Рішення № 14569722, 09.03.2011, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим (м. Сімферополь)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді Пономаренко А.В. Суддів Дралла І.Г.,

Павловської І.Г. При секретарі Галіч Ю.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Приватного акціонерного товариства «АЛІКО УКРАЇНА» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та змінення дати звільнення,

за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «АЛІКО УКРАЇНА» на рішення Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 23 грудня 2010 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2010 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «АЛІКО УКРАЇНА» (далі ПАТ «АЛІКО УКРАЇНА») про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та змінення дати звільнення, який згодом змінила, збільшивши суму позовних вимог , посилаючись на те, що з квітня 2006 року вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем , однак після їх припинення у день звільнення всупереч вимог трудового законодавства позивачкою не було отримано трудову книжку та копію наказу при звільнення , що створило перешкоди у її подальшому працевлаштуванню та завдало моральних страждань .

Вказуючи на ці обставини , позивачка просила стягнути з відповідача 557163 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу у звязку із затримкою видачі трудової книжки, а також відшкодувати моральну шкоду в розмірі 12000 грн. і змінити дату звільнення.

Рішенням Чорноморського районного суду АР Крим від 23 грудня 2010 року зазначений позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «АЛІКО УКРАЇНА» код 32109907 м. Київ, Шевченківський район, вул. Комінтерну, буд. 14 на користь ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки міста Ангрен Ташкентської області, Узбекистан, паспорт серії НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 55428732 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Судом також вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі на вказане рішення ПАТ «АЛІКО УКРАЇНА» просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 554287,32 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Доводами апеляційної скарги зазначено, що суд не звернув уваги на сплив строку звернення до суду і недоведеність позивачкою поважних причин його пропуску та своїх вимог.

Крім того, на думку відповідача , місцевий суд не врахував фактичних обставин справи та вийшов за межі позовних вимог, стягнувши на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні .

В іншій частині рішення місцевого суду не оскаржується, тому не може бути предметом апеляційного перегляду .

В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивачки ОСОБА_6 просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які зявилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу (далі-ЦПК) України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак оскаржене рішення зазначеним вимогам закону цілком не відповідає.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції керувався вимогами статті 235 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) та виходив з наявності правових підстав для покладення на відповідача обовязку виплатити позивачці середній заробіток за час вимушеного прогулу у звязку із затримкою видачі трудової книжки при звільненні.

Однак такого висновку суд дійшов з порушенням вимог закону .

Положеннями статей 47 і 235 КЗпП України визначено обовязок роботодавця в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку та на вимогу працівника копію наказу про звільнення , а також виплатити працівникові у разі затримки видачі трудової книжки з вини роботодавця середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Крім того, вимогами частини 1 статті 233 КЗпП України встановлено право працівника звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду протягом тримісячного строку з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У разі пропуску з поважних причин зазначеного строку згідно зі статтею 234 цього Кодексу районний (міський) суд може його поновити.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, які містяться у пункті 4 постанови від 6 листопада 1992 р. N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (з наступними змінами), якщо вищевказаний строк пропущено без поважних причин, у позові з цих підстав може бути відмовлено, при цьому строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін .

Таким чином, пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Як встановлено судом і це підтверджено матеріалами справи, позивачка перебувала у трудових відносинах із Закритим акціонерним товариством «Американська компанія страхування життя АІГ Життя» , правонаступником якого з 25 січня 2010 року є ПАТ « АЛІКО-УКРАЇНА», з 03 квітня 2006 року по 28 вересня 2007 року, після чого наказом № 476-к від 28 вересня 2007 року ОСОБА_5 була звільнена із займаної посади керівника проекту юнітів за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України на підставі поданої позивачкою заяви.

У відповідь на письмову заяву ОСОБА_5 про видачу трудової книжки від 02 вересня 2010 року вона була надіслана відповідачем рекомендованим письмом та отримана позивачкою 25 жовтня 2010 року ( а.с. 3,143).

З матеріалів справи також вбачається, що з 04 жовтня 2007 року позивачка співпрацювала з відповідачем як фізична особа субєкт підприємницької діяльності на підставі цивільно-правової угоди, а саме договору про надання послуг консультанта, і отримала оплату за надані послуги протягом жовтня 2007 року-грудня 2009 року у розмірі 84356,90 грн.( а.с. 36-48, 144)

Правильність викладених обставин сторонами не заперечувалася.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що, звернувшись з вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за затримкою видачі трудової книжки 12 жовтня 2010 року , тобто, поза межами строків , встановлених трудовим законодавством , позивачкою не зазначено жодних обставин та не надано переконливих доказів наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з такими вимогами , передбаченого наведеною вище нормою закону.

Між тим, за змістом позовної заяви та доказів у матеріалах справи ОСОБА_5 припинила трудові відносин з відповідачем за власним бажанням з 28 вересня 2007 року, а 04 жовтня 2007 року уклала з ним договір про надання послуг консультанта , при цьому судова колегія враховує, що наказ про звільнення позивачкою у встановленому законом порядку не оспорювався і вимог щодо поновлення на роботі або змінення формулювання причини звільнення ОСОБА_5 не заявлялося .

Однак суд першої інстанції при вирішенні справи не звернув на це уваги та всупереч вимог статті 214 ЦПК України не дав належної правової оцінки доводам відповідача щодо пропуску позивачкою тримісячного строку звернення до суду без поважних причин , унаслідок чого припустився помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин положень частини 4 статті 235 КЗпП України.

При цьому при вирішенні справи суд не врахував, що за змістом зазначеної правової норми право працівника на отримання таких виплат повязане із затримкою у видачі трудової книжки з вини роботодавця за умови , якщо така затримка перешкоджала працевлаштуванню працівника, однак усупереч вимогам статей 10 і 60 ЦПК України позивачка не навела будь-яких доказів безумовного підтвердження впливу відсутності трудової книжки на неможливість її працевлаштування , між тим, наявність таких обставин спростовується викладеними вище доказами.

З огляду на наведене, оскаржене рішення суду не можна визнати законним та обґрунтованим , а доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права заслуговують на увагу що, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 309 ЦПК України, є підставою для скасування судового рішення з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у звязку із затримкою видачі трудової книжки.

На підставі наведеного та керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, статтями 313, 314 та 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «АЛІКО УКРАЇНА» задовольнити .

Рішення Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 23 грудня 2010 року скасувати в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «АЛІКО УКРАЇНА» на користь ОСОБА_5 середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 55428732 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

У решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили у день його проголошення та може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.

Судді: Пономаренко А.В. Дралло І.Г. Павловська І.Г.