Постанова № 14523876, 25.03.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«24»березня 2011 року Справа № 47/267-10

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Кравець Т.В.,суддя Крестьянінов О.О.

при секретарі Деркач Ю.О.

за участю представників сторін:

позивача –не з’явився,

відповідача - Пустовойт О.С. (дов. 581/22 від 29.12.2010),.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Харківської області від 20.12.2010 р. у справі № 47/267-10

за позовом Лиманського державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства, смт. Комсомольське

до Відкритого акціонерного товариства «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго», м. Київ, в особі відокремленого структурного підрозділу Зміївської теплової електричної станції, смт. Комсомольське

про стягнення 1169569,81 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Лиманське державне виробниче сільськогоподарсько - рибоводне підприємство (позивач) звернувся до господарського суду з позовною заявою щодо стягнення з відповідача - ВАТ «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго»в особі відокремленого структурного підрозділу Змівської ТЕС заборгованості у розмірі 1014003,49 грн., інфляційних втрат у розмірі 123855,47 грн. та 3% річних у розмірі 31710,85 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.12.2010 року по справі №47/267-10 (суддя Светличний Ю.В.) позов задоволено повністю, стягнуто з Відкритого акціонерного товариства «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго»в особі відокремленого структурного підрозділу Зміївської теплової електричної станції на користь Лиманського державного виробничого сільськогосподарсько - рибоводного підприємства суму основного боргу у розмірі 1014003,49 грн., 3% річних у розмірі 31710,85 грн., інфляційні втрати у розмірі 23855,47 грн., державне мито у розмірі 11695,70 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн. Також, стягнуто з Лиманського державного виробничого сільськогосподарсько - рибоводного підприємства на користь держбюджету України 4659,70 грн. державного мита.

Відповідач з рішенням господарського суду Харківської області від 20.12.2010 року по справі №47/267-10 не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд вказане рішення скасувати повністю і припинити провадження у справі.

В обґрунтування апеляційної скарги, відповідач посилається, зокрема, на те, що відповідно ст. 203 Цивільного кодексу України встановлюються загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, а ст. 208 Цивільного кодексу України вказує на те, що правочини між юридичними особами, якими є позивач та відповідач, належить вчиняти у письмовій формі, то у випадку недотримання письмової форми правочину між юридичними особами він буде неукладений. Враховуючи зазначене, відповідач вважає, що укладання господарських договорів в усній формі є такими, що суперечать нормам законодавства: якщо сторони господарського договору досягли згоди з усіх передбачених істотних умов в усній формі, договір слід розглядати, як такий, що не відбувся. Отже, апелянт вважає, що існування договору на проведення робіт, на який посилається позивач та зазначає в своєму рішенні суд, суперечить вимогам законодавства, є безпідставним та не підтверджується відповідними доказами. Акти, на які посилається позивач в обґрунтування позову, не підписані уповноваженими на це особами відповідача, а тому не можуть вважатися належними та допустимими доказами. Окрім того, акти не містять відомостей про замовника робіт та необхідність проведення за них розрахунків. Також, сторонами не встановлено строки виконання неіснуючого договору.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 28.01.2011 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її розгляд на 10.03.2011 року.

До канцелярії Харківського апеляційного господарського суду 25.02.2011 року позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він вважає її незаконною та необґрунтованою, просить суд залишити її без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 20.12.2010 року по справі №47/267-10 –без змін.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.03.2011 року розгляд справи було відкладено на 24.03.2011 року.

24.03.2011 року в судовому засіданні представник відповідача підтримав свою апеляційну скаргу в повному обсязі та просив рішенням господарського суду Харківської області від 20.12.2010 року по справі №47/267-10 скасувати та прийняти нове рішення.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, про причини не явки суд не повідомив, хоча про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи є повідомлення про вручення ухвали суду про відкладення розгляду справи від 10.03.2011 року, у зв'язку з чим судова колегія вважає можливим розглядати апеляційну скаргу відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши представника відповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд встановив, що протягом 2006-2010 років з метою підтримання основних функціональних властивостей водоймища-охолоджувача Зміївської ТЕС, зменшення біоперешкод на водозаборах Зміївської ТЕС позивачем виконувалися роботи з уселення водних живих ресурсів, відтворення риби, інших водних живих ресурсів та роботи природоохоронного призначення. При цьому домовленості щодо проведення робіт, що були досягнуті сторонами з 2006 року, не були викладені ними у письмовій формі.

При цьому, суд першої інстанції, на підставі наданих позивачем актів виконаних робіт: від 29.03.2006 р. на суму 108381,00 грн., від 15.09.2006 р. на суму 193248,00 грн., від 26.07.2007 р. на суму 178869,17 грн., від 29.08.2007 р. на суму 130223,08 грн., від 29.08.2008 р. на суму 301066,84 грн., від 12.08.2009 р. на суму 352352,00 грн., від 12.08.2009 р. на суму 50184,75 грн., від 15.09.2010 р. на суму 310400,00 грн., прийшов до висновку, що позивач свої зобов’язання згідно усної домовленості виконав в повному обсязі, а саме виконав роботи з відтворення риби, інших водних живих ресурсів та робіт природоохоронного призначення. Загальна вартість таких робіт була встановлена судом у розмірі 1014003,49 грн. А позовні вимоги про стягнення з відповідача зазначеної суми, з урахуванням інфляційних втрат у розмірі 23855,47 грн. та 3% річних у розмірі 31710,85 грн., суд першої інстанції визнав обґрунтованими та задовольнив.

Однак, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно ч.ч. 1-3 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

За положеннями ч.ч. 1, 7 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини між юридичними особами.

Стаття 207 Цивільного кодексу України встановлює вимоги до письмової форми правочину. Так, зокрема, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Матеріали справи свідчать про відсутність досягнення між сторонами (юридичними особами) у передбаченій законом письмовій формі згоди щодо усіх істотних вимог правочину (договору). В силу положень ст. 181 Господарського кодексу України такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Відповідач взагалі заперечує наявність будь-яких домовленостей між сторонами. Надані позивачем акти виконання робіт з уселення водних живих ресурсів не свідчать про досягнення між сторонами згоди щодо таких обов’язкових умов, як предмету, ціни та строку дії договору. Наявна у справі копія договору №ВО-1/1996 про спільне використання водойми-охолоджувача Зміївської ТЕС ім. Г.М. Кржижановського від 11.12.1996 року не містить обов’язку відповідача проводити оплату за роботи позивача. Буд-яких інших письмових документів, які б свідчили про наявність зобов’язання відповідача здійснити оплату за виконані роботи з уселення водних живих ресурсів позивачем не надано.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

На підставі викладеного, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що позивачем не доведено обов’язку відповідача проводити оплату за виконані позивачем роботи з уселення водних живих ресурсів на загальну суму 1014003,49 грн. Відповідно, заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню як в частині стягнення основного боргу, так і в частині стягнення 3% річних у розмірі 31710,85грн. та інфляційних втрат у розмірі 23855,47 грн. Неправомірно також місцевим господарським судом було покладено і судові витрати, пов’язані із розглядом справи на відповідача.

А тому, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду Харківської області від 20.12.2010 року по справі №47/267-10 в частині задоволення позовних вимог (п.п. 1 та 2 резолютивної частини).

В той же час, судом першої інстанції було правомірно стягнуто з позивача державне мито у розмірі 4659,70 грн. до державного бюджету, оскільки позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду державне мито не було оплачене у встановленому розмірі. Тому, в цій частині (п.3 резолютивної частини) рішення господарського суду Харківської області від 20.12.2010 року по справі №47/267-10 підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 85, 99, 101, п. 2 ст. 103, 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 20.12.2010 року по справі №47/267-10 скасувати в частині задоволення позовних вимог та стягнення з Відкритого акціонерного товариства «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго»в особі відокремленого структурного підрозділу Зміївська теплова електрична станція (63460, смт. Комсомольське, Зміївського району Харківської області, код ЄДРПОУ 22927045) на користь Лиманського державного виробничого сільськогосподарсько - рибоводного підприємства (63460, смт. Комсомольське, Зміївського району, Харківської області, Балаклеївське шосе, код ЄДРПОУ 24339861) суми основного боргу у розмірі 1014003,49 грн., 3% річних у розмірі 31710,85 грн., інфляційних втрат у розмірі 23 855,47 грн., державного мита у розмірі 11695,70 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн. (пункти 1 та 2 резолютивної частини), та прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 20.12.2010 року по справі №47/267-10 залишити без змін (п. 3 резолютивної частини).

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя Т.В. Кравець

Суддя О.О. Крестьянінов

Повний текст постанови оформлено та підписано 25.03.2011 року.