боржницею не здійснюється, після уточнення позовних вимог просив стягнути з відповідачів $98333,75 заборгованості за кредитом, $16979,47 заборгованості за процентами і $15218,27 пені, а також 1700 грн. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У березні 2010 року відповідачка звернулася до суду із зустрічним позовом. Просила визнати кредитний договір недійсним, як такий, що не відповідає вимогам цивільного законодавства. В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що банк не повідомив її у письмовій формі про всі, передбачені законом умови надання споживчого кредиту та надав кредит в іноземній валюті за відсутності індивідуальної ліцензії НБУ, поклавши на неї всі ризики, повязані з коливанням курсу долара США стосовно гривні. Крім того, договір містить несправедливу, на її думку, умову щодо можливості збільшення процентної ставки у односторонньому порядку.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги і просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідачі в судове засідання не зявились. Про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, у зв'язку з чим було прийняте рішення про заочний розгляд справи.

Позов банку підлягає задоволенню у повному обсязі, а вимоги відповідачки задоволенню не підлягають з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що за кредитним договором № 0299/08/15-Z від 28 липня 2008 року банк надав ОСОБА_1 $100000 під 13,5% річних за користування кредитними коштами, які вона мала повернути 28.07.2018р. (п. п. 1.1, 1.2, 1.3). Позичальниця повинна була здійснювати повернення кредиту частинами щомісячно в сумі не менше $834 (п. 2.3) і сплачувати проценти за користування кредитом у валюті кредиту (п. 2.7). За несвоєчасне повне або часткове повернення кредитних коштів та за несвоєчасну повну або часткову сплату процентів позичальник сплачує неустойку у вигляді пені в розмірі 0,2% за кожен день прострочення, що обчислюється із суми неповерненого кредиту та несплачених процентів (п. 4.1), (а.с.9,10).

Згідно з договорами поруки № 0299/08/15-Z (ІІ) від 28.07.2008р. і № 0299/08/15-Z/S-2 від 25.12.2008р.ОСОБА_2. та ОСОБА_4 поручилися перед кредитодавцем за виконання позичальницею своїх зобов'язань і взяли на себе солідарну відповідальність за порушення нею умов кредитного договору (а.с.13,14).

Станом на 6 квітня 2010 року заборгованість за кредитним договором складає: $98333,75 заборгованості за кредитом, $16979,47 заборгованості за процентами, $15218,27 пені за прострочення виконання зобовязань (а.с.64).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інші не встановлено договором між фізичними особами, а розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом та іншими актами цивільного законодавства.

За змістом ст.ст. 549, 550, 610, 611, 625 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), боржник не звільняється від відповідальності за неможливості виконання грошового зобов'язання, у разі неналежного виконання зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором, зокрема, сплата неустойки (штрафу, пені), якою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобовязань. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобовязань.

За правилами ч.ч. 2 ст.ст. 1054 та 1050 ЦК України наслідками порушення відповідачем зобов'язання, щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Згідно зі ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку та відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст. 554 ЦК України в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Отже, на підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі. Доводи ж зустрічного позову є неспроможними з огляду на таке.

Відповідачка просить визнати оспорювані договори недійсними з підстав, передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Отже, підставою недійсності правочину за ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України є суперечність саме змісту правочину нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства з огляду на те, що змістом правочину є відповідні його виду умови.

Стосовно оспорювання відповідачкою кредитного договору з посиланням на невідповідність вимогам діючого законодавства визначеної угодою валюти кредиту суд виходить з наступного.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Конституція України не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Згідно з ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст. 5 цьогоДекрету.

Відповідно до п. 2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене постановою Правління Національного банку України № 275 від 17 липня 2001 року, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких: неторговельні операції з валютними цінностями; операції з готівкою іноземною валютою, що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами резидентами; ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) і іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

З наведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту «в» п. 4 ст. 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.

Відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Зі справи вбачається, що Національним банком України були видані Акціонерному комерційному банку «Форум» банківські ліцензія за № 62 від 03 грудня 2001 року та ліцензія за № 62 від 30 квітня 2010 року на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (а.с. 100, 230) та дозволи з додатками № 62-3 від 10 червня 2005 року та № 62-5 від 30 квітня 2010 року на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (а.с.97-99, 231-233).

За таких обставин надання позивачеві кредиту в доларах США з зобов'язанням повернути кредит з відсотками за користування ним у тій же валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Щодо ризиків, пов'язаних із зміною курсу долара США стосовно гривні, суд виходить з того, що відповідно до статті 36 Закону України“Про Національний Банк України” офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним Банком України.

Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, встановлюються Національним Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, згідно з Положенням про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

Позичальницею у даній справі не доведено, що вона при укладенні кредитного договору була упевнений в тому, що така зміна обставин не настане.

Виходячи із змісту статей 1046, 1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.

Укладаючи кредитний договір в іноземній валюті та беручи на себе певні зобовязання позичальниця мала чітко усвідомлювати, що курс національної валюти по відношенню до долара США не є незмінним та враховувати підвищений валютний ризик за таким кредитом. Ризик підвищення курсу долару США до гривні несе саме позичальник.

Тому з твердженням про те, що умови кредитного договору про повернення кредиту у валюті та покладення ризику знецінення національної валюти на позичальника, є підставою для визнання договору недійсним, погодитись не можна.

Посилання на те, що кредитодавець не повідомив позичальницю ані у письмовій, ані в усній формі про: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; необхідність здійснення оцінки майна та ким вона здійснюється; податковий режим сплати "відсотків та про державні субсидії, на які він має право, відомості про те, від кого позивач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, тощо не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки до моменту укладення кредитного договору у відповідачки була можливість ознайомитись з типовими умовами цього договору. Вона мала право отримання консультації у будь-якого фахівця, обраного нею за власним бажанням.

При укладенні кредитного договору сторони зафіксували, що ними узгоджені усі істотні умови і підтвердили повне розуміння предмету договору та інших зазначених в ньому питань.

Підписанням зазначеного договору позичальниця підтвердила, що вона у письмовій формі отримала від кредитодавця інформацію, визначену ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (п. 7.2).

Відповідно до ч. 2 ст. 1056 ЦК України позичальниця мала право відмовитись від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, однак не відмовилася від одержання кредиту, а в повній мірі скористався коштами, наданими відповідачем.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, позичальниця звернувся до банку із заявою про надання їй кредиту в розмірі $100000 21 липня 2008 року (а.с.101). Таким чином, у відповідачів було достатньо часу, щоб отримати консультацію стосовно наслідків укладання кредитних та інших договорів.

Отже, волевиявлення відповідачки щодо отримання кредиту саме на умовах, запропонованих позивачем, на момент укладення договору, було вільним та відповідало її внутрішній волі, будь-яких доказів, які б спростовували це судження позивач не надав.

Безпідставним є й посилання відповідачів на нікчемність умови кредитного договору щодо права кредитодавця змінювати розмір процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку, оскількизгідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року № 2121-III, в редакції, що діяла на момент укладення договору, відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до частини 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції від 01 грудня 2005 року) у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

Тобто, діюче на час укладення кредитного договору законодавство дозволяло банкам, у випадках передбачених договором, в односторонньому порядку змінювати процентну ставку за користування кредитом.

Отже, умова кредитного договору про право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, викладена в п. 5.2 кредитного договору, на момент укладення договору відповідала вимогам закону.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12 грудня 2008 року, який набув чинності 9 січня 2009 року внесено зміни до законодавчих актів щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку.

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Виходячи з цього, вимоги ст. 1056-1 ЦК України та частини 4 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» розповсюджуються лише на правовідносини, що виникли з 9 січня 2009 року.

Таким чином, твердження щодо нікчемност ізазначеної умови кредитного договору є неспроможними. Інші заперечення відповідачів доводи позивача не спростовують.

За правилами ст. 88 ЦПК України суд, повністю задовольняючи вимоги позивача, стягує на його користь з відповідачів у рівних частках 1700 грн. судового збору та 30 грн. (а.с.2,3).

Крім того, виходячи з розміру оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2005 року № 1258 «Про затвердження порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, повязаних з розглядом цивільних та господарських справ та їх розмірів» в редакції постанови КМУ від 05.08.2009р. № 825, з відповідачів у рівних частках на користь держави підлягають стягненню 90 грн. зазначених витрат.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 212, 213, 215, 224, 225, 226 ЦПК України, ст.ст. 5, 203, 215, 509, 526, 536, 549, 550, 553, 554, 610, 611, 625, 627, 1050, 1054, 1056 ЦК України, -

В И Р І Ш И В:

Позов публічного акціонерного товариства „БАНК ФОРУМ” до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства „БАНК ФОРУМ” про визнання кредитного договору і договору іпотеки недійсними відмовити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, яка мешкає у АДРЕСА_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_4, який мешкає у АДРЕСА_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_2, який мешкає у АДРЕСА_3 на користь публічного акціонерного товариства „БАНК ФОРУМ” (юридична адреса: 02100, м.Київ, б. Верховної Ради, б.7) рахунок № НОМЕР_3 в Маріупольській філії ПАТ „БАНК ФОРУМ”, МФО 394653, ЄДРПОУ 33444010, заборгованість за кредитним договором № 0299/08/15-Z від 28 липня 2008 року станом на 06 квітня 2010 року в сумі 130 531,49 доларів США, що складається з заборгованості за кредитом 98333,75 доларів США, заборгованості за процентами 16979,47 доларів США, пені 15218,27 доларів США.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства „БАНК ФОРУМ” судові витрати, що складаються з судового збору в розмірі 1700 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн., та на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 90 грн.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

На рішення може бути подана апеляція в Апеляційний суд Донецької області через Іллічівський районний суд м. Маріуполя.

Апеляційна скарга може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

З повним текстом рішення можна ознайомитись в канцелярії суду 29.03.2011 року. Суддя:Ю. М. Мирошниченко