Рішення № 14572988, 05.10.2010, Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим

Справа № 2-50/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2010 року Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим

у складі : головуючого судді - Самойлової О. В.

при секретарі Ушак Ю.С.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Корабельникова О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ КБ „ПриватБанк”, Кримського РУ ЗАТ КБ „ПриватБанк”, ГФВ КРУ ЗАТ КБ „ПриватБанк” про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, анулювання запису в трудовій книжці про звільнення, стягнення моральної шкоди та не виплаченої під час звільнення заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовними вимогами до ЗАТ КБ „ПриватБанк”, Кримського РУ ЗАТ КБ „ПриватБанк”, ГФВ КРУ ЗАТ КБ „ПриватБанк” про скасування наказу від 10.08.2006 року про звільнення, поновлення на роботі на посаді спеціаліста по програмі „День ПриватБанку на підприємстві” (або іншої посаді за погодженням із відповідачами), стягнення з відповідачів солідарно середнього заробітку за час вимушеного прогулу із розрахунку посадового окладу у розмірі 980,00 грн. на місяць, про зобовязання відповідачів анулювати запис в трудової книжці про звільнення, про стягнення з відповідачів моральної шкоди у сумі 10000,00 грн., про стягнення з відповідачів заборгованості по заробітної платі на час звільнення. Уточнивши свої вимоги, ОСОБА_1 звернув їх до Публічного Акціонерного товариства Комерційний Банк „ПриватБанк” і просить суд поновити його на роботі на посаді спеціаліста по програмі „День ПриватБанку на підприємстві” (або іншої посаді за погодженням із відповідачами), стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі, що не була виплачена при звільненні, середній заробіток за час вимушеного прогулу, зобовязати відповідача анулювати запис в трудової книжці про звільнення, стягнути з відповідача моральну шкоду у сумі 50000,00 грн.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що ОСОБА_1 з 16.11.2003 року працював у ГФВ КРУ ВАТ „ПриватБанк” на посаді офіс-менеджера, з серпня 2004 року став працювати на посаді клієнт-менеджера, з 01.01.2006 року став працювати на посаді спеціаліста по програмі „День ПриватБанку” на підприємстві”, однак заяв про переведення на нову посаду не писав, його заробітна плата складала 980 грн. на місяць, він отримав в електронному вигляді наказ № 1374 к від 10.08.2006 року про звільнення, 15.08.2006 року на його адресу був направлений лист із повідомленням про звільнення та пропозицією зявитися до Кримського РУ Приватбанку для отримання трудової книжки та проведення розрахунку, але він не поїхав до м. Сімферополя, оскільки на роботу влаштовувався у м. Феодосії і вважав, що усі розрахунки з ним повинні проводитися у м. Феодосії, із звільненням та наказом про звільнення він не згоден, ніяких дій, які б давали привід для втрати довіри до нього з боку банку він не скоював, з начальником служби безпеки банку ОСОБА_6 у нього склалися неприязнені відносини, ОСОБА_6 погрожував йому, вимагав виплатити 40000 грн., для чого пропонував взяти у банку кредит під заклад квартири, що належить матері, в своєї діяльності позивач керувався лише наказом від 13.12.2005 року № 2769 і не повинен відповідати за не досконалість цього наказу.

Ухвалою Феодосійського міського суду від 26 березня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 у частині, що заявлені до Кримського РУ ЗАТ КБ „ПриватБанк”, ГФВ КРУ ЗАТ КБ „ПриватБанк” залишені без розгляду.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав та пояснив, що працював у відповідача з листопада 2003 року на посаді офіс-менеджера, потім його посада стала змінювати назву, пізніше його перевели на посаду експерта, із посадовою інструкцією його не знайомили, пластикові картки він отримував у Кредитному відділі, сам визначав їх кількість, ніколи не відходив від вимог Інструкції № 2769 про надання неактивних кредитних карток касирами - операціоністами, за кожну видану карту нараховувався бонус 5 грн., на початку травня 2006 року на його адресу стали надходити звинувачення у шахрайських діях, у серпні 2006 року він пішов у відпустку, 10.08.2006 року начальник служби безпеки банку приніс йому документи, де було написано, що ним допущено порушення та запропонував звільнитися, у листопаді 2006 року було порушено кримінальну справу, він був засуджений за шахрайство, але винним себе не визнає, у 2007 році при слідуванні до місця відбування покарання, він був збитий, для того, щоб вижити вимушений був переховуватися, тому не зявлявся до суду тривалий час, при звільненні йому не була видана трудова книжка та не проведено розрахунок.

Представник відповідача, який діє на підставі належним чином оформленої довіреності, в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що управлінням безпеки банку були встановлені факти шахрайства з боку експерта ОСОБА_1, 24 та 25 травня 2006 року позивач сам звернувся із заявами до банку про визнання таких фактів, при проведенні службової перевірки службою безпеки банку було встановлено, що за допомогою ОСОБА_1 неплатіжездатні клієнти, шляхом фіктивного переказу у присутності робітника банку, отримували право на отримання кредитної картки з установленим на неї кредитним лімітом, який пізніше об налічувався при безпосередньої участі ОСОБА_1, у звязку із встановленням таких фактів позивачу було запропоновано добровільно погасити заборгованість, що виникла внаслідок надання кредитів неплатіжезданим клієнтам, 04.08.2006 року відносно ОСОБА_1 була порушена кримінальна справа за ч. 2 ст. 190 КК України, у звязку із достатньою кількістю матеріалів службової перевірки, які дають підстави для утрати довіри до ОСОБА_1, його особистих пояснень, 10.08.2006 року позивач був звільнений, на його адресу було направлено повідомлення із пропозицією особисто зявитися для отримання трудової книжки, але до тепер він цього не зробив, розрахунок з ним було проведено та гроші перераховані на картрахунок, з якого він отримував заробітну плату, зазначену картку він до банку не повертав.

Суд, вислухавши позивача, його представників, представника відповідача, допитавши свідка, вивчивши матеріали даної справи, матеріали кримінальної справи № 1-101/2007, всебічно зясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає установленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 прийнятий на роботу до Феодосійської філії КБ «Приватбанк» з 14.10.2003 року на посаду офіс-менеджера операційного відділу Управління бізнесу, тимчасово до 31.12.2003 року, наказом № 45 від 03.03.2004 року ОСОБА_1 назначений на посаду економіста з руху послуг індивідуального бізнесу Департаменту обслуговування індивідуальних клієнтів, з 02.08.2004 року ОСОБА_1 переведений на посаду клієнт-менеджера, з 01.05.2005 року він переведений на ту ж саму посаду до Кримського Регіонального управління, з 01.01.2006 року позивач переведений на посаду експерта Головного Феодосійського відділення (а.с. 104).

Наказом № 1374к від 10 серпня 2006 року ОСОБА_1 звільнений у звязку із утратою довіри за п. 2 ст. 41 КЗпП України (а.с. 100). Із змісту зазначеного наказу слідує, що в результаті проведеного службового розслідування встановлено, що експерт Головного Феодосійського відділення Кримського РУ ОСОБА_1, з ціллю видачі кредитних карт «Подія» особам, які не можуть підтвердити свою платіжездатність, неодноразово сприяв оформленню даним особам грошових переказів на суму 1000 грн. Після чого на підставі документів про переказ, як документів, що підтверджують платіжездатність особи, видавав відправнику та отримувачу переказу кредитні картки «Подія», встановлюючи на них кредитний ліміт у розмірі 1500-2000 грн. При цьому значна частка заяв на відправлення та отримання подібних грошових переказів заповнювалася особисто ОСОБА_1, а переказ відправлявся і отримувався в тому ж самому відділенні ПриватБанку при безпосередньої участі ОСОБА_1, та у присутності відправника і отримувача одночасно, що свідчить про наявність провини ОСОБА_1 у скоєні дій, що направлені на спричинення збитків банку. За даними розслідування, таким чином, ОСОБА_1 було видано 32 кредитних картки «Подія» з кредитним лімітом на загальну суму 52,7 тисяч грн. У подальшому, вже при передачі матеріалів за даними фактами до правоохоронних органів, було виявлено ще 3 кредитних картки, виданих ОСОБА_1 із використанням зазначеної схеми. Вищезазначені факти дають підстави банку для втрати довіри до ОСОБА_1, у звязку із чим подальше його перебування на посаді є недопустимим, оскільки може потягнути спричинення банку та його клієнтам значної шкоди.

Перевіряючи доводи позивача про незаконне його звільнення, суд керувався чинним законодавством про працю і представленими матеріалами.

Згідно ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Позивач звернувся до суду із позовом про поновлення на роботі 06.09.2006 року, тобто у межах передбаченого ст. 233 КЗпП України строку.

За клопотанням представника відповідача 08.02.2007 року ухвалою Феодосійського міського суду провадження по даній справі було зупинено до розгляду кримінальної справи відносно ОСОБА_1 (а.с. 47), ухвалою Феодосійського міського суду від 22 жовтня 2007 року провадження по справі відновлено (а.с. 64). З того часу до 11.03.2010 року позивач в судове засідання не зявлявся, його представники заперечували проти розгляду справи за його відсутністю. З постанови від 07.11.2007 року (а.с. 80) слідує, що відносно ОСОБА_1 заведена розшукова справа № 40719067. 06.08.2009 року ОСОБА_1 був затриманий (а.с. 217).

Відповідно до п. 2 ст. 41 КЗпП України (у редакції, що діяла на час виникнення даних правовідносин), трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірвано також у випадках: винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіря до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Вироком Феодосійського міського суду від 02 квітня 2007 року (а.с. 49-55) ОСОБА_1 визнаний винним у скоєні злочину, що передбачений ст. 190 ч. 2 КК України і йому призначено покарання у вигляді трьох років обмеження волі, також з ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_1 стягнуто солідарно на користь ЗАТ комерційний банк «Приватбанк» у відшкодування шкоди 23585,86 грн. Ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 14 червня 2007 року вирок Феодосійського міського суду залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду України від 07.02.2008 року (а.с. 219) у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовлено. При цьому встановлено, що ОСОБА_8 сумісно та за попередньою згодою із ОСОБА_9 та ОСОБА_1, який працював офіс-менеджером Феодосійської філії КРУ ЗАТ «ПриватБанк», та у чиї обовязки входила видача кредитних карток із встановленими на них кредитними лімітами по системі «Подія», в період з 10.04.2006 року по 19.05.2006 року у м. Феодосії із ціллю заволодіння чужим майном шляхом омани, встановлювали осіб, готових за винагороду від 100 до 400 грн. надавати свої документи і підписувати кредитні договори на випуск «Приватбанком» кредитної карти по системі «Подія», яким оформляли та видавали указані карти із встановленими на них кредитними лімітами, після чого привласнювали грошові кошти, що знаходилися на кредитних картках, розпоряджалися ними на свій розсуд. З матеріалів кримінальної справи, яки оглядалися в судовому засіданні, слідує, що потерпілим (т. 2 а.с. 216-228, т. 3 а.с. 348-360) оформлював кредити ОСОБА_1, оператором при здійсненні грошових переказів потерпілими на суму 1000 грн. також був ОСОБА_1 ( т.1 а.с.40,46, 52, 58, 75, 98, 99, 100, 102, 105, 106, 112-114, 124, 125). З матеріалів кримінальної справи слідує, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підшукували потерпілих, привозили їх до банку, де ОСОБА_9 надавав 1000 грн. для здійснення фіктивного грошового переказу, для того, щоб потерпілі формально стали клієнтами банку, а працівник банку ОСОБА_1, із безпосередньою участю якого дана фіктивна грошова операція проводилася, оформлював на потерпілих кредити за системою «Подія», яка є спрощеним видом видачі кредиту банком, без надання довідки про доходи, однак, підтвердженням кредитоспроможності особи, якої видавався кредит, являлося проведення ним банківської операції на значну суму, а саме грошового переказу на суму не менше 1000 грн. Не дивлячись на це, ОСОБА_1, знаючи, що кожен раз грошові кошти у сумі 1000 грн. надаються ОСОБА_9, які проводяться через банк і повертаються ОСОБА_9, оформлював кредитні картки на потерпілих, умовчуючи про необхідність погашення виданого кредиту, за що отримував від ОСОБА_9 грошову винагороду, що підтвердили ОСОБА_8, ОСОБА_9, потерпілі ОСОБА_10, ОСОБА_11.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показав, що у нього на тепер неприязнені відносини із ОСОБА_1, позивач за участю двох осіб незаконно видавав кредитні картки, він особисто визнав, що видав таким чином 32 картки, також він особисто написав 2 чи 3 пояснення, він передав номера карт та список осіб, яким видав кредит, свідок зустрівся практично з усіма особами, зазначеними у списку, ці люди не є платіжеспроможними, вони проживають у хрущобах, за результатами службової перевірки ним було складено висновок та інформація передана до правоохоронних органів.

Пункт 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.92 визначає, що при розгляді справ про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктами 2 і 3 ст. 41 КЗпП України, судам слід враховувати, що розірвання трудового договору з цих підстав не є заходом дисциплінарного стягнення і тому вимоги статей 148, 149 КЗпП про строк і порядок застосування дисциплінарних стягнень на ці випадки не поширюються. Разом з тим при вирішенні справ про звільнення з цих підстав суди мають брати до уваги відповідно час, що пройшов з моменту вчинення винних дій чи аморального проступку, наступну поведінку працівника й інші конкретні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Звільнення з підстав втрати довіря суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довіря. При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва й інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довіря до них і в тому випадку, коли зазначені дії не повязані з їх роботою.

Згідно із Порядком надання неактивних кредитних карт «Подія», ОСОБА_1 при прийнятті рішення про видачу кредиту повинен був узгодити із кредитоотримувачем суму кредиту, а також, якщо клієнту була необхідна велика сума кредиту, міг витребувати документальне підтвердження рівня доходів та майнового становища особи, але із жодною особою, яка отримала кредит за участю ОСОБА_8 та ОСОБА_9, дане питання не погоджувалося, після отримання грошових переказів, оформлювалася на протязі 15-20 хвилин кредитна картка, про суму грошових коштів на якої особи, яким видавалися такі кредити, не знали. Даний факт встановлений висновком службового розслідування.

Оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що винні дії ОСОБА_1 підтверджені матеріалами службового розслідування, фактом видачі ОСОБА_1 кредитів неплатіжеспроможним особам, його особистими поясненнями від 05.06.2006 року (а.с. 133), від 25.05.2006 року (а.с. 123), а у подальшому вироком Феодосійського міського суду від 02.04.2007 року.

Суд не приймає доводи позивача та його представників стосовно того, що указані пояснення були написані ОСОБА_1 під тиском з боку працівників служби безпеки банку тому, що в супереч вимогам ст. 60 ЦПК України позивачем не надані відповідні докази на підтвердження зазначених обставин. Також ОСОБА_1 не надав належні та допустимі докази стосовно вимог про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі, суму якої він не указав, представником відповідача надані документи про нарахування та виплату ОСОБА_1 заробітної палати при звільненні (а.с. 193-195, 216).

Виходячи з того, що ОСОБА_1 отримував кредитні картки особисто під розпис у Журналі передачі кредитних карток (а.с. 134-135), видавав їх із встановленим кредитним лімітом особам, які не мали можливості за своїм майновим станом, повертати гроші банку, а фактично кошти отримували інші особи, що були засуджені разом із ОСОБА_1, суд вважає, що ОСОБА_1 безпосередньо обслуговував грошові цінності та вчинив дії, що давали відповідачу підстави для втрати до нього довіря.

При таких обставинах суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі, скасування наказу від 10.08.2006 року № 1374к, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобовязання анулювати запис у трудової книжки про звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі.

При вирішенні вимог позивача у частині стягнення з відповідача моральної шкоди, суд виходить з вимог ст. 237-1 КЗпП України, яка передбачає, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Оскільки судом не встановлено порушення прав позивача з боку відповідача, то також відсутні і підстави для стягнення моральної шкоди.

Відповідно до вимог статті 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін. ОСОБА_1 не були заявлені вимоги у порядку, передбаченому законом, про витребування у відповідача трудової книжки, тому суд не бере до уваги доводи позивача стосовно зазначених обставин. Крім того, ОСОБА_1 було запропоновано відповідачем зявитися особисто для отримання трудової книжки, але останній тривалий час знаходився у розшуку, а потім відбував покарання і не міг прибути для отримання документу, а трудова книжка може бути отримана особисто працівником або за його заявою направлена рекомендованою поштою, позивач не позбавлений реалізувати своє право шляхом звернення до відповідача із відповідною заявою або зявитися особисто. Керуючись ст.ст. 10,11,60,88,208,209,212,213,215 ЦПК України, на підставі ст. ст. 36,38,41,234,235,237-1 КЗпроП України, п. 28 Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.92, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через Феодосійській міській суд шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя О.В. Самойлова