Постанова № 14524083, 17.03.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2-а-17457/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" березня 2011 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судці Парінова А.Б.,

суддів:Грибан І.О., Петрика І.Й.,

при секретарі судового засідання Тарнаруцькій Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Експериментальний механічний завод»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 січня 2011 року у справі за позовом відкритого акціонерного товариства «Експериментальний механічний завод»до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва за участю прокуратури Подільського району м. Києва про визнання нечинним та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій,-

ВСТАНОВИЛА:

Відкрите акціонерне товариство «Експериментальний механічний завод»звернулось до суду з позовом про визнання нечинним рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі м.Києва від 29.06.2006 року № 0000552202/0, згідно яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 21625877,22 грн.

Постановою Господарського суду м. Києва від 21.12.2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від12.06.2007 року, по справі №25/423-А, позов задоволено повністю: визнано нечинним рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 29.06.2006 року № 0000552202/0 та стягнуто за рахунок Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судових витрат.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.11.2010 року постанову Господарського суду м. Києва від 21.12.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від12.06.2007 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 січня 2011 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким вимоги адміністративного позову задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які зявилися в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що органом податкової служби проведено виїзну планову комплексну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства відкритим акціонерним товариством «Експериментальний механічний завод», за результатами якої складено акт № 78-23/305-00110734 від 16.06.2006 року, в якому встановлено порушення позивачем абз. 1 ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю».

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято рішення про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій від 29.06.2006 року № 0000552202/0., яким за порушення позивачем абз. 1 ст. 7 Декрету КМУ № 15-93, а саме здійснення розрахунків у готівковій формі за договорами купівлі-продажу від 01.07.2003 року № 01-07-Я та № 03/01-Я від 03.01.2005 року з нерезидентом через касу продавця та без участі уповноваженого банку, та відповідно до ст. 16 Декрету КМУ №15-93 до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 21625877,22 грн.

Наведене порушення було встановлене на підставі прибуткових касових ордерів (том додатки до справи а.с. 10-152), за якими до каси підприємства надійшло 21625877,22 грн. від нерезидента приватного підприємця без створення юридичної особи ОСОБА_2 (Росія) за зазначеними вище договорами купівлі-продажу.

Відповідно до п. 3.1 вказаних вище договорів купівлі-продажу покупець виконує передоплату за товар шляхом внесення грошових коштів до каси продавця або на розрахунковий рахунок продавця.

Окружний адміністративний суд м. Києва, відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки позивачем було порушено приписи ч. 1 ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю». Наведена позиція суду першої інстанції ґрунтується на тому, що розрахунки позивача з контрагентом повинні були здійснюватися в іноземній валюті через уповноважений банк.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Вищий адміністративний суд України, повертаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції в ухвалі від 09.11.2010 року зазначив, що приписи абз. 6 ч. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»стосовно перерахунку валютних цінностей, що використовуються при розрахунках, у валюту України не означає, що цим самим виключається відповідальність за розрахунки між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України без отримання індивідуальної ліцензії Національного Банку України, оскільки цією нормою Декрету КМУ передбачено відповідальність за порушення порядку розрахунків, установленого ст. 7 Декрету КМУ № 15-93 без будь-яких виключень з такого порядку.

Враховуючи наведену позицію суду касаційної інстанції, колегія суддів зазначає, що обставиною, яка підлягає зясуванню при вирішення даної справи є визначення правомірності здійснення розрахунків між резидентом та нерезидентом в національній валюті України без участі уповноваженого банку в спірних правовідносинах, що виникли в 2004-2005 рр. на підставі аналізу ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю».

Відповідно до змісту ст. 7 ГК України, ст.4 ЦК України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та КМ України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Згідно зі ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

За приписами ст. 35 Закону України "Про Національний банк України", ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року №15-93 гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним, платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Колегією суддів встановлено, що розрахунки приватного підприємця без створення юридичної особи ОСОБА_2 (Росія) (нерезидента) та відкритого акціонерного товариства «Експериментальний механічний завод»(резидента) були здійснені в національній валюті України.

Вимоги про здійснення розрахунків через уповноважені банки відповідно до ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»регулюють випадки саме при використанні у таких розрахунках іноземної валюти, як засобу платежу, між резидентом та нерезидентом, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, та визначено виключний перелік операцій, що потребують індивідуальних ліцензій. До вказаного переліку не включено операції з розрахунків у валюті України між резидентом та нерезидентом.

Згідно з ч. 2 п. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»за порушення резидентами порядку розрахунків, установленого статтею 7 цього Декрету, застосовується штраф у розмірі, еквівалентному валюті України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких розрахунків.

Крім того, у відповідності до спільного інструктивного листа Національного банку України і Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1993 за № 19029/730, положення першого абзацу статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»щодо використання у розрахунках між резидентами і нерезидентами іноземної валюти не розповсюджується на розрахунки з резидентами країн зони функціонування рубля, які можуть здійснюватися і в українських карбованцях, якщо це передбачено контрактами.

Межі перегляду судом апеляційної інстанції встановлено ст. 195 КАС України.

Згідно з вимогами цієї статті суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.

Судом апеляційної інстанції досліджено лист Національного Банку України від 25.02.2011 року № 13-122/990-2943, який знаходиться в матеріалах справи, та містить розяснення на запит позивача щодо використання готівкової валюти України між резидентами та нерезидентами на території України в 2004 та 2005 роках, тобто на час виникнення спірних правовідносин.

Так, в листі зазначається, що окремі випадки, коли розрахунки між резидентом і нерезидентом у межах торговельного обороту у сфері зовнішньоекономічної діяльності не потребують наявності індивідуальної ліцензії, передбачені пунктом 1.4 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розрахунки між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 484 (далі - Положення).

Так, пункт 1.4 Положення у редакції, яка діяла у 2004 та 2005 роках, передбачав, що розрахунки (платежі) у готівковій валюті України за товари, які купуються на території України, відповідно до пункту 4.12 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 26.03.1998 № 119 (далі - Правила), можуть здійснюватись без наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Відповідно до пункту 4.13 Правил, на території України сплата резидентами та нерезидентами зборів та здійснення платежів готівкою у випадках, не передбачених цими Правилами, проводиться у гривнях, а за умови наявності ліцензії Національного банку України в іноземній валюті.

Отже, за результатами розгляду запиту позивача Національний Банк України в листі від 25.02.2011 р. № 13-122/890-2943 розяснив, що протягом 2004-2005 років нерезидент (фізична особа-субєкт підприємницької діяльності) мав право здійснювати розрахунки на території України з підприємством резидентом України згідно із зовнішньоекономічним договором за готівкову національну валюту України шляхом внесення її в касу цього підприємства без наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Таким чином, виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем при здійсненні розрахунків з нерезидентом не в іноземній валюті, а в національній валюті не було допущено порушень законодавства, встановлених в податковому повідомленні-рішенні Державної податкової інспекції у Подільському районі м.Києва від 29.06.2006 року № 0000552202/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій, а тому у відповідача відсутні правові підстави для притягнення позивача до відповідальності за порушення валютного законодавства у вигляді застосування фінансових санкцій, оскільки висновки відповідача про обов'язок проведення таких розрахунків через уповноважений банк, на підставі яких винесене оскаржуване податкове повідомлення рішення, не ґрунтуються на вимогах Декрету.

Зазначену позицію відображено також в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14 січня 2010 року по справі № К-13821/07.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, розглядаючи справи щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з цього, колегія суддів приходить до висновку, що оспорювань податкове повідомлення рішення не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, у звязку з чим повинно бути визнане протиправним.

В силу вимог ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд першої інстанції при постановленні рішення про відмову в задоволенні вимог адміністративного позову неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а саме абз. 1 ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», що призвело до прийняття незаконного рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Експериментальний механічний завод» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 січня 2011 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов відкритого акціонерного товариства «Експериментальний механічний завод»задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000552202/0 від 29 червня 2006 року.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

А.Б. Парінов

СуддіІ.О. Грибан

І.Й. Петрик