Ухвала суду № 14568361, 17.03.2011, Апеляційний суд Одеської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2011 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Панасенкова В.О.

суддів: Парапана В.Ф.

Драгомерецького М.М.,

при секретарі: Плавич С.В.,

за участю: представника відповідача, АТ "Райффайзен Банк Аваль",

Бітової Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 вересня 2010 року за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль" про визнання недійсними кредитного договору, договору застави та зобовязання прийняти залишок отриманих грошових коштів в національній валюті за курсом на момент отримання кредиту,

в с т а н о в и л а:

29 липня 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Одеської обласної дирекції ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" про визнання дій Банку в частині сплати розрахунків по кредитному договору в доларах США незаконними та зобовязання перерахувати сплачені грошові кошти в період з 01 червня 2007 року по теперішній час в національну валюту відповідно вимогам законодавства, обґрунтовуючи вимоги, що 31 травня 2007 року між Банком та ним був укладений кредитний договір № 14/0028/72/75726 про надання споживчого кредиту в іноземній валюті в сумі 18 000 дол. США. 27 липня 2009 року він отримав вимогу Банку про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором. Він вважає, що умови кредитного договору не відповідають вимогам ЦК України та закону України "Про захист прав споживачів". У Банку були відсутні законні підстави для проведення валютних операцій, так як єдиним законним платежем на території України є національна валюта гривня. Положення договору в частині повернення кредиту в доларах США та ризиків, які несе позичальник, є несправедливими і грубо порушують його права як споживача.

Посилаючись на ці обставини та на ст. ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів", ст. ст. 192, 203, 526, 1046 ЦК України, позивач просив позов задовольнити.

Під час розгляду справи представник позивача ОСОБА_4, - ОСОБА_5, уточнив вимоги і посилаючись на вище приведені обставини, просив суд визнати недійсними кредитний договір, договір застави та зобовязати Банк залишок отриманих грошових коштів, перерахованих в національну валюту України гривню, за курсом на момент отримання кредиту, з розстрочкою платежів на 12 місяців, рівними частками щомісячно (а.с. 22-24).

Представник відповідача, ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", проти позову заперечувала і в своїх поясненнях зазначала, що позивач ОСОБА_4 кредитний договір підписав, ніяких заперечень проти вказаних пунктів договору не заявляв, всі грошові кошти 18 000 дол. США, отримав і розпорядився ними на свій розсуд. Тому вимоги позивача є безпідставними і задоволенню не підлягають (а.с. 27-29).

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_4, - ОСОБА_5, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову, мотивуючи тим, що судом першої інстанції порушені норми процесуального і матеріального права.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилися, про розгляд справи сповіщені належним чином.

За змістом ст. ст. 11, 27 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд.

У даному випадку їх неявка в суд не перешкоджає розглядові справи і не порушує право на доступ до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_4, - ОСОБА_5, пояснення на апеляцію представника відповідача, АТ "Райффайзен Банк Аваль", - Бітової Н.І., перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм процесуального і матеріального права.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першої-третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Всі умови договору з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.

Судом першої інстанції встановлено, що 31 травня 2007 року між Банком та позивачем ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 14/0028/72/75726 про надання споживчого кредиту, за яким позичальник отримав кредит в іноземній валюті в сумі 18 000 дол. США на строк до 31 травня 2010 року (а.с. 30-35).

31 травня 2007 року між Банком та позивачем ОСОБА_4 був укладений договір застави, за яким позичальник передав Банку у заставу транспортний засіб.

27 липня 2009 року він отримав вимогу Банку про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором у звязку з порушенням зобовязання по поверненню кредиту та відсотків за користування кредитом.

За таких обставин, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач ОСОБА_4 кредитний договір підписав, ніяких заперечень проти пунктів договору не заявляв, всі грошові кошти 18 000 дол. США, отримав і розпорядився ними на свій розсуд.

Ні в позовній заяві, ні в судовому засіданні позивачем не наведено обставин, які породжують передбачені ст. ст. 203, 215, 524, 533 ЦК України підстави для визнання оспорюваних кредитного договору та договору застави недійсними.

Тому права позивача ОСОБА_4 порушені не були і не підлягають судовому захисту.

Таким чином, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно із законом.

Твердження представника позивача ОСОБА_4, - ОСОБА_5, в апеляційній скарзі про те, що рішення суду не відповідає вимогам закону, оскільки суд безпідставно не врахував, що умови кредитного договору в частині визначення платежу за договором в іноземній валюті - доларах США, є незаконними, не приймаються до уваги за таких підстав.

У відповідності до ст. 2, п. 1 ч. 2 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та ч. 2 ст. 533 ЦК України банки мають право на здійснення операцій і угод з валютними цінностями.

Суд першої інстанції з достовірністю встановив, що Банк у відповідності до наданої банківської ліцензії та письмових дозволів НБУ має право на здійснення операцій з валютними цінностями, у тому числі в іноземній валюті доларах США (а.с. 36-40).

Щодо вимог підпункту "в" п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то законодавець до теперішнього часу не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.

Тому операції з надання або одержання банками кредитів в іноземній валюті не потребують індивідуальної ліцензії.

Посилання представника позивача ОСОБА_4, - ОСОБА_5, в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не врахував положення Закону України "Про захист прав споживачів", є помилковими, оскільки між сторонам у справі виникли договірні правовідносини, які регулюються спеціальним законодавством в системі кредитування, а не вказаним законом.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Отже, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні первісного позову і відмову у задоволенні зустрічного позову немає.

При подачі апеляційної скарги позивач не сплатив судовий збір в сумі 4, 25 грн. Тому у відповідності до ст. 88 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з нього.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4, - ОСОБА_5 відхилити, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 вересня 2010 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, у дохід держави судовий збір в сумі 4, 25 грн. на розрахунковий рахунок 31413537700007, МФО 828011, отримувач: ГУ ДКУ в м. Одеса, Код ЄДРПОУ 23862106, Банк отримувача: ГУ ДКУ в Одеській області, призначення платежу: КБК 22090100, держмито.

Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

В.Ф. Парапан

М.М. Драгомерецький